Постанова № 67364549, 22.06.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2017 року Справа № 918/1311/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Малетича М.М., Самусенко С.С.,розглянувши матеріали касаційної скаргиУправління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської радина рішення та постанову Господарського суду Рівненської області від 16.01.2017 Рівненського апеляційного господарського суду від 21.03.2017у справі№ 918/1311/16 Господарського суду Рівненської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"доУправління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської радитреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1. Міністерство соціальної політики України 2. Департамент соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації 3. Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській областіпро стягнення 31474 грн. 13 коп. компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникамза участю представників:

позивача: Беліменко О.О.

відповідача: не з'явилися

третіх осіб: 1. не з'явилися

2. не з'явилися

3. не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.01.2017 у справі № 918/1311/16 (суддя Політика Н.А.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Грязнов В.В., судді Мельник О.В., Розізнана І.В.), задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (позивач), стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради 31474,13 грн. компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради звернулось з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 у даній справі, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зазначаючи, що вказаний спір не підвідомчій господарським судам. Скаржник посилається на те, що з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VІІІ, а саме з 01.01.2016, компенсація заробітної плати за рахунок коштів Державного бюджету України не здійснюється, середній заробіток за працівником зберігається за рахунок роботодавця. Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" бюджетну програму на виплату компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призначених на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, не встановлено.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач та треті особи не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що у грудні 2015 року Рівненська філія ПАТ "Укртелеком" виплатило мобілізованим працівникам: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 31682,81 грн. компенсації середнього заробітку, про що свідчать звіти про фактичні витрати на виплату компенсації, підписані представниками Товариства та військовим комісаром, т.в.о військового комісара, скріплені відтисками печаток.

Відповідно до довідки Державної фінансової інспекції в Рівненській області № 17-04-08/185 від 22.07.2016 зустрічної звірки у Рівненській філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" з метою документального підтвердження фактичних витрат на виплату компенсації з бюджету у межах середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, яка надійшла з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради, компенсація витрат середнього заробітку мобілізованим працівникам за грудень 2015 року в загальній сумі 31682,81 грн. від Управління праці не надходила. За грудень 2015 року Філією зайво нараховано 7-ми мобілізованим працівникам 208,68 грн. середнього заробітку, які виплачено.

Згідно зі зведеним звітом за 2015 рік про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку мобілізованим працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, по Рівненській філії ПАТ "Укртелеком" на 10 працівників підлягає 31682,81 грн. компенсації.

У зв'язку з не проведенням компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" звернулось до суду з даним позовом про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради 31474,13 грн. компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам.

Судами попередніх інстанцій, з позицією якого погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, задоволено позовні вимоги позивача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 1 19 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Згідно зі статтею статті 119 Кодексу законів про працю України у редакції (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою 2501350 "Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період" встановлений Порядком виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 105 від 04.03.2015.

Відповідно до пунктів 2, 3 вказаного Порядку головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.

Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є:

Міністерство соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - структурні підрозділи соціального захисту населення);

структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва та Севастополя) рад.

Бюджетні кошти спрямовуються підприємствам, установам, організаціям на компенсацію витрат на виплату середнього заробітку працівникам, які працювали на таких підприємствах, в установах, організаціях на час призову на військову службу.

Працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, компенсація з бюджету середнього заробітку здійснюється на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що для отримання компенсації з бюджету середнього заробітку підприємства, установи та організації подають щомісяця до 15 числа органові соціального захисту населення звіти про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 1, погоджені районним (міським) військовим комісаріатом або військовою частиною, що здійснювали призов працівників на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа структурному підрозділу соціального захисту населення копій зазначених звітів, а також зведеного звіту про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 2.

Структурні підрозділи соціального захисту населення щомісяця до 23 числа подають відомості про загальний обсяг фактичних витрат на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам згідно з додатком 3 Мінсоцполітики для спрямування їм бюджетних коштів, що спрямовуються органам соціального захисту населення для перерахування підприємствам, установам, організаціям.

Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач 12.01.2016 надав Управлінню праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому м. Рівне звіти про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за грудень 2015 року: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 на загальну суму 31682,81 грн. Вказаний лист відповідачем отримано 13.01.2016.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на відсутність підстав для виплати компенсації, оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 911-VIII від 24.12.2015, частину 3 та 4 статті 119 Кодексу законів про працю України з 01.01.2016 викладено у новій редакції, згідно з якою середній заробіток, що зберігається за працівниками компенсується безпосередньо роботодавцем. Також зазначає про те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2016" бюджетну програму на виплату компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, не прийнято.

Колегією суддів Вищого господарського суду України не приймаються до уваги вказані доводи відповідача, оскільки фактичні витрати на виплату середнього заробітку, зазначеним працівникам, були здійсненні у грудні 2015 року, тобто у період чинності норми закону, якою встановлювався обов'язок відшкодування вказаних витрат за рахунок бюджетних коштів.

Судами попередніх інстанцій правомірно зазначено, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення відповідача (органу, уповноваженого державою здійснювати від її імені повноваження в цих правовідносинах) від відповідальності за порушення зобов'язання зі сплати компенсації.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" для компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за 2014-2015 роки, передбачено видатки обсягом 233,1 млн. грн.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що доказів погашення заборгованості перед позивачем щодо виплати компенсації за нарахований та виплачений середній заробіток працівникам, призваним на військову службу, відповідачем не надано, судами попередніх інстанцій правомірно задоволено позовні вимоги позивача.

Що стосується посилань відповідача на непідвідомчість даної справи господарським судам колегія суддів зазначає наступне.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за виключенням спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.

Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади. Механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників встановлений Порядком, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 105 від 04.03.2015.

Однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Встановивши, що спір у справі, що розглядається стосується належного виконання відповідачем своїх зобов'язань, і сторони не здійснюють владні управлінські функції, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що спір повинен вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що господарські суди у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку судів попередніх інстанцій, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 16.01.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 у справі № 918/1311/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

судді М.М. МАЛЕТИЧ

С.С. САМУСЕНКО