Рішення № 67314890, 08.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/6169/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/5451/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Декаленко В.С. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді: Білич І.М.

Суддів: Болотов Є.В., Поліщук Н.В.

при секретарі: Горбачовій І.В.

за участю представника відповідача Штельмах В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» про захист прав споживачів.

в с т а н о в и л а :

Позивач звертаючись в травні 2015 року до суду із вищевказаним позовом, обґрунтовував свої вимоги тим, що 19.02.2014 року між нею та відповідачем, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Тойота Корола» д.н.з. НОМЕР_1, який належить їй на праві приватної власності. Страховим ризиком, відповідно до п. 9.2. договору є зокрема «Збитки внаслідок ДТП», що тлумачиться в п.24.2.2. договору, як будь-яке пошкодження або знищення ТЗ, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП. 05.08.2014 року в АР Крим, Україна, відбулася ДТП за участю застрахованого автомобіля, який отримав механічні пошкодження, а страхувальник відповідно зазнала збитків. Про настання страхового випадку позивач повідомила відповідача та подала необхідні для отримання страхового відшкодування документи. Однак, страхова компанія 31.10.2014 року надіслала лист, відмовивши їй у виплаті. З підстав того, що ДТП трапилась на тимчасово окупованій території, на місце події були викликані компетентні органи іноземної держави, висновки яких не визнаються Україною. А тому страховик не має правових підстав для виплати страхового відшкодування. З урахуванням викладеного, позивач вважала таку відмову необґрунтованою, та такою що не відповідає дійсним обставинам справи. Просила задовольнити позов та стягнути з відповідача на її користь страхове відшкодування в розмірі 157 000 гривень.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись із рішення суду позивач подала апеляційну скаргу де ставила питання його скасування та ухвалення нового про задоволення позову у повному обсязі. Вказуючи при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зазначаючи, що рішення страхової компанії не відповідає дійсним обставинам справи, а тому є незаконним та не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. З підстав того, що на місце пригоди (страхового випадку) водієм одразу були викликані правоохоронні органи, що зафіксували усі обставини страхового випадку.

Позивач, представник позивача будучи належним чином повідомленими про розгляд справи у судове засідання не з'явилася. До початку розгляду справи представник позивача подав заяву про можливість проведення розгляду справи за відсутності сторони позивача (а.с. 168 - 169).

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність в силу вимог ст. 305 ЦПК України.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала та просила суд відмовити у її задоволенні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено у судовому засіданні 19.02.2014 року між AT «СК «АХА Страхування» та ОСОБА_4 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 45913Га/14л. Предметом якого є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом - автомобілем марки «Тойота Корола» д.н.з. НОМЕР_1, який належить страхувальнику на праві приватної власності.

14.08.2014 року ОСОБА_4 звернулася до AT «СК «АХА Страхування» із повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування ТЗ. Та вказала про те, що 05.08.2014 року в АР Крим, Україна, мав місце страховий випадок за участю застрахованого автомобіля «Тойота Корола», д.н.з. НОМЕР_1, а саме дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої застрахований транспортний засіб отримав механічні пошкодження.

04.09.2014 року AT «СК «АХА Страхування» листом № 7508/26ЦВ повідомило ОСОБА_4 про відсутність правових підстав для визнання події страховим випадком та здійснення виплати страхового відшкодування. Підставою для відмови послужило те, що сторони в укладеному договорі добровільного страхування наземного транспорту № 45913Га/14л в п. 27 погодили, що страхувальник до заяви на виплату страхового відшкодування зобов'язаний надати, зокрема довідка ДАІ про ДТП встановленої форми.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову погодився з доводами відповідача, зазначаючи при цьому про недоведеність позивачем заявлених вимог з урахуванням того, що при зверненні до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування позивачем не було надано довідки ДАІ про ДТП встановленого зразка, який визначений Інструкцією з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженої Наказом МВС України № 77 від 26.02.2009 року, який був чинним на день виникнення правовідносин.

Проте, повністю погодитися з такими висновками суду не можна виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення яким, суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається із матеріалів справи, дорожньо - транспортна пригода сталася на тимчасово окупованій території Автономної республіки Крим (Україна).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України на яку поширюється дія Конституції України та Законів України.

За п. 19 договору страхування визначена також територія страхування - Україна, країни СНД, Грузія , Європа

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було залишено поза увагою те, що питання щодо можливості використання як доказів виданих на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень ЦПК України щодо належності та допустимості доказів (ст. ст. 58, 59 ЦПК України). Зокрема, належними відповідно до частини першої ст. 58 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими за змістом частини першої цієї статті є докази, одержані в порядку, встановленому законом.

Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документам, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись положенням ч.2 ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зокрема ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів наданих на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права.

Так, необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Jla§cu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. А відтак, виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Враховуючи практику ЄСПЛ, розгляд справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог ст. 213 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.

Таким чином, документи, видані органами та установами що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку.

Крім того за правилами п. 25.3.1 договору добровільного страхування, страховик має право перевіряти достовірність повідомленої страхувальником інформації та наданих документів та у відповідності до п.25.3.3 робити запити про відомості пов'язані зі страховим випадком та належним виконанням страхувальником умов договору та Правил, до правоохоронних органів, банків, медичних установ та інших підприємств що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Враховуючи, що зазначені положення не були враховані судом першої інстанції при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що постановлене судове рішення підлягає скасуванню з постановленням нового за правилами ст. 309 ЦПК України.

У відповідності до положень ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, звертаючись до суду з позовом позивач ставила питання про відшкодування їй суми страхового відшкодування виходячи з положень п. 28.11 договору за яким - при пошкодженні ТЗ розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в кошторисі збитків, за вирахуванням встановленої в розділі 10 договору франшизи по відповідному ризику, але не більше страхової суми яка за умовами договору становить 157 000 гривень.

Відповідно до п. 14.2 та 28.11.1 договору страхування, сторони погодили, що вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля визначається за цінами « на базі авторизованого СТО»

Позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог було надано «Справка о дорожно - транспортном проишествии » від 05.08.2014 року, яка складена «ОГИБДД ОМВД РФ по Симферопольскому району». Також був наданий акт огляду транспортного засобу та рахунок ТОВ «ВІДІ Автострада» за яким загальна вартість ремонтно -відновлювальних робіт пошкодженого застрахованого автомобіля становить 267 076, 80 гривень.

Надані до суду документи на підтвердження заявлених вимог позивача вказують на те, що внаслідок ДТП сталася повна загибель транспортного засобу, так як у відповідності до п. 23 договору повна загибель ТЗ це випадок, коли вартість відновлення пошкодженого ТЗ перевищує 70% дійсної його вартості на момент укладення договору або перевищує різницю між страховою сумою встановленою на відповідний період, та вартістю залишків ТЗ.

Умовами договору а саме п. 28.8 - 28.9 обумовлено порядок визначення розміру збитків за умови повної загибелі транспортного засобу.

У той же час заявлені позивачем вимоги про відшкодування суми страхового відшкодування не містять у собі обставин, які б вказували на те, що позивачем при визначенні суми страхового відшкодування ( 157 000 гривень) взято до уваги положення п.п. 28.8. - 28.9 договору.

При цьому, наданий відповідачем розрахунок суми страхового відшкодування здійснений за правилами п. 28.8 договору добровільного страхування, вказує на відсутність підстав для задоволення позову, так як він має від'ємне значення з урахуванням того, що за час дії договору позивач ( страхувальник ) не звертався до відповідача з заявою про збільшення страхової суми згідно до п. 4.4. Правил добровільного страхування наземного транспорту ( крім залізничного) - а.с. 172 -173).

У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається із матеріалів справи, ні сам позивач, ні його представник не були присутніми при розгляді справи як в суді першої так і апеляційної інстанції. Незважаючи на те, що повідомлялися про день і час розгляду справи в установленому законом порядку. Письмових пояснень та заперечень не надавали.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що за ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі з урахуванням положень ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем вимоги не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 309, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року скасувати та постановити нове, за яким:

ОСОБА_4 відмовити у задоволенні вимог до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» про захист прав споживачів.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржено в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: