Ухвала суду № 67356593, 20.06.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/307/2017(м)

263/12088/16-ц

Головуючий в 1 інстанції Шатілова Л.Г.

Доповідач: Зайцева С.А.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„20 червня 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого: Зайцевої С.А.

суддів: Пономарьової О.М., Ткаченко Т.Б.

за участю секретаря : Герасимової Г.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 березня 2017 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку» (далі- ПАТ «ВБР» ) звернулося до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1,обгрунтовуючи вимоги тим, що між банком та відповідачем було укладено кредитний договір № IKСАSHVG.103961.012 від 05 травня 2014 року, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 51 650 грн. на споживчі потреби , зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% річних, комісії за надання фінансового інструменту в розмірі 1500 грн. у день укладання кредитного договору та комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 1,50 % річних від суми кредиту по договору щомісячно в період сплати, на строк до 04 травня 2017 року .

Відповідач ОСОБА_1 порушив прийняті на себе зобов*язання , у зв*язку з чим станом на 16 вересня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 48 816,29 грн. ,яка складається із : - поточної заборгованості по тілу кредиту 13 370,47 грн.; - простроченої заборгованості по тілу кредиту 24 172,17 грн.; - поточної заборгованості за процентами 91,56 грн.,- простроченої заборгованості за процентами 2 304,72 грн.;- заборгованості по комісії 8877,37грн. ,яку просило стягнути з відповідача , а також витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 березня 2017 року позовні вимоги ПАТ «ВБР» задоволено : стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ПАТ « ВБР » заборгованість за кредитним договором № IKСАSHVG.103961.012 від 05 травня 2014 року у розмірі 48 816 грн. 29 коп. ; судові витрати в розмірі 1378 грн. віднесені на рахунок держави.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати, ухвалити нове. В обґрунтування доводів скарги зазначив, що позовні вимоги визнає тільки в частині суми поточної заборгованості по тілу кредиту в розмірі 13370,47 грн. Прострочену заборгованість за тілом кредиту у розмірі 24 172,17 грн., поточну заборгованість за процентами у розмірі 91,56 грн.,прострочену заборгованість за процентами у розмірі 23 04,72 грн., прострочену заборгованість за комісією у розмірі 8 877,37 грн. не визнає,вважає позовні вимоги банку незаконними та такими ,що суперечать ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги. 20 червня 2017 року не прибув у судове засідання ,належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи,про що свідчить розписка (а.с.185) ,надав суду додаткові пояснення до апеляційної скарги (а.с.191), клопотання про витребування документів з Антитерористичного центру при Службі безпеки України про надання копії наказу першого заступника керівника від 02.02.2015 року № 33 (а.с.192), заяву про відкладення розгляду справи у зв*язку з службовою необхідністю та виїздом за межі м. Маріуполя (а.с.193),про те,будь-якого документу на підтвердження викладеного не надав. За таких обставин , причини неявки відповідача не можуть бути визнано судом поважними .

Під час розгляду справи апеляційним судом було задоволено клопотання відповідача про витребування наказу № 33 від 02.02.2015 року (а.с.173), ухвалою апеляційного суду Донецької області від 14 червня 2017 року подовжено розгляд справи (а.с.186-187) . Враховуючи ,вимоги ст.ст.303, 303-1 ЦПК України ,враховуючи заяву представника ПАТ « ВБР» про розгляд справи у відсутності представника (а.с.194-199) , апеляційний суд ,важає,що відповідно ч.2.ст.305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

20 червня 2017 року фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося,оскільки у відповідності до вимог ч.2 ст.197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб,які беруть участь у справі,фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача,пояснення відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає,що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим,ухваленим на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

На думку апеляційного суду оскаржуване судове рішення відповідає вимогам процесуального і матеріального закону ,тому підстав для його скасування немає.

Ухвалюючи рішення ,суд першої інстанції всебічно,повно і об*єктивно дослідив надані сторонами докази,правильно встановив фактичні обставини справи та зробив правильні правові висновки про те,що вимоги позивача грунтуються на законі та підлягають задоволенню.

У рішенні наведені відповідні мотиви ,з яких він його ухвалив. Ці мотиви не суперечать закону та не спростовуються доводами скарги .

Судом першої інстанції встановлено,що 05 травня 2014 року між ПАТ « ВБР» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № IKСАSHVG.103961.012 ,за умовами якого банк надав позичальнику 51 650 грн. на споживчі потреби на строк до 04 травня 2017 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% річних, комісії за надання фінансового інструменту в розмірі 1500 грн. у день укладання кредитного договору та комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 1,50 % річних від суми кредиту по договору щомісячно в період сплати.

Обгрунтовуючи позовні вимоги банк посилався на те, що у зв*язку із неналежним відповідачем виконанням своїх зобов*язань,заборгованість позичальника за кредитним договором станом на 16 вересня 2016 року складала 48 816,29 грн. , а саме: поточна заборгованість по тілу кредиту 13 370,47 грн. ; прострочена заборгованість по тілу кредиту 24 172,17 грн.; поточна заборгованість за процентами 91,56 грн.; прострочена заборгованість за процентами 2 304,72 грн.; заборгованість по комісії 8 877,37 грн.

Вказана заборгованість підтверджена наданим позивачем та перевіреним судом розрахунком заборгованості .

Згідно з п.1.5., п.1.6. кредитного договору позичальник сплачує банку комісію за надання фінансового інструменту в розмірі 1 500 грн. у день укладення кредитного договору. Сплата комісії здійснюється в гривні. Позичальник сплачує банку комісію за надання кредитних ресурсів в розмірі 1,50% від суми кредиту по договору , щомісяця в період сплати. Сплата комісії здійснюється в гривні. Розрахунок та нарахування здійснюється щомісяця в перший робочий день за поточний місяць. Комісія за місяць видачі кредиту не нараховується. Нарахування комісії здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом ,на суму кредиту ,що зазначений у п.1.2.

Відповідно до п 2.4.,п.2.5. кредитного договору період сплати кредиту,комісії та процентів з 1-го по 10-те число кожного місяця,починаючи з наступного місяця,після дати підписання данного договору .При несплаті кредиту,комісії та процентів у зазначений строк вони вважаються простроченими. Повернення кредиту здійснюється шляхом здійснення платежу на транзитний рахунок,зазначений в п.1.8. погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що виплачується в момент надання кредиту,якщо вона сплачена готівкою та не входить до суми кредиту) здійснюється щомісяця, в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) відповідно до графіку погашення кредиту (додаток № 2) для погашення заборгованості за кредитним договором ,що складається із заборгованості за кредитом, процентами,щомісячної комісії за надання кредитних ресурсів.

Згідно з графіком платежів позичальник зобов*язаний щомісячно здійснювати платіж у загальній сумі в розмірі 2574,75 грн.,до якої входить частина кредиту, щомісячна сума процентів за користування кредитом та фіксована сума комісії у розмірі 774,75 грн.

Згідно з п.6.1. кредитного договору , за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом банк нараховує позичальнику відсотки в розмірі 36% річних за кожний день прострочення.

Пунктами 3.1.9.,3.1.11 договору передбачено право банку достроково стягнути кредит,проценти і комісії в порядку ,передбаченому п.п.2.10.,2.11.,3.1.5.,3.1.6 при настанні умов,передбачених п.3.1.11. (а.с.13-17).

З наданого банком розрахунку заборгованості станом на 16 вересня 2016 року вбачається, що позичальник після отримання кредитних коштів проводив оплату за кредитним договором :11 червня 2014 року у розмірі 2575грн.,11 липня 2014 року у розмірі 2575 грн.,09 серпня 2014 року у розмірі 2 600грн.,11 вересня 2016 року у розмірі 2600грн.,11 жовтня 2014 року у розмірі 2575грн.,11 листопада 2014 року у розмірі 2 575грн.,10 грудня 2014 року у розмірі 2 600грн.,10 січня 2015 року у розмірі 2 600 грн.,11 лютого 2015 року у розмірі 2 600 грн.,а потім оплата проведена : 22 квітня 2015 року у розмірі 3000 грн.,10 червня 2015 року -4000 грн.,15 грудня 2015 року -2000 грн.,12 січня 2016 року-2000 грн.,19 березня 2016 року -1000грн.,09 квітня 2016 року -1000грн.,05 травня 2016 року -1000 грн.,11 червня 2016 року -1000грн.,07 липня 2016 року -1000 грн.

Тобто, відповідач проводив оплату не у повному обсязі та припинив сплачувати кредит з серпня 2016 року, у зв*язку з чим у нього утворилась прострочена заборгованість,що дало право банку у відповідності до вимог договору вимагати повернення всього кредиту достроково.

Як вбачається з перевіреного розрахунку отримані банком кошти на погашення кредиту зараховувались відповідно до п 2.9. договору .

За розрахунком банку заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 16 вересня 2016 року становить 48 816,29 грн. , яка складається із : - поточної заборгованості по тілу кредиту 13 370,47 грн.; - простроченої заборгованості по тілу кредиту 24 172,17 грн.; - поточної заборгованості за процентами 91,56 грн.,- простроченої заборгованості за процентами 2 304,72 грн.; - заборгованості по комісії 8 877,37 грн.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобовязання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобовязання.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

У відповідності до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк зобов'язується надати кредит позичальнику в розмірі й на умовах передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

На підставі п. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Задовольняючи позовні вимоги банку та стягуючи суми заборгованості по кредитному договору з відповідача,суд першої інстанції виходив з того,що позичальник не виконував взяті на себе зобов*язання за кредитним договором ,унаслідок чого утворилась кредитна заборгованість, розмір якої доведено ,тому наявні підстави для стягнення заборгованості .

При цьому суд першої інстанції зазначив про те,що доказів ,які б вказували на належність відповідача до військовослужбовців чи мобілізованих резервістів / військовозобов*язаних осіб ,які б давали підстави банку не нараховувати процентів за користування кредитом відповідачем не надано,тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ч.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З вказаним висновком суду погоджується в цілому і суд апеляційної інстанції .

Безпідставними вважає апеляційний суд доводи апеляційної скарги відповідача про застосування до спірних правовідносин норми статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи з наступного.

Відповідно до ч.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Статтею 3 Закону визначено, що його дія поширюється на:

1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України», військове формування - це створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканості у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього введення воєнних (бойових) дій.

Згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України « Про часткову мобілізацію « від 17 березня 2014 року оголошено часткову мобілізацію. Вказаний Указ затверджено Законом України « Про затвердження Указу Президента України « Про часткову мобілізацію « від 17 березня 2014 року за № 1126-VII,який набрав чинності 18 березня 2014 року .

В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває на час розгляду справи.

Відповідно до ч.11 ст.4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», порядок утворення спеціальних формувань, склад, мета, а також порядок їх передачі до Збройних Сил України та інших військових формувань під час проведення мобілізації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з листом Міністерства оборони України № 322/2/142 від 21.08.2014 року, документом, який пiдтверджує призов та проходження вiйськової служби вiйськовослужбовцем у особливий перiод, а також пiдтверджує призов пiд час мобiлiзацiї резервiстiв та вiйськовозобовязаних, є вiйськовий квиток, в якому в вiдповiдних роздiлах здiйснюються службовi вiдмiтки. Форма вiйськового квитка визначена Указом Президента України вiд 25.05.94 № 263/94 «Положення про вiйськовий квиток рядового, сержантського i старшинського складу» та «Положення про вiйськовий квиток офiцера запасу». Також документами, якi пiдтверджують призов вiйськовозобовязаних на вiйськову службу пiд час мобiлiзацiї, можуть бути довiдка про призов вiйськовозобовязаного на вiйськову службу, видана вiйськовим комiсарiатом або вiйськовою частиною, а для резервiстiв витяг iз наказу або довiдка про зарахування до спискiв вiйськової частини, якi видаються вiйськовою частиною. Зазначенi документи можуть видаватися родинам вiйськовозобовязаних та резервiстiв для предявлення їх за мiсцем вимоги. Початком вiйськової служби вiйськовозобовязаних є день призову на вiйськову службу у районному вiйськовому комiсарiатi, а для резервiстiв день зарахування до спискiв особового складу вiйськової частини, про що робиться вiдповiдний запис до вiйськового квитка. Закiнченням вiйськової служби для резервiстiв та вiйськовозобовязаних є день виключення вiйськовослужбовцiв iз спискiв особового складу вiйськової частини, про що робиться вiдповiдний запис до вiйськового квитка. Закiнчення особливого перiоду в Українi здiйснюється у вiдповiдностi до рiшення Президента України про демобiлiзацiю, що визначається Указом Президента України.

Крім того, Національний банк України у своєму листі від 02 вересня 2014 № 18-112/48620 надав роз'яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Тобто на вказані пільги мають право лише мобілізовані позивальники.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб, які належать до учасників бойових дій, належать особи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до посвідчення ,виданого Головним Управлінням Національної поліції в Донецькій області , серії МВ № 037989, виданого 22 червня 2016 року , ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені для ветеранів війни - учасників бойових дій (а. с. 52,121 ).

Відповідно до п.2 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередньо участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №413, статус учасника бойових дій надається: військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосереднью участь в районах антитерористичної операції у період її проведення;

особам, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувались для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення , перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил, МВС, Національної гвардії та інших утворених відповідно до законів України формувань та правоохоронних органів.

Відповідно до довідки МВС України ГУ МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року № 11285/Аб, майор міліції ОСОБА_1 в період з 07.04.2014 року по 06.11.2015 року , на підставі наказу Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при СБУ від 02.02.2015 року № 33, брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області (а.с.90). Про що також свідчить, надана відповідачем , розстановка особового складу зведеного загону ГУМВС в Донецькій області з охорони громадського порядку у м.Авдіївка ,яка затверджена начальником Авдіївського МВ ГУМВС України в Донецькій області (а.с.91-120)

Крім того ,на задоволене судом апеляційної інстанції клопотання відповідача , начальником ВПС УКЗ Головного Управління Національної Поліції в Донецькій області ,надано довідку від 02 .06.2017 року № 1621/12/03-2017 ,із зазначенням того,що майор поліції ОСОБА_1 в період з 07.04.2014 року по 06.11.2015 року та з 07.11.2015 року до 01.06.2017 року , на підставі наказів Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при СБУ від 02.02.2015 року № 33, від 13.12.2015 року № 347,від 14.12.2015 року № 348 був зарахований до складу сил та засобів ,які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області (а.с.182) .

Згідно з ст.ст.1,7 Закону України « Про міліцію» - міліція в Україні державний озброєний орган виконавчої влади ,який захищає життя,здоров*я,права і свободи громадян,власність,природне середовище,інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Міліція є єдиною системою органів ,яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ ,виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову,кримінальну,процесуальну,виконавчу та охоронну (на договірних засадах )функції.

В частині ч.2 ст.18 Закону України « Про міліцію» зазначено ,що особи, прийняті на службу до міліції ,в тому числі слухачі й курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України ,які перебувають на військовому обліку військовозобов*язаних, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно з ст.1 Закону України « Про Національну поліцію « Національна поліція України це центральний орган виконавчої влади ,який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини,протидії злочинності,підтримання публічної безпеки і порядку.

В частині 6 ст.59 Закону України « Про Національну поліцію» зазначено,що поліцейські ,у тому числі слухачі та курсанти вищих навчальних закладів із специфічними умовами, які здійснюють підготовку поліцейських,та які перебувають на військовому обліку військовозобов*язаних ,на час служби в поліції знімаються з такого обліку і перебувають у кадрах поліції.

Тобто, із вказаних документів , лише встановлено, що відповідач ,як працівник поліції , брав безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у вищевказані періоди .

Таким чином ,на момент розгляду справи підстав вважати ,що норма ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підлягає застосуванню до спірних правовідносин , немає.

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не є слушними.

Висновки суду достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження у суді,на правильність висновків суду вони не впливають ,тому апеляційний суд вважає,що апеляційну скаргу слід відхилити як безпідставну, рішення суду як таке ,що відповідає вимогам закону, залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді: