Постанова № 67347303, 26.04.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року Справа № 907/235/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиУжгородської міської ради, м. Ужгород, Закарпатська обл.на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 рокуу справі господарського суду Закарпатської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дукат-Ужгород", м. Ужгород, Закарпатська обл.доУжгородської міської ради, м. Ужгород, Закарпатська обл.провизнання права користування земельною ділянкою та надання права на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для подальшої реєстрації права користування земельною ділянкою

за участю представників

позивача: Субота М.І.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дукат-Ужгород" (далі за текстом - ТОВ "Дукат-Ужгород") звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради про визнання за ТОВ "Дукат-Ужгород" права постійного користування земельною ділянкою площею 1,4 га за адресою: м. Ужгород, Слов'янська набережна та надання позивачу права на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,4 га за адресою: м. Ужгород, Слов'янська набережна з метою подальшої реєстрації права постійного користування земельною ділянкою.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 06.07.2016 року залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 року позов задоволено частково: визнано за ТОВ "Дукат-Ужгород" право постійного користування земельною ділянкою площею 1,4 га, розташованою на Слов'янській набережній у м. Ужгороді, наданого Ужгородською міською радою рішенням від 27.12.2001 року "Про надання та приватизацію земельних ділянок"; в іншій частині позову - відмовлено.

Вищевказані судові акти мотивовані тим, що позивач правомірно набув право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий № 2110100000:24:002:0122 на підставі рішення Ужгородської міської ради від 27.12.2001 року та відповідно до норм чинного на той час Земельного кодексу України, а, отже, і право на оформлення документів, що посвідчують право користування нею; стосовно вимоги позивача про надання права на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для подальшої реєстрації права користування земельною ділянкою, то така вимога не підлягає задоволенню через невідповідність її способам захисту прав на земельні ділянки, які визначені приписами ст. 152 Земельного кодексу України.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Ужгородська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 06.07.2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 року в частині задоволених позовних вимог і передати справу на новий розгляд.

ТОВ "Дукат-Ужгород" до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

В судовому засіданні представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Ужгородської міської ради від 27.06.2001 року погоджено колективному виробничо-торговельному підприємству "Дукат" (далі за текстом - КВТП "Дукат") вибір земельної ділянки площею 1,4 га для будівництва спортивно-оздоровчого комплексу по Слов'янській набережній; зобов'язано КВТП „Дукат" в строк до 01.06.2002 року замовити в управлінні архітектури та містобудування АПЗ на розробку проектної документації та розробити проектну документацію на будівництво спортивно-оздоровчого комплексу.

Рішенням Ужгородської міської ради від 27.12.2001 року "Про надання та приватизацію земельних ділянок" КВТП "Дукат", правонаступником якого є ТОВ "Дукат-Ужгород", надано у постійне користування з правом викупу земельну ділянку площею 1,4 га для будівництва спортивно-оздоровчого комплексу по Слов'янській набережній.

28.04.2005 року Ужгородська міська рада прийняла рішення за № 579 "Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок", яким викладено в новій редакції п. 2 Рішення від 27.06.2001 року, а саме: зобов'язано КВТП "Дукат" в строк до 29.04.2006 року замовити в управлінні архітектури та містобудування АПЗ на розробку проектної документації та розробити проектну документацію на будівництво спортивно-оздоровчого комплексу по Слов'янській набережній.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 23.11.2012 року у справі № 5008/1834/2011, яке набрало законної сили, встановлено, що на підставі рішення Ужгородської міської ради від 27.12.2001 року ТОВ "Дукат-Ужгород" як правонаступник КВТП "Дукат" набуло право на одержання земельної ділянки у користування та права вимагати оформлення документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою.

В силу приписів ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На підставі вищевказаних рішень Ужгородської міської ради позивач розробив Архітектурно-планувальне завдання (АПЗ) на спортивно-оздоровчий комплекс, яке затверджено головним архітектором м. Ужгорода, розпочав виконання проектно-вишукувальних робіт, для чого отримав необхідний дозвіл, позитивний висновок комплексної державної експертизи по робочому проекту "Будівництво спортивно-оздоровчого комплексу по Словянській набережній, б/н в м. Ужгород", виготовив кадастрову справу на земельну ділянку кадастровий № 2110100000:24:002:0122 для будівництва спортивно-оздоровчого комплексу.

Відповідно до довідки відділу землекористування Ужгородської міської ради № 148/5 від 16.03.2005 року грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим № 2110100000:24:002:0122 становить 583 777, 10 грн.

Згідно листа ДПІ у м. Ужгороді ГУ ДФС у Закарпатській області за № 1316/10/07-01-17 від 01.04.2016 року у позивача відсутня заборгованість по орендній платі.

Матеріалами справи підтверджено факт неодноразового звернення позивача до відповідача з листами про видачу державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,4 га для будівництва спортивно-оздоровчого комплексу по Слов'янській набережній, б/н в м. Ужгород та про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки з метою переоформлення її використання на умовах оренди.

У відповідь на звернення позивача виконавчий комітет Ужгородської міської ради листом № 318/03-20/1 від 29.04.2013 року повідомив про неможливість переоформлення використання спірної земельної ділянки з постійного користування на оренду.

Також, відділ земельних ресурсів у м. Ужгород листом № 363/01-14 від 01.10.2008 року повідомив позивачу, що у зв'язку зі змінами земельного законодавства не має можливості виготовити державний акт на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою.

В подальшому, 03.06.2011 року Ужгородською міською радою прийнято рішення № 179 "Про регулювання земельних відносин", в п. 10 якого зазначено, що на підставі п. 1 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України, ст. 92 Земельного кодексу України вважати таким, що втратив чинність п. 2.11 рішення ХХХV сесії міської ради ІІІ скликання від 27.12.2001 року "Про надання та приватизацію земельних ділянок".

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 23.11.2012 року у справі № 5008/1834/2011 визнано нечинним та скасовано п. 10 рішення Ужгородської міської ради № 179 від 03.06.2011 року 179 "Про регулювання земельних відносин".

Підставою звернення позивача до господарського суду з даним позовом стала наявність чинного рішення Ужгородської міської ради від 27.12.2001 року, яким КВТП "Дукат", правонаступником якого є позивач, надано в постійне користування з правом викупу земельну ділянку площею 1,4 га для будівництва спортивно-оздоровчого комплексу по Слов'янській набережній.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року (в редакції станом на 27.12.2001 року) передбачено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Відповідно до приписів ч. ч. 1, 3 ст. 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року (в редакції станом на 27.12.2001 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що чинним рішенням Ужгородської міської ради від 27.12.2001 року КВТП "Дукат", правонаступником якого є позивач, надано в постійне користування з правом викупу земельну ділянку площею 1,4 га для будівництва спортивно-оздоровчого комплексу по Слов'янській Набережній.

Пунктами 1, 6 Перехідних положень діючого Земельного кодексу України передбачено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 92, п. 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) вказаний пункт перехідних положень втратив чинність як такий, що є неконституційним. Встановлено, що стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований ст. ст. 13, 14, 41, 55 Конституції України, тобто набуте відповідно до закону право постійного користування землею захищається нарівні з правом власності, яке є непорушним та захищається судом.

Відтак, особи (юридичні чи фізичні), яким були надані в постійне користування земельні ділянки до набрання чинності діючим Земельним кодексом України користуються цим правом до тих пір, поки вони існують.

В силу приписів ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Спірні правовідносини виникли у зв'язку з відсутністю державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та відмовою відповідача у його виданні, що позбавляє позивача як правонаступника можливості використання правомірно наданого йому права постійного користування земельною ділянкою.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою площею 1,4 га, розташованою на Слов'янській набережній в м. Ужгороді, яка надана йому як правонаступнику КВТП "Дукат" за відсутності правовстановлюючого документа, можливість оформлення якого втрачено через зміну земельного законодавства.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій обгрунтовано та правомірно відмовлено у задоволенні позовної вимоги про надання товариству права на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1,4 га за адресою: м. Ужгород, Слов'янська з метою подальшої реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, враховуючи те, що дана вимога не відповідає способам захисту прав на земельні ділянки, визначеним положеннями ст. 152 Земельного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що інші доводи Ужгородської міської ради, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують законних висновків господарських судів попередніх інстанцій і вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді та обгрунтовано ним відхилені.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 року у справі № 907/235/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.А. Корсак