Рішення № 67315364, 19.06.2017, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/63/17

Провадження №2/148/214/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2017 року Тульчинський районний суд Вінницької області

в складі: судді Штифурко Л.А.,

секретаря Грох Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчин цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк (ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося в суд з вказаним вище позовом, уточнивши свої вимоги в заяві від 24 квітня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" посилається на те, що відповідач ОСОБА_1 шляхом злочинних дій від імені ОСОБА_2 уклав кредитний договір з ПАТ КБ „ПриватБанк № VIU0SЕ00001077 від 17 жовтня 2005 року в своїх інтересах, відповідно до якого отримав кредит в розмірі 5400.00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 24,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач ОСОБА_1 не виконує свої договірні зобовязання, внаслідок чого в нього станом на 21.02.2017 року виникла заборгованість - в сумі 74691,60 грн. З урахуванням рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 06.09.2012 року, згідно якого з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ „ПриватБанк за вказаним кредитним договором стягнуто заборгованість у розмірі 24023.20 грн., кредитодавець вимагає від боржника частину суми заборгованості за кредитом, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом в сумі 1743.00 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 648.00 грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом в сумі 18890.42 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором в сумі 26512.61 грн., всього 47794.03 грн. На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 вказану заборгованість, а також сплачений судовий збір.

В судовому засідання представник ПАТ КБ „ПриватБанк позов підтримав в повному обсязі посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві (а.с. 94). Додатково зазначив, що підставою для звернення з даним позовом до суду стало невиконання відповідачем ОСОБА_1 рішенння Тульчинського районного суду Вінницької області від 06.09.2012 року. Якби останній погасив стягнуту з нього за судовим рішенням заборгованість, то банк не звертався б до нього з даним позовом. Вважає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання і не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договором. Вважає, що право, за захистом якого банк звернувся до суду, порушено з 06.09.2012 року у звязку з невиконаням відповідачем судового рішення про стягнення заборгованості. Про вказане рішення позивачеві було відомо, на його виконання був отриманий виконавчий лист, який предявлений до виконання. Однак 05.03.2013 року виконавчий лист був повернутий стягувачу у звязку з відсутністю у боржника майна для задоволення вимог. Повторно виконавчий лист банком для виконання не предявлявся. Вважає, що підстав для застосування наслідків позовної давності немає, так як у відповідача є заборгованість і вона підлягає стягненню. Просив позов задовольнити у повному обсязі та стягути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договіоом з ПАТ КБ „ПриватБанк № VIU0SЕ00001077 від 17 жовтня 2005 року в сумі 47794.03 грн. і судові витрати.

Представник відповідача, адвокат ОСОБА_3 заперечив проти позову, зазначивши, що ОСОБА_1 не є стороною кредитного договору № VIU0SЕ00001077 від 17 жовтня 2005 року, який укладений між позивачем та ОСОБА_2, не брав на себе зобов'язання за договором, а лише надав свою згоду на надання у заставу спільного сумісного майна. Та навіть, не зважаючи на це, строк позовної давності за вимогами позивача сплив, оскільки про рішення від 06.09.2012 року, яким з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором позивачеві було відомо, загальна позовна давність становить три роки, за вимогами про стягнення неустойки один рік. Натомість з даним позовом позивач звернувся в суд лише в січні 2017 року з пропуском строку позовної давності. Просив застовувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити в позові в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2005 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №VIU0SЕ00001077, відповідно до якого ПАТ КБ „ПриватБанк зобовязався надати позичальнику строковий кредит на строк по 15.10.2007 року включно в розмірі 5400,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 2,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і сплатою комісії щомісяця в період сплати в розмірі 1,5% від суми виданого кредиту.

Відповідно п.п.1.2 для погашення заборгованості за цим договором, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотками, комісією за користування кредитом, позичальник повинен щомісяця у період сплати, за який приймається період з 19 по 24 надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі згідно графіку.

Відповідно п.п.3.2 при порушенні позичальником терміну повернення кредиту, вказаного в п.1.1., позичальник зобовязується сплачувати банку відсотки за користування кредитом у розмірі 8.30% в місяць від суми залишку непогашеного кредиту. У разі несвоєчасної сплати заборгованості по відсотках і комісії банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню у розмірі 0.15 %від суми непогашеної заборгованості за кожний день прострочення.

Також судом встановлено, що рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 06 вересня 2012 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ „ПриватБанк стягнуто заборгованість за кредитним договором № VIU0SЕ00001077 від 17 жовтня 2005 року сумі 24023,20 грн., з яких: 2015,25 грн. заборгованість за кредитом; 9480,49 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 648 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом; 11879,46 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязання за договором (а.с.44-47).

З вказаного вище рішенння вбачається, що в ході розгляду справи в 2012 році було встановлено, що ОСОБА_1, являючись приватним підприємцем, в жовтні 2005 року з метою покращення свого матеріального становища, шляхом незаконного отримання кредиту на суму 5400 грн., вирішив зібрати пакет недостовірних документів на ім'я своєї знайомої ОСОБА_2 та отримати на ім'я останньої кредит в Тульчинському відділенні Вінницької філії КБ Приватбанк. З цією метою ОСОБА_1 власноручно виготовив недостовірну довідку про доходи ОСОБА_2 з місця роботи. Саме тому заборгованість за кредитом була стягнута з ОСОБА_1, а не з ОСОБА_2 Крім того, ОСОБА_1 в 2012 році визнав позов.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 06.09.2012 року набуло законної сили, а відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Тому посилання представника відповідача про те, що ОСОБА_1 не є стороною кредитного догову, на думку суду, є необгрунтованими.

В звязку з невиконанням ОСОБА_4 взятих на себе зобовязань за кредитним договором № VIU0SЕ00001077 від 17 жовтня 2005 року в нього станом на 21.02.2017 року виникла заборгованість - в сумі 74691,60 грн. З урахуванням стягнутої заборгованості за рішенням суду від 06.09.2017 року заборгованість відповідача перед позивачем за розрахунком останнього складає 47 794,03 грн. та складається з заборгованості за кредитом в сумі 1743.00 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 648.00 грн.; заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 18890.42 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором в сумі 26512.61 грн.

За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязаний повернути кредит та сплатити проценти.

Частина перша ст. 526 ЦК України визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст.ст.626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст.624 ЦК України якщо за порушення зобовязання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до правової позиції ВСУ у справі № 6-1206цс15 Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Разом з тим ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду за захистом свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статею 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

За змістом ст. 267 ЦК України позовна давність застосовуєтться судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винисення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В ході судового розгляду встановлено. що право на захист порушеного права виникло у позивача, починаючи з 06.09.2012 року після ухвалення рішення Тульчинського районного суду Вінницької області про стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором № VIU0SЕ00001077 від 17 жовтня 2005 року, а звернувся він до суду за захистом свого права лише 10.01.2017 року. За домовленістю сторін позовна давність не збільшувалась.

З огляду на що суд приходить до висновку про пропуск позивачем строку позовної давності та приймаючи до уваги, що представником відповідача заявлено про застосування позовної давності, суд вважає, що з цієї підстави позов підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 256, 257, 259, 267, 525, 530, 546, 549, 624-626, 629, 1050, 1052, 1054 ЦК України, ст.ст.10, 11, 57-60, 88, 209, 212 215, 224 - 226 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні під час його проголошення. протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя: Л.А. Штифурко