Рішення № 67347888, 21.06.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2017Справа №911/1485/17

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Станції технічного обслуговування автобусів КП "Київпастранс"

про стягнення 6 000,00 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 21.06.17р., в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Київської області передані вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Київпастранс" в особі відокремленого підрозділу Станції технічного обслуговування автобусів про відшкодування 6 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору № 46 від 18.02.2013 (надалі - Договір), укладеним між Фізичної особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - позивач/постачальник) та Комунальним підприємством "Київпастранс" в особі відокремленого підрозділу Станції технічного обслуговування автобусів (надалі - відповідач/покупець), позивачем здійснено поставку товару на загальну суму 19 440,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 102 від 10.11.14р. За доводами позивача, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за договором щодо оплати поставки товару, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 6 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області № 911/1485/17 від 18.05.2017 року позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 б/н від 15.05.2017 було передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 передано для розгляду судді Пукшин Л.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 порушено провадження у справі № 911/1485/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 21.06.2017.

У судове засідання, призначене на 21.06.2017, з'явився представник позивача, який усні пояснення по суті спору та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини відсутності суд не повідомив, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Клопотання про відкладення розгляду справи до суду відповідачем не подано.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву, при цьому суд виходив за наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що представник відповідача в судове засідання не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

18.02.2013р. між Фізичної особою-підприємцем ОСОБА_1 та Комунальним підприємством "Київпастранс" в особі відокремленого підрозділу Станції технічного обслуговування автобусів було укладено договір № 46, за яким позивач зобов'язувався поставити товар відповідачу, а відповідач зобов'язався прийняти та здійснити оплату за поставлений товар, на умовах, викладених у Договорі (п.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, загальна сума договору становить 100 246,68 грн.

Найменування та кількість товару зазначаються в накладній, яка є невід'ємною частиною Договору (п. 3.1. Договір).

Пунктом 3.2. Договору визначено, що передача товару відповідачу здійснюється уповноваженими представниками сторін.

Товар буде вважатися переданим та прийнятим після підписання уповноваженими представниками сторін накладних, які засвідчують момент передачі товару.

Термін дії Договору встановлений пунктом 4.1. Договору, а саме Договір набуває чинності з моменту підписання Договору сторонами та діє до 31.12.2013р.

Пунктом 4.2. Договору сторони визначили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору за 10 днів до закінчення його дії, він вважається продовженим на той самий термін і на тих умовах, які були передбачені цим Договором.

11.12.2013р. сторонами підписано Додаткову Угоду № 2 до Договору, відповідно до якої сторони погодили, що Договір № 46 від 18.02.2013р. вважати пролонгований на такий же термін та на таких умовах (п. 1 Додаткової угоди).

Також, сторони визначили, що на період дії даної Додаткової угоди № 2 ціна товару вважається визначеною у Додатковій угоді № 1 від 18.02.2013р., що складає 231 519,60 грн., з урахуванням ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 19 440,00 грн., що підтверджується підписаною та скріпленими печатками сторін, видатковою накладною № 102 від 10.11.2014р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам договору порушив зобов'язання щодо повної оплати поставленого товару, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 6 000,00 грн.

Внаслідок неможливості врегулювання спору мирним шляхом, позивач подав на розгляд суду позов, в якому просив суд стягнути з відповідача 6 000,00 грн. - основного боргу та суму сплаченого судового збору.

Оцінюючи подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором поставки.

Відповідно до п.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 173 ГК України, один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем поставлений товар відповідачу на загальну суму 19 440,00 грн., а відповідачем прийнято товар, що підтверджується видатковою накладною № 102 від 10.11.14, яка підписана сторонами та проставлена печатками сторін.

Так, 20.11.2014р., 27.11.2014р., 01.12.2014р.,02.12.2014р., 03.12.2014р., 04.12.2014р., 08.12.2014р. відповідач здійснював часткову оплату вартості товару, чим порушив умови договору та сплатив кошти у загальному розмірі 13 440,00 грн., відповідно до рахунку на оплату № 105 від 10.11.2014р., що підтверджується виписками по рахунку позивача, які містяться в матеріалах справи. Отже, станом на день подачі позову до суду борг відповідача перед позивачем становив 6 000,00 грн.

Крім того, позивач надав підписаний та проставлений печатками сторін Акт звірки взаємних розрахунків від 16.02.2015р., з якого вбачається, що заборгованість Комунального підприємства "Київпастранс" в особі відокремленого підрозділу Станції технічного обслуговування автобусів перед Фізичної особою-підприємцем ОСОБА_1 становить 6000,00 грн.

Так, пунктом 2.2 Договору визначено, що оплата проводиться в національній валюті України шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача.

Оплата здійснюється протягом 3-х банківських днів з моменту отримання товару (п. 2.2. Договору).

Тобто, враховуючи, що відповідно до видаткової накладної № 102, відповідач отримав товар 10.11.2014р., таким чином мав сплатити кошти на рахунок позивача до 13.11.2014р.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з відповідача боргу у розмірі 6000, 00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На підставі викладеного, враховуючи вищенаведене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" в особі відокремленого підрозділу Станції технічного обслуговування автобусів (03680, м. Київ, вул. Виборзька, буд. 111, код ЄДРПОУ 38392795) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (09100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 6 000 (шість тисяч) грн. - заборгованості та 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.06.2017

Суддя Пукшин Л.Г.