Постанова № 67312587, 20.06.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2017 р. Справа № 903/910/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Філіпова Т.Л.

суддів Гудак А.В.

при секретарі судового засідання Вох В.С.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство -Луцьк" на рішення господарського суду Волинської області від 16.01.17 р.

у справі № 903/910/16 (суддя Пахолюк Валентина Анатоліївна )

позивач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Ренопласт"

відповідач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство -Луцьк"

треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПАТ "Страхова компанія група ТАС", ОСОБА_2

про стягнення 16 477, 09 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3 ( пред. до у справі)

відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5В ( пред. до у справі)

треті особи-не з"явились

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 16.01.2017 року ( суддя Пахолюк В.А.) позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Ренопласт до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Автотранспортне підприємство - Луцьк про стягнення 16 477, 90 грн. задоволені.

Стягнуто з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Автотранспортне підприємство-Луцьк на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Ренопласт 16 477, 90 грн., в т.ч. матеріальну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки у розмірі 13 965, 00 грн., 2 512, 90 грн. упущеної вигоди та 1 378, 00 грн. витрат по судовому збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд керувався положеннями ст.ст. 16,22, 386,979, ч.3 ст.1166,ст..ст.1172,1187 Цивільного кодексу України, ст. 28 Закону України Про обовязкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та прийшов до висновку, що позивачем доведено вину відповідача, доведено належними і допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 ГПК України розмір понесених ним збитків внаслідок ДТП, а тому у відповідності до приписів ст. 1166 ЦК України, відповідач зобовязаний відшкодувати позивачу різницю між вартістю відновлювальних робіт та відшкодованою страховою компанією сумою, що становить 13 965, 00 грн.; вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку на підставі укладеного договору оренди № 50515 від 05.05.2015 р. при використанні однієї рекламної площини двостороннього рекламного щита з урахуванням щомісячної орендної плати у розмірі 1 900, 00 грн. за період перебування його в ремонті з 22.05.2016 р. по 30.06.2016 р., що сумарно становить 2 512, 90 грн.

Не погодившись з постановленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій вказує, що Позивач не подав до суду жодного допустимого доказу, який би свідчив про те, що АТ СГ ТАС відмовив останньому у страховому відшкодуванні на суму 28 965 грн., на підставі проведеної оцінки пошкодженого майна.

Серед іншого вказує, що апелянта належним чином не було повідомлено про те, що господарським судом Волинської області відкрито провадження за позовом ТзОВ Ренопласт і не повідомлено про дату та час розгляду справи.

Просить рішення господарського суду Волинської області від 16 січня 2017 року по справі №903/910/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Ренопласт до товариства з обмеженою відповідальністю Автотранспортне підприємство - Луцьк про стягнення матеріальної шкоди, скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити .

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення господарського суду Волинської області по справі № 903/910/16 є законним та обґрунтованим, прийнятим без порушень норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу ТзОВ Автотранспортне підприємство-Луцьк вважає безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення.

Вказує, що у зв'язку із тим, що відшкодована АТ СГ ТАС сума була недостатньою, ТзОВ Ренопласт пред'явило позов до ТзОВ Автотранспортне підприємство-Луцьк про відшкодування шкоди, завданою джерелом підвищеної небезпеки з проханням стягнути з відповідача різницю між вартістю відновлювальних робіт та відшкодованою страховою компанією сумою, що становить 13 965, 00 грн., а також збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 2512,90 грн.

Вважає, що відповідач безпідставно посилається на те, що позивач в порушення вимог ст. 56 ГПК України не надсилав копії позовної заяви та доданих до неї документів, оскільки позивачем на виконання вимог ст. 56 ГПК України за адресою, зазначеною в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (юридичною адресою відповідача) - м. Луцьк, пр.-т Молоді, 5Б/64 цінним листом з описом вкладення направлялися копія позовної заяви з доданими до неї документами, підтвердженням чого є додані до позовної заяви поштові квитанції, без яких відповідно до вимог ст. 56 ГПК України судом було б відмовлено у порушенні провадження у справі.

На думку позивача, подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення господарського суду Волинської області від 16.01.2017 року є безпідставними та необґрунтованими, а натомість рішення суду ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального, так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 року залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство Страхова група ТАС та ОСОБА_2 ( а.с. 78-80).

На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 16 травня 2017 року Приватне акціонерне товариство Страхова група ТАС пояснює, що матеріальний збиток відповідно до заяви про страхове відшкодування від 03 червня 2016 року, (вх. №800 від 03.06.2016 року) поданої представником ТзОВ Ренопласт ОСОБА_6 складає 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.

На підставі поданих ТзОВ Ренопласт документів та заяви про здійснення страхового відшкодування, АТ СГ ТАС (приватне) перерахувало на рахунок ТзОВ Ренопласт страхове відшкодування.

Вважає, що АТ СГ ТАС (приватне) виконало взяті на себе зобов'язання щодо здійснення страхового відшкодування по даній ДТП.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засіданні не з"явився ,про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлявся належним чином та заздалегідь,проте конверт повернувся з відміткою" через незапит" . Відзиву на апеляційну скаргу не надіслав, що не перешкоджає в силу ст.96 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відсутності третьої особи ОСОБА_2 .

У судовому засіданні представники апелянта підтримали вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у скарзі. Крім того зауважили, що не заперечують щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення упущеної вигоди.

Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення , судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Автотранспортне підприємство - Луцьк не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, металева рекламна конструкція (Біл-борд), розміром 3, 0 м х 6,0 м, розташована у м. Луцьку по пр. Соборності, 43 (розділова смуга) належить на праві власності ТзОВ Ренопласт, що підтверджується видатковою накладною від № РН-1510 від 30 грудня 2011р., оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 106 за 01.01.2017 р. 16.01.2017 р., інвентарною карткою обліку основних засобів (рекламної конструкції Біл-борд) інвентарного номера 106; довідкою про наявність на балансі ТзОВ Ренопласт рекламної конструкції під інвентарним номером 106.

21.05.2016 року водій маршрутного таксі - ОСОБА_2, керуючи автобусом марки Богдан А09202 (державний номер НОМЕР_1) по маршруту № 47, рухаючись по пр. Соборності зі сторони пр. Перемоги в напрямку до вул. Чорновола м. Луцька, не впоравшись з керуванням транспортного засобу, поблизу гіпермаркету ТАМ-ТАМ допустив наїзд на рекламний щит, який розташовувався на роздільній смузі дороги. В результаті цього великогабаритний рекламний щит (3,0 х 6,0м) впав на розділову смугу та проїжджу частину дороги, після чого зазнав значних пошкоджень.

Вироком Луцького міськрайонного суду від 29.09.2016р. (справа № 161/11096/16-к) встановлено,що зазначена дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 Правил дорожнього руху, що стало причиною пошкодження металевого рекламного щита. Даним вироком йому було призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 5100грн.

Водій транспортного засобу ОСОБА_2 під час дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах із ТОВ АТП-Луцьк.

На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована АТ СГ ТАС (приватне) згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ №5510704 від 24.12.2015року.

30.05.2016 р. директор ТзОВ Ренопласт ОСОБА_6 звернувся до АТ Страхової групи ТАС з заявою про страхове відшкодування шкоди, заподіяної в результаті пошкодження Білборду під час дорожньо-транспортної пригоди 21.05.2016 р.

АТ СГ ТАС було відшкодовано ТзОВ Ренопласт суму страхового відшкодування в розмірі 15 000 грн., що підтверджується банківською випискою від 28.11.2016р.

Разом з тим, позивачем було розраховано розмір матеріальних збитків в сумі 28 965,00 грн., які на його думку заподіяні ТзОВ Ренопласт за відновлення рекламного щита, відповідно до поданих ним платіжних доручень №299 від 07.07.2016р., №348 від 28.07.2016р., №566 від 02.06.2016р. та ОСОБА_5 здачі-прийняття робіт із ТзОВ Енергосеть Україна № ОУ- 0000012 від 01 липня 2016р.

З огляду на дані обставини, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Ренопласт звернулось з позовом про стягнення з ТОВ АТП-Луцьк 16477,9 грн. .

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права або інтересу.

Згідно ст.ст. 1166, 1172 Цивільного кодексу України (надалі- ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи відшкодовується особою, яка її завдала; юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Статтею 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням зокрема транспортних засобів, механізмів та обладнання, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

В свою чергу, відносини у сфері обовязкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються, зокрема, Законом України Про страхування, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Так, статтею 1 Закону України "Про страхування" визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

При цьому страхування може бути добровільним або обов'язковим (ст. 5 Закону України "Про страхування").

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум , зазначених у страховому полісі , відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи.

Відповідно до п.31.1 ст.31 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір шкоди, повязаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначаються на підставі аварійного сертифікату, рапорту, звіту, акта чи висновку про оцінку , виконаного аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства.

Згідно п.36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у звязку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; { Абзац другий пункту 36.2 статті 36 в редакції Закону N 5090-VI ( 5090-17 ) від 05.07.2012 }

Пунктом 36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Отже, виконання обовязку з відшкодуванням шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів покладено на страховика ( винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обовязкового страхування цивільно правової відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, водій транспортного засобу ОСОБА_2 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах із ТОВ АТП-Луцьк, що підтверджується вироком Луцького міськрайонного суду від 29.09.2016р. (справа № 161/11096/16-к).

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична особа або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обовязків.

Таким чином, згідно ч. 1. ст. 1172 ЦК України, відповідальність за завдану шкоду свого працівника має відшкодовуватись ТОВ АТП-Луцьк.

На момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди автобус Богдан А 092 01 д.н.АС 168ВА , за кермом якого перебував ОСОБА_2 забезпечений Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ №5510704 від 24.12.2015року.

Відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ №5510704, страхова сума (ліміт відповідальності за шкоду , заподіяну майну становить пятдесят тисяч грн.

30.05.2016 р. директор ТзОВ Ренопласт ОСОБА_6 звернувся до АТ Страхової групи ТАС з заявою про страхове відшкодування шкоди, заподіяної в результаті пошкодження Білборду під час дорожньо-транспортної пригоди 21.05.2016 р.

АТ СГ ТАС було відшкодовано ТзОВ Ренопласт суму страхового відшкодування в розмірі 15 000 грн. ( банківська виписка від 28.11.2016р.)

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи розмір матеріальних збитків заподіяних ТзОВ Ренопласт за відновлення рекламного щита становить 28 965 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 299 від 07.07.2016р., № 348 від 28.07.2016р., №566 від 02.06.2016р. та ОСОБА_5 здачі-прийняття робіт із ТзОВ Енергосеть Україна № ОУ- 0000012 від 01 липня 2016р.

В свою чергу, позивач в подальшому звертався до АТ СГТАС з заявами від 10.05.2017 року, 29.05.2017 року про відшкодування йому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 13 965 грн.

Разом з тим, АТ СГТАС у відповідь повідомила, що згідно заяви про виплату страхового відшкодування від 03.06.2016 року в сумі 15 000 грн., яка підписана представником ТзОВ Ренопласт ОСОБА_6 було перераховано страхове відшкодування, а тому у страхової компанії не виникає обовязку доплати страхового відшкодування , оскільки своє зобовязання воно виконало в повному обсязі.

З огляду на зазначене колегія суддів зауважує, що як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). ,

Сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобовязання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обовязок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобовязання згідно з договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника в договірному зобовязанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобовязання не виключають одне одного. Деліктне зобовязання первісне, основне зобовязання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обовязково припиняє деліктне зобовязання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобовязаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобовязаний виконати обовязок зі здійснення страхового відшкодування.

В свою чергу, особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові судової палати з цивільних справ Верховного суду України від 20.01.2016 року у справі № 6-2808 цс15.

При цьому слід зауважити, що згідно ст. 111-28 ГПК України , висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивачем доведено вину відповідача та розмір понесених ним збитків внаслідок ДТП, а тому у відповідності до приписів ст. 1166 ЦК України останній зобов"язаний відшкодувати позивачу різницю між вартістю відновлювальних робіт та відшкодованою страховою компанією сумою, що становить 13 965, 00 грн.

Щодо доводів апелянта про завищену вартість відновлювальних робіт рекламної конструкції на суму 16 767 грн, колегія суддів зазначає таке.

Так, судова колегія вважає, що вартість відновлювального ремонту рекламної конструкції підтверджується платіжними дорученнями №299 від 07.07.2016р., №348 від 28.07.2016р., №566 від 02.06.2016р. та ОСОБА_5 здачі-прийняття робіт із ТзОВ "Енергосеть Україна" № ОУ- 0000012 від 01 липня 2016р., які є за своєю природою - первинними документами, які відображають господарську операцію.

Зокрема, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Водночас, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку первинних документів, визначений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88.

З огляду на зазначені норми чинного законодавства, заперечення відповідача проти акту виконаних робіт від 01.07.2016 року, кошторису та його посилання на завищену вартість відновлювальних робіт Біл-борду, колегією суддів до уваги не приймаються.

Крім того, згідно ст. ст. 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, колегія суддів відзначає , що акт виконаних робіт від 01.07.2016 року відповідає вимогам законодавства, які ставляться щодо змісту первинних документів, містить всі необхідні реквізити, зміст та обсяг господарської операції, та дійшла висновку, що такий акт може слугувати доказом, який підтверджує проведення господарської операції щодо відновлювальних робіт рекламної конструкції проведеної ТзОВ "Енергосеть Україна".

Судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта щодо завищеної вартості вказаних робіт, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, зокрема апелянтом не надано жодного доказу, контрозрахунку вартості, на його думку відновлювального ремонту пошкодженого Білборду.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 2 512, 90 грн. упущеної вигоди, розрахованої з суми неотриманих орендних платежів за час перебування рекламного щита в ремонті, колегія суддів відзначає таке.

Так, між ТзОВ Ренопласт та ФОП ОСОБА_7 укладено договір оренди рекламного щита № 50515 від 05.05.2015 р.

Відповідно до приписів статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зокрема, Вищий господарський суд України в Оглядовому листі від 14.01.2014 № 01-06/20/2014 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків зазначає, що у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання зазначеного рекламного щита.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Отже, вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку на підставі укладеного договору оренди № 50515 від 05.05.2015 р. при використанні однієї рекламної площини двостороннього рекламного щита з урахуванням щомісячної орендної плати у розмірі 1 900, 00 грн. за період перебування його в ремонті з 22.05.2016 р. по 30.06.2016 р., що сумарно становить 2 512, 90 грн.

Зазначені розрахунки підтверджені відповідними документами: договором оренди рекламного щита № 50515 від 05.05.2015 р., укладеним між ТзОВ Ренопласт та ФОП ОСОБА_7, актом прийому-передачі обєкта оренди від 05.05.2015 р., додатковою угодою № 2 від 29.04.2016 р. до Договору оренди № 50515 від 05.05.2015 р., актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 01.07.2016 р., що свідчать про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно задоволена позовна вимога про стягнення з відповідача 2 512, 90 грн. упущеної вигоди.

В свою чергу, колегія суддів зауважує, що апелянт не заперечив щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення упущеної вигоди.

Щодо доводів апелянта про неповідомлення його судом першої інстанції про час та місце розгляду справи, колегія суддів зауважує, що ухвала про порушення провадження у справі від 05 грудня 2016 року і призначення справи до розгляду на 16 січня 2017 р. була надіслана на адреси сторін 06 грудня 2016 року (а.с. 1,зворот )

Разом з тим, дана ухвала повернулась з відміткою на поштовому конверті " через незапит" ( а.с.29-31)

Колегія суддів звертає увагу, що пунктом 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Пункт 3.9.1. вказаної Постанови передбачає, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, враховуючи , що ухвала про порушення провадження у справі була надіслана ТзОВ " Ренопласт" на адресу : м.Луцьк,пр-кт Молоді,5б/64 (яка зазначається самим апелянтом в апеляційній скарзі) , колегія суддів констатує, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи судом і відсутні підстави для скасування судового рішення на підставі п.2 ч.3 ст.104 ГПК України.

Інші доводи апелянта не спростовують по суті вірного висновку суду першої інстанції.

Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство - Луцьк" є необґрунтованою та задоволенню не підлягає..

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 16 січня 2017 року у справі № 903/910/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Автотранспортне підприємство - Луцьк залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Гудак А.В.