Рішення № 67365390, 20.06.2017, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 червня 2017 року Справа № 913/201/17

Провадження №15/913/201/17

За позовом Комунального підприємства «Сєвєродонецьк-теплокомуненерго», м. Сєвєродонецьк Луганської області,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

про стягнення 43683 грн 58 коп.

Суддя Фонова О.С.

У засіданні брали участь:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: представник не прибув.

Суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 100343,66 грн., з яких: 41941,44 грн. - заборгованість за спожиту теплову енергію, 5932,89 грн. - 3 % річних, 52469,33 грн. - інфляційні втрати.

Представником позивача було подано заяву про зменшення позовних вимог від 07.06.2017 №11-423, відповідно до якої позивач, з урахуванням строку позовної давності, просить стягнути з відповідача основний борг за спожиту теплову енергію, який утворився у період з лютого 2014 року по грудень 2016 року, з урахуванням строку позовної давності в сумі 28200,86 грн., а також 3 % річних від простроченої суми в сумі 2147,80 грн. та інфляційні втрати в сумі 13334,92 грн., згідно розрахунків, які були надані в судовому засіданні 11.05.2017.

Представник позивача надав докази надіслання цієї заяви на юридичну адресу відповідача, які долучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України зменшення розміру позовних вимог є правом позивача. Тому, та з урахуванням дотримання всіх вимог, зменшення розміру позовних вимог за вказаною заявою позивача прийнято судом до розгляду.

Представником відповідача 11.05.2017 до суду були надані заперечення, згідно з якими вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі з огляду на те, що 31.01.2010 договір на постачання теплової енергії №6 від 01.06.2006 було розірвано на підставі рішення виконкому Сєвєродонецької міської ради №6 від 05.01.2010. На даний час договір на постачання теплової енергії між сторонами у справі фактично є неукладеним. Відповідач у листах від 27.04.2015, від 09.03.2016, від 30.12.2016 просив позивача надіслати проект договору на розгляд і подальшого його укладення, які були залишені позивачем без відповіді.

Крім того, представник відповідача зазначив, що позивачем не надано доказів надсилання рахунків, які є необхідною умовою щодо розрахунків за надані послуги з теплопостачання.

Представником відповідача також надані копії квитанцій на оплату за спожиту теплову енергію на загальну суму 10003,20 грн., які долучені до матеріалів справи.

Представник позивача у письмових поясненнях від 10.05.2017 №11-348, зокрема, повідомив, що з жовтня 2011 року на адресу відповідача були надіслані рахунки за послугу поставки теплової енергії, які були частково сплачені відповідачем, що фактично підтверджує її згоду з отриманням послуг.

Рішенням Виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради №240 від 12.02.2009 про затвердження оптимізованої схеми теплопостачання м. Сєвєродонецьк вирішено взяти до відома пояснювальну записку та затвердити оптимізовану схему перспективного розвитку систем теплопостачання. Згідно додатку №1 до цього рішення вказано, що північно-східну частину міста обслуговує КП «Сєвєродонецьктеплокомуненерго», в якому також вказано, що від котельної 83-го мікрорайону постачається теплом 81 мікрорайон.

Згідно детальної схеми 81-го мікрорайону вбачається, що приміщення промислового магазину ФОП ОСОБА_1 знаходиться саме в 81 мікрорайоні, який згідно рішення виконкому Сєвєродонецької міської ради №240 від 12.02.2009 обслуговується КП «Сєвєродонецьктеплокомуненерго». Як вбачається з актів зняття показання лічильника теплова енергія постачається за адресою: АДРЕСА_3

Представник позивача вважає, що відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Представником відповідача було подано 22.05.2017 до суду заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності, в якій він зазначив, що по вимогам позивача за період з грудня 2012 року по лютий 2014 року сплив строк позовної давності, тому відповідач просить застосувати позовну давність на загальну суму 10241,61 грн. та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з цієї підстави.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, суд

в с т а н о в и в:

Комунальне підприємство «Сєвєродонецьктеплокомуненерго» засноване на комунальній власності територіальної громади міста Сєвєродонецька Луганської області на підставі рішення виконавчого комітету Луганської обласної Ради народних депутатів від 29.02.1992 №56 «Про розмежування комунального майна між власності області і власністю районів, міст обласного підпорядкування». Від імені територіальної громади повноваження власника підприємства здійснює Сєвєродонецька міська рада (п.п.1.1,1.2 Статуту Комунального підприємства «Сєвєродонецьктеплокомуненерго»).

Рішенням Сєвєродонецької міської ради виконавчим комітетом №1314 від 09.08.2005 визнано виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у житловому фонді міської ради теплопостачальні підприємства: Комунальне підприємство «Сєвєродонецьк-теплокомуненерго» та Державне підприємство «Сєвєродонецька ТЕЦ».

Одними із основних видів господарської діяльності Комунального підприємства «Сєвєродонецьктеплокомуненерго» є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, згідно з витягом з офіційного веб-порталу Міністерства юстиції України Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в мережі Інтернет (https://usr.minjust.gov.ua) станом на 02.03.2017.

Між Комунальним підприємством «Сєвєродонецьктеплокомуненерго», як Підприємством (позивач у справі), та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як Споживачем (відповідач у справі), було укладено договір на відпуск теплової енергії №6 від 01.06.2006, згідно з умовами цього Договору, Підприємство зобов'язалося постачати в приміщення магазину «Салон», загальною площею 92,5 кв.м., яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 теплову енергію в потрібних Споживачу обсягах, а Споживач зобов'язався оплачувати спожиту теплову енергію за встановленими тарифами у строки, визначені цим Договором (т.1,а.с.9-10).

Відповідач повідомив, що 31.01.2010 договір на постачання теплової енергії №6 від 01.06.2006 було розірвано на підставі рішення виконкому Сєвєродонецької міської ради №6 від 05.01.2010.

Рішенням Сєвєродонецької міської ради Виконавчим комітетом №6 від 05.01.2010 вирішено визначити ТОВ «Сєвєродонецьктепло» виконавцем послуг з виробництва, постачання та транспортування теплової енергії в місті Сєвєродонецьк з 05.01.2010.

Як зазначає позивач, що на виконання рішення 12-ї сесії Сєвєродонецької міської ради шостого скликання від 30.09.2011 №937 «Про повернення майна цілісного майнового комплексу «Сєвєродонецьктеплокомуненерго» з концесійного користування», на підставі наказу господарського суду м. Києва від 29.09.2011 №52/179 про примусове виконання рішення господарського суду м. Києва від 07.07.2011 у справі №52/179 про розірвання Концесійного договору №2 від 17.07.2009, КП «Сєвєродонецьктеплокомуненерго» розпочало свою діяльність з жовтня 2011 року та розпочало укладати договори купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді з споживачами.

Рішенням міського голови Сєвєродонецької міської ради №958 від 27.10.2011 затверджено акт приймання-передачі об'єкта концесії-цілісного майнового комплексу «Сєвєродонецьктеплокомуненерго» від 13.10.2011.

У зв'язку з зазначеним, позивачем на адресу відповідача у жовтні 2011 року було надіслано два екземпляра відповідного договору для підписання, але відповідач не повернув підписаний ним договір до позивача.

Отже, на даний час договір на постачання теплової енергії між сторонами у справі фактично є неукладеним.

Як зазначає позивач, він надавав послуги відповідачу на постачання теплової енергії за період з жовтня 2011 року по грудень 2016 року, включно.

Обґрунтовуючи свої доводи позивач зазначив, що рішенням виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради №240 від 12.02.2009 про затвердження оптимізованої схеми теплопостачання м. Сєвєродонецьк, вирішено взяти до відома пояснювальну записку та затвердити оптимізовану схему перспективного розвитку систем теплопостачання. Згідно додатку №1 до цього рішення вказано, що північно-східну частину міста обслуговує КП «Сєвєродонецьктеплокомуненерго», в якому також вказано, що від котельної 83-го мікрорайону постачається теплом 81-й мікрорайон.

Згідно детальної схеми 81-го мікрорайону вбачається, що приміщення промислового магазину ФОП ОСОБА_1 знаходиться саме в 81-му мікрорайоні, який згідно рішення виконкому Сєвєродонецької міської ради №240 від 12.02.2009 обслуговується КП «Сєвєродонецьктеплокомуненерго».

Як вбачається з актів про зняття показів лічильника теплова енергія постачається за адресою: АДРЕСА_1 (т.1,а.с.231-242).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.06.2005, виданого на підставі рішення виконкому Сєвєродонецької міської ради від 22.02.2005 №320 та №761від 10.05.2005, приміщення промислового магазину, загальною площею 92,50 кв.м., яке розташовано за адресою: АДРЕСА_4 знаходиться у приватній власності ОСОБА_1 (т.1,а.с.243).

Позивач зазначив, що на оплату послуг з теплопостачання відповідачу вручалися та направлялись поштою рахунки за період з жовтня 2011 року по грудень 2016 року, а саме:

- рахунок № 61 від 31.10.2011 за жовтень 2011 року на суму 324,64 грн., який отримав 10.11.2011 представник відповідача особисто (т.1,а.с.56);

- рахунок № 190 від 30.11.2011 за листопад 2011 року на суму 1074,55 грн., який отримав 13.12.2011 представник відповідача особисто (т.1,а.с.56 зворот);

- рахунок № 322 від 31.12.2011 за грудень 2011 року на суму 1114,63 грн., який отримав 12.01.2012 представник відповідача особисто(т.1,а.с.57);

- рахунок № 56 від 31.01.2012 за січень 2012 року на суму 1219,98 грн., який отримав 10.02.2012 представник відповідача особисто (т.1,а.с.57 зворот);

- рахунок № 201 від 29.02.2012 за лютий 2012 року на суму 1739,99 грн., докази отримання відповідачем відсутні (т.1,а.с.58);

- рахунок № 344 від 31.03.2012 за березень 2012 року на суму 661,56 грн., який отримав 11.04.2012 представник відповідача особисто (т.1,а.с.58 зворот);

- рахунок № 493 від 23.04.2012 за квітень 2012 року на суму 556,75 грн., який отримав 15.05.2012 представник відповідача особисто (т.1,а.с.59);

- рахунок № 637 від 31.10.2012 за жовтень 2012 року на суму 480,67 грн., який отримав 08.11.2012 представник відповідача особисто (т.1,а.с.59 зворот);

- рахунок № 778 від 30.11.2012 за листопад 2012 року на суму 1185,04 грн., який отримав 11.12.2012 представник відповідача особисто (т.1,а.с.60);

- рахунок № 933 від 31.12.2012 за грудень 2012 року на суму 1884,36 грн., який отримав 15.01.2013 представник відповідача особисто (т.1,а.с.60 зворот);

- рахунок № 65 від 31.01.2013 за січень 2013 року на суму 2083,62 грн., який отримав 14.02.2013 представник відповідача особисто (т.1,а.с.61);

- рахунок № 197 від 28.02.2013 за лютий 2013 року на суму 1616,94 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 12.03.2013, що підтверджується фіскальним чеком від 12.03.2013 №0706 та списком №13 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 12.03.2013 (т.1,а.с.61 зворот, 75);

- рахунок № 345 від 31.03.2013 за березень 2013 року на суму 1300,93 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 17.04.2013, що підтверджується фіскальним чеком від 17.04.2013 №8026 та списком №22 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 17.04.2013 (т.1,а.с.62, 77);

- рахунок № 492 від 30.04.2013 за квітень 2013 року на суму 241,97 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 18.05.2013, що підтверджується фіскальним чеком від 18.05.2013 №4749 та списком №26 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 18.05.2013 (т.1,а.с.62 зворот, 80);

- рахунок № 659 від 31.10.2013 за жовтень 2013 року на суму 815,60 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 11.11.2013, що підтверджується фіскальним чеком від 11.11.2013 №3048 та списком №50 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 11.11.2013 (т.1,а.с.63, 82);

- рахунок № 807 від 30.11.2013 за листопад 2013 року на суму 1090,86 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 11.12.2013, що підтверджується фіскальним чеком від 11.12.2013 №8446 та списком №57 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 11.12.2013 (т.1,а.с.63 зворот, 84);

- рахунок № 956 від 31.12.2013 за грудень 2013 року на суму 1711,02 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 15.01.2014, що підтверджується фіскальним чеком від 15.01.2014 №0877 та списком №7 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 15.01.2014 (т.1,а.с.64, 86);

- рахунок № 65 від 31.01.2014 за січень 2014 року на суму 1408,63 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 12.02.2014, що підтверджується фіскальним чеком від 12.02.2014 №7105 та списком №11 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 12.02.2014 (т.1,а.с.64 зворот, 88);

- рахунок № 218 від 28.02.2014 за лютий 2014 року на суму 1432,04 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 11.03.2014, що підтверджується фіскальним чеком від 11.03.2014 №1040 та списком №11 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 11.03.2014 (т.1,а.с.65, 90);

- рахунок № 368 від 31.03.2014 за березень 2014 року на суму 1068,61 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 10.04.2014, що підтверджується фіскальним чеком від 10.04.2014 та списком №19 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 10.04.2014 (т.1,а.с.65 зворот, 92);

- рахунок № 513 від 30.04.2014 за квітень 2014 року на суму 275,14 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 16.05.2014, що підтверджується фіскальним чеком від 16.05.2014 та списком №26 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 16.05.2014 (т.1,а.с.66, 94);

- рахунок № 655 від 31.10.2014 за жовтень 2014 року на суму 353,60 грн., доказів надіслання поштою відповідачу немає (т.1,а.с.66 зворот, 96);

- рахунок № 792 від 30.11.2014 за листопад 2014 року на суму 1424,20 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 17.12.2014, що підтверджується фіскальним чеком від 17.12.2014 та списком №59 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 17.05.2014 (т.1,а.с.67, 98);

- рахунок № 959 від 31.12.2014 за грудень 2014 року на суму 2241,05 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 14.01.2015, що підтверджується фіскальним чеком від 14.01.2015 та списком №1 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 17.05.2014 (т.1,а.с.67 зворот, 100);

- рахунок № 85 від 31.01.2015 за січень 2015 року на суму 2436,35 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 11.02.2015, що підтверджується фіскальним чеком від 11.02.2015 та списком №6 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 11.02.2015 (т.1,а.с.68, 102);

- рахунок № 247 від 28.02.2015 за лютий 2015 року на суму 1952,08 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 13.03.2015, що підтверджується фіскальним чеком від 13.03.2015 та списком №12 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 13.03.2015 (т.1,а.с.68 зворот, 104);

- рахунок № 404 від 31.03.2015 за березень 2015 року на суму 2488,99 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 09.04.2015, що підтверджується фіскальним чеком від 09.04.2015 та списком №17 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 09.04.2015 (т.1,а.с.69, 106);

- рахунок № 547 від 30.04.2015 за квітень 2015 року на суму 490,06 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 29.04.2015, що підтверджується списком №20 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 29.04.2015 (т.1,а.с.69 зворот, 108);

- рахунок № 780 від 31.10.2015 за жовтень 2015 року на суму 2078,15 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 11.11.2015, що підтверджується фіскальним чеком від 11.11.2015 (т.1,а.с.70, 112);

- рахунок № 931 від 30.11.2015 за листопад 2015 року на суму 896,10 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 16.12.2015, що підтверджується печаткою пошти від 16.12.2015 (т.1,а.с.70 зворот, 116);

- рахунок № 1089 від 31.12.2015 за грудень 2015 року на суму 2062,30 грн., доказів надіслання поштою відповідачу немає (т.1,а.с.71);

- рахунок № 80 від 31.01.2016 за січень 2016 року на суму 2999,35 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 17.02.2016, що підтверджується фіскальним чеком від 17.02.2016 та списком №12 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 17.02.2016 (т.1,а.с.71 зворот, 118);

- рахунок № 242 від 29.02.2016 за лютий 2016 року на суму 1799,51 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 14.03.2016, що підтверджується фіскальним чеком від 14.03.2016 та списком №24 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 14.03.2016 (т.1,а.с.72, 120);

- рахунок № 412 від 31.03.2016 за березень 2016 року на суму 1624,45 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 12.04.2016, що підтверджується списком №50 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 12.04.2016 (т.1,а.с.72 зворот, 122);

- рахунок № 572 від 30.04.2016 за квітень 2016 року на суму 275,00 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 17.05.2016, що підтверджується фіскальним чеком від 17.05.2016 та списком №70 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 17.05.2016 (т.1,а.с.73, 124);

- рахунок № 831 від 30.11.2016 за листопад 2016 року на суму 1851,31 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 12.12.2016, що підтверджується печаткою пошти від 12.12.2016 (т.1,а.с.73 зворот, 126);

- рахунок № 1111 від 31.12.2016 за грудень 2016 року на суму 2785,61 грн., який позивачем надісланий поштою відповідачу 03.01.2017, що підтверджується печаткою пошти від 03.01.2017 (т.1,а.с.74, 128).

Згідно вказаних рахунків відповідачу слід було сплатити 51044,64 грн., але відповідач оплату рахунків здійснив не в повному обсязі на загальну суду 10003,20 грн., що підтверджується квитанціями на оплату за спожиту теплову енергію (т.1.а.с.190-195), в наслідок чого сума заборгованості відповідача за заявлений період склала 41941,44 грн. згідно наданого позивачем розрахунку.

Факт постачання теплої енергії протягом опалювальних сезонів 2012-2016 років до приміщення відповідача підтверджується актами про зняття показів з засобу обліку теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1: від 09.10.2012, 31.10.2012, 29.11.2012, 28.12.2012, 29.01.2013, 26.02.2013, 30.03.2013, 05.04.2013, 30.10.2013, 03.10.2013, 28.11.2013, 30.12,2013, 29.01.2014, 27.02.2014, 31.03.2014, 08.04.2014, 22.10.2014, 30.10.2014, 20.11.2014, 30.11.2014, 27.12.2014, 30.12.2014, 30.01.2015, 27.02.2015, 30.03.2015, 08.04.2015, 11.10.2015, 30.10.2015, 30.11.2015, 29.12.2015, 31.01.2016, 28,02.2016, 31.03.2016, 06.04.2016, 12.10.2016, 31.10.2016,30.11.2016, 30.12.2016 (т.1,а.с.231-241).

З метою отримання коштів за спожиту теплову енергію позивачем на адресу відповідача направлялась претензія №11-549/4 від 30.11.2016 про сплату її вартості, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Вподальшому позивачем було зменшено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу за спожиту теплову енергію до 28200,86 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення 3% річних у сумі 2147,80 грн. та інфляційних витрат у сумі 13334,92 грн. за період прострочення з 01.01.2013 по 31.12.2016 включно.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених вище.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази на їх підтвердження, суд дійшов висновку про наступне.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача визначених позивачем заборгованості за спожиту теплову енергію, 3 % річних та інфляційних втрат.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно з ч.ч.5,6 ст.19 Закону України «Про теплопостачання», теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання - споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

У пункті 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У відповідності до пункту 2 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показників засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

З огляду на зазначені норми закону, споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

За таких обставин, зобов'язання відповідача оплатити послуги з водопостачання та водовідведення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі № 916/3566/13).

Відповідно до п. 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Згідно із п. 26 Правил, відключення споживачів від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про теплопостачання» схемою теплопостачання за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

За таких обставин, зобов'язання відповідача оплатити послуги з централізованого опалення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Приписами статті 530 згаданого кодексу, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Постановою Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що оскільки ст.530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором останній може здійснювати своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому, якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на визначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу пред'явленою.

Згідно долучених до матеріалів справи актів про зняття показів з засобу обліку теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 позивач поставляв відповідачу теплову енергію протягом опалювальних сезонів 2012-2016 років, у зв'язку з чим відповідачу до сплати було виставлено відповідні рахунки.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідачу послуги з централізованого теплопостачання позивачем не надавались, або що відповідач ці послуги не отримував.

Позивачем виставлялись відповідачу рахунки за період з лютого 2014 року по грудень 2016 року із зазначенням обсягу спожитої теплової енергії на опалення та її вартості.

Вказані рахунки можна розцінювати як вимогу про сплату вартості спожитої теплової енергії, однак, належним чином надісланими слід вважати виставленими:

- рахунок № 218 від 28.02.2014 за лютий 2014 року на суму 1432,04 грн.,

- рахунок № 368 від 31.03.2014 за березень 2014 року на суму 1068,61 грн.,

- рахунок № 513 від 30.04.2014 за квітень 2014 року на суму 275,14 грн.,

- рахунок № 792 від 30.11.2014 за листопад 2014 року на суму 1424,20 грн.,

- рахунок № 959 від 31.12.2014 за грудень 2014 року на суму 2241,05 грн.,

- рахунок № 85 від 31.01.2015 за січень 2015 року на суму 2436,35 грн.,

- рахунок № 247 від 28.02.2015 за лютий 2015 року на суму 1952,08 грн.,

- рахунок № 404 від 31.03.2015 за березень 2015 року на суму 2488,99 грн.,

- рахунок № 547 від 30.04.2015 за квітень 2015 року на суму 490,06 грн.,

- рахунок № 780 від 31.10.2015 за жовтень 2015 року на суму 2078,15 грн.,

- рахунок № 931 від 30.11.2015 за листопад 2015 року на суму 896,10 грн.,

- рахунок № 80 від 31.01.2016 за січень 2016 року на суму 2999,35 грн.,

- рахунок № 242 від 29.02.2016 за лютий 2016 року на суму 1799,51 грн.,

- рахунок № 412 від 31.03.2016 за березень 2016 року на суму 1624,45 грн.,

- рахунок № 572 від 30.04.2016 за квітень 2016 року на суму 275,00 грн.

Вказані рахунки направлені поштою згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009.

Наданий позивачем «реестр заказных писем по КП «Северодонецктеплокоммуненерго» (т.1, а.с.95) як доказ надіслання якогось рахунку судом до уваги не приймається, оскільки взагалі не містить ані доказів його відправлення адресатам (відсутній розрахунковий документ), ані дати формування.

Крім того, суд зазначає, що докази надсилання чи вручення рахунку № 655 від 31.10.2014 за жовтень 2014 року на суму 353,60 грн. (т.1, а.с.66 зворот) взагалі відсутні, оскільки в наданому до матеріалів справи реєстрі відповідачу надсилались виключно лист-повідомлення та акт звірення, при цьому встановити зміст вказаного листа та акту не вбачається можливим у зв'язку з неподанням позивачем їх до матеріалів справи.

Доказів надіслання поштою відповідачу рахунку № 1089 від 31.12.2015 за грудень 2015 року на суму 2062,30 грн. (т.1,а.с.71) також позивачем не надано.

В якості доказів надсилання рахунку № 831 від 30.11.2016 за листопад 2016 року на суму 1851,31 грн. та рахунку № 1111 від 31.12.2016 за грудень 2016 року на суму 2785,61 грн., позивач надав «реєстр заказних писем по КП «Сєвєродонецьктеплокомуненерго» з наявним календарним штемпелем пошти, але без відповідного розрахункового документа.

Водночас, суд зауважує, що згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила), в редакції на час, вказаний на календарному штемпелі на реєстрах поштових відправлень (а.с.125,127):

згруповані поштові відправлення, поштові перекази - внутрішні реєстровані поштові відправлення, поштові перекази, кількість яких становить п'ять і більше, що одночасно подаються для пересилання одним відправником;

реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку;

рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок "M", які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення;

розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку.

Відповідно до пункту 8 Правил, оператори поштового зв'язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів. До внутрішніх поштових відправлень, зокрема, належать листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.

Як зазначено у пункті 68 Правил, про прийняття для пересилання згрупованих поштових відправлень, поштових переказів видається один розрахунковий документ на один список. Один примірник списку видається відправникові.

З огляду на викладене, доказом надання послуг поштового зв'язку з надіслання згрупованих поштових відправлень є розрахунковий документ, який позивачем на неодноразову вимогу суду надано не було. Тому, докази надсилання вказаних рахунків відповідачу є неналежними і не приймаються судом до уваги.

Також на адресу відповідача позивачем 02.12.2016 було надіслано претензію від 30.11.2016 № 11-549/4 з вимогою сплати боргу за спожиту теплову енергію на суму 37304,52 грн. станом на 30.11.2016, але без зазначення періоду формування боргу, що унеможливлює його співвідношення з заявленими позивачем сумами. Крім того, в розрахунку позивача така сума боргу станом на 30.11.2016 не значиться.

Враховуючи зазначене вище, рахунок № 655 від 31.10.2014 за жовтень 2014 року на суму 353,60 грн., рахунок № 1089 від 31.12.2015 за грудень 2015 року на суму 2062,30 грн., рахунок № 831 від 30.11.2016 за листопад 2016 року на суму 1851,31 грн. та рахунок №1111 від 31.12.2016 за грудень 2016 року на суму 2785,61 грн., суд не може розцінювати як вимогу про сплату вартості спожитої теплової енергії, оскільки позивач не надав належних доказів надіслання їх відповідачу.

Також на адресу відповідача позивачем 02.12.2016 було надіслано претензію від 30.11.2016 № 11-549/4 з вимогою сплати боргу за спожиту теплову енергію на суму 37304,52 грн. станом на 30.11.2016, але без зазначення періоду формування боргу, що унеможливлює його співвідношення з заявленими позивачем сумами. Крім того, в розрахунку позивача така сума боргу станом на 30.11.2016 не значиться.

Відповідачем позов не визнано та заявлено про застосування наслідків пропуску позовної давності до позовної вимоги про стягнення заборгованості за період з грудня 2012 року по лютий 2014 року.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 Цивільного кодексу України ).

Частиною 1 ст.260 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.ч.3-4 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Стосовно зави про застосування позовної давності суд зазначає, що позивач звернувся до господарського суду з даним позовом 27.02.2017 (дата поштового штемпелю на конверті).

Рахунок № 218 від 28.02.2014 за лютий 2014 року на суму 1432,04 грн., був позивачем надісланий поштою відповідачу 11.03.2014, що підтверджується фіскальним чеком від 11.03.2014 №1040 та списком №11 групованих поштових відправлень рекомендованих листів від 11.03.2014 (т.1,а.с.65, 90). Отже, позовна давність за вимогою лютого 2014 року з урахуванням нормативів поштового пересилання та положень ч.2 ст. 530 ЦК України, почала перебіг 22.03.2014 та спливла 22.03.2017.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 27.02.2017, то позовна даність за вимогою лютого 2014 року на момент його звернення не спливла.

Крім того, позивачем з урахуванням позовної давності було зменшено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу за спожиту теплову енергію, та заявлено до стягнення 28200,86 грн. за період з лютого 2014 року по грудень 2016 року , яку позивач просить стягнути з відповідача.

Тому підстави для застосування позовної давності щодо боргу за період з грудня 2012 року по лютий 2014 року відсутні. З огляду на вказане, у задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності до суми основного боргу за період з грудня 2012 року по лютий 2014 року, слід відмовити.

Водночас, судом встановлено, що згідно з даними розрахунку позивача борг за період з лютого 2014 року по грудень 2016 року складатиме 30532,90 грн., однак позивач заявив до стягнення тільки 28200,86 грн. за період з лютого 2014 року по грудень 2016 року.

Заявлення до стягнення суми меншої, ніж наявна сума боргу є правом позивача, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в сумі 28200,86 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення інфляційні нарахування у сумі 13334,92 грн. та 3% річних у сумі 2147,80 грн. за період з січня 2013 року по грудень 2016 року на борг з січня 2013 року по грудень 2016 року, згідно наданих розрахунків позивача (т.1,а.с.244-250; т.2,а.с.1-53).

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Частиною 2 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Здійснивши перерахунок за допомогою юридичної інформаційно-пошукової систем «Законодавство», за висновком суду, арифметично вірно обрахованими за заявлений період позивачем є інфляційні нарахування:

1) за рахунком № 218 від 28.02.2014 за лютий 2014 року на суму 1432,04 грн., період прострочення з квітня 2014 року по грудень 2016 року = 1363,06 грн., але позивачем заявлено до стягнення сума 1101,24 грн., яка і підлягає до стягнення;

2) за рахунком № 368 від 31.03.2014 за березень 2014 року на суму 1068,61 грн., період прострочення з травня 2014 року по грудень 2016 року = 950,51 грн., але позивачем заявлено до стягнення сума 780,09 грн., яка і підлягає до стягнення;

3) за рахунком № 513 від 30.04.2014 за квітень 2014 року на суму 275,14 грн., період прострочення з червня 2014 року по грудень 2016 року = 225,70 грн., але позивачем заявлено до стягнення сума 189,02 грн., яка і підлягає до стягнення;

4) за рахунком № 792 від 30.11.2014 за листопад 2014 року на суму 1424,20 грн., період прострочення з січня 2015 року по грудень 2016 року = 869,17 грн., але позивачем заявлено до стягнення сума 793,28 грн., яка і підлягає до стягнення;

5) за рахунком № 959 від 31.12.2014 за грудень 2014 року на суму 2241,05 грн., період прострочення з лютого 2015 року по грудень 2016 року = 1259,17 грн., але позивачем заявлено до стягнення сума 1151,90 грн., яка і підлягає до стягнення;

6) за рахунком № 85 від 31.01.2015 за січень 2015 року на суму 2436,35 грн., період прострочення з березня 2015 року по грудень 2016 року = 1177,38 грн., але позивачем заявлено до стягнення сума 1081,30 грн., яка і підлягає до стягнення;

7) за рахунком № 247 від 28.02.2015 за лютий 2015 року на суму 1952,08 грн., період прострочення з квітня 2015 року по грудень 2016 року = 661,13 грн., але позивачем заявлено до стягнення сума 614,91 грн., яка і підлягає до стягнення;

8) за рахунком № 404 від 31.03.2015 за березень 2015 року на суму 2488,99 грн., період прострочення з травня 2015 року по грудень 2016 року = 433,78 грн., але позивачем заявлено до стягнення сума 420,64 грн., яка і підлягає до стягнення;

9) за рахунком № 547 від 30.04.2015 за квітень 2015 року на суму 490,06 грн., період прострочення з червня 2015 року по грудень 2016 року = 73,02 грн., але позивачем заявлено до стягнення сума 72,04 грн., яка і підлягає до стягнення;

10) за рахунком № 780 від 31.10.2015 за жовтень 2015 року на суму 2078,15 грн., період прострочення з грудня 2015 року по грудень 2016 року = 320,26 грн., але позивачем заявлено до стягнення сума 272,24 грн., яка і підлягає до стягнення;

11) за рахунком № 931 від 30.11.2015 за листопад 2015 року на суму 896,10 грн., період прострочення з січня 2016 року по грудень 2016 року = 110,77 грн., але позивачем заявлено до стягнення сума 111,12 грн. Отже до стягнення підлягає 110,77 грн., в решті 0,35 грн. слід відмовити;

12) за рахунком № 80 від 31.01.2016 за січень 2016 року на суму 2999,35 грн., період прострочення з березня по грудень 2016 року = 354,12 грн., але позивачем заявлено до стягнення сума 353,92 грн., яка і підлягає до стягнення;

13) за рахунком № 242 від 29.02.2016 за лютий 2016 року на суму 1799,51 грн., період прострочення з квітня по грудень 2016 року = 192,54 грн., але позивачем заявлено до стягнення сума 192,55 грн., яка і підлягає до стягнення;

14) за рахунком № 412 від 31.03.2016 за березень 2016 року на суму 1624,45 грн., період прострочення з травня по грудень 2016 року = 113,00 грн., але позивачем заявлено до стягнення сума 113,71 грн., яка і підлягає до стягнення;

15) за рахунком № 572 від 30.04.2016 за квітень 2016 року на суму 275,00 грн., період прострочення з червня по грудень 2016 року = 18,84 грн., але позивачем заявлено до стягнення сума 18,70 грн., яка і підлягає до стягнення.

Позивачем також заявлено до стягнення інфляційні нарахування на борг за період з січня 2013 року по грудень 2016 року.

На борг за січень 2013 року в сумі 2083,62 грн. позивач нарахував втрати від інфляції за період з березня 2013 року по грудень 2016 року. Водночас, як вбачається з матеріалів справи та розрахунку самого позивача, відповідачем вказаний борг було повністю сплачено 17.05.2013 (900,00 грн. сплачено 26.3.2016, 600,00 грн. сплачено 17.05.2013). Отже, з урахуванням того, що інфляційні нарахування обчислюються повним місяцем існування боргу, правильною сумою до стягнення буде інфляція, обрахована на суму боргу 1183,62 грн. яка проіснувала повний місяць квітень 2013 року. Однак, оскільки індекс інфляції у квітні 2013 року склав 100,00%, то втрати від інфляції не відбулись, а тому вся сума обрахованих позивачем інфляційних нарахувань 1166,83 грн. на борг, що виник у січні 2013 року, задоволенню не підлягає, як безпідставно нарахована.

Також є безпідставно нарахованими втрати від інфляції на борг за місяцями, відносно яких немає доказів надсилання рахунків відповідачу, а саме: рахунок № 655 від 31.10.2014 за жовтень 2014 року на суму 353,60 грн., рахунок № 1089 від 31.12.2015 за грудень 2015 року на суму 2062,30 грн., рахунок № 831 від 30.11.2016 за листопад 2016 року на суму 1851,31 грн. та рахунок №1111 від 31.12.2016 за грудень 2016 року на суму 2785,61 грн.

Враховуючи, що відповідачем обґрунтовано заявлено позовну давність щодо вимог про стягнення боргу з грудня 2012 року по січень 2014 року, а інфляційні нарахування є похідною від цього вимогою, то у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних нарахувань на борг за період з січня 2013 року по січень 2014 року слід відмовити.

Отже, до стягнення підлягають інфляційні нарахування в сумі 7266,31 грн. В решті інфляційних нарахувань слід відмовити.

Позивачем також заявлено до стягнення 3% річних на борг за період з січня 2013 року по грудень 2016 року.

Щодо стягнення 3% річних, то вірним з огляду на вищевказані дати прострочення зобов'язань по оплаті буде наступний розрахунок:

1) за рахунком № 218 від 28.02.2014 за лютий 2014 року на суму 1432,04 грн., період прострочення з 01.04.2014 по 31.12.2016 (1006 днів) = 118,29 грн.;

2) за рахунком № 368 від 31.03.2014 за березень 2014 року на суму 1068,61 грн., період прострочення з 01.05.2014 по 31.12.2016 (976 днів) = 85,64 грн.;

3) за рахунком № 513 від 30.04.2014 за квітень 2014 року на суму 275,14 грн., період прострочення з 01.06.2014 по 31.12.2016 (945 днів) = 21,35 грн.;

4) за рахунком № 792 від 30.11.2014 за листопад 2014 року на суму 353,60 грн., період прострочення з 01.01.2015 по 31.12.2016 (731 день) = 21,22 грн.;

5) за рахунком № 959 від 31.12.2014 за грудень 2014 року на суму 2241,05 грн., період прострочення з 01.02.2015 по 31.12.2016 (700 днів) = 128,75 грн.;

6) за рахунком № 85 від 31.01.2015 за січень 2015 року на суму 2436,35 грн., період прострочення з 01.03.2015 по 31.12.2016 (672 дня) = 134,37 грн.;

7) за рахунком № 247 від 28.02.2015 за лютий 2015 року на суму 1952,08 грн., період прострочення з 01.04.2015 по 31.12.2016 (641 день) = 102,68 грн.;

8) за рахунком № 404 від 31.03.2015 за березень 2015 року на суму 2488,99 грн., період прострочення з 01.05.2015 по 31.12.2016 (611 днів) = 124,79 грн.;

9) за рахунком № 547 від 30.04.2015 за квітень 2015 року на суму 490,06 грн., період прострочення з 01.06.2015 по 31.12.2016 (580 днів) = 23,32 грн.;

10) за рахунком № 780 від 31.10.2015 за жовтень 2015 року на суму 2078,15 грн., період прострочення з 01.12.2015 по 31.12.2016 (397 днів) = 67,64 грн.;

11) за рахунком № 931 від 30.11.2015 за листопад 2015 року на суму 896,10 грн., період прострочення з 01.01.2016 по 31.12.2016 (366 днів) = 26,88 грн.;

12) за рахунком № 80 від 31.01.2016 за січень 2016 року на суму 2999,35 грн., період прострочення з 01.03.2016 по 31.12.2016 (306 днів) = 75,23 грн.

13) за рахунком № 242 від 29.02.2016 за лютий 2016 року на суму 1799,51 грн., період прострочення з 01.04.2016 по 31.12.2016 (275 днів) = 40,56 грн.;

14) за рахунком № 412 від 31.03.2016 за березень 2016 року на суму 1624,45 грн., період прострочення з 01.05.2016 по 31.12.2016 (245 днів) = 32,62 грн.;

15) за рахунком № 572 від 30.04.2016 за квітень 2016 року на суму 275,00 грн., період прострочення з 01.06.2016 по 31.12.2016 (214 днів) = 4,82 грн.

На борг за січень 2013 року в сумі 2083,62 грн. позивач нарахував 3% річних за період з 01.03.2013 по 31.12.2016. Водночас, як вбачається з матеріалів справи та розрахунку самого позивача, відповідачем вказаний борг було повністю сплачено 17.05.2013 (900,00 грн. сплачено 26.3.2016, 600,00 грн. сплачено 17.05.2013). Отже, з урахуванням цього, правильною сумою до стягнення буде 9,34 грн., а не 240,10 грн., як заявлено позивачем. Тому у задоволенні вимоги про стягнення 230,76 грн. слід відмовити за безпідставністю нарахування.

Однак, враховуючи, що відповідачем обґрунтовано заявлено позовну давність щодо вимог про стягнення боргу з грудня 2012 року по січень 2014 року, а 3% річних є похідною від цього вимогою, то у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних на правильно обрахований борг за період з січня 2013 року по січень 2014 року слід відмовити.

Також є безпідставно нарахованими 3% річних на борг за місяцями, відносно яких немає доказів надсилання рахунків відповідачу, а саме: рахунок № 655 від 31.10.2014 за жовтень 2014 року на суму 353,60 грн., рахунок № 1089 від 31.12.2015 за грудень 2015 року на суму 2062,30 грн., рахунок № 831 від 30.11.2016 за листопад 2016 року на суму 1851,31 грн. та рахунок №1111 від 31.12.2016 за грудень 2016 року на суму 2785,61 грн.

Отже, до стягнення підлягають 3% річних у сумі 1008,16 грн. В решті 3 % річних слід відмовити.

3 % річних розраховувались судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової систем «Законодавство».

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Вимоги позивача про стягнення боргу у сумі 28200,86 грн., інфляційних нарахувань у сумі 7266,31 грн. та 3% річних у сумі 1008,16 грн. є обґрунтованими, такими, що підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню. В решті вимог слід відмовити.

Судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VІ, який набрав чинності з 01.11.2011, в редакції, чинній на дату подання позову, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Пунктом 2.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», в редакції, чинній на дату подання позову, встановлено ставку судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру у розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивачем зменшено позовні вимоги, у зв'язку з чим, судовий збір в частині зменшення буде повернутий позивачу в сумі 903,46 грн. за його заявою відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ст.ст.44, 49 ГПК України, за результатами розгляду спору на відповідача покладається судовий збір в сумі 581,61 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, 93400, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Комунального підприємства «Сєвєродонецьктеплокомуненерго», проспект Космонавтів, буд.9А, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93412, ідентифікаційний код 13405551, борг у сумі 28200,86 грн., 3% річних у сумі 1008,16 грн., інфляційні втрати в сумі 7266,31 грн. та судовий збір у сумі 581,61 грн., видати наказ.

3. В решті позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено: 26.06.2017.

Суддя О.С. Фонова