Рішення № 67330832, 19.06.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/15877/16-ц Провадження № 22-ц/772/1419/2017Головуючий в суді першої інстанції Бойко В. М.Категорія 55 Доповідач Марчук В. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючої: Марчук B.C.

Суддів: Сала Т.Б., Оніщука В.В.

при секретарі: Агеєвій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, за апеляційною скаргою державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2016 року, -

В с т а н о в и л а :

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулась у суд з даним позовом. Вимоги мотивовані тим, що з 03.10.2003 року позивач працювала у ДП «Державна картографічна фабрика». Наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 09.01.2013 року №5 ДП «Державна картографічна фабрика» реорганізовано шляхом приєднання до ДП «Центр Державного земельного кадастру» та створення на його базі структурного відокремленого підрозділу Центру ДЗК з правонаступництвом всіх прав і обов'язків ДП «Державна картографічна фабрика».

У зв'язку з реорганізацією та перереєстрацією підприємства, 17.06.2013 року ОСОБА_2 була переведена на Виробничу філію «Вінницька картографічна фабрика ДП «Центр державного земельного кадастру».

На день припинення трудових відносин позивачки з ДП «Державна картографічна фабрика» - 17.06.2013 року, за останнім рахувалася заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 1391,66 грн. Судовим наказом, виданим Вінницьким міським судом Вінницької області 31.12.2015 року, дана заборгованість була стягнута з відповідача на користь позивача, однак фактичний розрахунок був проведений лише 27.04.2016 року.

З огляду на вказане, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, а саме за період з 18.06.2013 року по 27.04.2016 рік, що складає 722 робочих дні.

За останні два місяці роботи перед припиненням трудових відносин з ДП «Державна картографічна фабрика» середньомісячна заробітна плата позивачки складає 1372,98 грн., відповідно до довідки виробничої філії «Вінницька картографічна фабрика ДП «Центр державного земельного кадастру» № 193 від 24.06.2016 року. З огляду на це та на відпрацьовані за цих два місяці 14 робочих дні - середньоденна заробітна плата за підрахунками позивачки становить 98,07 грн., тому: середній заробіток за час затримки розрахунку складає 70 806,54 грн., що і просила позивачка стягнути з відповідача на її користь.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.11.2016 року позов задоволено. Вирішено: стягнути з ДП «Центр державного земельного кадастру» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.06.2013 року по 24.04.2016 року у розмірі 70 806,54 грн. та 1000,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. Вирішене питання судових витрат.

Дане рішення ДП «Центр ДЗК» оскаржило в апеляційному порядку, як ухвалене за неповно з'ясованих обставин, що мають значення по справі та без їх належної оцінки, що призвело до хибних висновків, а також оскільки судом порушені норми матеріального і процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції ухвалити нове, яким ОСОБА_2 у позові відмовити, застосувавши строки позовної давності.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні оскаржуваного рішення суду, вказані правові вимоги не були дотримані.

Так, задовольняючи позов, суд виходив з наступних обставин.

03.10.2003 року ОСОБА_2 працювала у ДП «Державна картографічна фабрика», що видно з витягу з трудової книжки позивачки ( а/с 6-7 т.1). Наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 09.01.2013 року № 5 ДП «Державна картографічна фабрика» реорганізовано шляхом приєднання до ДП «Центр Державного земельного кадастру» та створення на його базі структурного відокремленого підрозділу Центру ДЗК з правонаступництвом всіх прав і обов'язків ДП «Державна картографічна фабрика» (а/с 11-12 т.1).

У зв'язку з реорганізацією та перереєстрацією підприємства, 17.06.2013 року ОСОБА_2 за її згодою була переведена на Виробничу філію «Вінницька картографічна фабрика ДП «Центр державного земельного кадастру» ( а/с 72 т.1).

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що 17.06.2013 року було припинено трудовий договір позивачки з ДП «Державна картографічна фабрика».

На цей час у ДП «Державна картографічна фабрика» перед ОСОБА_2 рахувалася заборгованість по нарахованій але не виплаченій заробітній платі у розмірі 1391,66 грн. Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 31.12.2015 року було стягнуто з ДП «Центр Державного земельного кадастру» на користь ОСОБА_2 зазначену заборгованість у розмірі 1391, 66 грн., проте виплачена вона була лише 27.04.2016 року ( а/с 8, 113, 118 т.1).

І, оскільки на час переведення ОСОБА_2 на роботу до ДП «Центр Державного земельного кадастру» та припинення трудових відносин з ДП «Державна картографічна фабрика», за ДП «Державна картографічна фабрика» рахувалася заборгованість перед ОСОБА_2 по нарахованій але не виплаченій заробітній платі у розмірі 1391,66 грн., то до даних правовідносин суд застосував п.5 ч.1 ст. 36 і ст. 116, 117 КЗпП України та стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.06.2013 року по 27.04.2016 року. Колегія суддів не погоджується з висновком суду про період стягнення середнього заробітку, з огляду на наступне.

Дійсно, відповідно ч.1 ст. 116 КЗпП України, виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства проводиться у день звільнення працівника.

Стаття ж 117 КЗпП України передбачає відповідальність підприємства, установи, організації за затримку розрахунку з їх вини.

Про це говориться і у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Таким чином, оскільки був виданий судовий наказ про стягнення заборгованої заробітної плати і він виконаний відповідачем, тим самим доведена його заборгованість перед позивачкою. Що ж до строку виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, то п. 5 ч.1 ст. 36 КЗпП України передбачає можливість припинення трудового договору в порядку переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу чи організацію чи у зв'язку з переходом на виборну посаду. Для звільнення необхідне клопотання власника того підприємства, установи, організації, куди працівник переводиться. Працівник повинен подати заяву власникові підприємства (установи, організації), з якого він звільняється, оскільки закон вимагає згоди власника на припинення трудового договору в порядку переведення на інше підприємство, в іншу установу, організацію.

Вказана правова норма передбачає розірвання трудового договору з працівником у випадку його переведення на інше підприємство, в установу чи організацію. При цьому, визначальними є факт подання клопотання власника того підприємства, установи, організації, куди працівник переводиться та згоди роботодавця на припинення трудового договору в порядку переведення, за умови продовження існування обох підприємств, установ, організацій.

У даному ж випадку ДП «Державна картографічна фабрика» було реорганізоване шляхом приєднання до ДП «Центр державного земельного кадастру» і на базі ДП «Державна картографічна фабрика» була створена виробнича філія «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» ( а/с11, 73-84 т.1).

Під час реорганізації ДП «Державна картографічна фабрика» ОСОБА_2 була попереджена про скорочення її посади на даному підприємстві та при цьому їй була запропонована робота у новоствореній виробничій філії «Вінницька картографічна фабрика» державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» ( а/с 116 , 117 т.1). Далі за згодою ОСОБА_2, з 17 червня 2013 року її було переведено на роботу у виробничу філію «Вінницька картографічна фабрика» державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на 0,5 ставки економіста з планування 1 категорії планово-економічного відділу ( а/с 72 т.1) і лише наказом № 42-к від 19 жовтня 2015 року ОСОБА_2 була звільнена з роботи з зазначеної посади з 21 жовтня 2015 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України ( а/с 186 т.1).

Таким чином, звільнена ОСОБА_2 була саме 21.10.2015 року, про що свідчить запис у її трудовій книзі ( а/с 6-7 т.1), тому з цього часу і до фактичного розрахунку - 27.04.2016 року слід рахувати час затримки розрахунку, що складає 132 дні.

За правилами ч.4 ст.36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності штату працівників ( п.1 ч.1 ст.40).

Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшло майно, права та обов'язки припиненої юридичної особи, несе відповідальність за її зобов'язаннями у повному обсязі (ст.107 ЦК України).

Що ж до обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то слід керуватися п.п. 20, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» та нормами Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08 лютого 1995 року.

Так, у п.20 зазначеної Постанови говориться, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі cт. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У п. 21 вищевказаної Постанови зазначено, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Як видно з оскаржуваного рішення, суд керувався зазначеними правовими нормами але, при цьому, бралася за основу середньомісячна заробітна плата за останні два місяці перед датою припинення трудових відносин з ДП «Державна картографічна фабрика»: за квітень і травень 2013 року ( а/с 130 т.1), в той час як потрібно обраховувати середній заробіток за останні два місяці роботи перед звільненням з роботи з виробничої філії «Вінницька картографічна фабрика» державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», тобто - за серпень і вересень 2015 року. Відповідно до Довідки про доходи №367 від 08.11.2016 року виробничої філії «Вінницька картографічна фабрика» державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», ОСОБА_2 у серпні 2015 року відпрацювала 14 робочих дні і їй була нарахована заробітна плата 2096,12 грн.; у вересні 2015 року ОСОБА_2 відпрацювала 17 робочих дні і їй була нарахована заробітна плата 2265,39 грн. ( а/с 112 т.1).

У п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, вказано, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. ( Абзац перший пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1398 (1398-99-п ) від

30.07.99 ).

Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 має обчислюватися наступним чином : 2096,12 грн. (заробіток за відпрацьованих 14 днів у серпні 2015 року) + 2265,39 грн. (заробіток за відпрацьованих 17 днів у вересні 2015 року) = 4 361,51 грн. - заробіток за відпрацьований 31 день за серпень та вересень 2015 року ( 14+17+31). Далі:

4 361,51 грн. : 31 = 140,69 грн. - середньодений заробіток за останній відпрацьовані два місяці перед звільненням з роботи. І середній заробіток за 132 дні затримки розрахунку буде складати 18571,59 грн. ( 140,69 грн. х 132 =18571,59 грн.).

Таким чином, позов ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення у розмірі 18571,59 грн.

З огляду на викладене, рішення суду ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права; за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та за невідповідності висновків суду обставинам справи, тому, в силу ст. 309 ЦПК України, дане рішення слід скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, задовольнивши апеляційну скаргу теж частково.

Щодо вимоги апелянта про застосування строку позовної давності та відмови, з цих підстав, у задоволенні позову, то вона не заслуговує на увагу, оскільки строк позовної давності ОСОБА_2 не пропустила. Так, відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У абзаці 5 п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», говориться, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Як видно з наказу № 42-к від 19 жовтня 2015 року, ОСОБА_2 була звільнена з роботи з 21 жовтня 2015 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України ( а/с 185-186 т.1).

Після звільнення позивачка у строк, визначений ч.1 ст. 233 КЗпП України - тримісячний, звернулася у суд з заявою про видачу судового наказу про стягнення невиплаченої заробітної плати і судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 31 грудня 2015 року заява ОСОБА_2 була задоволена ( а/с 8 т.1). Проте, згідно платіжного доручення №235 від 27 квітня 2016 року на а/с 118 т.1, присуджена судовим наказом заборгованість була сплачена лише 27 квітня 2016 року. Тому з 27 квітня 2016 року починається перебіг тримісячного строку звернення до суду, а звернулася ОСОБА_2 до суду з вказаним позовом 22.07.2016 року ( а/с 1 т.1) - в межах передбаченого ч.1 ст. 233 КЗпП України строку.

Відповідно до ч.1ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст. 79 ЦПК України, витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат.

Ч. 2 ст.84 ЦПК України говорить про те, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Так, у ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» вказано, що: розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2016 рік», у 2016 році з 1 травня по 1 грудня прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1450 гривень, а 40% від 1450 грн. складає 580 грн.( 1450х40:100). З огляду на зазначене та наявність акту від 21.11.2016 року, у якому вказано, що адвокатом ОСОБА_3 правова допомога позивачці під час розгляду даної справи у суді першої інстанції надавалася у продовж семи годин і її загальна вартість становить 1000 грн. ( а/с 119 т.1), розмір оплати вказаної правової допомоги не перевищує 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, тому її необхідно стягнути у повному обсязі на користь позивачки.

Щодо судового збору, то його несплата при поданні позовної заяви не впливає на правильність та законність рішення суду, адже такої вимоги суд не ставив перед позивачкою.

Ухвалюючи рішення, суд вирішив питання судових витрат за правилами ст. 88 ЦПК України, тому дана підстава апеляційної скарги теж не заслуговує на увагу.

З врахуванням викладеного та часткового задоволення позову, відповідно до норми ч.3 ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь держави необхідно стягнути 1600 грн. судового збору.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» задовольнити частково.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове.

Позов задовольнити частково. Стягнути з державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (ЄДРПОУ 21616582 м. Київ, вул. Народного ополчення-3) на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 22 жовтня 2015 року по 27 квітня 2016 року у розмірі 18571,59 грн. та 1000 грн. судових витрат за надання правової допомоги, а на користь держави стягнути 1600 грн. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді/підписи/

Згідно з оригіналом

суддя-доповідач: В.С. Марчук