Ухвала суду № 67350660, 20.06.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2017 р.Справа № 641/544/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Григорова А.М.

Суддів: Тацій Л.В. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06.04.2017р. по справі № 641/544/17

за позовом ОСОБА_2

до Міністерства оборони України

про визнання протиправною бездіяльності та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України , в якому просить: скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань , пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб , звільнених з військової служби про повернення та доопрацювання документів позивачу , щодо виплати одноразової грошової допомоги , передбаченої ст.. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», оформлене пунктом 12 протоколу №112 від 09.12.2016 року; визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України , щодо відмови у прийнятті рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги , передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей»;зобов,язати Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги , передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) , інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резерватів , які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві , затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року , у зв'язку з встановленням позивачу третьої групи інвалідності , надіслати рішення ОСОБА_1 обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги позивачу; зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив строкову військову службу у Збройних Силах СРСР з 26.10.1980 р. по 07.02.1983 p., в тому числі у складі діючої армії в період бойових дій в Демократичній республіці Афганістан, в/ч 2099: з 03.09.1981 р. по 05.09.1981 p., з 13.11.1989 р. по 15.11.1981 p., з 08.01.1982 р. по 09.01.1982 p., що затверджується військовим квитком, довідкою Комінтернівського ОРВК м. Харкова №81/ВЗ від 21.07.2016 року , архівною довідкою. Згідно витягу з протоколу № 256 від 26.01.2016 р. засідання Центральної військово- лікарської комісії по встановленню причинного звязку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв - отримані колишнім військовослужбовцем ОСОБА_2 під час проходження військової служби множинне вогнепальне осколкове поранення голови та тулуба (контузія головного мозку - 1981 р.) та наступні захворювання - повязані з виконанням обовязків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії . Згідно довідки до акта огляду МСЕК серія 12ААА № 104988 від 19.02.2016 р. - у зв'язку з пораненням, контузією і захворюваннями, що повязані з виконанням обовязків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії, позивачу вперше з 16.02.2016 року встановлена третя група інвалідності на строк до 16.02.2017 року. Позивач подав до ОСОБА_1 обласного військового комісаріату заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», надавши всі необхідні документи. Листом від 18.01.2017 року № 113/BC3 ОСОБА_1 ОВК повідомив позивача про рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, повязаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби - від 09.12.2016 p., протокол № 112 п. 12, та надала висновок про необхідність повернення документів на доопрацьовування, оскільки на день звільнення з військової служби заявник проходив службу в Прикордонних військах КБД СРСР, у зв'язку з чим , витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги мають здійснюватися Державною прикордонною службою України та заявником не подано документ , що свідчить про обставини поранення . Позивач вважає дії відповідача протиправними в зв'язку з тим, що обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому третьої групи інвалідності , у зв'язку з травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби , покладений саме на Міністерство оборони України та подання документу , що свідчить про обставини поранення подається лише у разі, якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова выд 06.04.2017 р. Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань , пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб , звільнених з військової служби про повернення та доопрацювання документів ОСОБА_2, щодо виплати одноразової грошової допомоги , передбаченої ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», оформлене пунктом 12 протоколу №112 від 09.12.2016 року. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України , щодо відмови у прийнятті рішення про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги , передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей». Зобовязано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги , передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) , інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резерватів , які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року, у зв'язку з встановленням ОСОБА_2 третьої групи інвалідності , надіслати рішення ОСОБА_1 обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги позивачу. Зобовязано Міністерство Оборони України відповідно до ст. 267 КАС України подати у 30 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Міністерство Оборони України подало апеляційну скаргу, в якій зазначають, що вищезгадане рішення Міноборони (Протокол від 09.12.2016 р., протокол № 112 п. 12) є законним і обґрунтованим, а оскаржувана постанова прийнята внаслідок неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання. Зазначають, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що Міністерство оборони України є правонаступником Міністерства оборони СРСР, у зв'язку з чим з боку Міноборони наявна протиправність, яка полягає в поверненні документів позивача на доопрацювання та у відмові в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, чим порушив норми матеріального права. Вказують, що Міністерство оборони СРСР ніколи не було органом управління для прикордонних військ, керівництво якими здійснювалося Комітетом державної безпеки СРСР та підпорядкованому йому Головним управлінням Прикордонних військ, чим підтверджується те, що Міноборони є неналежним відповідачем, що в порушення вищезгаданих норм матеріального права не було враховано судом першої інстанції та є підставою для скасування постанови суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову в позові. Посилаються на те, що прикордонні війська, які на момент проходження позивачем дійсної строкової військової служби входили до складу Збройних Сил СРСР, ніколи не перебували на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, що підтверджується вищезгаданим змістом абзацу другого пункту 3 Указу № 10224-ХІ, згідно якого збережено для прикордонних, внутрішніх та залізничних військ існуючий для них порядок матеріально-технічного і фінансового забезпечення. Вказують, що ні комітет державної безпеки СРСР, ні прикордонні війська, які перебували в підпорядкуванні та управлінні Комітету державної безпеки СРСР та входили до складу Збройних Сил СРСР, Міністерством оборони СРСР ніколи не фінансувалися, в тому числі до, під час чи після проходження позивачем дійсної строкової військової служби в прикордонних військах, чим підтверджується про те, що Міноборони є неналежним відповідачем, що в порушення вищезгаданих норм матеріального права не було враховано судом першої інстанції та е підставою для скасування постанови суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову в позові. Зазначають, що одноразова грошова допомога військовослужбовцям, які проходили дійсну строкову військову службу у прикордонних військ колишнього СРСР, які на той час підпорядковувались та входили до структури Комітету державної безпеки СРСР та здійснювали розрахунок зі звільненими військовослужбовцями, на сьогоднішній день повинна виплачуватися Адміністрацією Державної прикордонної служби України та її уповноваженими органами, чим підтверджується те, що Міноборони є неналежним відповідачем, що в порушення вищезгаданих норм матеріального права не було враховано судом першої інстанції та є підставою для скасування постанови суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову в позові. Крім цього, вказують, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку з чим з боку Міноборони наявна ніби то протиправність, яка полягає в поверненні документів позивача на доопрацювання та у відмові в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги по причині відсутності документа про обставини поранення, чим порушив норми матеріального права. Вказують, що причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у позивача, як колишнього військовослужбовця Прикордонних військ Комітету державної безпеки СРСР, повинна була визначати відповідна штатна ЦВЛК Держприкордонслужби, а не ЦВЛК Міністерства оборони України. Таким чином в порушення підпункту 2.2. пункту 2 Положення № 333 рішення про проведення медичного огляду позивача військовим комісаром за місцем перебування його на військовому обліку не приймалося, більше того, саме ЦВЛК Держприкордонслужби уповноважена проводити медичні огляди для встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв колишніх військовослужбовців прикордонних військ Комітету державної безпеки СРСР, які приймали участь в бойових діях в ДРА, а відтак протокол ЦВЛК Міноборони № 256 від 26 січня 2016 року стосовно позивача не може бути належним та допустимим доказом про обставини поранення та контузії позивача внаслідок порушення визначеної законодавством процедури прийняття та прийняття за відсутності необхідних повноважень (замість ЦВЛК). Вказують, що висновок від 12.11.2015 року серії СМЕ №1312-2015 за датою видання до таких медичних документів не належить, на що суд першої інстанції в порушення норм матеріального права безпідставно не звернув уваги. Посилаються на те, що за обставинами справи, жоден з документів про обставини травми та контузії, передбачених як пунктом 12 розділу III «Медичний огляд ВЛК» Положення № 333, так і пунктом 70 Розділу VI «Постанови лікувальних комісій» Положення № 185, не був наданий Позивачем та не був підставою для прийняття Висновку від 12.11.2015 року серії СМЕ №1312-2015, а також прийнятих на його підставі нелегітимного рішення ЦВЛК Міноборони (протокол від 26.01.2016 № 256) та рішення МСЕК (довідка МСЕК серія 12 ААА № 104988 від 19.02.2016 року), на що суд першої інстанції в порушення вищезгаданих норм матеріального права безпідставно не звернув уваги. Відсутність вказаних документів про обставини поранення та контузії головного мозку, які б підтверджували хоча б факт отримання позивачем контузії головного мозку, свідчить про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а відтак рішення Міноборони (Протокол № 112) про повернення документів позивача на доопрацювання та про відмову в призначенні Позивачу одноразової грошової допомоги но причині відсутності документа про обставини поранення є законним та обґрунтованим, а додатково беручи до уваги, що ЦВЛК Міноборони прийняла рішення (протокол від 26.01.2016 року № 256) з порушенням процедури та з перевищенням повноважень, зазначені обставини в їх сукупності є підставою для скасування постанови суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову в позові. Зазначають, що положеннями чинного законодавства України та матеріалами справи повністю підтверджується те, що відповідно до частини шостої статті 16-3, статті 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пунктів 11, 12, 17 Порядку № 975, одноразова грошова допомога повинна виплачуватися позивачу за рахунок коштів Державної прикордонної служби України, а не Міністерства оборони України, та при наявності достовірного документа про обставини поранення, травми чи контузії. Зазхначають, що дії (бездіяльність) Міноборони щодо надсилання документів позивача на доопрацювання не можуть бути протиправними, оскільки самі по собі дії (бездіяльність) не є юридично значимими та не мають безпосереднього впливу на стан суб'єктивних прав та обов'язків суб'єкта, вони не встановлюють ніяких вимог чи обов'язкових правил поведінки для позивача. Самі по собі дії (бездіяльність) Відповідача не порушують прав позивача, а тому не підлягають захисту в судовому порядку у зв'язку з відсутністю предмета оскарження, у зв'язку з чим в даній частині постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню. Зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобовязаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому Постановою Кабінетом Міністрів України № 975 від 25.12.2013, надіславши вказане рішення ОСОБА_1 обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_2 Вказують, що принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно- дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є - здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення. Таким чином, зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги є формою втручання в дискреційні повноваження Міноборони та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. На підставі викладеного просять скасувати постанову Комінтернівського районного суду міста Харкова від 06 квітня 2017 року по справі № 641/544/17 та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, проходив строкову військову службу у Збройних Силах СРСР з 26.10.1980 р. по 07.02.1983 p., в тому числі у складі діючої армії в період бойових дій в Демократичній республіці Афганістан, в/ч 2099: з 03.09.1981 р. по 05.09.1981 p., з 13.11.1989 р. по 15.11.1981 p., з 08.01.1982 р. по 09.01.1982 p., що затверджується військовим квитком, довідкою Комінтернівського ОРВК м. Харкова №81/ВЗ від 21.07.2016 року , архівною довідкою.

Згідно витягу з протоколу № 256 від 26.01.2016 р. засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного звязку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв - отримані колишнім військовослужбовцем ОСОБА_2 під час проходження військової служби множинне вогнепальне осколкове поранення голови та тулуба (контузія головного мозку - 1981 р.) та наступні захворювання - повязані з виконанням обовязків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії .

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серія 12ААА № 104988 від 19.02.2016 р. - у звязку з пораненням, контузією і захворюваннями, що повязані з виконанням обовязків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії, позивачу вперше з 16.02.2016 року встановлена третя група інвалідності на строк до 16.02.2017 року.

Позивач подав до ОСОБА_1 обласного військового комісаріату заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», надавши всі необхідні документи.

Листом від 18.01.2017 року № 113/BC3 ОСОБА_1 ОВК повідомив позивача про рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, повязаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби - від 09.12.2016 p., протокол № 112 п. 12, та надала висновок про необхідність повернення документів на доопрацьовування, оскільки на день звільнення з військової служби заявник проходив службу в Прикордонних військах КБД СРСР, у зв'язку з чим , витрати пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги мають здійснюватися Державною прикордонною службою України та заявником не подано документ , що свідчить про обставини поранення .

Даний лист фактично є відмовою в призначенні допомоги виходячи з викладених в ньому обставин.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову виходячи з таких підстав.

Положеннями ст.1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Пунктом 2 частини 1 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що дія цього закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Положеннями п. 1 ст. 16 Закону України від 20.12.1991 р. №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підпунктом 4 п. 2 ст. 16 вказаного Закону встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно ч.1 ст. 23 Закону фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Даний Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).

Пунктом 11 Порядку передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Доказів, які б свідчили про невиконання позивачем вимог пункту 11 Порядку при поданні заяви до ОСОБА_1 обласного військового комісаріату до суду не надано. Позивач проходив військову службу у Збройних Силах СРСР з 26.10.1980 року по 07.02.1983 року.

ОСОБА_1 обласного військового комісаріату від №113/ВЗС від 18.01.2017р. , на підставі до п. 17 Постанови Кабінету Міністрів України № 975 позивачу запропоновано звернутися до Державної прикордонної служби України для вирішення питання по суті, оскільки позивач звільнився з військової служби з військової частини, яка відносилась до Прикордонних військ Комітету державної безпеки СРСР.

Згідно п. 1 ч. 1 Указу Президії Верховної ОСОБА_3 СРСР від 21.03.1989 року №10224-ХІ Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до п.1 та п. 2 Постанови Верховної ОСОБА_3 України від 24.08.1991 року Про військові формування на Україні , Верховна ОСОБА_3 України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, ОСОБА_3 України. Утворено Міністерство оборони України.

Статтею 4 Закону України Про правонаступництво України встановлено, що органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Враховуючи вищевикладене та те, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу ст. 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві від 25.12.2013 року № 975, колегія суддів дійшла висновку про те, що обовязок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому IIІ групи інвалідності, у зв'язку з травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

Крім того, відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.1992 року №3 Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України Державний комітет у правах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Поранення позивач отримав під час проходження служби в Демократичній республіці Афганістан, а не під час проходження службу в Західному прикордонному округу КДБ СРСР,

Крім того, довідка про підтвердження проходження військової служби позивачем від 03.08.2015 року № 73 видана безпосередньо Комінтернівським ОРВК Міністерства оборони України, а також засіданням Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України встановлено причинний зв'язок захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв позивача, повязаних з виконуванням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велися військові дії.

Обґрунтування апеляційної скарги, стосовно того, що Міністерство оборони не є по даним правовідносинам правонаступником Прикордонних військ СРСР, спростовується зазначеними нормативними документами та обставинами справи.

Посилання на ОСОБА_4 України Про Прикордонні війська в України від 4 листопада 1991 року, ОСОБА_4 України Про державну прикордонну службу не приймаються судом, оскільки позивач проходив службу у Збройних силах СРСР.

Таким чином, посилання відповідача у листі №113/ВЗС від 18.01.2017 р. відносно того, що позивачу необхідно звернутися до Державної прикордонної служби України для вирішення питання по суті є безпідставними.

Щодо посилання відповідача про те, що позивачем з заявою про виплату одноразової грошової допомоги не було надано документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, то колегія суддів зазначає наступне.

Позивачем було надано копію документів, що свідчать про причини та обставини поранення витяг із протоколу засідання Центральної військово лікарської комісії по встановленню причинного звязку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 256 від 26.01.2016 року, в якому зазначено, що поранення ( контузія головного мозку) повязані із виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Крім того з наданих до суду медицинських документів слідує, що будь - яких посилань, які б свідчили про вчинення позивачем кримінального чи адміністративного правопорушення або вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного спяніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження не вбачається.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 12 вказаного Порядку передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобовязаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобовязаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Пунктом 13 вказаного Порядку передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

У відповідності до пунктів 12 та 13 Порядку в межах своїх повноважень ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат опрацьовує документи військо службовців, які проходили військову службу в Міністерстві оборони та направляє зроблений ним висновок до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Представником відповідача будь яких доказів на підтвердження того, що керівником ОСОБА_1 обласного військового комісаріату було дотримано процедуру, визначену у п. 13 вказаного Порядку не надано.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги є формою втручання в дискреційні повноваження Міноборони та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові № 9/175-04 від 24.01.2006 р., суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до приписів ч.1 ст.244-2 КАС України (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-УШ від 12.02.2015 року) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги , передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей»у відповідності з порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) , інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов,язаних та резерватів , які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві , затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року , у зв,язку з встановленням ОСОБА_2 третьої групи інвалідності , надіслати рішення ОСОБА_1 обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги позивачу

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову ОСОБА_2

Жодні доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі зясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, ст. 198, ст.200, ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06.04.2017р. по справі № 641/544/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_5Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_6 ОСОБА_4 Повний текст ухвали виготовлений 23.06.2017 р.