Постанова № 67345936, 20.06.2017, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 червня 2017 рокум. Ужгород№ 807/2118/16

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Стенавська А.М.

за участю:

позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТГФ Закарпатська фабрика виробів з деревини», представник - не з'явився;

відповідача: Мукачівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Закарпатській області, представник - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТГФ Закарпатська фабрика виробів з деревини» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТГФ Закарпатська фабрика виробів деревини» (далі-позивач) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.02.2016 року №0000082201, №0000092201 на загальну суму 1685605,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі направлень від 16.12.2015р. № 972, № 973, № 974 від 24.12.2015р. та відповідно до наказу Мукачівської ОДПІ Головного управління ДФС у Закарпатській області від 04.12.2015р. № 965 проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «ТГФ Закарпатська фабрика виробів деревини» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013р. по 31.12.2014р., про що складений Акт перевірки № 112/22-00/34305892 від 04.02.2016р.

На підставі вищенаведеного Акту, відповідачем по справі винесено податкові повідомлення-рішення від 23.02.2016р. № 0000082201, № 0000092201. Позивач оскаржив дані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

Рішенням ДФС України № 16/99-99-11-01-01-25 від 01.06.2016р. скаргу позивача частково задоволено, а саме: скасовано податкове повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області від 23.02.2016р. № 0000082201 в частині 10362,00 грн. суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток та № 0000092201 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги в частині заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 2064,00 грн., і у відповідній частині штрафні санкції та рішення. В іншій частині вищезазначені податкові повідомлення-рішення залишено в силі.

З частковим скасуванням податкових повідомлень-рішень позивач не погодився, а тому звернувся до суду з позовом та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.02.2016р. № 0000082201 та № 0000092201 на загальну суму 1685605,00 грн.

В судове засідання представник позивача не з'явився, однак подав до суду клопотання про розгляд справи без участі позивача. В поданому клопотанні позовні вимоги підтримав. Окрім цього, при розгляді даної справи просив врахувати надані додаткові письмові пояснення, які наявні в матеріалах справи (а.с.240-243 Т.1, а.с.1-6 Т.2).

В судове засідання представник позивача також не з'явився, заяви про розгляд справи без його участі суду не надав, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду. Разом з тим, в матеріалах справи наявні заперечення на позовну заяву (а.с.192-195, Т.1), якими відповідач просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Розглянувши подані сторонами документи та проаналізувавши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що Мукачівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Закарпатській області на підставі направлень № 972, № 973, № 974 від 24.12.2015р. та Наказу № 965 від 04.12.2015р. було проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013р. по 31.12.2014р.

Висновки перевірки викладено в Акті № 112/22-00/34305892 від 04 лютого 2016 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ТГФ Закарпатська фабрика виробів з деревини», код за ЄДРПОУ 34305892 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014» (а.с.27-89 Т.1).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ТГФ Закарпатська фабрика виробів з деревини»:

пп. 14.1.13, пп. 14.1.27, п. 14.1.36 та пп. 14.1.231, п. 14.1 ст. 14, п. 135.1 пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, пп. 138.10.5 п.138.10, п. 138.2, п. 138.6 та п. 138.8 ст. 138 та пп. 139.1.9 п. 139.1 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на суму «-» 1 684 222 грн., в тому числі по періодах: 2013 рік - 693 305 грн., 2014 рік - 990 917 грн.;

пп. 14.1.13 та пп. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 та пп. 186.2.2 п. 186.2 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого зменшено відшкодоване бюджетне відшкодування податку на додану вартість всього у сумі 55 236 грн.;

пп. 167.1 пп.168.1.1, 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПК України, а саме неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 270,22 грн.;

пп. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України, а саме подання з помилками в реєстраційному номері облікової картки платника податків податкового розрахунку за період перевірки;

п. 239.2 ст. 239 ПК України - несвоєчасна подача розрахунку суми збору за першу реєстрацію транспортного засобу.

На підставі Акту перевірки відповідачем стосовно позивача винесено податкове повідомлення рішення № 0000082201 від 23.02.2016 року, яким зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1684222,00 грн. (а.с.20) та податкове повідомлення-рішення № 00000092201 від 23.02.2016р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 55236,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 13809,00 грн. (а.с.22).

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням Державної фіскальної служби України від № 16/99-99-11-01-01-25 від 01.06.2016р. (а.с.223-228) частково скасовано податкове повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області від 23.02.2016р. № 0000082201 в частині 10362,00 грн. суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток та № 0000092201 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги в частині заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 2064,00 грн., і у відповідній частині штрафні санкції та рішення. В іншій частині вищезазначені податкові повідомлення-рішення залишено в силі.

Не погоджуючись з рішенням Державної фіскальної служби України, позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення № 0000082201 та № 0000092201 від 23.02.2016р. на загальну суму 1685605,00 грн. (з урахуванням рішення ДФС України) в судовому порядку, звернувшись до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у даній справі, а також, враховуючи предмет розгляду даної справи та вирішуючи спір по суті, суд виходить із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з Акту перевірки (а.с.39), підставою винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000082201 від 23.02.2016р., на думку податкового органу, стало те, що ТОВ «ТГФ Закарпатська фабрика виробів з деревини» здійснювало придбання різного роду послуг, а саме: корпоративних послуг, послуг технічного обслуговування, рекламно-інформаційних послуг та маркетингових досліджень. Основними виконавцями цих послуг за перевірений період були юридичні особи-нерезиденти, а саме: «DCI Holding GmbH», Німеччина, «Karlheinz Wegner», Німеччина, «Michael Jackel Erzgebirgische Burstenfabrik GmbH», Німеччина; «Nolle Profi Brush», Німеччина та «N.H.С. Noll Holding & Consulting GmbH, Німеччина.

Зокрема, як зазначив відповідач в Акті перевірки (а.с.43), перевіркою не встановлено необхідність залучення даних послуг та їх практичного застосування у господарській діяльності підприємства; економічна вигода та доцільність залучення даних послуг, використання послуг у власній господарській діяльності з метою одержання прибутку, відсутність економічного ефекту від отриманих послуг, відсутнє збільшення прибутковості підприємства тощо.

Виходячи з наведених обставин та посилаючись на положення пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, якими визначено поняття господарської діяльності, податковий орган вважає, що позивач не мав права відносити до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, на підставі пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України витрати, понесені за договорами про надання послуг, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

При цьому, податковий орган в Акті перевірки не заперечує факту реального вчинення господарських зобов'язань за договорами про надання послуг.

Підставою для такого висновку податкового органу стало твердження відповідача про те, що позивач не мав необхідності, тобто по суті не мав права залучати дані послуги для їх практичного застосування у господарській діяльності.

З даними твердженнями та висновками відповідача суд не погоджується та вважає їх безпідставними та необґрунтованими, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України): підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 ГК України: підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд

Зі змісту абз. 3 ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 43 ГК України випливає, що свобода підприємницької діяльності, у розумінні якої підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, є загальним принципом господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 67 ГК України: підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Таким чином, при здійсненні господарської діяльності, керуючись принципами свободи підприємницької діяльності та свободи договору, з метою забезпечення ризиків підприємницької діяльності, які можуть полягати і в тому, що грошові зобов'язання за господарськими договорами можуть бути не виконані з певних причин, підприємства вправі вільно укладати будь-які договори, не заборонені законодавством, та самостійно визначати умови виконання зобов'язань, зокрема, договори про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України): за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно з ст. 903 ЦК України: якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, плата за договорами про надання послуг - це винагорода за надані послуги перед кредитором (виконавцем) за виконання боржником (замовником) зобов'язання та взятий у зв'язку з цим на себе ризик відповідальності перед кредитором (виконавцем) у разі невиконання або неналежного виконання боржником (замовником) зобов'язання. Така плата здійснюється у передбачені цивільним законом чи договором строки, незалежно від того, чи виник факт неможливості виконання грошового зобов'язання боржником.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Відповідно, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) випливає також з норм ПК України.

Порядок формування платником податку на прибуток підприємств витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, регулюється ст. 138 ПК України.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п. 138.4, 138.6 - 138.9, пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п. п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України: витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України: господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України: розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Зважаючи на те, що позивач при здійсненні господарської діяльності, керуючись принципами свободи підприємницької діяльності та свободи договору, з метою забезпечення ризиків підприємницької діяльності, які можуть полягати і в тому, що грошові зобов'язання за господарськими договорами можуть бути не виконані з певних причин, вправі був укладати договори про надання послуг та зобов'язаний був виконати зобов'язання за цими договорами у вигляді оплати послуг своїх контрагентів, то понесені ним витрати за договорами про надання послуг пов'язані з його господарською діяльністю.

Враховуючи факт реального вчинення позивачем господарських операцій з придбання послуг, виконання його зобов'язань за договорами про надання послуг, факт оплати за договорами про надання послуг, фактичне здійснення господарських операцій з поставки, підтвердження усіх господарських операцій розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, а також те, що витрати позивача з оплати за договорами про надання послуг пов'язані з його господарською діяльністю, в межах якої вчинені операції з придбання товарів (послуг) для використання в господарській діяльності, суд погоджується з твердженнями позивача про протиправне донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств.

Такого ж висновку дотримується й Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 18.04.2017р. по справі № 817/653/16.

При цьому, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами за договорами про надання послуг, позивачем було надано договори про надання корпоративних послуг (послуг з надання корпоративної підтримки), договори на технічне обслуговування, договори про надання консультаційних послуг, договори на проведення маркетингових досліджень, акти здачі-приймання наданих послуг за вказаними договорами, митні декларації (а.с.106-186 Т.1).

Додатковою обставиною, що підтверджує факт виконання та реальності здійснення операцій за вказаними договорами є відмітка банківської установи (ПАТ «Комінвестбанк») на актах-здачі прийняття наданих послуг, якою підтверджується факт оплати позивачем наданих послуг його контрагентами.

Договір про надання послуг за своєю правовою природою є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України), обов'язковість його виконання сторонами (ст. 629 ЦК України) тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, тим більше шляхом втручання cуб'єкта владних повноважень у господарську діяльність підприємства (ст. 42, 43, 44, 67 ГК України).

З огляду на це, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини, які є предметом спору у даній справі регулюються нормами ПК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України: об'єктом оподаткування податку на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.1 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної; вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

При цьому датою виникнення права платника податку на віднесення суп податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України: сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.2, 200.3 статті 200 ПК України).

За пунктом 200.4 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає, бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України: для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.2 ст. 44 ПК України: для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнень інформації в них з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних, розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійсненні господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях, повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ст. 83 ПК України: для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експерти висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати, як враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формуванні податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та нерезидентами, які надавали послуги укладені численні правочини, акти, які підтверджують той факт, що позивач ніс господарські та виробничі витрати, які пов'язані з корпоративною підтримкою, яка здійснюється в комерційній, технологічній, логістичній, кадровій сферах.

Дані витрати підтверджені позивачем з дотриманням вимог ПК України таЗакону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України відповіднимирозрахунковими», платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вже зазначалося вище, факт надання послуг підтверджено Актом здачі-прийомки виконаних робіт (наданих послуг), який є первинним документом в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Форма первинного документу може бути розроблена підприємством для обліку самостійно та враховувати в собі вимоги для відображення сутності господарської операції.

Окрім цього, позивачем було надано акти переробки (доробки) бракованої продукції (а.с.208-215 Т.1), які доводять факт існування рекламацій по якості продукції, а відтак підтверджують операції реімпорту.

Зокрема, відповідно до ст. 77 Митного кодексу України: реімпорт - це митний режим, відповідно до якого товари, що були вивезені або оформлені для вивезення за межі митної території України, випускаються у вільний обіг на митній території України зі звільненням від сплати митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Листом Державної податкової адміністрації України від 15.04.2010 року N 7463/7/16-1517-05 «Щодо права на податковий кредит при реімпорті товарів», податковий орган зробив висновок та зазначив, що у разі повернення нерезидентом попередньо експортованого товару (реімпорту) платник ПДВ має право віднести до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені при його ввезенні, за умови наявності належним чином оформленої ВМД та подальшого використання такого товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника ПДВ.

Водночас, позивачем надано аудиторський висновок у формі звіту про виконання погодження процедур щодо фінансової інформації, який підтверджує доцільність та ефективність корпоративних витрат позивача (а.с.216-218 Т.1).

У спірних правовідносинах суд застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява N 39766/05), «Щокін проти України» (заяви N 23759/03 та N 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судом як джерело права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 (Захист власності) Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Суд акцентує увагу на тому, що в пункті 42 рішення "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року (заява № 22750/02), Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення "Руїз Торійа проти Іспанії" від 9 грудня 1994). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" від 13 травня 1980). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (cf. "Дюлоранс проти Франції", п. 34553/97, п. 33, від 21 березня 2000; "Донадзе проти Грузії", n° 74644/01, пп. 32 et 35, від 7 березня 2006).

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України, одним із принципів, на якому ґрунтується податкове законодавство України, є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. У пункті 56.21 статті 56 ПК України зазначено, що у такому разі рішення приймається на користь платника податків.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Крім того, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно з ч. 2 ст. 8 КАС України: суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Подібна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в Ухвалі від 06.12.2016р. у справі № 808/7015/13-а.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкових зобов'язань за податковим повідомленнями-рішеннями № 0000082201, № 0000092201 від 23.02.2016р. на загальну суму 1685605,00 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України: завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст. 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі доказів, системного аналізу положень законодавства України, суд прийшов до висновку про те, що позивачу безпідставно винесені податкові повідомлення-рішення № 0000082201, № 0000092201 від 23.02.2016р., а тому дані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України: якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 19, 94, 104-106, 160, 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТГФ Закарпатська фабрика виробів з деревини» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області від 23.02.2016р. № 0000082201, № 0000092201 на загальну суму 1685605,00 грн.

3.Стягнути з Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області (89600, Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Штефана Августина, буд. 21а, КОД ЄДРПОУ 39568154) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТГФ Закарпатська фабрика виробів з деревини» (89645, Закарпатська обл., Мукачівський район, село Бистриця, вул. Шевченка, буд. 30, КОД ЄДРПОУ 34305892) судовий збір в розмірі 1378,00 (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень) грн.

4.Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

СуддяО.М. Шешеня

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 20 червня 2017 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 23 червня 2017 року.