Рішення № 67365241, 21.06.2017, Господарський суд Луганської області

Дата ухвалення
21.06.2017
Номер справи
913/430/17
Номер документу
67365241
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

___________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 червня 2017 року Справа № 913/430/17

Провадження №33/913/430/17

За позовом Комунального закладу Таращанської районної ради “Таращанська центральна районна лікарня”, м.Тараща Київської області

до Малого приватного підприємства “Меркурій”, м.Лисичанськ Луганської області

про стягнення 33125 грн 22 коп.

Суддя Драгнєвіч О.В.

Секретар судового засідання Медуниця Р.І.

У засіданні брали участь:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: представник не прибув.

В С Т А Н О В И В:

Комунальний заклад Таращанської районної ради “Таращанська центральна районна лікарня” звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Малого приватного підприємства “Меркурій” про стягнення заборгованості в сумі 33 125 грн 22 коп. на підставі укладеного між сторонами договору про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю від 02.11.2016 року, з яких:

- 32322 грн 61 коп. - заборгованість за надані послуги з постачання електроенергії за листопад – грудень 2016 року;

- 523 грн 63 коп. – інфляційні втрати;

- 278 грн 98 коп. – 3% річних.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 25.05.2017 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 07.06.2017.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 07.06.2017 розгляд справи було відкладено на 21.06.2017 у зв’язку з неявкою представників сторін та не наданням всіх необхідних для розгляду спору документів.

В судове засідання 21.06.2017 року представники сторін не прибули, хоча були повідомлені про час та місце проведення судового засідання належним чином, про що свідчать матеріали справи.

Від позивача надійшли письмові пояснення від 16.06.2017 з додатковими документами, зокрема доказами повторного направлення рахунку на оплату послуг та акту виконаних робіт, які судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.

Позивач на обґрунтування заявлених позовних вимог в позовній заяві та додатково наданих письмових поясненнях від 06.06.2017 та 16.06.2017 посилається на неналежне виконання відповідачем, як орендарем, своїх зобов’язань за договором укладеним між сторонами про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю від 02.11.2016, зокрема в частині проведення своєчасного та повного розрахунку з орендодавцем за послуги з електропостачання, надані в період з 02.11.2016 року по 31.12.2016.

Також позивач зазначає, що рахунок та акт виконаних робіт були виставлені відповідачу 27.01.2016 року, після відкриття рахунку органах ГУДКСУ в Київській області, на який відповідач мав здійснювати відшкодування витрат за спожиту електроенергію. В подальшому рахунок повторно направлявся 24.03.2017 та 15.06.2017. Понесені витрати за послуги з електропостачання протягом листопада – грудня 2016 року відповідач не оплатив, у зв’язку з чим утворилася заборгованість в сумі 32 322 грн 61 коп., за стягненням якої та нарахованих на підставі ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат у зв’язку із допущенням простроченням позивач звернувся до суду.

Судом враховується, що позивач в позовній заяві та наданих письмових поясненнях від 16.06.2017 просив здійснювати розгляд спору без участі його представника.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечив участі свого представника в судових засіданнях, хоча був належним чином повідомлений, про причини своєї неявки суд не повідомив, відзиву із викладенням власної правової позиції також не надав.

З огляду на неявку представника відповідача в судові засідання, не надання відзиву, господарський суд враховує, що за змістом п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У відповідності до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи на подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки відповідачем не надано суду відзив із викладенням власної правової позиції, розгляд справи здійснюється на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце судового засідання, а також те, що на адресу суду не надходило обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, ухвалою суду явка не визнавалася обов’язковою, за висновком суду неприбуття представників сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті.

У судовому засіданні 21.06.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, надані докази, суд

В С Т А Н О В И В:

02.11.2016 між Комунальним закладом Таращанської районної ради “Таращанська центральна районна лікарня” (замовник/позивач) та Малим приватним підприємством “Меркурій” (учасник/відповідач) укладено договір №75 про закупівлю послуг за державні кошти, згідно предмету якого учасник зоовязувався протягом листопада – грудня 2016 року надавати замовнику послуги з постачання водяної пари та гарячої води, а замовник – прийняти ці послуги і оплатити їх вартість на умовах, визначених цим договором (а.с.47-48).

Цього ж дня, 02.11.2016, з метою належного виконання вказаного договору, Комунальним закладом Таращанської районної ради “Таращанська центральна районна лікарня” (орендодавець/позивач) та Малим приватним підприємством “Меркурій” (орендар/відповідач) укладено договір оренди №5 (безкоштовного користування) нежитлової будівлі котельні, яка знаходиться на балансі Комунального закладу Таращанської районної ради “Таращанська центральна районна лікарня” та належить до спільної власності територіальних громад міста та сіл Таращанського району, у відповідності до предмету якого, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове безоплатне користування комунальне окреме індивідуально визначене майно: нежитлову будівлю котельня, площею 221,8 м 2, з встановленим обладнанням (твердопаливними котлами), розміщене за адресою: м.Тараща, вул.Ярослава Мудрого, 53 а, що перебуває на балансі Комунального закладу Таращанської районної ради “Таращанська центральна районна лікарня” (а.с.23-27).

Майно передається в безоплатне користування переможцеві відкритих торгів з метою надання послуг теплопостачання Комунальному закладу Таращанської районної ради “Таращанська центральна районна лікарня”(п.1.2. договору).

Згідно п.3.1. договору, орендна плата визначається встановленням нульової орендної ставки.

В п.5.7. договору сторони погодили здійснювати витрати, пов’язані з утриманням орендованого майна. Протягом робочих днів після підписання цього договору укласти з орендодавцем орендованого майна договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг.

Цей договір укладено строком на період дії договору теплопостачання та дії з 02.11.2016 до 31.12.2016 (п.10.1. договору).

Матеріали справи свідчать про те, що на підставі акту прийому–передачі підписаного сторонами 02.11.2016, орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежитлову будівлю котельні, з встановленим обладнанням (твердопаливними котлами), розміщену за адресою:м.Тараща, вул.Ярослава Мудрого, 53а, згідно договору №5 від 02.11.2016 року (а.с.18).

На виконання п.5.7. договору оренди №5 02.11.2016 сторони уклали договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, згідно предмету якого орендар зобов’язуєвався відшкодувати витрати орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю: витрати на електропостачання згідно показників лічильника витрат електричної енергії №53141, з початковим показником 0251 кВт/год; витрати на водопостачання згідно показників лічильника витрат води №87113451, з початковим показником 040441 м.куб. (а.с.19).

Відповідно до п.1.2. договору, орендодавець зобов’язується надавати рахунки на оплату комунальних послуг не пізніше 21 числа місяця за який здійснюється платіж, а орендар сплачувати виставлені рахунки не пізніше 25 числа поточного місяця.

Строк дії договору визначається строком дії договору оренди №5 від 02.11.2016 року (п.3.1. договору).

На виконання вказаних умов договору позивачем, як орендодавцем, заявлені до стягнення з відповідача, як орендаря, витрати за послуги з електропостачання, отримані за період з 02.11.2016 по 31.12.2016, про що свідчить складений позивачем акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 27.01.2017 на загальну суму 32 322 грн 61 коп.(а.с.20) та рахунок №14 від 27.01.2017 на суму 32 322 грн 61 коп. (а.с.21), які були надіслані відповідачу 27.01.2017 простою кореспонденцією.

13.03.2017 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу від 13.03.2017 разом з додатками про сплату суми заборгованості в розмірі 32746 грн 80 коп., а також нараховані 3% річних та інфляційні втрати, який відповідач отримав 23.03.2017 згідно даних поштового повідомлення (а.с.10, 7).

В подальшому, 24.03.2017 позивачем повторно направлялися рекомендованим листом з повідомленням акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 27.01.2017 та рахунок №14 від 27.01.2017 2017 (а.с.57, 58).

Також, як вбачається з матеріалів справи, 15.06.2017 року рекомендованим листом з описом вкладення відповідачу направлений акт звірки взаєморозрахунків та втретє акт виконаних робіт та рахунок №14 від 27.01.2017 (а.с.62,63).

Оскільки вказані звернення позивача відповідач залишив без належного реагування, відповіді не надав, акт не підписав, витрати на електропостачання за листопад-грудень 2016 року не відшкодував, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 32 322 грн 61 коп., за стягненням якої та, нарахованих 3% річних та інфляційних у зв’язку із допущенням простроченням виконання грошового зобов’язання, звернувся позивач до суду.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам сторін, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно із ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань) є, зокрема, договір.

Згідно з ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду.

Порушенням зобов’язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, тобто – неналежне виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.11.2016 на виконання укладених між сторонами договорів, позивач передав відповідачу в оренду нежитлову будівлю котельні, з встановленим обладнанням (твердопаливними котлами), розміщену за адресою: м.Тараща, вул.Ярослава Мудрого, 53а, згідно договору №5 від 02.11.2016 року (а.с.18).

В свою чергу відповідач, як орендар, у зв’язку із користуванням вказаним майном та споживанням електроенергії, згідно п.5.7. договору оренди №5 від 02.11.2016 та умов укладеного між сторонами договору про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю від 02.11.2016, зобов’язувався відшкодувати витрати орендодавця з комунальних послуг, зокрема витрати на електропостачання.

Вказані договори були укладені строком дії до 31.12.2016.

В матеріалах справи відсутні докази дострокового розірвання сторонами договорів та повернення відповідачем орендованого майна, докази внесення змін до договорів також відсутні.

На підтвердження заявлених позовних вимог щодо стягнення основного боргу за витрати з електропостачання за листопад та грудень 2016 року позивачем надані копії акту здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 27.01.2017 на суму 32 322 грн 61 коп.(а.с.20) та рахунку №14 від 27.01.2017 2017 на суму 32 322 грн 61 коп. (а.с.21).

Як вбачається з матеріалів справи, акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 27.01.2017 залишився не підписаним зі сторони відповідача.

Судом враховується, що умовами укладеного договору не передбачається обов’язок сторін підписувати акти здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг).

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п.1.2. договору від 02.11.2016 року про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, орендодавець зобов’язувався надавати рахунки не пізніше 21 числа місяця за який здійснюється платіж, а орендар сплачувати виставлені рахунки не пізніше 25 числа поточного місяця.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач щомісяця рахунки окремо по кожному місяцю не виставляв. Натомість оформив рахунок №14 від 27.01.2017 2017 на суму 32 322 грн 61 коп. та акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 27.01.2017 на суму 32 322 грн 61 коп. за витрати на електропостачання за листопад та грудень 2016 року.

В письмових поясненнях позивач зазначив про те, що оскільки розрахунковий рахунок позивача 30.12.2016 був закритий, а відкритий лише станом на 24.01.2017 року, про що свідчить повідомлення про відкриття рахунків ГУДКСУ в Київській області від 24.01.2017 року (а.с. 22), рахунок та акт виконаних робіт були виставлені відповідачу 27.01.2016 року, після відкриття рахунку органах ГУДКСУ в Київській області на який мало бути здійснене відшкодування витрат за спожиту електроенергію.

Позивач вказує на те, що рахунок разом з актом були виставлені відповідачу 27.01.2017, після відкриття розрахункового рахунку.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази вручення або направлення поштою вказаних документів відповідачу саме 27.01.2017.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивач 13.03.2017 звернувся до відповідача листом-вимогою за №456 про сплату суми заборгованості в розмірі 32746 грн 80 коп., а також нарахованих 3% річних та інфляційні втрати у зв’язку із простроченням, посилаючись на раніше виставлений рахунок №14 від 27.01.2017, який не було оплачено відповідачем.

Вказаний лист-вимогу разом з додатками відповідачем було отримано 23.03.2017 згідно даних поштового повідомлення (а.с.10-11, 7).

Матеріали справи також свідчать про те, що в подальшому позивач також неодноразово направляв відповідачу копії рахунків, а саме 24.03.2017 (а.с.57-58) та 15.06.2017 (а.с.62-63).

Разом з тим, всі звернення позивача були залишені відповідачем без належного реагування.

Відповідач під час розгляду справи заявлених вимог не спростував, докази належного проведення розрахунку із позивачем у відповідності до умов укладених між сторонами договорів в матеріалах справи також відсутні.

За таких обставин, оскільки зобов’язання з відшкодування витрат з електропостачання за листопад - грудень 2016 року на суму 32322 грн 61 коп. в обумовлений договором строк відповідачем не були виконані, розрахунок з позивачем не проведено, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленої вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 32 322 грн 61 коп.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов’язання. Так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Як вбачається з долученого позивачем розрахунку, останній нараховує 3% річних за період з 01.02.2017 по 17.05.2017 в сумі 278 грн 98 коп., а інфляційні втрати за період з лютого по квітень 2017 року на суму 523 грн 63 коп., які просить стягнути з відповідача у зв’язку із допущеним простроченням виконання грошового зобов’язання (а.с.9).

Встановивши обставини справи, та перевіривши правильність наведених позивачем розрахунків, суд не може погодитися із їх обґрунтованістю, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач визначає дату виникнення прострочення та здійснює нарахування за ст.625 Цивільного кодексу України, посилаючись на факт виставлення рахунку відповідачу саме 27.01.2017.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази вручення або направлення поштою вказаного рахунку чи звернення з відповідною вимогою до відповідача саме 27.01.2017, а тому судом визнається безпідставним та до уваги не приймається.

Як вже зазначалося вище, у відповідності до приписів ст.530 Цивільного кодексу України, в п.1.2. договору від 02.11.2016 року про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, сторонами були погоджені строки виконання зобов’язань, зокрема проведення розрахунку відповідачем не пізніше 25 числа поточного місяця.

Під час розгляду спору з’ясовано, що позивач щомісяця рахунки окремо по кожному місяцю не виставляв, натомість оформив рахунок №14 від 27.01.2017 2017 на загальну суму 32 322 грн 61 коп. за листопад-грудень 2016 року; відповідач оплату послуг не пізніше 25 числа також не проводив.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 13.03.2017 звернувся до відповідача листом-вимогою за №456 про сплату суми заборгованості в розмірі 32746 грн 80 коп. за листопад-грудень 2016 року, а також нарахованих 3% річних та інфляційні втрати у зв’язку із простроченням, посилаючись на раніше виставлений рахунок №14 від 27.01.2017, який не було оплачено відповідачем.

У вказаному листі містилися розрахункові реквізити та суми, на які позивач вимагав здійснити невідкладно оплату витрат на виконання умов укладених між сторонами договорів.

Крім того, до листа позивачем були долучені додатки із детальними розрахунками виставлених для оплати сум.

Вказаний лист-вимогу разом з додатками відповідачем було отримано 23.03.2017 згідно даних поштового повідомлення (а.с.10-11, 7).

Надаючи правову оцінку умовам укладених між сторонами договорів та обставинам справи, судом враховується, що в укладених між сторонами договорах та актах цивільного законодавства відсутнє визначення та вимоги до форми рахунку, яких згідно п.2.1. договору позивач мав надавати відповідачу.

Водночас, у таких правовідносинах усталеною є практика, що рахунок – це комерційний документ, в якому зазначено платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, та суму належного платежу. Отже, виставлення такого рахунку є обов’язковим, якщо кредитор не знає а ні платіжних реквізитів, а ні суми платежу. Лише в такому разі згідно з ч.2 ст.613 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може бути відстрочено.

Ненадання рахунків-фактур не є відкладальною умовою в розумінні ст.212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора.

Тому наявність або відсутність рахунків не звільняє відповідача від обов’язку зі сплати заборгованості.

Відповідна правова позиція, зокрема, наведена в постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 року у справі №3-3902к09.

Суд зауважує про те, що позивач, звертаючись до відповідача 13.03.2017 листом-вимогою за №456 про сплату суми заборгованості в розмірі 32746 грн 80 коп. за листопад-грудень 2016 року, а також нарахованих 3% річних та інфляційні втрати у зв’язку із простроченням, зазначив суми належні для оплати, платіжні реквізити, на які невідкладно просив провести оплату, а також долучив додатки з наведеними детальними розрахунками виставлених сум.

Крім того, судом враховується те, що відповідач є орендарем нежитлової будівлі котельні, розмір витрат з електроенергії визначаються даними лічильників, а в п.1.1. договору сторонами були зафіксовані покази лічильників станом на час укладення договору. Отже, відповідач був поінформований та мав можливість самостійно визначитись із сумами щомісячних витрат з електроенергії, враховуючи встановлені тарифи, які на виконання укладених договорів мав щомісячно відшкодовувати позивачу.

За таких обставин, враховуючи строки погоджені сторонами в п.1.2. договору від 02.11.2016 року про відшкодування витрат (здійснення відповідачем розрахунку не пізніше 25 числа поточного місяця) та звернення позивачем 13.03.2017 до відповідача листом-вимогою за №456 про сплату суми заборгованості в розмірі 32746 грн 80 коп. за листопад-грудень 2016 року, а також нарахованих 3% річних та інфляційні втрати у зв’язку із простроченням, суд дійшов висновку про те, що відповідач мав здійснити оплату не пізніше 25.03.2017.

Отже, прострочення відповідача з виконання грошового зобов’язання, за вказаних обставин, слід розраховувати саме з 26.03.2017.

За розрахунком суду, здійсненим за допомогою інформаційно-правової системи «Законодавство», з відповідача обґрунтовано підлягають стягненню 3% річних, розраховані за період з 26.03.2017 по 17.05.2017 (в межах заявленого позивачем періоду) та складають 140 грн 80 коп. (53 дні прострочення).

Перевіряючи розрахунок інфляційних втрат, судом також враховується наступне.

За приписами п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань” №14 від 17.12.2013, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Правовий аналіз норм чинного законодавства надає можливість дійти висновку, про те, що найменший період визначенні індексу інфляції – місяць, і обрахування знецінення боргу можливе лише тоді, коли таке знецінення відбувалось протягом місяця, а не іншої меншої кількості календарних днів.

Враховуючи вищевикладене, з відповідача обґрунтовано підлягають стягненню інфляційні втрати, розраховані лише за квітень 2017 ( індекс інфляції = 100,9%) в межах заявленого позивачем періоду, та складають 290 грн 90 коп.

За таких обставин, позов визнається заявленим обґрунтовано та підлягає задоволенню частково. З відповідача на користь позивача слід стягнути суму основного боргу в розмірі 32322 грн 61 коп., інфляційні втрати в сумі 290 грн 90 коп., 3% річних у сумі 140 грн 80 коп. В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до положень ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 1582 грн 08 коп. слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Малого приватного підприємства “Меркурій”, 93100, вул.Ворошилова, б.5, к.206, м.Лисичанськ Луганської області, ідентифікаційний код 30092436, на користь Комунального закладу Таращанської районної ради “Таращанська центральна районна лікарня”, 09500, вул.Шевченка, буд.66, м.Тараща Київської області, ідентифікаційний код 01994215, основний борг в сумі 32322 грн 61 коп., інфляційні втрати в сумі 290 грн 90 коп., 3% річних у сумі 140 грн 80 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 1582 грн 08 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.06.2017.

Суддя О.В. Драгнєвіч

Попередній документ : 67365181
Наступний документ : 67365350