Постанова № 67364536, 15.06.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2017 року Справа № 914/3970/14 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Поляк О.І. (доповідач), Бакуліної С.В., Рогач Л.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 13.03.2017у справі № 914/3970/14 Господарського суду Львівської областіза позовомУправління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Львівська міська радапростягнення заборгованості та виселення з приміщень,

за участю представників:

від позивача: Чернобай С.С.;

від відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9;

від третьої особи: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.05.2016 у справі № 914/3970/14 (головуючий суддя - Манюк П.Т., судді: Іванчук С.В., Коссак С.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради 192 675,28 грн - заборгованості з орендної плати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 914/3970/14 (головуючий суддя - Кравчук Н.М., судді: Бойко С.М., Якімець Г.Г.) рішення Господарського суду Львівської області від 11.05.2016 у справі № 914/3970/14 скасовано в частині відмови у позові про виселення, в цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Виселено ФОП ОСОБА_4 з приміщень загальною площею 246,9 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, ФОП ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 11.05.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 914/3970/14 і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 762, 767, 794 Цивільного кодексу України, ст.ст. 17, 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 22, 32 - 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.

15.06.2017 до Вищого господарського суду України від відповідача надійшли пояснення, в яких ФОП ОСОБА_4 зазначала, що спірне майно не перебуває у власності територіальної громади міста Львова та повторно просила скасувати рішення Господарського суду львівської області від 11.05.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 914/3970/14 і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

15.06.2017 до Вищого господарського суду України від відповідача надійшла заява в якій ФОП ОСОБА_4 зазначала про те, що частина спірних приміщень (підвал) є непридатною для використання.

15.06.2017 до Вищого господарського суду України від відповідача надійшла заява, в якій ФОП ОСОБА_4 просила суд зобов'язати дослідити уповноважений орган право власності третьої особи на спірні приміщення.

Вказана заява не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до приписів ст. 90 ГПК України господарський суд може направити лише повідомлення прокурору або органу досудового розслідування про факт наявності у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, а не давати вказівки зазначеним органам встановлювати наявність чи відсутність складу злочину в діях суб'єктів господарювання, зокрема щодо підроблення документів.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

У призначене судове засідання з'явився представники позивача та відповідача. Представник третьої особи своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10.03.2009 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-7015-9, згідно з умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - приміщення загальною площею 246,9 кв.м, а саме: приміщення першого поверху площею 143,8 кв.м, підвал площею 92,3 кв.м. та антресоль площею 10,8 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 3.3 у зв'язку з фактичним використанням орендарем об'єкта оренди за попереднім договором об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання даного договору.

Строк дії договору визначений на 2 роки 364 дні з 10.03.2009 по 09.03.2012 (п. 4.1 договору).

Згідно з п. 4.3 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Пунктами 5.1, 5.2 договору сторони обумовили, що розмір орендної плати за об'єкт оренди визначається відповідно до чинної на момент укладення даного договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженою ухвалою міської ради № 897 від 07.06.2007 (із змінами та доповненнями) і складає (3 200 941,00 * 0,02)/12 * 1,021*1,029 = 5 604,89 грн без ПДВ за перший місяць оренди. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). Розмір орендної плати коригується щомісячно на відповідний індекс інфляції. В інших випадках розмір орендної плати переглядається тільки за згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду. Орендна плата сплачується орендарем не пізніше 20 числа місяця у встановленому нормативними документами власника орендованого майна порядку.

Відповідно до п. 7.2 договору орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з п.п. 9.1 - 9.3 договору повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення строку дії договору або дострокового його припинення чи розірвання. Сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення строку дії. Об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням - балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних в п. 9.1 цього договору.

Пунктом 13.3 договору сторони погодили, що зміни та доповнення до даного договору вносяться у письмовій формі у порядку, встановленому чинним законодавством України. Одностороннє внесення змін до договору не допускається.

Як встановлено господарськими судами, вважаючи, що Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 № 1759-VI внесено зміни в Закон України "Про оренду державного та комунального майна", в силу яких строк дії договору оренди від 10.03.2009 було автоматично продовжено на п'ять років, тобто до 10.03.2014, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради відповідно до п. 4.3 вказаного договору надіслало на адресу ФОП ОСОБА_4 повідомлення від 27.03.2014 № 2302-вих-1165 про припинення договірних відносин та вказувало на необхідність повернення орендованого майна протягом 15 днів.

У зв'язку з тим, що ФОП ОСОБА_4 не повернуло орендовані приміщення орендодавцю, а також у зв'язку з наявністю значної заборгованості з орендної плати Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ФОП ОСОБА_4 про стягнення з останньої на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради заборгованості з орендної плати в розмірі 197 569,05 грн; виселення ФОП ОСОБА_4 з орендованих приміщень загальною площею 246,9 кв.м, що знаходяться а адресою: м. Львів, пл. Ринок, 37.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо виселення відповідача з орендованих приміщень, місцевий господарський суд виходив з того, що сторони у договорі погодили строк його дії на 2 роки 364 дні і, з врахуванням п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", який дає орендарю право продовжувати орендні відносини строком до п'яти років, останній вправі був звернутися до орендодавця або з відповідним позовом до суду про внесення змін у договір щодо строку його дії. Однак, оскільки сторонами змін у договір від 10.03.2009 в частині строку його дії внесено не було, то строком дії вказаного договору слід вважати зазначений в його п. 4.1, тобто 2 роки 364 дні, а відтак в силу приписів пункту 4.3 спірного договору строк його дії спочатку було продовжено з 09.03.2012 по 08.03.2015 та в подальшому з 08.03.2015 по 07.03.2018. При цьому позивачем не подано доказів того, що він після закінчення чергового строку дії спірного договору відповідно до його п. 4.3 в місячний строк звертався до відповідача з повідомленням про припинення договірних відносин, у зв'язку з чим вказаний договір в силу приписів його п. 4.3 є діючим і у відповідача відсутні правові підстави звертатися з вимогою про виселення відповідача з мотивів припинення договірних відносин. Разом з тим, враховуючи, що за період з 01.03.2012 по 10.03.2014 (визначений як період прострочення сплати відповідачем орендних платежів у позовній заяві) позивачем було нараховано відповідачу орендні платежі в загальному розмірі 200 725,28 грн, з яких за період з 04.08.2012 по 10.03.2014 останнім було сплачено орендну плату лише в розмірі 8 050,00 грн, з відповідача підлягає стягненню заборгованість зі сплати орендної плати в розмірі 192 675,28 грн.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про виселення відповідача з орендованих приміщень та приймаючи в цій частині нове рішення про задоволення вказаної вимоги з залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін в іншій частині, апеляційний господарський суд виходив з того, що строк дії договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", п. 5 Прикінцевих положень якого надано орендарю право продовжувати орендні відносини строком до п'яти років, слід вважати продовженим до п'яти років з дня укладення в силу приписів вказаного Закону. Якщо ж орендар пропонує менший строк, ніж п'ять років, то визначення конкретного строку, на який продовжується строк дії договору оренди повинно бути здійснено шляхом внесення відповідних змін до нього. Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази того, що орендар пропонував менший строк, ніж той, який був передбачений вказаним Законом, договір оренди від 10.03.2009 було продовжено в силу приписів зазначеного Закону до п'яти років з дня його укладення, тобто до 09.03.2014. При цьому орендодавець 27.03.2014 надіслав орендарю повідомлення про припинення договірних відносин та вказував на необхідність повернення йому орендованого майна протягом 15 днів, а відтак, враховуючи, що позивачем дотримано встановлений в законі та в договорі строк щодо повідомлення про припинення дії спірного договору оренди, вказаний договір є припиненим з 10.03.2014 і відповідач зобов'язаний був повернути об'єкт оренди позивачу, чого зроблено не було.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується з висновком апеляційного господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині виселення відповідача з орендованих приміщень, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, обгрунтовуючи позовну вимогу про виселення відповідача з орендованих приміщень, позивач посилався на припинення договірних відносин між сторонами у зв'язку закінченням строку дії договору оренди від 10.03.2009, який було збільшено до п'яти років в силу п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", та повідомлення відповідача в межах передбаченого умовами спірного договору та приписами чинного законодавства строку про необхідність звільнення спірних приміщень, чого останнім зроблено не було.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в редакції, яка була чинною на момент укладення спірного договору, термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди від 10.03.2009 було укладено на строк 2 роки 364 дні, тобто з 10.03.2009 по 09.03.2012.

Разом з тим, з метою створення сприятливих умов для започаткування та ведення бізнесу в Україні, 15.12.2009 Верховною Радою України було прийнято Закон № 1759-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", яким, зокрема, було внесено зміни в ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та доповнено її частину 1 реченням такого змісту: "Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін".

При цьому п. 5 Розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 15.12.2009 визначено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Таким чином, вказаними законодавчими приписами передбачена можливість продовження строку дії договорів оренди державного і комунального майна до п'яти років з дня укладення, яка не ставиться у залежність від намірів орендодавця використовувати майно для власних потреб або від будь-яких інших обставин, за винятком пропонування орендарем меншого, ніж п'ять років, строку продовження дії вказаних договорів. Тобто, враховуючи, що зазначена норма надавала саме орендарю право продовжувати орендні відносини на строк до п'яти років необхідною умовою для збільшення відповідно до приписів вказаного закону строку дії договору оренди державного та комунального майна є виражене у певній формі та доведене до орендодавця бажання орендаря змінити шляхом збільшення строк дії вказаного договору в межах п'яти років, враховуючи потенційну можливість не бажання орендаря продовжувати орендні відносини на строк саме у п'ять років.

Однак, як встановлено господарським судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідач не виявляв своє бажання та не звертався до орендодавця щодо збільшення строку дії договору оренди від 10.03.2009 після набрання чинності Законом України від 15.12.2009 до п'яти років, не пропонував він і менший строк (поданих останнім пояснень не вбачається іншого), а відтак строк дії вказаного договору залишився незміненим і становить 2 роки 364 дні.

При цьому автоматичне збільшення строку дії договорів оренди державного та комунального майна до п'яти років з моменту їх укладення на підставі вищевказаних законодавчих приписів є сумнівним та невиправданим у зв'язку з невизначеністю конкретного строку, на який у кожному окремому випадку продовжується договір оренди, враховуючи безумовне право орендаря на визначення меншого ніж 5 років строку дії договору та необхідності чіткого вираженого бажання останнього на таку зміну умов договору, з метою сталості та розумності цивільних правовідносин.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами місцевого господарського суду про те, що в силу приписів пункту 4.3 спірного договору строк його дії було продовжено з 09.03.2012 по 08.03.2015 та в подальшому, враховуючи відсутність доказів звернення позивача відповідно до п. 4.3 вказаного договору в місячний строк після закінчення чергового строку його дії до відповідача з повідомленням про припинення договірних відносин, з 08.03.2015 по 07.03.2018.

З огляду на викладене, висновки господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині виселення відповідача з орендованих приміщень у зв'язку з припиненням договірних відносин між сторонами відповідають обставина справи та вимогам чинного законодавства.

Що стосується висновків господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача 192 675,28 грн заборгованості з орендної плати, то суд касаційної інстанцій погоджується з вказаними висновками з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з довідки про заборгованість відповідача та акта звірки взаєморозрахунків за спірним договором станом на 15.04.2016, поданих позивачем, за період з 01.03.2012 по 10.03.2014 (заявлений позивачем період прострочення сплати відповідачем орендних платежів) Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради було нараховано ФОП ОСОБА_4 орендні платежі в загальному розмірі 200 725,28 грн.

Однак, як встановлено господарськими судами, відповідачем за період з 04.08.2012 по 10.03.2014 було сплачено орендну плату лише в розмірі 8 050,00 грн, враховуючи безпідставне зарахування позивачем в рахунок пені частини сплачених відповідачем поточних орендних платежів.

При цьому місцевим та апеляційним господарськими судами обгрунтовано не взято до уваги доводи відповідача про те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 27.08.2012 у справі № 5015/2361/12, яке набрало законної сили, встановлено відсутність у ФОП ОСОБА_4 станом на 01.03.2012 заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди від 10.03.2009 № Г-1715-9, оскільки вказаний висновок про відсутність заборгованості господарським судом зроблено з урахуванням орендних платежів, сплачених відповідачем станом на 03.08.2012.

Таким чином, висновки господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати в розмірі 192 675,28 грн з відмовою в задоволенні решти вказаної вимоги є законними і обгрунтованими.

Доводи касаційної скарги про неправомірне нарахування позивачем орендної плати за користування частиною орендованих приміщень (підвалом) з огляду на неможливість їх використання відповідачем у зв'язку з незадовільним технічним станом є необгрунтованими, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем ні до суду першої ні до суду апеляційної інстанції не було подано належних і допустимих доказів неможливості використання вказаної частини орендованих приміщень. При цьому ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.05.2015 у справі № 914/3970/14 було задоволено клопотання ФОП ОСОБА_4, зупинено провадження у справі та призначено судову будівельно-технічну експертизу з метою встановлення чи відповідає підвал в будинку 37 на вул. пл. Ринок у м. Львові умовам договору від 10.03.2009 щодо можливості його використання за цільовим призначенням, витрати на проведення якої покладено на відповідача. Однак, у зв'язку з не оплатою даної експертизи матеріали справи № 914/3970/14 були повернуті 05.02.2016 до господарського суду без проведення експертизи.

Доводи скаржника, викладені в поясненнях, про те, що спірні приміщення не перебувають у власності територіальної громади міста Львова, а тому позивач не міг передати їх в оренду відповідачу не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки предметом позову у даній справі є вимоги про виселення відповідача з орендованих приміщень та стягнення з нього заборгованості з орендної плати, а не вимога про визнання недійсним спірного договору оренди, а відтак вказані доводи не впливають на правильність вирішення даного спору.

Таким чином, розглядаючи дану справу, суд апеляційної інстанції, виходячи з встановлених місцевим господарським судом дійсних обставин справи, припустився неправильного застосування норм матеріального права, що мало своїм наслідком неправильне вирішення ним спору по суті в частині задоволення позовної вимоги про виселення позивача з орендованих приміщень.

За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 914/3970/14 - скасуванню, з залишенням в силі рішення Господарського суду Львівської області від 11.05.2016 у даній справі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позовної заяви було сплачено 3 951,38 судового збору за платіжним дорученням № 2760 від 03.11.2014, що відповідає розміру судового збору, який підлягає сплаті за вимогу майнового характеру.

Враховуючи, що вимога немайнового характеру про виселення відповідача з орендованих приміщень під час звернення з позовною заявою позивачем сплачена не була, за результатами розгляду позову місцевим господарським судом з позивача до державного бюджету підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 218,00 грн.

Як вбачається з доданого до касаційної скарги платіжного доручення № 12 від 24.03.2017, скаржником було сплачено 5 476,25 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Таким чином, розмір судового збору, що підлягає відшкодуванню позивачем на користь відповідача за результатами розгляду касаційної скарги становить 5 476,25 грн - 3 556,25 грн (розмір судового збору за подання касаційної скарги, що відповідає задоволеним позовним вимогам) = 1 920,00 грн.

Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 914/3970/14 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 914/3970/14 скасувати. Рішення Господарського суду Львівської області від 11.05.2016 у справі № 914/3970/14 залишити в силі.

Здійснити новий розподіл судових витрат.

Стягнути з Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради в дохід державного бюджету 1 218,00 грн судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради на користь ФОП ОСОБА_4 1 920,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Львівської області.

Заходи щодо зупинення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11.05.2016 у справі № 914/3970/14, вжиті п. 3 ухвали Вищого господарського суду України від 29.05.2017 у цій справі - скасувати.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

Л.І. Рогач