Постанова № 67312443, 20.06.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Величко Т.А.

ОСОБА_2,

при секретарі - Колбасовій О.Ф.

за участю представників:

Від прокуратури: ОСОБА_3

Від ОСОБА_1 міської ради: ОСОБА_4

Від ДАБІ України: не з’явився

Від Юридичного департаменту ОСОБА_1 міської ради: не з’явився

Від ТОВ “Примор’є”: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області від 02.02.2017 року

у справі № 916/4392/14

за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ОСОБА_1 міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції України

до відповідачів:

1) Юридичного департаменту ОСОБА_1 міської ради;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Примор’є”

про скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням уточненої позовної заяви від 15.12.2014р.) в інтересах держави в особі ОСОБА_1 міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України до державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_6, Одеського міського управління юстиції та Товариства з обмеженою відповідальністю "Прімор'є", в якому просив суд скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_6 від 08.04.2014 №12259714 про державну реєстрацію за ТОВ "Прімор'є" права власності на магазин загальною площею 147,9 кв.м., розташований по проспекту Свободи, 57 у м. Одесі, зобов'язати ТОВ "Прімор'є" знести самочинно збудований магазин площею 147,9 кв.м., розташований за цією ж адресою, зобов'язати ТОВ "Прімор'є" привести у придатний до використання стан земельну ділянку, на якій у теперішній час розташований самочинно збудований магазин за вказаною адресою.

В обґрунтування пред’явлених вимог заступник прокурора посилався на те, що під час здійснення прокуратурою Одеської області перевірки встановлено, що ТОВ "Прімор'є" здійснило самочинну добудову приміщень загальною площею 67,9 кв. м. до магазину, розташованого по пр. Свободи, 57 у м. Одесі, без належних дозвільних документів та за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_6 у порушення норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прийнято рішення про реєстрацію права власності за ТОВ «Прімор’є» фактично на самочинно збудований об’єкт нерухомості на земельній ділянці, що не відводилася для цієї мети, яким порушено інтереси територіальної громади м. Одеси в особі ОСОБА_1 міської ради, яка позбавлена можливості розпоряджатися земельною ділянкою, на якій розташований зазначений об’єкт.

ТОВ «Прімор’є» не визнало позов посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 19.12.1995р., укладеного між Представництвом по управлінню комунальною власністю ОСОБА_1 міської ради та Організацією орендарів орендного підприємства „Об’єднання №1”, правонаступником якого є ТОВ „Прімор’є”, останнє придбало у власність комунальне майно у вигляді орендованого майна, розташованого за адресами: м.Одеса, вул. Правди, 48; м.Одеса, пр.Свободи, 57; м. Одеса, пр. Свободи, 32; м.Одеса, пр. Свободи,86; м.Одеса, пр. Свободи, 90; м. Одеси, пр. Свободи, 98, який був посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі за №1-9738.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №20163798 від 08.04.2014р. право власності на магазин загальною площею 147,9 кв.м розташований за адресою: м. Одеса, пр. Свободи, 57, зареєстроване за ТОВ „Прімор’є” саме на підставі вказаного договору купівлі-продажу №1-9738 від 19 грудня 1995р., оскільки державний реєстратор здійснював реєстрацію права власності керуючись п.п. 36, 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013р. N 868, в редакції, що була чинною станом на дату вчинення відповідних дій. При проведенні державної реєстрації об’єкта нерухомого майна ТОВ „Прімор’є” подало державному реєстратору нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу та технічний паспорт на об’єкт нерухомості, який не містить відмітки про його самочинне будівництво, у зв’язку з чим, на думку відповідача, відсутні правові підстави для скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності ТОВ „Прімор’є” на магазин, загальною площею 147,9 кв.м, та відсутні підстави для знесення зазначеного об’єкта.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.12.2014, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.08.2016, відмовлено у задоволенні позову з підстав необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 20.07.2016 замінено неналежного відповідача ОСОБА_1 міське управління юстиції на належного відповідача - юридичний департамент ОСОБА_1 міської ради.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2016 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 та рішення господарського суду Одеської області від 17.12.2014 було скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для розгляду.

За результатами нового розгляду даної справи господарським судом Одеської області прийнято рішення від 02.02.2017 року (суддя Рога Н.В.), яким у задоволенні позову відмовлено повністю з мотивів недоведеності позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, заступник прокурора Одеської області звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його повністю скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю викладених у рішенні висновків суду обставинам справи, порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та мотивована посиланнями на ті ж самі обставини, що викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні апеляційного господарського суду прокурором було заявлено клопотання про призначення у справі судової будівельно – технічної експертизи.

Вказане клопотання визнано судом необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України експертиза призначається для роз’яснення питань, що потребують спеціальних знань, в той час як заявником переконливих доводів щодо необхідності її призначення не наведено та на вирішення експерта заявник ставить правові питання, вирішення котрих віднесено законом до компетенції суду.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони та прокурор заздалегідь були повідомлені судом належним чином, проте Державна архітектурно-будівельна інспекція України та юридичний департамент ОСОБА_1 міської ради не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін та прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, відповідно статутних положень ТОВ „Прімор’є”, товариство утворено шляхом об’єднання часток майна орендного підприємства „Об’єднання №1 – Чорноморка”, викупленого учасниками згідно договору купівлі-продажу у Представництва по управлінню комунальною власністю ОСОБА_1 міської ради №1-9738 від 19.12.1995р. та є правонаступником майнових та немайнових прав та обов’язків викупленого комунального майна у вигляді магазину, розташованого за адресою: м. Одеса, пр. Свободи, 57 та магазину, розташованого за адресою: м. Одеса, пр. Свободи, 32.

19 грудня 1995 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю ОСОБА_1 міської ради (продавець) та Організацією орендарів орендного підприємства „Об’єднання №1” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким продавець продав, а покупець купив комунальну власність у вигляді орендованого майна, розташованого за адресами: м. Одеса, вул. Правди, 48; м. Одеса, пр. Свободи, 57; м. Одеса, пр. Свободи, 32; м. Одеса, пр. Свободи, 86; м. Одеса, пр. Свободи, 90; м. Одеси, пр. Свободи, 98.

Того ж дня, вказаний договір було посвідчено державним нотаріусом шостої ОСОБА_1 державної нотаріальної контори за зареєстровано в реєстрі за № 1-9738.

Відповідно до п.2 договору, приватизований об’єкт оцінено в 5 728 713 000 крб., згідно з актом оцінки вартості майна № 531 від 21.06.1995р., затвердженого наказом №222/П від 03.07.1995р. начальника Представництва по управлінню комунальною власністю.

При цьому, ані договір купівлі-продажу від 19.12.1995р., ані акт оцінки вартості майна орендного підприємства № 531 не містять технічних характеристик майна, що відчужувалося за цим договором, зокрема, площі цих об’єктів, у зв’язку з чим встановити дійсну площу спірного магазину, розташованого в м. Одесі, пр. Свободи, 57, станом на дату укладання договору купівлі-продажу від 19.12.1995р. є неможливим.

Згідно з п. 4 даного договору право власності на приватизований об’єкт переходить до покупця на підставі наказу начальника Представництва по управлінню комунальною власністю № 645/П від 18.12.1995р. з дня його видання.

Частиною 1 ст. 128 ЦК УРСР, в редакції від 18.07.1963 року, що була чинною на момент укладення вищевказаного договору, встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, умовами договору сторони передбачили конкретну дату виникнення у покупця права власності на придбане ним за договором купівлі-продажу від 19.12.1995р. майно, тобто право власності у організації орендарів орендного підприємства „Обєднання №1”, правонаступником якої є ТОВ „Примор’є” щодо магазину, розташованого за адресою: м.Одеса, пр.Свободи, 57, виникло 18.12.1995 року, і при цьому, чинне законодавство не обмежувало власника у термінах реєстрації такого права. Зазначений договір сторонами не розривався, ніким не оспорювався та недійсним у судовому порядку не визнавався, а тому посилання заступника прокурора на виникнення у відповідача права власності на спірний магазин з моменту проведення державної реєстрації права власності, є помилковим.

08 квітня 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області ОСОБА_6 було прийнято рішення за №12259714 про державну реєстрацію права власності на магазин, що розташований за адресою: м.Одеса, пр.Свободи, 57 за ТОВ „Примор’є”, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності ТОВ „Примор’є” на об’єкт нерухомості - магазин, що розташований за адресою: м.Одеса, пр.Свободи, 57, загальною площею 147,9 кв.м. При цьому, площа об’єкта нерухомості внесена до реєстру на підставі технічного паспорту, виготовленого 17.03.2014р. фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7

Предметом спору у справі є позовні вимоги заступника прокурора, заявлені в інтересах ОСОБА_1 міської ради та Державної архітектурно – будівельної інспекції України про зобов’язання ТОВ «Прімор’є» знести самочинно збудований магазин, площею 147,9 кв.м., розташований в м.Одесі, пр.Свободи, 57 та привести у придатний до використання стан земельну ділянку, на якій розташований самочинно збудований магазин за вказаною адресою, а також скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції від 08.04.2014 року за №12259714 про державну реєстрацію за ТОВ „Примор’є” права власності на зазначений магазин.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі ОСОБА_1 міської ради та Державної архітектурно – будівельної інспекції України, заступник прокурора, як на підставу зобов'язання відповідача знести самочинно збудований магазин, посилається на порушення відповідачем прав та законних інтересів ОСОБА_1 міської ради як особи, уповноваженої на розпорядження земельною ділянкою на якій здійснено самочинне будівництво об'єкту, а також здійснення будівельних робіт щодо спірного об’єкту без належних дозвільних документів та за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Місцевий господарський суд, вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, керувався приписами ст. 41 Конституції України, ст. 321, ч. 7 ст. 376, ст. 377 ЦК України, ст. ст. 30, 120 Земельного кодексу України, та виходив із того, що заступником прокурора до суду не надано жодного доказу, що нежитлове приміщення спірного магазину взагалі було перебудовано, що результати такої перебудови проведені з істотним порушенням будівельних норм і правил, а також того, що неможливим є проведення перебудови приміщення у попередній стан і відповідач відмовляється здійснити таку перебудову. У зв’язку з набуттям 18.12.1995 року права власності на приміщення магазину за адресою: м. Одеса, пр. Свободи, 57, на підставі нотаріально – посвідченого договору купівлі – продажу від 19.12.1995р., у відповідача виникло право на оформлення права користування або права власності на земельну ділянку, необхідну для користування своєї власністю та її обслуговування, і при цьому він не обмежений законодавством у термінах такого оформлення. У даному випадку державним реєстратором здійснювалася первісна реєстрація права власності відповідача на нерухоме майно, придбане за договором купівлі – продажу від 19.12.1995р., якій не містить технічних характеристик об’єкта нерухомості, і наданий заявником технічний паспорт не містить відмітки щодо самочинного будівництва даного об’єкта нерухомості, у зв’язку з чим у державного реєстратора були відсутні підстави вважати, що зазначений об’єкт міг бути реконструйованим, добудованим, тощо.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог заступника прокурора про зобов’язання ТОВ «Прімор’є» знести самочинно збудований об’єкт нерухомості та привести у придатний до використання стан земельну ділянку, на якій розташований цей об’єкт, а також скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за ТОВ „Прімор’є” права власності на зазначений об’єкт.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, з огляд на таке.

Поняття самочинного будівництва, а також правові наслідки самочинного будівництва визначені в статті 376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої вказаної статті (в редакції, чинній на час виникнення спору) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно з частиною 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Судом установлено, що на підставі нотаріально – посвідченого договору купівлі – продажу від 19.12.1995р. ТОВ „Прімор’є” було набуто право власності на магазин, розташований в м. Одесі, пр. Свободи, 57. При цьому, ані вказаний договір купівлі-продажу, ані акт оцінки вартості майна не містять технічних характеристик майна, що відчужувалося за цим договором, зокрема площі вказаного об’єкта, у зв’язку з чим встановити дійсну площу спірного магазину, розташованого в м. Одесі, пр. Свободи, 57, станом на дату укладання договору купівлі-продажу від 19.12.1995р., є неможливим.

На підтвердження обставин здійснення самочинної добудови приміщень загальною площею 67,9 кв.м. до вказаного магазину заступником прокурора подано до матеріалів справи Інформаційну довідку про об‘єкт від 27.12.1994р., згідно з якою загальна площа окремо стоячої будівлі магазину № 8 «Продтовари» за адресою м. Одеса, пр. Свободи, 57, складає 105 кв.м.; звіт про експертну оцінку торгових павільйонів магазинів № № 8, 15, 25 ОСОБА_1 обласної служби Укрінвестекспертизи від 1995р., згідно з яким магазин № 8 по пр. Свободи,57 в м. Одесі розмірами в плані 10,0х8,0 м; та довідку ОП «Об’єднання № 1» від 04.09.1995р., згідно з якою магазин № 8 за вказаною адресою мав загальну площу 80 кв.м., а також технічний паспорт на окремо розташований магазин по пр. Свободи, 57 в м. Одесі від 17.03.2014р., виготовлений фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7, згідно з яким основна площа приміщень складає 98,3 кв.м., а загальна площа – 147,9 кв.м.

Разом з тим, належних доказів, які б свідчили про те, що Державною архітектурно-будівельною інспекцією України або ж її структурними підрозділами на місцях, тобто органами уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, проводилися перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил ТОВ «Прімор’є» та було виявлено виконання відповідачем будівельних робіт без права на їх виконання при збільшенні площі спірного об’єкту нерухомості з 80 кв.м. до 147,9 кв.м., що за результатами такої перевірки про виявлені порушення складалися відповідні акти перевірки, протоколи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та протоколи про адміністративне правопорушення, що виносилися постанови про накладення на відповідача адміністративних стягнень за правопорушення у сфері містобудівної діяльності та видавалися приписи про усунення у встановлений строк виявлених порушень містобудівного законодавства, заступником прокурора до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Правові наслідки самочинного будівництва визначені частинами 3-7 статті 376 Цивільного кодексу України, відповідно до яких юридична доля самочинного будівництва може бути визначена шляхом:

- визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво, за умови надання їй земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно;

- визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно збудоване, якщо це не порушує права інших осіб;

- знесення самочинно збудованого нерухомого майна, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб;

- зобов'язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, та знесення майна, якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення.

Таким чином, звертаючись до суду із позовом, позивач повинен довести як наявність підстав для кваліфікації побудованого нерухомого майна самочинним будівництвом, так і наявність визначених законом умов для застосування відповідних правових наслідків самочинного будівництва.

Як на підстави позову, заступник прокурора посилається на порушення відповідачем прав та законних інтересів ОСОБА_1 міської ради як особи, уповноваженої на розпорядження земельною ділянкою на якій здійснено самочинне будівництво та порушення відповідачем встановленого порядку будівництва, а саме – здійснення будівельних робіт щодо спірного об’єкту без належних дозвільних документів та за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Правовою підставою позову прокурором визначена частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України, згідно із якою, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Таким чином, умовами застосування наслідків самочинного будівництва, передбаченими частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України, є заперечення власника (користувача) земельної ділянки проти визнання права власності на самочинне будівництво або порушення прав інших осіб.

Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент набуття відповідачем права власності на спірний об’єкт, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України).

Як передбачено п. ґ) частини 1 статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Відповідно до частини 1 ст. 377 Цивільного кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Із змісту вказаних правових норм випливає, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки.

Отже, у відповідача виникло право на оформлення права користування або права власності на земельну ділянку, необхідну для користування своєю власністю та її обслуговування і, при цьому, він не обмежений законодавством у термінах такого оформлення.

Як встановлено судом, відповідач придбав нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці, власником якої є ОСОБА_1 міська рада, і необхідною умовою застосування частини 4 ст. 376 ЦК України є заперечення власника (користувача) земельної ділянки проти визнання права власності на самочинно збудоване майно за особою, яка його здійснила. Проте, матеріали справи не містять доказів наявності таких заперечень і їх наявності судом не встановлено.

Відповідно до ч.7 ст. 376 Цивільного кодексу України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Водночас, заступником прокурора не надано суду жодного належного доказу на підтвердження того, що нежитлове приміщення магазину, розташованого за адресою: м.Одеса, пр.Свободи, 57, взагалі було перебудовано саме відповідачем, що результати такої перебудови проведені з істотним порушенням будівельних норм і правил, а також того, що неможливим є проведення перебудови приміщення у попередній стан і відповідач відмовляється здійснити таку перебудову.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги заступника прокурора в частині зобов’язання ТОВ «Прімор’є» знести самочинно збудований магазин, площею 147,9 кв.м., розташований в м.Одесі, пр.Свободи, 57 та привести у придатний до використання стан земельну ділянку, на якій розташований самочинно збудований магазин за вказаною адресою, є необґрунтованими і місцевий господарський суд правомірно відмовив в їх задоволенні.

Згідно п. 36 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. N 868, в редакції чинній станом на дату вчинення відповідних дій, для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком. Відповідно до п. 37 Порядку документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

Також, відповідно до п.42 Порядку для проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна в разі, коли в документах, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на такий об'єкт, відсутні відомості про його технічні характеристики, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.

Згідно з п.3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України №127 від 24.05.2001р., виявлені в установленому порядку самочинно збудовані будинки або прибудови до будинків, господарські будівлі (прибудови), торговельні, господарські кіоски та павільйони, металеві гаражі, підлягають технічній інвентаризації з включенням їх у планові та інші матеріали. У разі самочинного будівництва на оригіналах інвентаризаційної справи, технічного паспорта і копіях планових матеріалів, що їх видають власникам, на вільному від записів місці, з лицьового боку проставляють штампи встановленого зразка. Як вбачається з наявного у справі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №20163798 від 08.04.2014р. право власності на магазин загальною площею 147,9 кв.м розташований за адресою: м. Одеса, пр. Свободи, 57, зареєстроване за ТОВ „Примор’є” саме на підставі нотаріально – посвідченого договору купівлі-продажу №1-9738 від 19 грудня 1995р.

У даному випадку державним реєстратором здійснювалася первісна реєстрація права власності відповідача на нерухоме майно, придбане ним за договором купівлі-продажу від 19.12.1995р., який не містить технічної характеристики об’єкта нерухомості, що підлягає реєстрації. Наданий заявником - ТОВ „Примор’є” технічний паспорт, виготовлений 17.03.2014р. фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 (кваліфікаційний сертифікат серія АЕ №002133, інженер з інвентаризації нерухомого майна) на об’єкт нерухомості - магазин, розташований за адресою: м. Одеса, пр.Свободи, 57, також не містить відповідної відмітки про його самочинне будівництво або самочинної прибудови до нього.

З урахуванням зазначеного, у державного реєстратора були відсутні підстави вважати, що зазначений об’єкт міг бути реконструйованим (добудованим тощо), і держаний реєстратором правомірно застосовано п.п. 37, 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013р. N 868, в редакції чинній на момент вчинення відповідних дій. Відповідно ж до п. 6 зазначеного Порядку відповідальність за достовірність відомостей, які містяться у документах, поданих для проведення державної реєстрації прав несе заявник.

За таких обставин, правові підстави для скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції від 08.04.2014 за №12259714 про державну реєстрацію за ТОВ "Прімор'є" права власності на магазин загальною площею 147,9 кв.м., розташований по проспекту Свободи, 57 у м. Одесі, відсутні і місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не приймаються судом до уваги, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

Згідно із ст.49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, ОСОБА_1 апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 02 лютого 2017 року у справі № 916/4392/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

ОСОБА_2