Постанова № 67346892, 12.06.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2017 року Справа № 916/3171/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Корнілової Ж.О., Селіваненка В.П.,розглянувши матеріали касаційноїскаргизаступника прокурора Одеської областінапостанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.17 та рішення господарського суду Одеської області від 01.12.15у справігосподарського суду Одеської області №916/3171/15за позовомзаступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна УкраїнидоФедерації професійних спілок Одеської області, приватного підприємства "СП Атав", приватного підприємства "Хвилинка"провизнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,

за участі представників сторін:

від позивача - Зубарєва Н.В.,

від відповідача-1 - Казарновський О.Л., Бакланова Н.В.,

від ГПУ - Попенко О.С.,

від інших осіб - не з'явилися,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року перший заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Федерації професійних спілок Одеської області, приватного підприємства "СП Атав", приватного підприємства "Хвилинка" про визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на адміністративну споруду загальною площею 13746,1 кв.м. ринковою вартістю 303 376 427 грн., пункт охорони площею 5,0 кв.м., гараж площею 11,0 кв.м., огорожу та мощення, розташовані за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1; витребування з незаконного володіння Федерації професійних спілок Одеської області на користь держави в особі Фонду державного майна України нежитлові приміщення адміністративної споруди площею 13746,1 кв.м., пункту охорони площею 5,0 кв.м., гаражу площею 11,0 кв.м., огорожу та мощення, розташовані за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1; витребування з незаконного володіння ПП „СП Атав" та ПП „Хвилинка" на користь держави в особі Фонду державного майна України нежитлові приміщення площею 77,4 кв.м. в адміністративній споруді, яка розташована за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1; зобов зобов'язання Федерацію професійних спілок Одеської області повернути державі в особі Фонду державного майна України шляхом звільнення нежитлові приміщення адміністративної споруди загальною площею 13 746,1 кв.м., пункту охорони площею 5,0 кв.м., гаражу площею 11,0 кв.м., огорожу та мощення, розташовані за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1; зобов'язання ПП „СП Атав" та ПП „Хвилинка" повернути державі в особі Фонду державного майна України нежитлові приміщення площею 77,4 кв.м. в адміністративній споруді, яка розташована за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1.

Вимоги позову обгрунтовані тим, що згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.91р. №1452-ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", Законом України від 10.09.91р. №1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", постановою Верховної Ради України від 10.04.1992р. "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України", постановою Верховної Ради України від 04.02.1994р. №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних організацій колишнього Союзу РСР" спірний об'єкт нерухомості є державною власністю та використовується відповідачами без належних правових підстав. На думку прокурора спірне майно належить до державної власності та повинно перебувати у розпорядженні Фонду державного майна України, як майно громадської організації колишнього СРСР, а тому знаходження цього майна у володінні, користуванні та розпорядженні інших осіб, в тому числі і відчуження частини спірного майна, без згоди названого органу управління об'єктом державної власності порушує його права як розпорядника державним майном та, відповідно, порушує приписи законодавства, якими врегульовані дані питання.

Справа розглядалась судами неодноразово.

За результатами останнього розгляду справи 01.12.2015 рішенням господарського суду Одеської області (суддя Желєзна С.П.), провадження у справі в частині позовних вимог до приватного підприємства "СП Атав" та приватного підприємства "Хвилинка" припинено, у решті позову відмовлено. Суд виходив з недоведеності прокурором факту протиправного вибуття з власності держави адміністративної будівлі загальною площею 13 746,1 кв. м., пункт охорони площею 5,0 кв. м., гараж площею 11,0 кв. м., вимоги про витребування якої у Федерації професійних спілок Одеської області та про визнання за державою права власності на яку заявлені у межах цієї справи, оскільки зазначене майно ніколи не належало державі Україна. Крім того, місцевий суд зазначив, що відповідно до нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 26.11.2004 та від 29.12.2004, укладених між ПП "Хвилинка" (продавець) та ПП "СП "Атав" (покупець) на користь останнього було відчужено 21/50 та 29/50 нежитлової окремо стоячої будівлі, загальною площею 77,4 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, пл. Куликове поле, 1. Право власності на це майно зареєстровано в установленому порядку за ПП "СП "Атав", а указана будівля не стосується спірної адміністративної п'ятиповерхової будівлі.

За результатами апеляційного перегляду Одеським апеляційним господарським судом (судді Бєляновський В.В., Разюк Г.П., Головей В.М.) ухвалено постанову від 24.02.2017, якою зазначене рішення залишено без змін. При цьому, суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови спростував висновки місцевого суду та визнав, що спірне майно колишніх профспілкових організацій є державною власністю. Разом із тим, визнавши обгрунтованими позовні вимоги прокурора, апеляційний господарський суд із посиланням на приписи статей 256, 261, 267 ЦК України, відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строків позовної давності.

У касаційній скарзі заступник прокурора Одеської області посилався на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, тому просили скасувати зазначені рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обгрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення вимог скарги виходячи з наступного.

Як установлено судами обох інстанцій та убачається із матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №911 від 20.11.1954 було відведено Одеському обласному комітету Комуністичної партії України вільну земельну ділянку в південно-західній частині площі імені Жовтневої революції під будівництво будівлі обкому партії.

Постановою Секретаріату Загальносоюзної Центральної Ради професійних спілок № 8-88 від 12.04.1983 було надано Одеській обласній раді професійних спілок дозвіл придбати будівлю Одеського обкому Компартії України із залишковою вартістю по балансу 1837018 рублів та виділити йому на вказану мету позику в розмірі 1,8 млн. рублів із терміном повернення до 01.12.1984, а також, в порядку виключення, централізувати в 1983-1984 роках залишки бюджетних коштів профспілкових комітетів, за їх згодою, на суму 0,5 млн. рублів на придбання адміністративної будівлі для ради та комітетів профспілок.

Постановою Президії Одеської обласної ради профспілок №11-38 від 03.02.1984 року адміністративну будівлю за адресою площа Жовтневої революції 1 (нинішня адреса - Куликове поле 1) було прийнято на баланс обласної ради профспілок та затверджено акт прийому будівлі. Відповідно до акту №01-33 від 03.02.1984 року спірну будівлю було передано Одеським обкомом Компартії України Одеській обласній раді профспілок з оплатою балансової вартості у розмірі 1837018 рублів. До акту додавався висновок №257 про технічний стан будівлі, яка знаходилася у незадовільному стані.

Відповідно до договору від 18.11.1990, укладеного між Загальною Конфедерацією Профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, закріплено на праві власності за Федерацією незалежних профспілок України майно згідно переліку, до якого увійшла, зокрема Будівля Спілок, розташована за адресою: м. Одеса, площа Жовтневої революції, 1, 1958 року побудови, загальною площею 1 837,00 кв. м.

Постановою ХІХ Одеської обласної міжспілкової конференції профспілок від 20.12.1990р. було вирішено створити Федерацію професійних спілок Одеської області та вважати її правонаступником майна та фінансів обласної ради профспілок.

Відповідно до реєстраційного посвідчення, складеного Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 04.12.1992, домоволодіння № 1 по площі Жовтневої революції в цілому зареєстроване за Одеською обласною радою профспілок на підставі акту передачі № 01-33 від 03.02.1984.

Відповідно до реєстраційного посвідчення, виданого Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 02.02.2000, будівля № 1 за адресою: Куликове поле, м. Одеса, зареєстрована за Федерацією професійних спілок Одеської області на праві власності на підставі акту передачі № 01-33 від 03.02.1984 та записано в реєстраційну книгу № 9 неж. стр. 19, реєстр № 2869.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 № 506-XII на території республіки введено мораторій на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Указом Президії Верховної Ради України „Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991 № 1452-XII встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України. Кабінету Міністрів України в основному до 1 жовтня 1991 забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року. Встановити, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 № 1540-XII також встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю та зобов'язано Кабінет Міністрів України, в основному до 1 жовтня 1991 року, забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна. Крім того, статтями 3 та 4 цього Закону також було визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР 29 листопада 1990 року та встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

У той же час профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, спірний об'єкт нерухомості був майном громадської організації колишнього Союзу РСР, розташованим на території України, тобто перебував у віданні Української республіканської ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у наступному - Федерація професійних спілок України, та відповідно до наведених норм є державною власністю.

Отже на момент створення як Федерації професійних спілок України, так і Федерації професійних спілок Одеської області спірне майно перебувало у державній власності.

Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10.04.1992 № 2268-XII визначено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, передані тимчасово Фонду державного майна України.

За змістом Постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994 № 3943-XII тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власності.

Здійснивши аналіз вищенаведених законодавчих актів та обставин справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про порушення права державної власності на спірне майно.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний господарський суд однак змінив оскаржуване рішення у частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що позовна давність для звернення прокурора з позовом у цій справі пропущена, виходячи з часу коли йому стало відомо про оскаржуване рішення.

Колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду щодо обгрунтованості застосування приписів ст.ст.261, 267 ЦК України із наступних підстав.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

За змістом положень частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 4, 5 ст.267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Аналізуючи положення зазначеної статті закону, касаційна інстанція виходить із того, що коли господарським судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде установлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування строків позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Тому її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (п.6 ч.2 ст.81-1 ГПК України); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи. Суддя не повинен з власної ініціативи зазначати про сплив позовної давності. Якщо ж зацікавлена сторона посилається на сплив такої давності, суддя вправі запропонувати кожній зі сторін подати відповідні докази з цього питання, у тому числі в порядку підготовки справи до розгляду. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про надходження такого клопотання до суду від відповідачів. Із протоколу судового засідання від 24.02.2017 Одеського апеляційного господарського суду також не убачається, що стороною у справі було заявлено відповідне клопотання усно.

Більше того, у відповідності до роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених у абзаці 2 пункту 2.1. Постанови №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Із матеріалів справи не убачається, що відповідачі зверталися до суду першої інстанції із відповідною заявою.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов недостатньо обгрунтованого висновку щодо застосування строків позовної давності.

Неповне з'ясування судом усіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухваленої постанови від 24.02.2017 та з урахуванням повноважень касаційної інстанції, передбачених п.3 ч.1 ст.111-9 ГПК України, передачі справи для нового апеляційного розгляду.

Беручи до уваги, що апеляційним судом допущено порушення норм процесуального права, які унеможливили вирішення спору по суті, колегія суддів, з урахуванням положень статті 1119 ГПК України, дійшла висновку, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.17 підлягає скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи Одеському апеляційному господарському суду слід взяти до уваги викладене, у відповідності до ст.ст.43, 99, 101 ГПК України повторно розглянути справу, та в залежності від установленого ухвалити постанову з дотриманням повноважень, визначених ст.103 ГПК України.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задоволити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.17 у справі №916/3171/15 господарського суду Одеської області скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для нового розгляду.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Суддя Ж.О. Корнілова

Суддя В.П. Селіваненко