Рішення № 67369662, 22.06.2017, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/4289/16

Провадження № 2/712/89/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2017 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді - Пересунька Я.В.,

при секретарі - Сагун Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа без самостійних вимог на стороні позивачів - ОСОБА_4, про захист прав споживачів, визнання кредитного договору та додаткових угод до нього, договору іпотеки недійсними, визнання договору поруки припиненим та недійсним, припинення застави, застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування моральної шкоди, стягнення штрафу та пені, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулось до суду з указаним позовом, із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 22 лютого 2017 року просило стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 достроково та солідарно заборгованість за кредитним договором від 8 серпня 2006 року, а саме: тіло кредиту у розмірі 3 034,42 доларів США, проценти - 866,73 доларів США, а також пеню - 2 780 доларів США, що еквівалентно 75 037 грн 45 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 8 серпня 2006 року акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль» (далі - АППБ «Аваль») уклав із ОСОБА_2 кредитний договір №354411/3705/1601-6, за яким зобов'язався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 10 000 доларів США, а остання - щомісячно до 7 серпня 2013 року повертати кредит частинами, шляхом сплати щомісячного ануїтетного платежу у розмірі 119 доларів США 05 центів, а також сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 13,00% річних. У разі прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за кредитним договором відповідач зобов'язалася сплачувати пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Того ж дня між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 було укладено Додаткову угоду №1, за умовами якої у разі звільнення з АППБ «Аваль» ОСОБА_2 зобов'язується достроково здійснити повернення кредиту, нарахованих відсотків та інших платежів, що визначені кредитним договором, або протягом 10 днів з дати звільнення переоформити весь залишок боргу на загальних підставах під діючу на той час процентну ставку за кредитом згідно тарифів банку.

У забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору 8 серпня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №354411/3705/1601-6п.

Із метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України 14 березня 2009 року між банком та ОСОБА_2 укладено Додаткову угоду №2, згідно якої процентна ставка за користування кредиту складала 14% річних.

9 червня 2009 року з цією ж метою між банком та ОСОБА_2 було укладено Додаткову угоду №3, за умовами якої строк користування кредитом збільшено на 68 місяців (остаточна дата погашення встановлена 7 квітня 2019 року), тимчасово на строк з 9 червня 2009 року по 8 червня 2010 року процентну ставку встановлено у розмірі 11% річних, а графік погашення кредиту та сплати інших платежів викладено в новій редакції в Додатку №№ 1,2.

Банк взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №354411/3705/1601-6 від 8 серпня 2006 року виконав, надав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США, проте остання неналежним чином виконувала грошові зобов'язання за кредитним договором, тому у неї виник борг із повернення кредиту, сплаті відсотків у загальному розмірі 3 516,81 доларів США.

ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було направлено письмову вимогу відповідачам про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором протягом 60 календарних днів, але останні відмовилися добровільно повернути борг, що є підставою для стягнення з них боргу солідарно.

Крім того, відповідно до п. 9.1 кредитного договору, за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення коштів, слати процентів за користування кредитним коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, починаючи з наступного дня після закінчення строку виконання зобов'язання, зазначеного в кредитному договорі.

Оскільки відповідачами заборгованість не сплачена, то банком нараховано пеню за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом.

4 липня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду із зустрічним позовом, із урахуванням уточнень та доповнень до позовних вимог від 5 жовтня 2016 року, доповнень від 1 листопада 2016 року, уточнень від 11 січня 2017 року, заяви про збільшення вимог від 9 лютого 2017 року та заяви про збільшення вимог від 29 травня 2017 року, просили суд: визнати недійсним кредитний договір № 354411/3705/1601-6 від 8 серпня 2006 року, визнати недійсним договір іпотеки № 354411/3705/1601-6і від 8 серпня 2006 року, укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4; визнати припиненим та недійсним договір поруки № 354411/3705/1601-6п від 8 серпня 2006 року, укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3; визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 8 серпня 2006 року до кредитного договору № 354411/3705/1601-6 від 8 серпня 2006 року; визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 14 березня 2009 року до кредитного договору № 354411/3705/1601-6 від 8 серпня 2006 року; визнати недійсною Додаткову угоду № 3 від 9 червня 2009 року до кредитного договору № 354411/3705/1601-6 від 8 серпня 2006 року; визнати недійсним Додаток № 1 до Додаткової угоди № 3 від 9 червня 2009 року до кредитного договору № 354411/3705/1601-6 від 8 серпня 2006 року, який є невід'ємною частиною кредитного договору із вказаним залишком по кредиту на день реструктуризації кредиту в розмірі 6 190,60 доларів США; визнати недійсним Додаток № 2 до Додаткової угоди № 3 від 9 червня 2009 року до кредитного договору № 354411/3705/1601-6 від 8 серпня 2006 року, який є невід'ємною частиною кредитного договору; припинити право ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на заставу майна, яке виникло на підставі іпотечного договору № 354411/3705/1601-6і від 8 серпня 2006 року, а саме зазначеного в договорі житлового будинку № 7 та надвірними спорудами, який розташовано по провулку Мирному у м. Черкаси та належить ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4; на виконання п. 1 ст. 216 ЦК України стягнути з банку на їх користь 3 658,64 доларів США; на виконання п. 2 ст. 216 ЦК України стягнути з банку на їх користь моральну шкоду у розмірі 50 000 доларів США, збитки відповідно до ч. 2 ст. 230 ЦК України - 20 000 доларів США, а також пеню - 13 699,47 доларів США (що еквівалентно 360 917 грн 58 коп.).

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що кредитний договір № 354411/3705/1601-6 від 8 серпня 2006 року було укладено на пільгових умовах із ОСОБА_2, як із працівником цього банку.

Пред'явлення банком первісного позову про дострокове стягнення заборгованості нерозривно пов'язано із протиправним, на думку позивачів, звільненням ОСОБА_2 із роботи в цьому банку ще 12 травня 2009 року та є помстою банку за боротьбу проти незаконного звільнення.

У зв'язку із звільненням з роботи в банку та позбавленням засобів на життя і оплату кредиту, ОСОБА_2 вимушена була реструктуризувати кредит.

9 червня 2009 року кредит було реструктуризовано, шляхом укладення Додаткової угоди № 3 до кредитного договору. За умовами цієї Додаткової угоди сторони домовились збільшити строк користування кредитом на 68 місяців, встановивши остаточну дату погашення кредиту 7 квітня 2019 року; тимчасово на строк з 9 червня 2009 року по 8 червня 2010 року було встановлено процентну ставку у розмірі 11 % річних, а після 8 червня 2010 року проценти за кредитом розраховуються на підставі процентної ставки, передбаченої п. 1.4 кредитного договору (13% річних). Сторони погодили, що з 9 червня 2009 року погашення заборгованості за кредитним договором здійснюватиметься шляхом внесення щомісячних ануїтетних платежів відповідно до графіку погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором. У зв'язку з цим Графік погашення кредиту та сплати інших платежів було викладено в нових редакціях двох абсолютно різних Додатку № 1 та Додатку № 2 до Додаткової угоди № 3 до кредитного договору. Таким чином, один з цих додатків є чинним, а інший - підробленим.

Тривалий час після реструктуризації кредиту виконання зобов'язання відбувалось у чіткій відповідності до одного з двох Графіків погашення заборгованості - Додатку № 1 від 9 червня 2009 року із щомісячним ануїтетним платежем у розмірі 84,02 доларів США. Проте згодом кредитор незаконно, без жодних попереджень та в односторонньому порядку збільшив розмір ануїтетного платежу приблизно на 8 %.

Таким чином, банк почав приймати фактичні платежі відповідно до якогось нового, нікому не відомого та не існуючого Третього графіку платежів.

Існування двох графіків для погашення заборгованості за кредитом є намаганням банку маніпулювати позичальником, оскільки за потреби завжди можна сказати, що позичальник сплачує кредит за нечинним графіком. Додатково необхідно звернути увагу суду й на те, що примірник Додатку № 1 до Додаткової угоди № 3 неможливо прочитати, оскільки він залитий чорною фарбою (дані із розміром залишку за кредитом), що також зроблено умисно.

ОСОБА_2 помилково та машинально підписала Додаток № 2 до Додаткової угоди № 3, оскільки раніше вже ознайомилась із Додатком № 1, який містив графік платежів, і не могла навіть припустити, що їй нададуть під підпис ще й інший графік платежів.

Внаслідок цього за період із 9 червня 2009 року утворилась переплата у розмірі 369,73 долари США, що становить майже чотири розміри щомісячних ануїтетних платежі, які ОСОБА_2 зобов'язалась здійснювати.

Не зважаючи на існуючу переплату за кредитом та відсутність простроченої заборгованості на кінець лютого 2015 року, у березні 2015 року працівники банку зателефонували ОСОБА_2 та повідомили про те, що в неї виникла заборгованість за кредитом за чотири місяці. Звідки взялась така заборгованість працівники банку не роз'яснили.

У березні 2015 року, під час намагання здійснити черговий платіж за кредитом у приміщенні банку, позичальнику ОСОБА_2 працівники банку повідомили, що її кредитні рахунки заблоковано та щоденно нараховуються штрафні санкції.

Після таких протиправних дій банку та відмови приймати обов'язковий щомісячний платіж у березні 2015 року, вона неодноразово зверталась із письмовими та усними заявами до різних працівників банку: директора ЧОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_5, начальника Базового відділення ЧОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_6, заступника останнього - ОСОБА_7, а також економістів банку з вимогами пояснити ситуацію.

Тим часом вона вирішила вносити щомісячні обов'язкові платежі за кредитом на транзитний рахунок № 29095134 у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», про існування якого їй було відомо як колишньому працівнику цього банку. Після внесення коштів на такий транзитний рахунок вони за письмовим розпорядженням платника перераховуються на рахунки останнього.

Оплата обов'язкових щомісячних платежів через вищевказаний транзитний рахунок банку тривала ще 8 місяців - до жовтня 2015 року включно.

Починаючи з листопада 2015 року банк припинив приймати від неї платежі і на транзитний рахунок, у зв'язку з чим 8 жовтня 2015 року було подано заяву про злочин до правоохоронних органів.

Таким чином, ОСОБА_2 з листопада 2015 року не здійснювала погашення кредиту не у зв'язку з тим, що не бажала цього, а у зв'язку з тим, що банк відмовлявся приймати від неї відповідні платежі.

А вже 8 квітня 2016 року банк пред'явив до суду позов про повне, дострокове й солідарне стягнення із ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 8 серпня 2006 року.

Водночас, наявні підстави для визнання укладених між ними та банком договорів недійсними, а договору поруки - припиненим та недійсним, із застосуванням наслідків недійсності правочинів та покладенням на банк обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду.

Споживачу банківських послуг ОСОБА_2 майже в повному обсязі не було надано інформацію відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, про сукупну вартість кредиту її повідомлено банком у Додатку № 2 до Додаткової угоди № 3 від 9 червня 2009 року до кредитного договору від 8 серпня 2006 року, але такий Додаток № 2 є підробленим, оскільки в ньому зазначено залишок по кредиту 6 190,60 доларів США, тоді як насправді залишок становив 6 071,55 доларів США. У цьому ж Додатку № 2 зазначено проценту ставку за кредитом - 11 % річних, а далі вказано якусь «реальну процентну ставку» вже в розмірі 11,07 %. Це при тому, що в Додатковій угоді № 3 від 9 червня 2009 року сторони домовились про те, що за період із 9 червня 2009 року по 8 червня 2010 року процентна ставка становить 11 %, а після 8 червня 2010 року - у розмірі, вказаному в п. 1.4 кредитного договору (13 %).

У документі щодо сукупної вартості кредиту (Додатку № 2 до Додаткової угоди № 3 від 9 червня 2009 року до кредитного договору від 8 серпня 2006 року) взагалі не зазначено про процентну ставку в розмірі 13 % річних. У зв'язку з цим через 6 років після реструктуризації кредиту банк, не відомо чим керуючись, вирішив, що діє процентна ставка в розмірі 14 % річних та зробив перерахунок за процентною ставкою за користування кредитом за 6 років. Але процентна ставка 14 % також взагалі не вказана в документі щодо сукупної вартості кредиту.

Такі маніпуляції банку не відповідають положенням п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 230 ЦК України, вони створені працівниками банку умисно, щоб ввести позичальника в оману щодо реальної вартості кредиту та постійно збільшувати розмір процентної ставки за договором.

Крім того, Додаток № 2 написано дуже дрібним шрифтом, порушено принципи надання повної, необхідної та доступної інформації про кредит, що призвело до того, що ОСОБА_2 була позбавлена можливості належним чином оцінити властивості наданої їй банківської послуги та можливі негативні наслідки для себе.

У зв'язку з недійсністю Додатків № 1 і № 2 до Додаткової угоди № 3 від 9 червня 2009 року до кредитного договору від 8 серпня 2006 року, ця Додаткова угода № 3 є повністю недійсною.

Наявні підстави і для визнання недійсними Додаткової угоди № 1 від 8 серпня 2006 року та Додаткової угоди № 2 від 14 березня 2009 року до кредитного договору від 8 серпня 2006 року.

Так, відповідно до Додаткової угоди № 1 від 8 серпня 2006 року до кредитного договору від 8 серпня 2006 року «позичальник зобов'язується достроково здійснити повернення кредиту, нарахованих відсотків та інших платежів, що визначені цим Кредитним договором, або протягом 10 днів з дати звільнення переоформити весь залишок боргу на загальних підставах під діючу на той час процентну ставку за кредитом згідно тарифів банку». Ці умови Додаткової угоди № 1 було повністю проігноровано банком, оскільки переоформлення залишку боргу відбулось не за 10 днів після звільнення 12 травня 2009 року ОСОБА_2, а задовго до дати звільнення - ще 14 березня 2009 року на підставі Додаткової угоди № 2 до кредитного договору. Додатковою угодою № 2 від 14 березня 2009 року було збільшено розмір процентної ставки за користування кредитом із 13% до 14%, що не відповідає умовам Додаткової угоди № 1 від 8 серпня 2006 року, а також фактичній процентній ставці за такими ж кредитами на день звільнення позивача з роботи, яка діяла у розмірі 11% річних. На недійсність Додаткової угоди № 2 від 14 березня 2009 року вказує й те, що у ній залишилась незаповненою графа про погодження її укладення розпорядженням заступника голови правління банку. Крім того, Додаткова угода № 2 від 14 березня 2009 року не могла бути укладена, оскільки 14 березня 2009 року - це вихідний день для працівників банку (субота), і в цей день ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні в лікарні УМВС України в Черкаській області.

Таким чином, цю додаткову угоду № 2 від 14 березня 2017 року було укладено із застосуванням обману з боку банку, що є підставою для стягнення з банку збитків за ч. 2 ст. 230 ЦК України у подвійному розмірі - тобто розмірі 20 000 доларів США.

Неоднозначно виписаними умовами Додаткової угоди № 1 від 8 серпня 2006 року банк весь час маніпулює та вводить споживача в оману, а нечіткі та двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (п. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Таким чином, правильним є тлумачення: переоформити залишок боргу на загальних підставах під діючу на день звільнення позичальника процентну ставку за кредитом згідно тарифів банку - 11 % річних, а все інше - це протизаконні маніпуляції кредитора та нечесна підприємницька практика з його боку.

Крім того, сторона банку не застосовувала Додаткову угоду № 2 від 14 березня 2009 року та виписану у ній процентну ставку аж до 2015 року, коли банк із власної ініціативи вирішив зробити перерахунок розміру заборгованості за кредитом, про що боржника письмово повідомлено не було.

ОСОБА_2 ніколи не надавала згоди банку змінювати процентну ставку без її згоди, сплачувати комісії банку за кредитне обслуговування чи дострокове погашення заборгованості, збитків за порушення гарантій, крім умов, викладених у Додатковій угоді № 1 від 8 серпня 2006 року до кредитного договору від 8 серпня 2006 року, тому положення Додаткової угоди № 2 від 14 березня 2009 року суперечать п. п. 4, 8 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, всупереч п. 2 Додаткової угоди № 2 від 14 березня 2009 року, чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ніколи не надавав своєї письмової згоди на укладення такої Додаткової угоди № 2.

Підлягає визнанню недійсним і припиненим у судовому порядку і договір поруки від 8 серпня 2006 року, укладений між банком та ОСОБА_3

Із укладенням Додаткової угоди № 2 від 14 березня 2009 року, яке відбулось без узгодження з поручителем, було збільшено розмір процентної ставки за користування кредитом - із 13 % до 14 % річних, що призвело до збільшення відповідальності поручителя без його згоди та є підставою для припинення поруки за п. 1 ст. 559 ЦК України.

Підставою для припинення поруки є також і те, що кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем (п. 2 ст. 559 ЦК України).

Щодо недійсності іпотечного договору, то підставою для його недійсності є порушення банком п. 2.2.1 договору іпотеки, оскільки начальник управління персоналом банку ОСОБА_9 незаконно намагалась отримати у працівників Базового відділення ЧОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та отримала конфіденційну інформацію з кредитної справи, а також намагалась отримати додаткову інформацію про розмір пенсії поручителя ОСОБА_3, але офіційно таку не отримала.

Додатковою підставою для визнання недійсним кредитного договору вцілому є й те, що банк всупереч п. 3 ст. 1056-1 ЦК України в односторонньому порядку збільшив розмір фіксованої процентної ставки, а також те, що кредитний договір, договір поруки та договір іпотеки від 8 серпня 2006 року було укладено зі сторони кредитора - неіснуючою установою. Останній факт пов'язаний із тим, що відповідно до Статуту публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» ще 21 квітня 2006 року було прийнято рішення про зміну найменування АППБ «Аваль» на Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».

Крім того, станом на час укладення кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки від 8 серпня 2006 року були недійсними ліцензія № 10 АППБ «Аваль» від 3 грудня 2001 року та дозвіл № 10-3 від 10 лютого 2004 року, наданий АППБ «Аваль» на здійснення банківської діяльності, оскільки банк не переоформлював ліцензійних та дозвільних документів у зв'язку із зміною найменування банківської установи.

Вказане свідчить і про відсутність у кредитора цивільно-правової дієздатності на час укладення і додаткових угод до кредитного договору від 8 серпня 2006 року.

За час виникнення конфліктної ситуації з банком, яка пов'язана із тим, що банк не дає можливості сплачувати кредит, банк жодного разу так і не запропонував прийти до банку та безперешкодно сплатити щомісячний платіж. Цей факт свідчить про стійке небажання банку виконувати умови кредитного договору та винні дії банку, що має наслідком нарахування пені у зв'язку з цим за кожен день прострочення в розмірі трьох процентів від вартості банківської послуги відповідно до п. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", що за розрахунками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 становить 13 699,47 доларів США (еквівалентно 360 917 грн 58 коп.).

У зв'язку з винними діями банку їм також завдано моральної шкоди, розмір якої вони оцінюють у 50 000 доларів США.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 4 липня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 об'єднано в одне провадження з первісним позовом банку.

У судовому засіданні 11 січня 2017 року з ініціативи суду до участі у справі залучено ОСОБА_4 в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивачів за зустрічним позовом.

У судових засіданнях під час розгляду справи представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_10 доводи первісного позову підтримала, проти задоволення зустрічного позову заперечила з підстав, викладених у письмових запереченнях банку. Додатково пояснила, що донарахування процентів у березні 2015 року сталось у зв'язку з тим, що до банківського програмного забезпечення помилково не було внесено відомості про збільшення процентної ставки за користування кредитом до 14 % річних відповідно до Додаткової угоди № 2 (яку було насправді укладено 14 травня 2009 року, а не 14 березня 2009 року як про то в ній помилково зазначено). Цю технічну помилку, яка викликана особливостями програмного забезпечення банку, було виявлено після звернення ОСОБА_2 Після того, як вона відмовилась погасити донараховані відсотки, працівники банку, після її неодноразових відвідувань банківського відділення, постійно їй роз'яснювали, що до розміру щомісячного платежу після перерахунку включено також донараховану заборгованість, а також штрафні санкції, сплату яких ніхто не відміняв. Проте ОСОБА_2 відмовилась сплачувати донараховану частину боргу, а також штрафні санкції. А після того, як банк закрив свій транзитний рахунок, на який ОСОБА_2 певний час сплачувала заборгованість, вона з листопада 2015 року взагалі припинила сплачувати борг за кредитом. Банк намагався піти на поступки клієнту, шляхом зміни валюти кредитування на гривню, але від укладення додаткової угоди щодо реструктуризації на умовах банку позичальник відмовилась.

ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечила, доводи зустрічного позову, із урахуванням уточнень та доповнень, підтримала.

ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечив, доводи зустрічного позову, із урахуванням уточнень та доповнень, підтримав.

Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, оцінивши матеріали справи та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом положень ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 8 серпня 2006 року, яка діяла до 6 березня 2010 року) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:1) особу та місцезнаходження кредитодавця;2) кредитні умови, зокрема:а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Судом установлено, що 8 серпня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 354411/3705/1601-6, за змістом п. 1 якого кредитор надає позичальнику кредит у розмірі 10 000 доларів США на строк до 7 серпня 2013 року із процентною ставкою 13 % річних за користування кредитом (а.с. 16-17).

Грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США було отримано ОСОБА_2 8 серпня 2006 року. Ця обставина не заперечується сторонами, а відтак не підлягає доказуванню відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України.

Пунктом 1.3 цього договору визначено, що погашення кредиту, в залежності від обраної програми кредитування, може здійснюватись наступним чином: згідно графіку погашення кредиту (додаток до Договору) в розмірі 1/84 від суми ліміту отриманого кредиту згідно п. 1.1 цього договору; погашення відсотків за користування кредитом здійснюється щомісячно.

Згідно із п. 5.5 кредитного договору позичальник зобов'язується достроково здійснити повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що визначені цим кредитним договором у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього Договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту; відмови від зміни умов даного договору в порядку, передбаченому п. п. 6.2, 6.4, 10.2 цього Договору. Кошти мають бути повернені протягом 30 банківських днів з моменту надіслання Банком на адресу позичальника відповідного листа-повідомлення.

Пунктом 6.5 кредитного договору визначено, що кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у випадках невиконання позичальником умов цього договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту. Таке стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав Позичальника, включаючи забезпечення за цим договором, за умови попереднього (за 30 днів) повідомлення позичальника рекомендованим листом.

Згідно із п. 9.1 кредитного договору за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом, передбачених положеннями цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення, починаючи з першого дня закінчення строку виконання зобов'язань.

Із додатку до договору від 8 серпня 2006 року, який має назву «платіжний календар» випливає, що щомісячний платіж визначено сторонами 15 серпня 2006 року - 118,86 доларів США, а з 15 жовтня 2006 року і до закінчення строку дії кредитного договору - 119,05 доларів (а.с. 18-20).

8 серпня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 8 серпня 2006 року (далі - Додаткова угода № 1), відповідно до п. 1.1 якої сторони дійшли згоди доповнити розділ 5 кредитного договору від 8 серпня 2006 року пунктом 5.6 наступного змісту: «В разі звільнення з АППБ «Аваль» позичальник зобов'язується достроково здійснити повернення кредиту, нарахованих відсотків та інших платежів, що визначені цим кредитним договором, або протягом 10 днів із дати звільнення переоформити весь залишок боргу на загальних підставах під діючу на той час процентну ставку за кредитами згідно тарифів банку».

У зустрічному позові ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наполягають на недійсності вказаної Додаткової угоди № 1 із підстав невиконання її умов із урахуванням того, що після звільнення ОСОБА_2 12 травня 2009 року остання не здійснила дострокове повернення кредиту та не переоформила протягом 10 днів із дати звільнення весь залишок боргу відповідно до тієї процентної ставки за кредитами банку, яка діяла в банку на той час.

Проте невиконання умов правочину сторонами, в якому до того ж не вказано наслідки невиконання відповідних його умов, не є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Із наданого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» розрахунку заборгованості (а.с. 9-15) випливає, що ОСОБА_2 справно сплачувала кредит, а саме: 1 вересня 2006 року сплачено 118,85 доларів США тіло кредиту та 67,67 доларів США процентів, 16 жовтня 2006 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 123,39 доларів США процентів (що більше на 14,08 доларів США від нарахованих банком процентів у розмірі 109,31 доларів США), 31 жовтня 2006 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 91,04 долара США процентів (що менше на 14,08 доларів США від нарахованих 15 листопада 2006 року банком процентів - 105,12 доларів США), 29 листопада 2006 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 106,64 доларів США процентів, 5 січня 2007 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 118,81 доларів США процентів (що на 16,96 доларів США більше, ніж вставлено банком до сплати 15 січня 2007 року), 2 лютого 2007 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 87,26 доларів США процентів (що на 16,96 доларів США менше, ніж встановлено банком до сплати 15 лютого 2007 року), 28 лютого 2007 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 102,78 доларів США процентів, 2 квітня 2007 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 107,78 доларів США процентів (що на 16,32 долари США більше, ніж встановлено банком до сплати 15 квітня 2007 року), 27 квітня 2007 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 83,83 долари США процентів (що на 16,32 долари США менше, ніж виставлено банком до сплати 15 травня 2007 року), 6 червня 2007 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 95,40 доларів США процентів, 2 липня 2007 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 110,24 долари США процентів, 31 липня 2007 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 80,52 долари США процентів, 13 вересня 2007 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 94,81 доларів США процентів, 8 жовтня 2007 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 106,09 доларів США процентів (що на 12,04 доларів США більше, ніж виставлено банком до сплати 15 жовтня 2007 року), 1 листопада 2007 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 77,47 доларів США процентів (що на 12,04 долари США менше від суми процентів, виставлених банком до сплати 15 листопада 2007 року), 4 грудня 2007 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 90,91 доларів США процентів, 4 січня 2008 року - 119,05 доларів США тіло кредиту та 101,22 долари США процентів (що на 14,42 долари США більше, ніж виставлено банком до сплати на 15 січня 2008 року), 11 лютого 2008 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 73,79 доларів США процентів (що на 14,42 долари США менші від виставленої банком до сплати суми процентів на 15 лютого 2008 року), 21 лютого 2008 року - 14,17 доларів США процентів, 14 березня 2008 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 81,35 доларів США процентів (що призвело до виникнення переплати за процентами на 8,37 доларів США в порівнянні з сумою за процентами, виставленою банком до оплати 15 березня 2008 року), 16 квітня 2008 року - 119,05 доларів США тіло кредиту та 72,01 доларів США процентів (що на 8,37 доларів США менше, ніж було виставлено банком до сплати на 15 квітня 2008 року), 16 травня 2008 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 82,03 долари США процентів, 17 червня 2008 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 83,43 долари США процентів, 21 липня 2008 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 82,16 доларів США процентів, 5 серпня 2008 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 80,98 доларів США процентів (що на 2,58 долари США більше, ніж виставлено банком до оплати за процентами на 15 серпня 2008 року), 29 серпня 2008 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 76,45 доларів США процентів (що на 2,58 доларів США менше, ніж виставлено банком до сплати за процентами на 15 вересня 2008 року), 30 вересня 2008 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 77,42 доларів США процентів, 29 жовтня 2008 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 80,95 доларів США процентів (що на 7,25 доларів США більше, ніж виставлено банком до оплати за процентами на 15 листопада 2008 року), 28 листопада 2008 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 110,93 доларів США процентів (що на 7,25 доларів США менше, ніж виставлено банком для оплати за процентами на 15 грудня 2008 року), 29 грудня 2008 року - 119,05 доларів США тіла кредиту та 72,79 доларів США процентів (що на 0,02 доларів США більше, ніж виставлено банком до сплати за процентами на 15 січня 2009 року), 9 лютого 2009 року - 119,05 доларів США за тілом кредиту (не сплачено 72,04 доларів США процентів, які нараховано банком на 15 лютого 2009 року), 17 лютого 2009 року - 71,31 доларів США процентів, 10 березня 2009 року - 119,05 доларів США тіла кредиту (не сплачено 63,90 доларів США процентів, нарахованих банком 15 березня 2009 року).

Таким чином, вказаний розрахунок свідчить про те, що ОСОБА_2 із 8 серпня 2006 року і до 14 березня 2009 року включно здійснювала погашення заборгованості у встановленому банком розмірі, за виключенням допущених певних прострочень у жовтні 2006 року на 1 день, квітні 2008 року на 1 день, травні 2008 року на 1 день, червні 2008 року на 2 дні, липні 2008 року - 6 днів, лютому 2009 року - 2 дні, за що банком не нараховувалось жодних санкцій.

9 квітня 2009 року ОСОБА_2 додатково внесла до банку 119,05 доларів США, після чого розмір її заборгованості перед банком зменшився до 6 190,60 доларів США.

12 травня 2009 року ОСОБА_2 було звільнено із роботи у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Між банком та ОСОБА_2 укладено дві додаткові угоди - Додаткову угоду № 2 до кредитного договору, а також Додаткову угоду № 3 до кредитного договору.

Перша із цих додаткових угод - Додаткова угода № 2 від 14 березня 2009 року до кредитного договору від 8 серпня 2006 року.

Водночас банк наполягає на тому, що цю Додаткову угоду № 2 насправді було укладено 14 травня 2009 року, а дата "14 березня 2009 року" є опискою, допущеною працівником банку.

Відповідно до цієї Додаткової угоди № 2 до кредитного договору сторони домовились пункти 1.4 розділу «1. Предмет договору» викласти в такій редакції: «1.4. Процентна ставка за користування кредитом складає 14 відсотків річних. Сторони домовились, що кредитор має право (згідно п. 1.4.1 цього Договору) без отримання будь-якої додаткової згоди позичальника коригувати (змінювати) процентну ставку протягом дії цього Договору, а також в інших випадках, передбачених цим Договором, та з дотриманням порядку, передбаченого п. 6.2 кредитного договору.

Крім того, Додатковою угодою № 2 викладено в новій редакції п. 1.4.3 кредитного договору, відповідно до якого додатково позичальник сплачує на користь кредитора комісії за кредитне обслуговування за Договором (без ПДВ): - щорічно до 15 числа місяця, наступного за звітним роком обслуговування кредиту, комісію в розмірі згідно чинних тарифів кредитора на момент сплати комісії; щомісячно до 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем обслуговування кредиту, комісію в розмірі згідно чинних тарифів кредитора на момент сплати комісії; комісію за дострокове погашення кредиту в розмірі згідно чинних тарифів кредитора на момент сплати комісії.

Як вказувала у зустрічній позовній заяві ОСОБА_2, Додаткова угода № 2 не могла бути укладена нею 14 березня 2009 року, оскільки 14 березня 2009 року є вихідним у банку днем - суботою, і вона в цей день перебувала на стаціонарному лікуванні в лікарні УМВС України в Черкаській області.

Із змісту Додаткової угоди № 2 вбачається, що її укладено 14 березня 2009 року. Водночас, ОСОБА_2 особисто розписалась в ньому про те, що другий примірник цього договору вона отримала 14 травня 2009 року (а.с. 24-25, т.1)

За таких обставин, із урахуванням того, що 14 березня 2009 року був вихідним у банку днем - суботою, а також з огляду на дату, вказану ОСОБА_2 на другій сторінці Додаткової угоди № 2, суд робить висновок про те, що насправді цю угоду укладено між сторонами 14 травня 2009 року (після звільнення ОСОБА_2 з роботи), а вказана друкованими літерами на її першій сторінці дата "14 березня 2009 року" є опискою.

Про те, що вказана в Додатковій угоді № 2 до кредитного договору дата "14 березня 2009 року" є опискою, показала в судовому засіданні і свідок ОСОБА_7

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вище зазначав суд, відповідно до Додаткової угоди № 1 до кредитного договору -у разі звільнення з АППБ «Аваль» позичальник зобов'язується достроково здійснити повернення кредиту, нарахованих відсотків та інших платежів, що визначені цим кредитним договором, або протягом 10 днів із дати звільнення переоформити весь залишок боргу на загальних підставах під діючу на той час процентну ставку за кредитами згідно тарифів банку.

За Умовами кредитування по програмі "Споживчі цілі під заставу нерухомості" у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" по Базовому відділенню Черкаської ОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" (відповідно до розпорядження № 537Р від 14 липня 2008 року), які ОСОБА_2 отримала в банку 9 червня 2009 року, розмір процентної ставки за валютою кредиту "долар США" становить 11 % річних (а.с. 96-97, т.1).

Таким чином, станом на 14 травня 2009 року у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" за такими ж, як у ОСОБА_2, кредитними зобов'язаннями, діяла процента ставка 11 % річних.

З огляду на викладене, Додаткова угода № 2 від 14 травня 2009 року до кредитного договору (в якій фактично збільшено процентну ставку з 13 % до 14 % річних) суперечить Додатковій угоді № 1 від 8 серпня 2006 року до кредитного договору.

До того ж, у Додатковій угоді № 2 до кредитного договору зазначено про те, що на підтвердження згоди чоловіка позичальника з укладенням цієї додаткової угоди він надав кредитору письмову згоду на це (п.2). Але судом встановлено, що письмової згоди на укладення ОСОБА_2 Додаткової угоди № 2 до кредитного договору її чоловік ОСОБА_3 не надавав.

Отже, Додаткова угода № 2 до кредитного договору підлягає визнанню недійсною саме з цих підстав.

Суд також звертає увагу, що жодна із сторін до 6 березня 2015 року не вимагала виконання умов Додаткової угоди № 2 до кредитного договору. Крім того, про підвищення процентної ставки із 13 % до 14 % (що відображено в Додатковій угоді № 2 до кредитного договору) не згадується і в наступній Додатковій угоді № 3 до кредитного договору та додатках до неї.

Вказане також додатково свідчить про недійсність Додаткової угоди № 2 до кредитного договору.

Водночас, при визнанні недійсною Додаткової угоди № 2 до кредитного договору, суд не враховує заяву банку про застосування строку позовної давності до цієї вимоги, оскільки не зважаючи на підписання позичальником цієї угоди 14 травня 2009 року, банк застосував її положення тільки в березні 2015 року, і саме з цього часу розпочалось порушення нею прав ОСОБА_2

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Згідно із ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не довели наявності підстав вважати, що Додаткову угоду № 2 до кредитного договору укладеною під впливом помилки, або з підстав обману з боку банку, і доказів про це судом не здобуто, то такі доводи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають відхиленню.

Суд також критично ставиться до доводів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про те, що остання не підписувала Додаткову угоду № 2 до кредитного договору, як і до доводів про те, що цю додаткову угоду укладено у час, коли ОСОБА_2 не усвідомлювала значення своїх дій, оскільки відповідних доказів на підтвердження зазначених обставин ними не надано (хоча суд роз'яснював їм право заявити клопотання про призначення судово-почеркознавчої чи судово-психіатричної експертиз).

Судом також встановлено, що 9 червня 2009 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено Додаткову угоду № 3 до кредитного договору від 8 серпня 2006 року (далі - Додаткова угода № 3), відповідно до преамбули якої з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України кредитор та позичальник досягли згоди про зміну умов погашення (реструктуризацію) Кредиту, визначених кредитним договором, відповідно до нижченаведених положень цієї Додаткової угоди (а.с. 26-27, т.1).

Згідно із п. 1 Додаткової угоди № 3 строк кредиту збільшено на 68 календарних місяців, у зв'язку з чим п. 1.2 кредитного договору від 8 серпня 2006 року викладено в новій редакції: «1.2. Кредит надається на 152 місяці з 8 серпня 2006 року по 7 квітня 2019 року».

Пунктом 2 Додаткової угоди № 3 визначено, що тимчасово на строк із 9 червня 2009 року по 8 червня 2010 року включно встановлено процентну ставку за користування кредитом у розмірі 11 % річних. Після 8 червня 2010 року проценти за кредитом розраховуються на підставі процентної ставки, передбаченої п. 1.4 кредитного договору від 8 серпня 2006 року. Якщо протягом вищезазначеного строку позичальник прострочив виконання своїх грошових зобов'язань за кредитним договором на більш ніж 30 календарних днів, процентна ставка, передбачена п.2 цієї додаткової угоди, припиняє застосовуватися і проценти за кредитом розраховуються за процентною ставкою, визначеною у п. 1.4 кредитного договору, з 31 календарного дня з дати прострочення. При цьому позичальник зобов'язаний протягом вищезазначеного 30-денного строку з'явитись до кредитора (його підрозділу) і підписати новий Графік погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором. У разі невиконання позичальником цього обов'язку, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту в повному обсязі у порядку, передбаченому п. 6.5 Кредитного договору.

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 3 сторони погодили, що з 9 червня 2009 року погашення заборгованості за кредитним договором здійснюється позичальником шляхом здійснення щомісячних ануїтетних платежів відповідно до Графіку погашення кредиту та інших платежів за Кредитним договором (додаток до цієї Додаткової угоди). Дата погашення щомісячних ануїтетних платежів - 15 число кожного календарного місяця. Якщо дата платежу припадає на небанківський день, то платіж здійснюється не пізніше останнього банківського дня, що передує даті платежу. Розмір щомісячного ануїтетного платежу може змінюватися відповідно до умов Кредитного договору та/або цієї Додаткової угоди.

Згідно із п. 4 Додаткової угоди № 3 графік погашення кредиту та інших платежів за Кредитним договором, а також розрахунок сукупної вартості кредиту викладено в новій редакції в Додатках № № 1, 2 до цієї додаткової угоди, які є невід'ємною частиною додаткової угоди.

Відповідно до п. 5 Додаткової угоди № 3 позичальник стверджує, що перед укладенням цієї Додаткової угоди він повідомлений у письмовій формі про всі умови споживчого кредитування у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та орієнтовну сукупну вартість кредиту (відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ № 168 від 10 травня 2007 року), що підтверджується підписом Позичальника про його ознайомлення з Умовами кредитування, які є невід'ємною частиною цієї Додаткової угоди, та не має зауважень, претензій щодо наданої інформації. Надана позичальнику інформація є повною, необхідною, доступною, достовірною та своєчасною.

Із урахуванням того, що споживач банківських послуг ОСОБА_2 своїм підписом підтвердила, що отримала повну, необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, то суд не знаходить підстав для визнання недійсною цієї Додаткової угоди № 3.

Суд враховує, що зазначена в додатку № 2 до Кредитного договору від 8 серпня 2006 року із назвою "Сукупна вартість кредиту"(а.с. 32-33, т.1) вказано "відсоткову ставку" - 11 % річних, а також "реальну процентну ставку" - 11,07 %, що не відповідає умовам чинного кредитного договору із урахуванням також Додаткової угоди № 3. Проте оскільки цей додаток № 2 отримано ОСОБА_2 ще 9 червня 2009 року, а з вимогами про визнання його недійсним вона звернулась у 2016 році, то суд приймає до уваги заяву ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про застосування до вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 строку позовної давності та відмовляє в позові в цій частині з підстав пропуску строку позовної давності.

Водночас, вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними додатків до кредитного договору із графіками платежів (а.с. 29-31 та 34-36, т.1) задоволенню не підлягають, оскільки у самих цих графіках вказано про те, що "графік погашення кредиту є орієнтовним примірником в частині нарахувань процентів та страхових платежів. Суми фактичних нарахувань процентів будуть змінюватись в залежності від: 1) Дати фактичного погашення поточної заборгованості за кредитом; 2) коригувань процентної ставки; 3) облікової політики кредитора", а відтак права позивачів за зустрічним позовом такими графіками не порушено.

Крім того, як пояснювала в судовому засіданні ОСОБА_2, погашення кредиту здійснювалось нею відповідно до сум, які їй називала касир в банку.

Частиною першою статті 553 ЦК України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Судом установлено, що у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором 8 серпня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 укладено договір поруки (а.с. 21-22).

Згідно із п. 4.1 договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та втрачає свою дію з моменту закінчення забезпеченого ним зобов'язання. Також порука припиняється, якщо кредитор в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя п. 4 ст. 559 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Оскільки положення Додаткової угоди № 2 від 14 травня 2009 року до кредитного договору не застосовувались сторонами аж до березня 2015 року, то відсутні підстави вважати, що порука із ОСОБА_3 припинилась, особливо враховуючи те, що 9 червня 2009 року поручитель ОСОБА_3 надав свою письмову згоду на укладення Додаткової угоди № 3 від 9 червня 2009 року (а.с. 28, т.1), яка є чинною та ніким не скасовувалась.

Посилання позивачів за зустрічним позовом на те, що порука припинилась відповідно до п. 2 ст. 559 ЦК України у зв'язку з відмовою кредитора прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем, є безпідставними, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надали належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитор відмовлявся це робити.

Представник банку у судовому засіданні пояснювала, що відмова прийняти виконання зобов'язання за кредитним договором від поручителя до закінчення строку дії кредитного договору могла мати місце, адже згідно з положеннями ЦК України, у разі виконання зобов'язання за боржника, поручитель матиме право на регрес ний позов до основного позичальника, що може призвести до плутанини та порушення прав останнього.

Судом установлено, що 8 серпня 2006 року між АППБ "Аваль" як іпотекодержателем, а також ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як іпотекодавцями, укладено договір іпотеки № 354411/3705/1601-6і, відповідно до якого останні у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 8 серпня 2006 року передали в іпотеку банку належний їм житловий будинок з прибудовами по провулку Мирному, 7 у м.Черкаси (а.с. 223-226, т.1).

Відповідно до п. 2.2.1 Договору іпотеки іпотекодержатель гарантує, що інформація, яка стала йому відома у зв'язку із укладенням та виконанням цього Договору, щодо якої іпотекодавцями було вказано на її конфіденційність, не буде розголошена третім особам, за виключенням випадків, прямо передбачених чинним законодавством, а також випадків, коли надання такої інформації третім особам повинно відбутися у зв'язку із необхідністю забезпечення інтересів іпотекодержателя, пов'язаних із збереженням предмета іпотеки.

Посилаючись на порушення працівниками банку п. 2.2.1 Договору іпотеки, позивачі за зустрічним позовом просили визнати такий договір недійсним.

Проте ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не надали суду належних доказів на підтвердження факту порушення працівниками банку п.2.2.1 вказаного договору іпотеки, а також тієї обставини, що порушення цього пункту призвело до недійсності всього договору іпотеки.

Не встановлено судом і факту збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором, а тому доводи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в цій частині також підлягають відхиленню.

Однією із підстав зустрічного позову є також і те, що на думку ОСОБА_2 та ОСОБА_3, у банківської установи, з якою ними було укладено оспорювані кредитний договір, додаткові угоди до нього, договір поруки та договір іпотеки, була відсутня ліцензія на здійснення банківської діяльності, а також дозволи на здійснення такої діяльності, станом на час укладення оспорюваних правочинів від 8 серпня 2006 року, 14 травня 2009 року та 9 червня 2009 року, яку мало бути переоформлено банківською установою відповідно до ст. 16 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» у зв'язку із зміною банком найменування.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (який був чинним до 28 червня 2015 року, після чого втратив чинність, але на який посилаються ОСОБА_2 та ОСОБА_3.) ліцензування, зокрема, банківської діяльності, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (далі - Закон, у редакції, чинній на час укладення оспорюваного кредитного договору та додатку № 1 до нього від 8 серпня 2006 року) банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність.

Порядок ліцензування банків визначено у главі 3 розділу ІІ Закону.

Відповідно до ст. 19 Закону Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України. Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують: наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється цим Законом; забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України; наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком. Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені у цій статті умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується. Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів, зазначених у цій статті. Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 14 травня 2009 року та 9 червня 2009 року, яка діяла до 1 січня 2011 року) рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів, зазначених у цій статті. У разі реорганізації банку за результатами процедури тимчасової адміністрації рішення про надання банківської ліцензії приймається Національним банком України протягом триденного терміну з дня отримання повного пакета документів, зазначених у цій статті.

Як встановлено судом, станом на 8 серпня 2006 року АППБ "Аваль" здійснював банківську діяльність відповідно до виданої НБУ банківської ліцензії № 10 від 3 грудня 2001 року (а.с. 2, т.2), а також дозволу НБУ від 10 лютого 2004 року № 10-3 (а.с. 3, т.2).

11 жовтня 2006 року правонаступнику АППБ "Аваль" - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" видано банківську ліцензію № 10, а також дозвіл № 10-4 від 11 жовтня 2006 року (а.с. 5-6, т.2).

17 листопада 2009 року правонаступнику ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" після зміни найменування останнього на ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" було видано банківську ліцензію № 10, а також дозвіл на № 10-4 (а.с. 9-10, т.2).

Крім того, 5 жовтня 2011 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" видано генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій згідно з додатком (а.с. 12-14, т.2).

Таким чином, на кожному з етапів діяльності банку, в якому ОСОБА_2 отримала кредит, у такого банку була наявною чинна банківська ліцензія та дозволи на здійснення банківських операцій.

Посилання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на те, що після зміни найменування банку із ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" на ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у Черкаській обласній дирекції цього банку продовжували використовувати печатку та штамп ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" не має наслідком у зв'язку з цим недійсність укладених із такою установою договорів, оскільки код ЄДРПОУ на таких печатках - незмінний, що свідчить про належність цих печаток до однієї і тієї ж самої банківської установи.

Як установлено судом, після укладення Додаткової угоди № 3 до кредитного договору, строк дії договору було визначено до 7 квітня 2019 року.

Водночас, із листопада 2015 року ОСОБА_2 припинила сплачувати за кредитним договором.

Із пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 випливає, що це сталось у зв'язку із відмовою банку після березня 2015 року приймати платежі на їх позичковий рахунок для погашення заборгованості, а також у зв'язку із відмовою банку з листопада 2015 року приймати платежі і на транзитний рахунок банку, який їй був відомий як колишньому працівнику цього банку.

Водночас, у судовому засіданні 6 червня 2017 року ОСОБА_2 повідомила суд, що фактично відмовилась сплачувати кредит після того, як банк у березні 2015 року донарахував їм невідому суму процентів, а потім почав вимагати сплату штрафних санкцій та пені.

Такі пояснення кореспондуються із відповіддю банку від 23 грудня 2015 року на звернення ОСОБА_2 від 23 листопада 2015 року. Так, за змістом цієї відповіді, працівниками банку було повідомлено ОСОБА_2 про черговість платежів та запропоновано погасити прострочену кредитну заборгованість для можливості здійснювати платежі за кредитом (а.с. 34, т.2).

Водночас, із відповіді банку від 6 квітня 2015 року на звернення ОСОБА_2 від 25 березня 2015 року випливає, що банк повідомив останню про те, що за заявою ОСОБА_2 від 9 лютого 2015 року відповідальними підрозділами банку було проведено перевірку та аналіз розрахунку кредитної заборгованості на відповідність умовам кредитного договору та додаткових угод до нього, та здійснено виправні проводки щодо донарахування відсотків та зміни відсоткової ставки. У цьому ж листі позичальнику запропоновано можливість проведення рефінансування (зміни валюти кредиту на гривню) або достроково погасити заборгованість за спеціальним курсом (а.с. 21, т.2).

Відповідно до п. 5.1 кредитного договору позичальник зобов'язується здійснювати погашення кредиту готівкою в касу кредитора (а.с. 16, т.1).

Преамбулою кредитного договору визначено, що кредитором є АППБ "Аваль", розташований за адресою: м.Київ, вул. Лєскова, 9.

Таким чином, ОСОБА_2 могла сплатити заборгованість за кредитним договором готівкою не тільки у Черкаській обласній дирекції банку, але й в головному офісі банку.

Проте доказів на підтвердження того, що банк не приймав у неї платежі як у Черкаській обласній дирекції, так і в головному офісі банку - ОСОБА_2 суду не надала.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора. Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит.

Не надали позивачі за зустрічним позовом і доказів про те, що вони вносили кошти у рахунок погашення боргу за кредитним договором на депозитний рахунок нотаріуса відповідно до ст. 537 ЦК України.

За таких обставин не можна погодитись і з доводами позивачів за зустрічним позовом про необхідність стягнення з банку пені за кожен день прострочення з часу відмови банку приймати в ОСОБА_2 платежі з листопада 2015 року в розмірі трьох процентів від вартості банківської послуги відповідно до п. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", що за розрахунками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 становить 13 699,47 доларів США (еквівалентно 360 917 грн 58 коп.), оскільки такі доводи необгрунтовані.

З огляду на викладене, суд робить висновок про те, що з листопада 2015 року розпочалось прострочення виконання зобов'язання позичальником ОСОБА_2

Відповідно до п. 6.5 кредитного договору кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані проценти за користування кредитом та штрафні санкції, у випадках невиконання позичальником умов цього договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту.

За змістом п. 5.5 кредитного договору позичальник зобов'язаний достроково здійснити повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що визначені цим кредитним договором, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору. Кошти мають бути повернені протягом 30 банківських днів з моменту надіслання банком на адресу позичальника відповідного листа-повідомлення.

Із матеріалів справи випливає, що 11 грудня 2015 року банк надіслав на адресу позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 листи з вимогою про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, які було отримано адресатами 18 грудня 2015 року (а.с. 38-41 т.1).

Проте станом на час вирішення спору, заборгованість повернуто не було.

Згідно із п. 9.1 кредитного договору за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом, передбачених положеннями цього Договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення, починаючи з першого дня закінчення строку виконання зобов'язань.

Як випливає із розрахунку заборгованості ОСОБА_2 станом на 17 лютого 2017 року, наданого банком 22 червня 2017 року на вимогу суду, виходячи із процентної ставки 13 % за період із 8 серпня 2006 року по 8 червня 2009 року (тобто без урахування положень Додаткової угоди № 2 до кредитного договору, яку визнано недійсною цим рішенням суду), 11 % річних за період із 9 червня 2009 року по 8 червня 2010 року, а також 13 % річних за період із 9 червня 2010 року і до повного погашення кредиту, заборгованість за тілом кредиту становить 3 034,42 доларів США, що еквівалентно 78 955 грн 60 коп. за курсом НБУ станом на 22 червня 2017 року (26,02 грн за 1 долар США), заборгованість за процентами - 579,30 доларів США, що еквівалентно 15 073 грн 39 коп, та пеня - 1865,62 доларів США.

Суд погоджується із стягненням із ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як із солідарних боржників, на користь ПАТ "Райффайзн Банк Аваль" тіла кредиту та процентів.

Водночас, із вимогами первісного позову про стягнення пені у вказаному розмірі повністю погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Оскільки з позовними вимогами про стягнення пені банк звернувся тільки 22 лютого 2017 року, то в межах річного строку позовної давності, за період із 22 лютого 2016 року по 22 лютого 2017 року із ОСОБА_3, та ОСОБА_2 на користь банку підлягала б до стягнення пеня в розмірі 1711,90 доларів США.

З огляду на те, що у ситуації з припиненням позичальником ОСОБА_2 сплати заборгованості за кредитним договором є також і вина ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (яка полягає у невчасному включенні до банківської програми умов Додаткової угоди № 2 до кредитного договору), то керуючись принципами справедливості, добросовісності і розумності, суд робить висновок про необхідність зменшення розміру пені в два рази, тобто до 855,95 доларів США (що еквівалентно 22 271 грн 82 коп. на час вирішення справи судом).

Водночас, підстави для стягнення з банку на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 моральної шкоди відсутні, оскільки між сторонами виникли договірні відносини, а положення кредитного договору не передбачають відшкодування моральної шкоди.

У порядку ст. 88 ЦПК України, з огляду на часткове задоволення первісного та зустрічного позовів, із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь банку підлягає стягненню по 902 грн 75 коп. судового збору, а з банку в дохід держави - 551 грн 20 коп. судового збору.

Керуючись ст. ст. 10, 60,88, 212, 214-215, 373 ЦПК України, ст. ст. 16, 204, 215, 216, 526, 527, 553, 554,1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про банки й банківську діяльність»,

в и р і ш и в:

Первісний та зустрічний позови - задоволити частково.

Визнати недійсною Додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 354411/3705/1601-6 від 8 серпня 2006 року, укладену 14 травня 2009 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1) та ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1) солідарно на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 354411/3705/1601-6 від 8 серпня 2006 року, що утворилась станом на 17 лютого 2017 року, а саме: тіло кредиту - 3 034,42 долари США, заборгованість за процентами - 579,30 доларів США, пеню - 855,95 доларів США, а всього - 4 469,67 доларів США.

В іншій частині первісного та зустрічного позовів - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1) та ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1) на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судові витрати у розмірі 1 805 грн 50 коп., тобто по 902 грн 75 коп. з кожного.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в дохід держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят однієї) грн 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржене ОСОБА_2, ОСОБА_3 до апеляційного суду Черкаської області, шляхом подання через Соснівський районний суд м. Черкаси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» - протягом десяти днів із дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після розгляду справи в апеляійному порядку апеляційним судом Черкаської області, якщо його не буде скасовано.

Суддя: Я.В. Пересунько