Рішення № 67365552, 19.06.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" червня 2017 р.Справа № 916/921/17

за позовом заступника прокурора Одеської області; в особі, якою є Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради;

до відповідача: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1

про розірвання договору оренди

Суддя Літвінов С.В.

Представники:

Від прокурора: Вергін Д.С. - посвідчення;

Від УІЗ ОМР: Зубенко В.О. - по довіреності № б/н від 10.05.2017р.;

Від відповідача: ОСОБА_3 - по довіреності;

СУТЬ СПОРУ: заступник прокурора Одеської області (надалі - прокурор) звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя (надалі - УІЗТМ) із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1) в якій просить суд розірвати договір оренди берегозахисної споруди № 94-ор від 28.01.2010р., укладені між УІТЗМ та ФОП ОСОБА_1 щодо берегозахисної споруди у вигляді ділянки штучного пляжу "Курортний" між траверсами № 10 та № (другої черги ПЗС), загальною площею 4200 м2.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.04.2017р. позовну заяву (вх.№981/17 від 18.04.2017р.) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та її розгляд призначено в судовому засіданні.

Судове засідання по справі № 916/921/17 призначене на "24" травня 2017 р. о 14:30, не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Літвінова С.В. на лікарняному

Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.05.2017р. розгляд справи призначено на 13.06.2017р.

Прокурор заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити.

Представник позивача - УІЗТМ заявлений прокурором позов підтримує, просить суд його задовольнити з підстав, викладених у поясненнях по справі (вх.№12929/17 від 13.06.17р.).

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить суд у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

В процесі розгляду справи учасниками судового процесу надавалися додаткові докази, які залучені судом до матеріалів справи.

Відповідно до ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд встановив:

28.01.2010р., а не як вказано заступником прокурора області в позовній заяві 23.01.2010р., між управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради (надалі Управління) та ФОП-ОСОБА_1 (надалі відповідач) укладено договір оренди берегозахисної споруди № 94-ор (надалі Договір) щодо комунального майна (берегозахисної споруди) у вигляді ділянки штучного пляжу "Курортний" між траверсами №10 та № 11 (II черга ПЗС) площею 4500 кв.м. відповідно до схеми, що є невід'ємною частиною договору.

Місцезнаходження споруди: м. Одеса, узбережжя Чорного моря, міський пляж "Курортний", відповідно до схеми, що є невід'ємною частиною даного договору (додаток № 1).

Цільове використання об'єкта оренди: надання громадянам платних послуг оздоровчо-пляжного сервісу підвищеної якості.

Згідно із п.2.1. договору орендар вступає в термінове платне користування майном у термін, зазначений у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору й акту прийому-передачі майна (додаток № 3).

Пунктом 3.1. договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі ст..19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", постанови КМУ від 04.10.1995р. №786 "Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна", постанови КМУ від 27.12.2006р. №1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна" і складає за перший місяць оренди 9342,00 грн. Розрахунок орендної плати подається до даного договору (додаток № 4).

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до п.3.2. договору орендна плата перераховується орендодавцеві щомісяця до 5 числа поточного місяця, з урахуванням індексу інфляції.

Пунктом 3.4. договору визначено, що розмір орендної плати переглядається за вимогою однієї із сторін у випадку зміни ставки орендної плати і методики її розрахунку, на підставі рішень Одеської міської ради, законів, постанов уряду та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

За умовами п.3.5. договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до діючого законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день сплати.

Відповідно до обов'язків, передбачених договором, орендар зобов'язаний, зокрема: використовувати орендоване майно відповідно до його призначення й умов даного договору, а також Правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси, затверджених рішенням ОМР від 05.04.2007р. № 1133-V "Про затвердження Правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси" (п.4.1.1. договору); вчасно і в повному обсязі платити орендну плату та податок на додану вартість (п.4.1.2. договору); забезпечити протягом року схоронність орендованого майна, запобігати техногенному погіршенню його стану і берегозахисних властивостей, усувати випадки несанкціонованого орендодавцем вивозу (переміщенню) піску або його розкраданню (п.4.1.3. договору); здійснювати за рахунок власних коштів, у терміни і в обсягах, зазначених приписами орендодавця, ремонтно-відновлювані і профілактичні роботи з метою підтримки берегозахисних функцій пляжу, якщо такі погіршилися в результаті порушень при експлуатації, впливу небезпечних гідрогеологічних або техногенних процесів (п.4.1.4. договору); протягом місяця після укладання даного договору, застрахувати орендоване майно не менш ніж на його балансову вартість на користь орендодавця, у порядку визначеному законодавством. Ризики випадкового руйнування або неприпустимого погіршення експлуатаційних параметрів об'єкта оренди визначається договором страхування з обов'язковим включенням умов договору технічних рекомендацій орендодавця (п.4.1.5. договору); не змінювати цільового використання орендованого майна, визначеного п.1.1. договору та не передавати орендоване майно в суборенду іншим особам до одержання згоди орендодавця (п.4.1.6. договору); не встановлювати огородження або інші споруди, перешкоджають вільному входові на пляж. Біля входів на пляж установлюються таблички розміром не менш як 700 х 400 мм, наступного змісту, на двох мовах: "Вхід безплатний" та "Вход бесплатный". В ході усього терміну користування штучним пляжем суворо дотримуватися вимог діючого законодавства про безкоштовний вхід на територію пляжу та вільне водокористування всіма громадянами. Одержання плати з відпочиваючих на пляжі можливо тільки за конкретні послуги розважально-пляжного сервісу. Надавати безкоштовно звичайні послуги пляжного сервісу окремим категоріям громадян, перелік яких установлюється рішеннями виконавчих органів ОМР і чинним законодавством (п.4.1.7. договору); не перешкоджати проведенню робіт орендодавцем із технічного обстеження орендованого майна (п.4.1.9. договору); дотримуватися вимог законодавства, будівельних норм, рішень органів місцевого самоврядування щодо використання берегозахисних споруд та уникати дій, які можуть шкідливо вплинути на їх протизсувні властивості. Не здійснювати на капітальних берегозахисних спорудах (траверсах, підпірних стінках, стабілізованих схилах, інших спорудах) та орендованій ділянці штучного пляжу будівництво будь-яких капітальних об'єктів, реконструкцію або будь-які будівельні роботи, у т.ч. і підготовчі, без одержання повністю оформленої та узгодженої дозвільної документації та попереднього погодження управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради з передачею йому у подальшому 1-го екземпляра ПКД(п.4.1.10. договору); установлювати й розміщувати сезонні об'єкти торгівлі, відпочинку, розваг і побутового обслуговування, після одержання згоди орендодавця та оформлення дозвільної документації у відповідних виконавчих органах ОМР (п.4.1.11. договору); за рахунок власних коштів організувати й обладнати сезонні (з 01 травня по 01 жовтня) пункт медичної допомоги та рятувальний пост, відповідно до розпорядження міського голови № 1179-01р від 22.09.03р. "Про створення міської системи рятування людей на воді", включаючи навчання штату рятувальників відповідно до вимог Правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси або укласти відповідний договір з міською рятувальною службою (п.4.1.12. договору); утримувати ділянку штучного пляжу у технічному стані, який гарантує виконання берегозахисних функцій. З метою уникнення розмивів штучного пляжу з експлуатаційних, техногенних або природних причин, протягом року, за рахунок власних коштів, виконувати ремонтно-профілактичні роботи (поповнити пляж піском). На підставі приписів УІЗТМ проводити невідкладні роботи з відновлення орендованих берегозахисної споруди та усувати порущення з її утримання (п.4..1.14. договору).

Пунктом 4.1.15. договору орендар зобов'язався за власні кошти виконати роботи: з відновлення штучного пляжу до його проектної площі - 5000 м2 ; ремонт підпирної стіни та схлдів (протягом 24 місяців); протягом терміну оренди утримувати прилеглі схили в належному санітарному стані.

Відповідно до п.п. 5.1. договору орендодавець зобов'язується:

передати орендареві в орендне користування штучний пляж, відповідно до умов договору за актом приймання-передачі майна, який є додатком до договору (п.5.1.1. договору); не робити дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованим майном на умовах даного договору (п.5.1.2. договору).

Згідно із п.5.2. договору орендодавець має право:

контролювати наявність, стан, цільове використання й ефективність використання майна, переданого в оренду (п.5.2.1. договору); виступати із ініціативою про внесення змін у даний договір або його розірвання у випадку погіршення стану майна, внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору з боку орендаря (п.5.2.2. договору); вимагати дострокового розірвання договору у випадках: невиконання конкурсного зобов'язання, відповідно до п.4.1.15 договору; неперерахування орендарем орендної плти протягом 2-х місяців; ухилення орендаря від виконання приписів орендодавця щодо утримання майна у належному стані; невиконання цілком або частково умов п.п. 4.1.1., 4.1.4. - 4.1.7., 4.1.9., 4.1.10., 4.1.12., 4.1.14., 4.1.15.; порушення правил обладнання та експлуатації пляжів міста Одеси; не надання протягом одного курортного сезону послуг пляжного сервісу громадянам, використання пляжу не за цільовим призначенням.

Відповідно до п.6.1. договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України, розпорядчими документами ОМР та її виконкому.

Згідно із п.7.1. даний договір укладений терміном на 15 років та діє: з 28.01.2010р. по 31.01.2025р.

Сторони погодили, що дія Договору припиняється у безумовному порядку внаслідок терміну, на який він був укладений та в разі початку реконструкції ділянки узбережжя на якій розміщене орендоване майно. Про початок проведення реконструкції орендодавець зобов'язаний письмово, повідомити орендаря не менш ніж за 3 (три) місяці до початку проведення реконструкції (п.7.1.1. договору).

За умовами п.7.1.3. договору його дія припиняється достроково: за взаємною згодою сторін. В судовому порядку у випадках: допущення з боку орендаря порушень, визначених п.5.2.3. договору; невиконання конкурсного зобов'язання, відповідно п.4.1.15. договору; неперерахування орендарем орендної плати протягом 2-х місяців; ухилення орендаря від виконання приписів орендодавця щодо утримання майна у належному технічному стані.

Відповідно до п.7.2. договору умови його дії зберігають силу протягом усього терміну його дії, у тому числі у випадках, якщо після його укладання законодавством установлені правила, що погіршують стан орендаря, в частині зобов'язань по орендній платі - до виконання зобов'язань.

10.02.2017р. в.о. начальника УІЗТМ було погоджено акт контролю умов договору оренди від 28.01.2010р. № 94-ор, а також вимог Правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси.

Як зазначено в акті, при обстеженні території ділянки пляжу, розташованої між траверсами № 10 та №11 другої черги ПОС (орендар: ФОП-ОСОБА_1), виявлено незадовільний санітарно-технічний стан, з розміщенням на пляжі тимчасових споруд та дерев"яного настилу, наявність сміття, скупчення будівельних матеріалів і конструкцій незрозумілого призначення.

Виявлені недоліки є грубим порушенням умов договору берегозахисної споруди і правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси, затверджених рішенням ОМР 05.04.2007р. № 1133-V, що є підставою для ініціювання питання щодо подальших дій у відношенні орендаря.

При проведенні обстеження на території пляжу був відсутній орендар берегозахисної споруди, а його місце на момент перевірки не було встановлено, прийняття оперативних заходів орендарем щодо усунення виявлених порушень в найкоротший термін було не можливе.

Також в акті було зазначено, що орендарем несвоєчасно здійснювалась оплата орендної плати, внаслідок чого виникла заборгованість по орендній платі станом на 1 березня 2017р., що негативно позначилось на виконанні бюджету в частині своєчасного наповнення бюджету міста.

Акт підписано трьома представниками УІЗТМ.

Доказів вручення зазначеного акту відповідачу, а також доказів того, що у посадових осіб позивача є право на складання вищенаведеного акту а ні прокурор а ні позивач суду не надав.

Підстави позову, викладені прокурором у позовній заяві, на його думку, свідчать систематичні порушення відповідачем умов договору оренди берегозахисної споруди і Правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси та невжиття УІЗТМ дієвих заходів щодо усунення вищевказаних порушень та захисту інтересів територіальної громади м. Одеси.

В процесі розгляду справи представником прокурора наданий акт обстеження берегозахісної споруди у вгляді ділянки штучного пісчанного пляжу від 16.06.2017р.

Як зазначено в акті, при обстеженні території ділянки пляжу, розташованої між траверсами № 10 та №11 другої черги ПЗС (орендар: ФОП-ОСОБА_1) встановлено, що на орендовані ділянці берегозахісної споруди у вигляді штучного пляжу площею 4500кв. М, який розташований між траверсами № 10 та №11 другої черги ПЗС в районі 13-й ст. В. Фонтану (орендар: ФОП-ОСОБА_1) без узгодження схеми розміщення тимчасових споруд та шезлонгів на 2017р. Рік розташовані конструкції дерев"яного настілу з розміщенням на ньому двохповерхової споруди бару, двох тимчасових споруд з облаштуванням барних стойок, тимчасові дерев"яні конструкції навісів для відпочинку відпочиваючих, конструкції дерев"яних ліжаков та шезлонгів, меблів. В наявності договір на надання медичних послуг та послуг щодо оказання рятування людей. На момент обстеження паспорт на відкриття та функціювання пляжу не оформлений.

Акт підписано представником УІЗТМ, представником ДАК, представником департаменту екології та розвитку рекреаційних зон, представником ДСНС України в Одеській області.

Доказів того, що у посадових осіб позивача є право на складання вищенаведеного акту а ні прокурор а ні позивач суду не надав.

Все вище перелічене, на думку прокурора, порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, що й стало підставою для звернення з відповідним позовом до господарського суду Одеської області.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 29 ГПК України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів органів місцевого самоврядування.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, органи місцевого самоврядування, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як свідчать матеріали справи, позовні вимоги прокурора обґрунтовано систематичним порушенням відповідачем умов договору оренди берегозахисної споруди, а саме п.4.1.1., 4.1.7., 4.1.10. та 4.1.12. та п.6.1. Правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси та невжиття УІЗТМ дієвих заходів щодо усунення вищевказаних порушень та захисту інтересів територіальної громади м. Одеси.

Як зазначає у позові прокурор, 04.05.2016р. УІЗТМ видано відповідачу припис щодо усунення виявлених порушень, зокрема, щодо незадовільного санітарного стану пляжу.

Також прокурор в якості підстав для розірвання договору вказує, що 10.02.2017р. актом контролю виконання умов договору оренди від 28.01.2010р. установлені наступні порушення умов договору, допущені орендарем: незадовільний санітарно-технічний стан, з розміщенням на пляжі тимчасових споруд та дерев"яного настилу, наявність сміття, скупчення будівельних матеріалів і конструкцій незрозумілого призначення.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу оспорюваного договору суд зазначає, що його предметом є оренда штучного пляжу, який є протизсувною берегозахисною спорудою, що утворена за технологією рефулірування (відсипки) піску з морських родовищ на побережну частину дна моря та берегову лінію суші і, як об'єкт правових відносин, являє собою штучно утворене майно з витратою певних матеріальних і грошових ресурсів. Тобто, штучний пляж не є земельною ділянкою в розумінні приписів Земельного кодексу України, а тому в орендне користування він передається на підставі Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст. 5 Закону істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

До основних обов'язків орендаря відповідно до ч. 2 ст. 18 названого Закону відноситься використання та зберігання орендованого майна відповідно до умов договору, запобігання його пошкодженню, псуванню.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст. 193 ГК України).

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 526 ЦК України, статтею 193 Господарського Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як установлено судом, позивач не звертався до відповідача із пропозицією про розірвання договору в порядку ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Вважаючи, що позивач недбало ставиться до виконання своїх обов'язків саме прокурор заявив до Господарського суду Одеської області позов про розірвання договору із посиланням на порушення відповідачем приписів ч 2 зазначеної статті.

Відповідно до ст.651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Стаття 783 ЦК України встановлює, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Частиною 3 ст. 26 Закону України "Про оренду держаного та комунального майна" визначено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Судом встановлено, що умовами оспорюваного договору (п.1.1.,1.2.) визначено, що Орендодавець на підставі розпорядження Одеського міського голови №2446-01 від 31.12.2009р., передає, а Орендар приймає у тимчасове платне використання берегозахисну споруду у вигляді ділянки штучного піщаного пляжу, "Курортний" між траверсами № 10 та №11 (другої черги ПЗС), загальною площею 45000 м2, вартість якої визначена незалежною оцінкою відповідно до акту оцінки (додаток № 2) складає - 600 000,00 грн. Цільове використання об'єкта оренди: надання громадянам платних послуг оздоровчо-пляжного сервісу підвищеної якості.

Застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, як підстави розірвання договору на вимогу однієї сторони передбачає не лише сам по собі факт порушення умов договору другою стороною, а й обов'язкову наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.

Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Також критерієм істотного порушення закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.

При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Абзац другий частини 2 статті 651 названого Кодексу визначає, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Оце оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду.

Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

За загальними положеннями Господарського процесуального кодексу України обов'язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.

Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє позивачеві отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Саме таку правову позицію викладено ВСУ в своєї постанові від 18.09.2013р. у справі №6с-75цс13.

Як встановлено судом у цій справі, метою оспорюваного договору є забезпечення надання громадянам платних послуг оздоровчо-пляжного сервісу підвищеної якості за допомогою майна, отриманого відповідачем в оренду та утримання берегозахисної споруди - ділянки штучного піщаного пляжу у належному технічному стані і збереження його берегозахисних властивостей.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як встановлено п.6.1. Правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси, затверджених рішенням ОМР від 05.04.2007р. N 1133-V (із змінами і доповненнями, внесеними рішенням ОМР від 09.10.2008 року № 3426-V), порушеннями даних Правил, які тягнуть за собою відповідальність фізичних осіб та посадових осіб, вважаються правопорушення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення, Цивільним кодексом України, спеціальними законами, санітарними правилами, державними будівельними нормами: будівництво на території пляжів та в 100-метрової зоні об'єктів з порушенням затвердженої в установленому законодавством порядку містобудівної документації та державних будівельних норм; порушення встановлених законодавством екологічних, санітарно-гігієнічних вимог та санітарних норм під час проектування, розміщення, будівництва та експлуатації на пляжах будь-яких торгових, розважальних об'єктів; порушення міських Правил благоустрою міста Одеси; порушення режиму використання і охорони територій та об'єктів рекреаційного призначення; самовільне зайняття території (частини території) пляжу; пошкодження (руйнування чи псування) берегозахисних споруд, інженерних мереж на узбережжі; знищення або пошкодження зелених насаджень на берегових схилах; забруднення (засмічення) території пляжу.

Види порушень, які тягнуть безспірне дострокове розірвання договорів оренди берегозахисних споруд: неналежне утримання території пляжів; стягнення плати за вхід на пляж; порушення вимог з обладнання пляжу.

Проте, в супереч наведеним приписам закону, надані суду прокурором в якості доказів істотного порушення відповідачем умов договору та наявності порушень, які відповідно до вимог, передбачених Правилами устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси тягнуть за собою безспірне дострокове розірвання договорів оренди берегозахисних споруд припис та акт в яких посадовими особами УІЗТМ відображені порушення відповідачем умов договору оренди берегозахисної споруди та Правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси, не можуть бути враховані судом як належні та припустимі докази.

Щодо порушень, визначених працівниками УІЗТМ в акті контролю виконання умов договору оренди від 28.01.2010р. №94-ор, а також вимог Правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси, затвердженому в.о. начальника УІЗТМ 10.02.107р., на які посилається прокурор в обґрунтування заявленого позову, суд не приймає цей акт в якості належного доказу, оскільки він складений без участі представників відповідача, ствердження, викладені в акті щодо неможливості встановити місцезнаходження відповідача спростовуються, наявністю в оспорюваному договорі юридичної адреси відповідача, окрім того акт не містить належних доказів знаходження на орендованої ділянки будь-яких капітальних об'єктів, знаходження території пляжу в незадовільному технічному та санітарному стані, проведення будівельних робіт на зазначеній ділянці штучного пляжу, скупчення сміття, прокурором суду також не надано. В якості підтвердження цих порушень прокурором надано фотокопії фотографій які не можуть служити належними та допустимими доказами, так як з них неможливо достовірно встановити, яка саме ділянка штучного пляжу відображена та чи є саме вона предметами оспорюваного договору. Само лише посилання працівників УІЗТМ в акті на визначені в ньому порушення судом в якості допустимих доказів не приймаються.

З аналізу оспорюваного договору, суд вважає, що зазначені в приписі порушення договору не є істотними.

Окрім того, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р. й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006р. № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982р. в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 р. в справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Щокін проти України" від 14.10.2010р., "Сєрков проти України" від 07.07.2011р., "Трегубенко проти України" від 02.11.2004р., "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014р.) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та наявні в матеріалах справи докази, судом вбачається невідповідність заходу втручання держави (прокуратури Одеської області та органу місцевого самоврядування - УІЗТМ) в право відповідача на законне володіння орендованим майном критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, оскільки ні прокурором ні позивачем не обґрунтовано та не доведено суду який саме "суспільний" інтерес захищається прокурором у даному позові, мотивовано не доведено дотримання принципу "пропорційності" в обґрунтуванні позовних вимог.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, прокурор вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, надати повну оцінку підставам заявленого позову, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом обґрунтованого та мотивованого рішення.

Слід зазначити, що суди здійснюють правосуддя з метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Винесення судом законного, обґрунтованого і справедливого рішення неможливе без проведення ним всебічного, повного, об'єктивного дослідження усіх обставин справи.

При цьому судове рішення повинно базуватись на принципах верховенства права, неупередженості, незалежності, змагальності сторін та рівності усіх учасників судового процесу.

Як встановив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала своє відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи, впливати на її охоронювані права та інтереси.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод всіх учасників судового процесу.

Отже, вищенаведене дає можливість суду дійти до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог заступника прокурора Одеської області.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що представниками прокуратури Одеської області та УІЗТМ у встановленому законом порядку не обґрунтовано та не підтверджено відповідними належними та припустимими доказами істотного порушення з боку ФОП ОСОБА_1 умов оспорюваного договору та допущення порушень Правил устаткування та експлуатації пляжів м. Одеси, які тягнуть безспірне дострокове розірвання договорів оренди берегозахисних споруд, виходячи з чого суд дійшов до висновку, що позовні вимоги заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради є необґрунтованими, недоведеними, не підтвердженими матеріалами справи, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. У позові - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 26 червня 2017 р.

Суддя С.В. Літвінов