Постанова № 67350952, 13.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" червня 2017 р. м. Київ К/800/52866/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Калашнікової О.В.,

Єрьоміна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2014 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Харківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Державної фінансової інспекції в Харківській області за участю Прокуратури Харківської області про скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2013 року ДП «Харківський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - Підприємство) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Харківській області (далі - Інспекція), з урахуванням уточнених позовних вимог, про визнання нечинними та скасування пункту 2 вимоги Інспекції від 27 червня 2013 року № 061-25/6811 частково в сумі 1142432,41 грн, пункт 3 вимоги повністю.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання протиправним та скасування вимоги про порушення, що призвело до не підтвердження перевезення та укладання при ямковому ремонту 89,9 тон асфальтобетону, внаслідок чого завищено вартість робіт на суму 138740 грн; про порушення щодо невірного застосування кошторисних норм на фрезування при ямковому ремонті, що призвело до завищення вартості виконаних робіт в сумі 14912 грн; порушення щодо скошування трави вручну та кущорізом, обсяги яких в актах виконаних робіт більше ніж в нарядах на суму 27588 грн; порушення, внаслідок якого до акту виконаних робіт форми КБ-2В за листопад 2011 р. включено робіт на суму 1037141 грн, в яких не підтверджується надходження матеріалу відходів від фрезування та його списання, внаслідок чого вартість робіт з експлуатаційного утримання автомобільних доріг завищена на суму 3119 грн.

В цій частині прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись із судовими рішеннями, Інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати і відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємство зареєстровано як юридичну особу Виконавчим комітетом Харківської міської ради 26 квітня 2002 року, ідентифікаційний код юридичної особи - 31941174.

В квітні - травні 2013 року Інспекцією проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Підприємства за період з 1 липня 2010 року по 1 січня 2013 року.

За наслідками проведеної ревізії складено акт від 23 травня 2013 року № 061-20/41, яким зафіксовано низку порушень фінансово-господарської діяльності.

На підставі розгляду акту ревізії Інспекцією 27 червня 2013 року на адресу позивача направлено вимогу № 061-25/6811 про усунення порушень.

Так, пунктом 2 оскаржуваної вимоги позивача зобов'язано забезпечити відшкодування незаконних, на думку відповідача, витрат Службі автомобільних доріг у Харківський області, які допущені філією «Харківський райавтодор» ДП «Харківський облавтодор» внаслідок порушення п. 2.6 ВБН Д.1.1-218-2001 «Порядок визначення вартості будівництва, реконструкції, капітального та поточного ремонтів автомобільних доріг загального користування (державного та місцевого значення)», затверджених наказом Державної служби автомобільних доріг України від 29 червня 2004 року № 410, п.п. 2.3.1, 2.4 ВБН В.3.1-218-180-2003 «Правила визначення вартості робіт з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування», затверджених наказом Державної служби автомобільних доріг України від 5 серпня 2003 року № 374, п.п. 3.1.10.2, 3.3.13 «Правил визначення вартості будівництва» ДБН Д.1.1-1-2000, затверджених наказом Держбуду України від 27 серпня 2000 року № 174 (із змінами та доповненнями), статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», завищено вартість виконаних робіт з експлуатаційного утримання автомобільних доріг на загальну суму 1190185,41 грн, з яких позивачем оскаржується сума 1142432,41 грн.

Пунктом 3 оскаржуваної вимоги визначено, що внаслідок порушення п. 2.4 ВБН В.3.1-218-180-2003 «Правила визначення вартості робіт з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування», затверджених наказом Державної служби автомобільних доріг України від 5 серпня 2003 року № 374, п. 3.3.10.1 Правил визначення вартості будівництва ДБН Д.1.1.-1-2000, затверджених наказом Держбуду України від 27 серпня 2000 року № 174 (із змінами та доповненнями), завищено вартість виконаних робіт з експлуатаційного утримання автомобільних доріг на загальну суму 393924,03 грн по актам виконаних робіт форми КБ-2в, які віднесені філією Харківський райавтодор» до незавершеного виробництва, що не призвело до матеріальної шкоди (збитків).

В зв'язку з наведеним згідно пункту 3 вимоги позивачу приписано відшкодувати вказані порушення в сумі 393924,03 грн шляхом зменшення в бухгалтерському обліку філії витрат на незавершене виробництво на вказану суму.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого частково погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що оскаржувані пункти вимоги є протиправними, а Інспекція діяла не у межах та не у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновки судів помилковими з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XII) здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (Положення) Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, зокрема: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії.

При цьому оскаржувана вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає цей позов, а не шляхом заяви підконтрольною установою позову про скасування вимоги.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема у постановах 9 червня 2015 року (справа № 2а/2570/614/2012, 21-54а15), 23 червня 2015 року (справа № 818/1858/14, 21-358а15), від 17 листопада 2015 року (справа № 21-3498а15), від 2 грудня 2015 року (справа № 21-3609а15) та від 27 січня 2016 року (справа № 2а-4367/10/0770) і колегія суддів бере її до уваги.

Тому у задоволенні цього позову необхідно відмовити.

За правилами частини першої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 222, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2014 року скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді