Рішення № 67347743, 20.06.2017, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2017 р. Справа № 909/918/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Фрич М.М. , секретар судового засідання Вакалюк А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_1" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" ОСОБА_2

вул. Дегтярівська, 27Т, м.Київ, 04119

адреса для листування: Харківське шосе, 49, м.Київ, 02096

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ОСОБА_3"

вул. Івана Франка, буд.5, с. Долина, Тлумацький район, Івано-Франківська область, 78024

про стягнення заборгованості по кредитному договору №62-2012 від 29.02.0212 р. в сумі 2 370 761, 11 грн.

за участю:

від позивача: ОСОБА_4 - представник, (довіреність №43 від 03.01.2017 р.);

від відповідача: ОСОБА_3 - представник, (довіреність б/н від 02.11.2016 р.)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський ОСОБА_1" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" ОСОБА_2 подало позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ОСОБА_3" про стягнення заборгованості по кредитному договору №62-2012 від 29.02.0212 р. в сумі 2 370 761,11 грн.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 26.10.2016 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі і призначено розгляд справи на 17.11.2016 року. Ухвалою суду від 17.11.2016 року відкладено розгляд справи на 13.12.2016 року. Ухвалою суду від 13.12.2016 року продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 27.12.2016 року. Ухвалою суду від 27.12.2016 року відкладено розгляд справи на 10.01.2017 року. Ухвалою суду від 10.01.2017 року призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз", на час проведення судової експертизи провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 09.02.2017 року призначено клопотання експерта про надання матеріалів необхідних для проведення експертизи до розгляду в судовому засіданні на 16.02.2017 року. Ухвалою суду від 16.02.2017 року клопотання експерта про надання матеріалів необхідних для проведення експертизи задоволено. Ухвалою суду від 28.02.2017 року поновлено провадження у справі і призначено клопотання експерта про надання матеріалів необхідних для проведення експертизи до розгляду на 21.03.2017 року. Ухвалою суду від 21.03.2017 року клопотання судового експерта про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи залишено без розгляду, провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

15.05.2017 року до суду повернулися матеріали справи, які перебували в ТОВ "Незалежний інститут судових експертиз".

Ухвалою суду від 18.05.2017 року поновлено провадження у справі і призначено справу до розгляду на 30.05.2017 року. Ухвалою суду від 30.05.2017 року відкладено розгляд справи на 20.06.2017 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, представник відповідача позовні вимоги визнав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив таке.

29.02.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський ОСОБА_1" (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ОСОБА_3" (далі - відповідач) було укладено Кредитний договір №62-2012.

Відповідно до п.1.1. договору ПАТ "ВіЕйБі Банк" зобов'язався надати позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом 1 555 000, грн. у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, на умовах визначених цим договором та додатковими угодами до нього, що складають невід'ємну частину цього договору.

Кредитні кошти надано строком по 06 лютого 2013 року, за користування кредитними коштами встановлена плата в розмірі 19 % річних. Відповідно до договору про внесення змін та доповнень від 06.02.2013 року до кредитного договору кінцевий термін погашення кредиту сторонами визначено до 05.02.2014 року. За умовами договору про внесення змін №7 від 31.07.2013 року до кредитного договору, сторони домовились з 01.07.2013 року встановити процентну ставку за користування кредитом у розмірі 27% річних.

За словами позивача, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк", у відповідності до п.1 ч.4 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визнані нікчемними договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору №62-2012 укладеного 29.02.2012 року між позивачем та відповідачем, зокрема:

Договір про внесення змін №12 від 16.12.2013 року до кредитного договору;

Договір про внесення змін від 15.01.2014 року до кредитного договору;

Договір про внесення змін від 05.02.2014 року до кредитного договору;

Договір про внесення змін від 17.02.2014 року до кредитного договору;

Договір про внесення змін від 17.03.2014 року до кредитного договору;

Договір про внесення змін від 01.04.2014 року до кредитного договору;

Договір про внесення змін від 30.04.2014 року до кредитного договору;

Договір про внесення змін від 16.06.2014 року до кредитного договору;

Договір про внесення змін від 15.07.2014 року до кредитного договору;

Договір про внесення змін від 14.08.2014 року до кредитного договору;

Договір про внесення змін від 15.08.2014 року до кредитного договору, про що відповідача, за словами позивача, було повідомлено листом за вих.№11/2-27187 від 28.08.2015 року.

За словами позивача, позичальник свої зобов'язання за кредитним договором не виконав і станом на 30.06.2016 року загальна сума заборгованості ТОВ "Агрофірма "ОСОБА_3" перед ПАТ "Всеукраїнський ОСОБА_1" за кредитним договором №62-2012 від 29.02.2012 року становить 2 370 761, 11 грн., з яких: 555 000, 00 грн. - строкова заборгованість за кредитом; 421 619, 09 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 76 827, 25 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту; 115 732, 98 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 109 131, 92 грн. - заборгованість по 3% річних; 1 092 449, 87 грн. - інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів та кредиту.

Відповідач в судовому засіданні вказав на те, що визнає позовні вимоги. 19.06.2017 року відповідач подав суду заяву про визнання позовних вимог та відстрочку виконання рішення №68 від 14.06.2017 року (вх.№6622/17 від 19.06.2017 року). У своїй заяві відповідач вказав, що визнає позовні вимоги, а також просить суд відстрочити виконання рішення на 1 рік з дня набуття рішення законної сили, обґрунтовуючи це важким фінансовим становищем і тому просить суд відстрочити виконання рішення суду на вісім місяців до 118.03.2017 року. У заяві №72 від 20.06.2017 року (вх.№9957/17 від 20.06.2017 року) відповідач вніс поправку до вказаної дати і зазначив - відстрочити виконання рішення суду на вісім місяців до 01.03.2018 року.

Виходячи з матеріалів справи та керуючись вимогами діючого законодавства, суд дійшов в спірному випадку наступних висновків.

За змістом ст.11 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір. Аналогічне правило випливає із ст.509 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ТОВ "Агрофірма "ОСОБА_3" укладено кредитний договір №62-2012 від 29.02.2012 року.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 1.1. вказаного договору встановлено, що відповідно до умов цього договору кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом 1 555 000, 000 грн., а позичальник зобов'язується тримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, можливі штрафні санкції та інші платежі, передбачені цим договором, а також виконати інші обов'язки, визначені цим договором.

Статтею 530 ЦК України передбачено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до договору про внесення змін №1 від 06.02.2013 року до кредитного договору - кінцевий термін погашення кредиту позичальником 05.02.2014 року.

Частиною 1 ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За умовами договору про внесення змін №7 від 31.07.2013 року до кредитного договору процентна ставка за користування кредитом - з 29.02.2012 року по 30.06.2013 року - 19 % річних, з 01.07.2013 року - 27% річних.

В спірному випадку, відсутність належних доказів з боку відповідача про виконання взятих на себе зобов'язань дає право суду на висновок про порушення відповідачем умов договору, а в конкретному випадку неповернення позивачу в установлені терміни 555 000, 00 грн., що є строковою заборгованістю за кредитом, а також 421 619, 09 грн., що є заборгованістю за процентами за користування кредитом, що визнається самим відповідачем та викладено ним в письмовій заяві №72 від 20.06.2017 року (вх.№9957/17 від 20.06.2017 року).

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України - порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до п.14.4. кредитного договору за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим договором позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення. Розрахунок пені здійснюється, починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день виконання позичальником простроченого зобов'язання. Сплата пені не звільняє позичальника від виконання простроченого грошового зобов'язання.

Відповідно до розрахунку пеня за несвоєчасне погашення кредиту становить 115 732, 98 грн., а пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту - 76 827, 25 грн., що визнається відповідачем.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.14.8. договору у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за цим договором, він зобов'язується на вимогу кредитора сплатити суму боргу, належної до сплати, з урахуванням встановленого індексу інфляції, який є меншим за одиницю, індекс інфляції приймається рівним одиниці.

Відповідно до розрахунку 3% річних складають 109 131, 92 грн., а інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів та кредиту - 1 092 449, 87 грн., що не заперечується відповідачем.

Таким чином загальна сума заборгованості становить 2 370 761, 11 грн. і визнається повністю відповідачем.

Крім того, вказана сума заборгованості підтверджена Висновком судового експерта №8801 за результатами судово-економічної експертизи від 11.05.2017 року.

За таких обставин суд, дослідивши подані позивачем докази і на підставі цих доказів з урахуванням обставин по справі та діючого законодавства дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Згідно зі ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В силу статті 49 ГПК України, судові витрати слід покласти на відповідача.

Разом з тим, відповідач у заяві №68 від 14.06.2017 про визнання позовних вимог та відстрочку виконання рішення, з подальшими виправленнями згідно заяви №72 від 20.06.2017 року (вх.№9957/17 від 20.06.2017 року) просить суд відстрочити виконання рішення суду на вісім місяців до 01.03.2018 року. Свою вимогу відповідач обґрунтовує складним фінансовим становищем та відсутністю на підприємстві коштів та майна для виконання рішення суду в повному обсязі.

З цього приводу суд вважає за доцільне вказати на таке.

Згідно з п. 7.1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 року № 9 відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом (п. 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 року № 9).

Відповідно до п. 7.2. зазначеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарський процесуальний кодекс України не містить вичерпного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, як і не містить переліку виняткових випадків відстрочки або розстрочки виконання рішення. У кожному конкретному випадку це згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України є оцінкою судом доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Таким чином, враховуючи характер спору, вину боржника, визнання відповідачем позовних вимог, його фінансовий стан, заявлене намагання відповідача сплатити борги, відсутність заперечення з боку позивача щодо відстрочки виконання рішення суду на 8 місяців - суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви сторони №72 від 20.06.2017 року (вх.№9957/17 від 20.06.2017 року) про відстрочку виконання рішення суду від 20.06.2017 року. Приймаючи таке рішення суд виходить із наявності підстав щодо неможливості негайного виконання рішення суду, внаслідок чого воно може бути не виконане взагалі та необхідності сторони мобілізувати всі ресурси для погашення заборгованості.

Керуючись ст.ст. 11, 530, ч.1 ст.549, ст.ст. 610, 611, 625, ч.1 ст.1048, ч.1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, ст. 230, п.4 ст. 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 32, 43, 44, 49, 82, ч.1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ОСОБА_3" /78024, Івано-Франківська область, Тлумацький район, с. Долина, вул. Івана Франка, буд.5, код ЄДРПОУ 30869155/ на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_1" /04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27 Т, код ЄДРПОУ 19017842/ заборгованість за Кредитним договором №62-2012 від 29 лютого 2012 року в розмірі 2 370 761, 11 грн. (два мільйони триста сімдесят тисяч сімсот шістдесят одна гривня одинадцять копійок), з яких: 555 000, 00 грн. (п'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч гривень 00 коп.) - строкова заборгованість за кредитом, 421 619, 09 грн. (чотириста двадцять одна тисяча шістсот дев'ятнадцять гривень дев'ять копійок) - заборгованість за процентами за користування кредитом, 76 827, 25 грн. (сімдесят шість тисяч вісімсот двадцять сім гривень двадцять п'ять копійок) - пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту, 115 732, 98 грн. (сто п'ятнадцять тисяч сімсот тридцять дві гривні дев'яносто вісім копійок) - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 109 131, 92 грн. (сто дев'ять тисяч сто тридцять одна гривня дев'яносто дві копійки) - заборгованість по 3% річних, 1 092 449, 87 грн. (один мільйон дев'яносто дві тисячі чотириста сорок дев'ять гривень вісімдесят сім копійок) - інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів та кредиту.

Відстрочити виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.06.2017 року по справі №909/918/16 про стягнення заборгованості в розмірі 2 370 761, 11 грн. до 01.03.2018 року.

Видати наказ після вступу рішення в законну силу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ОСОБА_3" /78024, Івано-Франківська область, Тлумацький район, с. Долина, вул. Івана Франка, буд.5, код ЄДРПОУ 30869155/ в доход державного бюджету України судовий збір в розмірі 35 561,42 грн. (тридцять п'ять тисяч п'ятсот шістдесят одна гривня сорок дві копійки) за наступними платіжними реквізитами: найменування суду - господарський суд Івано-Франківської області, рахунок 31219206783002 - Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050) за кодом класифікації доходів бюджету 22030001, отримувач - УДКСУ у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ отримувача - 37952250, ОСОБА_1 - ГУДКСУ в Івано-Франківській області МФО банку - 836014.

Видати наказ після вступу рішення в законну силу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.06.17

Суддя Фрич М.М.