Ухвала суду № 67350605, 13.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2017 року м. Київ К/800/54491/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Калашнікової О.В.,

Єрьоміна А.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 березня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року у справі за позовом Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області про визнання протиправними та скасування вимог,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року Запорізьке державне підприємство «Радіоприлад» (далі - Підприємство) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування пунктів 2 - 4 вимог Інспекції від 6 лютого 2014 року № 006-11/162.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Підприємство звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати, а позов задовольнити.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 4 листопада по 27 грудня 2013 року відповідно до пункту 7.1.6.1 плану контрольно-ревізійної роботи Інспекції на 4 квартал 2013 року, проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Підприємства за період з 1 січня 2012 року по 30 вересня 2013 року.

За результатами ревізії складено акт ревізії від 27 грудня 2013 року № 006-20/11 (далі - акт ревізії), на який позивачем подані заперечення. Згідно із висновками відповідача від 4 лютого 2014 року, заперечення позивача не прийняті.

За результатами ревізії позивачу пред'явлена вимога від 6 лютого 2014 року № 006-11/162 щодо усунення порушень фінансової дисципліни (далі - вимога).

Так, згідно з пунктом 2 вимоги, в ході ревізії встановлено, що в порушення пункту 1 розділу ІІ Інструкції «Про службові відрядження в межах України та за кордоном», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 17 березня 2011 року № 362 за відсутності наказів (розпоряджень) директора підприємства позивача про направлення у відрядження, безпідставно відшкодовані витрати на відрядження у травні 2012 року водію ОСОБА_2 та у грудні 2012 року начальнику транспортного цеху ОСОБА_3 на загальну суму 852,80 грн, у зв'язку з чим необхідно:

відобразити дебіторську заборгованість за неповернутими підзвітними сумами коштів у сумі 852,80 грн;

в повному обсязі відшкодувати зайво виплачених грошових витрат у загальній сумі 852,80 грн, у тому числі за рахунок осіб, винних у зайвих виплатах коштів у сумі 852,80 грн, на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 3 вимоги, в ході ревізії встановлено, що в порушення абзацу 1 статті 15 Закону України «Про оплату праці», з недотриманням вимог пункту 5.5 Колективного договору на 2012-2014 роки при наявності збитковості та довготривалій заборгованості із виплати заробітної плати проведено нарахування та виплату премій працівникам ЗДП «Радіоприлад» на загальну суму 27550 грн (у тому числі у 2012 році на суму 13 650 грн, у січні - вересні 2013 року на суму 13 900 грн), та як наслідок до зайвого нарахування та сплати єдиного державного внеску на загальну суму 10460,74 грн (у тому числі за 2012 рік - 5182,91 грн, за січень-вересень 2013 року - 5277,83 грн), які брали участь у підготовці документів до фінансового плану, преміювання працівників канцелярії про упорядкування документів, преміювання працівників управління з правових та кадрових питань за підготовку до розгляду адміністративних справ, преміювання працівників управління з правових та кадрових питань за здійснення звіряння зведеного виконавчого провадження та складання і підписання акту звіряння заборгованості за виконавчими документами служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, за успішну і своєчасну здачу річної звітності за 2012 рік працівників, які були безпосередньо зайняті складанням бухгалтерської та фінансової звітності, при тому, що переважна кількість премій за змістом є фактом прямих посадових обов'язків працівників та вказані премії не передбачені у Положенні про одноразове матеріальне заохочення до державних свят і ювілейних дат та умовами Колективного договору на 2012-2014 роки та доповненнями до нього, у зв'язку з чим:

в повному обсязі відшкодувати зайво виплачену премію, що нарахована та виплачена з недотриманням вимог пункту 5.5 Колективного договору на 2012-2014 роки у загальній сумі 27550 грн шляхом внесення коштів до каси або на розрахунковий рахунок підприємства, у тому числі шляхом стягнення на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України;

провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум єдиного соціального внеску відповідно до Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 9 вересня 2013 року № 450, повернути зайво сплачені кошти у сумі 10460,74 грн, або зарахувати в рахунок майбутніх платежів.

Відповідно до пункту 4 вимог, в порушення частини першої статті 75 Господарського кодексу України, в частині зобов'язань підприємством складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік, Підприємство здійснило витрати на оплату за аудиторські послуги при відсутності планування у 2012 році та прийняло до зобов'язань в сумі, що перевищує заплановані витрати у 2013 році на загальну суму 89,6 тис. грн (2012 рік - 32,0 тис. грн, 9 місяців 2013 року - 57,6 тис. грн), у зв'язку з чим:

в подальшому дотримуватись вимог статті 75 Господарського кодексу України.

Відмовивши в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з обґрунтованості оскаржуваних пунктів вимоги.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає остаточні висновки судів попередніх інстанцій правильними, але з інших підстав.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (Положення) Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, зокрема: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії.

При цьому оскаржувана вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає цей позов, а не шляхом заяви підконтрольною установою позову про скасування вимоги.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема у постановах 9 червня 2015 року (справа № 2а/2570/614/2012, 21-54а15), 23 червня 2015 року (справа № 818/1858/14, 21-358а15), від 17 листопада 2015 року (справа № 21-3498а15), від 2 грудня 2015 року (справа № 21-3609а15) та від 27 січня 2016 року (справа № 2а-4367/10/0770) і колегія суддів бере її до уваги.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з остаточним висновком судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, але з наведених вище підстав, а тому судові рішення мають залишитися без змін з урахуванням висновків мотивувальної частини ухвали Вищого адміністративного суду України.

Керуючись статтями 220-1, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 березня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді