Ухвала суду № 67334956, 21.06.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/368/2017(м)

265/6499/16-ц

Категорія 44 Головуючий у 1-й інстанції Мельник І.Г.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого - Ткаченко Т.Б.,

суддів - Кочегарової Л.М., Попової С.А.,

секретар - Герасимова Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права власності, шляхом позбавлення права користування жилим приміщенням та виселення за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 квітня 2017 року,

В с т а н о в и л а:

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просила усунути перешкоди у здійсненні права власності відносно квартири АДРЕСА_1 (далі квартира), позбавив відповідачів права користування жилим приміщенням, виселивши їх з квартири.

У мотивування позову вказувала, що зазначена квартира належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 13 жовтня 2016 року. Попереднім власником цієї квартири була ОСОБА_6, а відповідачі по справі були членами її сім'ї. Останні проживають у вказаній квартирі, добровільно не виселяються, чим позбавляють позивача можливості вселитися у її квартиру, порушуючи права позивача користування, володіння, розпорядження.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 квітня 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права власності, шляхом виселення, задоволено.

Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою 30 будинку 20 по вулиці 9 Травня у місті Маріуполі шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_2.

Стягнуто з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, у дольовому порядку судовий збір у розмірі 551,20 копійок, а саме по 183,73 копійок з кожного на користь позивача ОСОБА_2

Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, які за змістом та наявними доводами є аналогічними, в яких посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Зокрема посилаються на те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотань ОСОБА_5 про залучення до участі у справі третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_7 та про витребування доказів, а саме витребування у зазначеного нотаріуса довіреності, на підставі якої було укладено договір купівлі-продажу квартири. Зазначені обставини справи мають суттєве значення, оскільки можуть підтверджувати або спростувати належність підпису ОСОБА_6 на вказаній довіреності.

Рішення суду зазначені обставини не відображає та ґрунтується на неповно зясованих обставинах справи, що призвело до порушення процесуальних прав відповідачів оскільки останні були позбавлені можливості заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Також ОСОБА_3 в своїй апеляційній скарзі вказувала, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що вона у вказаній квартирі проживає з 1995 року, робить поточні ремонти, сплачує комунальні послуги та набула права користування зазначеною квартирою у звязку із тривалим проживанням.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи (а.с.113 116, 123, 124). Від позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі (а.с. 104).

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5 ОСОБА_8, який просив апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5 задовольнити, рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, заперечення представника позивача ОСОБА_9, яка просила апеляційні скарги відхилити, рішення суду залишити без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_5 підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі - продажу та після зміни власника спірної квартири відповідачі не набули самостійного права на житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо (ст..810 ЦК України, ст..ст.61,64 ЖК України). Оскільки ОСОБА_2 є новим власником спірної квартири, яка не давала згоди на вселення та реєстрацію в ній відповідачів, а останні проживали у жилому приміщенні зі згоди колишнього власника, тому відповідачі на вимогу позивача, як власника квартири, повинні звільнити спірну квартиру, оскільки своїми діями створюють перешкоди власнику у вільному користуванні та розпорядженні належним останній майном.

З таким висновком колегія судді не може не погодитись виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 383 ЦК України та ст.150 ЖК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сімї, інших осіб і має право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Згідно п.1 ч.1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як встановлено судом першої інстанції і це підтверджується матеріалами справи, спірна квартира АДРЕСА_3 належить на праві власності позивачу по справі ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу від 13 жовтня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округа Донецької області ОСОБА_7 (№ 5013) та її право власності зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.4-5, 6).

За відомостями наданими Лівобережної районної адміністрації Маріупольської міської ради за адресою місто Маріуполь АДРЕСА_4 станом на 21.10.2016 року, зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с.7).

Відповідно до довідки житлової організації КК «Східна», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 зняті з реєстрації 24.10.2016 року за адресою АДРЕСА_5 (а. с. 49).

Відповідно до положень ч.1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначаються його власником.

Відповідно до ч.1 ст. 156 Житлового кодексу УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Як вбачається з матеріалів справи, угоди між відповідачами та позивачкою щодо користування вказаною квартирою не було. Зазначені обставини підтвердив в апеляційному суді представник відповідачів ОСОБА_10, ОСОБА_5, пояснив, що новий власник квартири, ОСОБА_2, після набуття права власності на квартиру, заперечувала відносно проживання відповідачів на спірній житловій площі, останні не є членами сімї позивача.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 Житлового кодексу Української РСР, а саме: дружина наймача (власника), їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача (власника) може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем (власником) і ведуть з ним спільне господарство.

Аналіз зазначених норм приводить колегію суддів до висновку, що право конкретної особи на квартиру або будинок породжують право користування у визначеному ним порядку його членам сім'ї. А тому у разі припинення у цієї особи права власності на квартиру або будинок автоматично припиняється і право користування цим жилим приміщенням його членів сім'ї.

Враховуючи наведене, відповідачі мали право користування квартирою лише як члени сім'ї ОСОБА_6 попереднього власника квартири.

Відповідно до договору купівлі продажу та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, з 13 жовтня 2016 року право власності на квартиру належить ОСОБА_2 (а.с. 4 6, 107).

Таким чином, у звязку із зміною власника квартири, саме з 13 жовтня 2016 року у відповідачів припинилось право користування.

Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб. Виходячи з загальних положень права власності, власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захист права власності регулюється нормами Цивільного кодексу України.

Цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які хоча і правомірно вселилися у спірну квартиру власника, але на час розгляду справи не є членом його сім ї.

Тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про усунення перешкод у користуванні правом власності.

Доводи апеляційних скарг щодо відмови у задоволенні заявлених клопотань є неспроможними, оскільки не стосувались предмета спору. Предметом розгляду даної справи є саме усунення перешкод у здійсненні права власності ОСОБА_2, яке вона набула на підставі договору купівлі продажу. Зазначений договір є дійсним, ніким не оскаржений та невизнаний недійсним. Заявлені клопотання ОСОБА_5 спрямовані на з'ясування обставин щодо дійсності цього договору. Однак зазначене не стосується предмета даної справи, оскільки усунення перешкод у здійсненні права та визнання недійсним договору купівлі продажу не є тотожними предметами спору.

Посилання ОСОБА_11 в своїй апеляційній скарзі на те, що вона у вказаній квартирі проживає з 1995 року, робить поточні ремонти, сплачує комунальні послуги та набула права користування зазначеною квартирою у звязку із тривалим проживанням не заслуговують на увагу, оскільки, по-перше, зазначене спростовується довідками КК «Східна» (а.с. 33, 49), відповідно до яких ОСОБА_3 була зареєстрована у зазначеній квартирі з 08.09.1999 року до 16.06.2010 року та з 26.06.2012 року до 24.10.2016 року. По друге, матеріали справи не містять відомостей щодо наявності встановленого законом права користування ОСОБА_3 даною квартирою.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду відповідачами не надано.

Колегія суддів критично відноситься до доводів представника відповідачів, наведених в апеляційному суді, щодо відсутності підстав, передбачених нормами ст.ст.9, 109 ЖК України для виселення відповідачів зі спірної житлової площі, оскільки на підставі договору купівлі-продажу 13 жовтня 2016 року ОСОБА_6 передала всі повноваження власника, у тому числі і право користування, проживання в квартирі, а новий власник ОСОБА_2 не давала згоди на вселення та проживання в квартирі відповідачів.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику права вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Права власника жилого будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Оскільки відповідачі після відчуження ОСОБА_6 зазначеної квартири втратили право користування житловою площею в цій квартирі, зняті з реєстраційного обліку в ній, але в добровільному порядку на вимогу позивача не виселилися з квартири, чим створюють позивачу перешкоди в користуванні належною позивачу власністю, суд дійшов правильного висновку про виселення відповідачів зі спірної квартири.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, повно та всебічно досліджені обставини справи, правильно встановлено характер спірних правовідносин та вірно застосований закон , який регулює спірні правовідносини, а тому, відповідно до положень ст. 308 ЦПК України, апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді: Л.М.Кочегарова

ОСОБА_12