Рішення № 67311765, 19.06.2017, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/1295/17

Пр. 2/333/1194/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2017 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Наумової І.Й.,

при секретарі Кунець В.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати. В позові зазначає, що з 14.03.2011 р. по 02.04.2012 р. працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» підприємства «Придніпровська залізниця» слюсарем з ремонту рухомого складу з режимом роботи, який передбачав потурний облік робочого часу та відповідно надання оплачуваного часу домашнього відпочинку. При звільненні йому було виплачено 20256,28 грн. за 209 діб загального часу домашнього відпочинку, який не був ним використаний. Вказана сума грошових коштів була розрахована у порядку, передбаченому для виплати компенсації за невикористану відпустку. Вважає, що цей час згідно із нормами чинного законодавства має бути оплачено у порядку, передбаченому для оплати надурочної роботи. Відповідно до п.п.1.3,1.7 Наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10.03.1994р. № 40-Ц, передбачено, що для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватися підсумковий облік робочого часу з періодом обліку потужно, при цьому турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи. Його робота відбувалася в дорозі тривалістю більш ніж три дні, такий робочий час обліковувався потурно.

Час відпочинку та порядок його надання при роботі потурно врегульований п. 11.8 наказу № 40-Ц та яким передбачено порядок обчислення належного часу домашнього відпочинку та порядок оплати невикористаного вчасно часу домашнього відпочинку. У разі, якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку ( туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота.

Позивач зазначає, що йому не була сплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин невикористаного часу домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки. Відповідно до штатного розкладу робітників вагонного депо Запоріжжя-Ліве ДП «Придніпровська залізниця» з 01.02.2012 р. по 30.04.2012 р. тарифний оклад слюсаря з ремонту рухомого складу 4-го розряду складав 1788,90 грн., погодинна ставка складала 10,72 грн.

Сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку, як надурочної роботи складає 35847,68 грн. Відповідачем сплачено йому - 20256,28 грн. Заборгованість по сплаті становить – 15591,40 грн. Просить стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на його користь заборгованість з виплати заробітної плати за 209 діб невикористаного часу домашнього відпочинку у сумі 15591,40 грн., витрати по оплаті правової допомоги.

У судовому засіданні 19.06.2017 року представник позивача уточнила позовні вимоги, просила стягнути на користь позивача заборгованість з виплати заробітної плати за 209 діб невикористаного часу домашнього відпочинку у сумі 15457,64 грн., уточнені позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в уточненій позовній заяві, просить задовольнити вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, надали письмові заперечення на позов (а.с.29-31,44-46), в судовому засіданні пояснили, що відповідно до п. 4.1 Колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентується «Правилами внутрішнього трудового розпорядку» та «Особливостями регулювання робочого часу і часу відпочинку категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів,пов’язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговування пасажирів», введених в дію наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10.03.1994р. № 40-Ц.

При звільнені позивача, йому була нарахована та сплачена грошова компенсація за 209 діб невикористаної часу відпочинку у сумі 20256,28 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач помилково застосовує пункт 11.8 Наказу 40-Ц, який визначає порядок оплати часу відпочинку за турою під час здійснення працівником трудових правовідносин, на підставі якого робиться хибний висновок про те, що при звільненні позивачу мала бути виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки.

При компенсації за невикористаний час відпочинку застосовується розрахунок відповідно до п. 11.12 наказу № 40-Ц, згідно з четвертим абзацом якого невикористаний час відпочинку, належний за нормою, повинен бути компенсований шляхом надання відгулу або приєднаний до щорічної відпустки в ті ж строки з оплатою цього часу з розрахунку встановленого місячного окладу чи без оплати. Постійним штатним працівникам, не повністю використаний відпочинок при звільненні, належить оплаті з розрахунку встановленого місячного окладу. Відповідно до вимог п. 11.12 наказу № 40-Ц невикористаний час домашнього відпочинку у кількості 209 діб, позивачу було компенсовано з розрахунку встановленого місячного окладу на загальну суму 20256,28 грн. Також вважає, що позивачем не доведено, що він працював в надурочний час. В судовому засіданні представники відповідача також заперечували щодо визначення позивачем погодинної ставки у розмірі 10,72 грн., при тому що ставка позивача становила – 10,68 грн. Зазначають також на пропуск позивачем без поважних причин тримісячного строку звернення до суду з відповідним позовом. Просять відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до копії трудової книжки позивача, судом встановлено, що позивач з 14.03.2011 р. по 02.04.2012 року працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» ДП «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» за професією слюсаря з ремонту рухомого складу 4 розряду дільниці по супроводженню транспортерів, був звільнений за п.5 ст. 36 КЗпП України в зв’язку з переведенням (а.с. 9зв.-10,69-70).

При звільненні з позивачем було проведено розрахунок та виплачено компенсацію за час невикористаного домашнього відпочинку за 209 діб на загальну суму 20256,28 грн. (а.с.11).

Судом з’ясовано, що сторони визнають, що при звільненні у позивача кількість невикористаних діб домашнього відпочинку становить саме 209 діб. Спірною для сторін обставиною є порядок обчислення компенсації за дні відпочинку.

На підставі ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Статтею 43 Конституції України встановлено право кожного на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У відповідності до положення ст. 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод: колективних договорів; трудових договорів. Згідно зі ст. 4 Закону України «Про залізничний транспорт» управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця), підпорядкованою Міністерству транспорту та зв’язку України.

Відповідно до п.4 Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, яке затверджено Постановою КМУ від 29.02.1996 р. № 262 Укрзалізниця здійснює заходи, спрямовані на створення безпечних умов праці, соціальний захист працівників залізничного транспорту, впровадження єдиної системи оплати їхньої праці, поліпшення житлових і культурно-побутових умов.

Згідно з п. 6 вказаного Положення Укрзалізниця в межах своєї компетенції видає накази, обов’язкові для виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери управління Укрзалізниці, організує та контролює їх виконання.

Регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих працівників залізничного транспорту в структурних підрозділах ПАТ «Українська залізниця» відбувається відповідно до «Особливостей регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, пов’язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговування пасажирів», затверджених наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10.03.1994 р. № 40-ц (зі змінами і доповненнями наказами Укрзалізниці від 16.06.2006 року № 223-ц, від 27.06.2008 року № 311-ц, від 25.02.2010 року № 153-ц, від 01.12.2010 року № 766-ц, від 30.03.2012 року № 104-ц (далі Наказ 40-Ц) ( а.с.59-65).

Згідно з п. 1.1 Наказу 40-Ц особливості регулювання робочого часу враховують специфіку організації праці і регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і не змінюють встановлених законодавством загальних і спеціальних гарантій і пільг.

Відповідно до ст. 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Згідно до ст. 142 КЗпП України, трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до п. 5 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників вагонного депо Запоріжжя-Ліве вбачається, що режим праці і відпочинку встановлено з п’ятиденним робочим тижнем – 40 годинний робочий тиждень, для працівників на цілодобовій роботі, які працюють змінами, норма робочих годин визначається за календарем поточного року, з дотриманням встановленої тривалості робочого часу за обліковий період (а.с. 71-72).

Пунктами 1.3, 1.7. Наказу 40-Ц передбачено, що для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватись підсумований облік робочого часу з періодом обліку потурно. Турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи.

При роботі потурно, пунктом 11.8 Наказу 40-Ц встановлено особливий порядок надання часу відпочинку, згідно з яким загальний час належного відпочинку в основному пункті для працівників, постійна робота яких протікає в дорозі, треба визначати шляхом множення включеного в роботу числа відпрацьованих годин за поїздку на коефіцієнт 2,6 та віднімання часу чи днів відпочинку в дорозі і додавання за календарем недільних та святкових днів за поїздку, туру. При цьому щотижневі дні відпочинку за час поїздки надаються в підсумованому вигляді відразу після поїздки.

Відпочинок працівнику повинен бути наданий, як правило, після кожної поїздки повністю. У виняткових випадках, коли відпочинок після цієї поїздки не міг бути наданий повністю, невикористана кількість годин відпочинку за цю поїздку може бути приєднана до належної кількості годин відпочинку за наступні 1-2 поїздки (тури).

Якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Години роботи в святкові та ненадані вихідні дні, оплачені в подвійному розмірі, додатковій оплаті як надурочний час не підлягають.

За змістом Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників «Вагонного депо Запоріжжя-Ліве» встановлено 8-ми годинний робочий день при роботі із п’ятиденним робочим тижнем (а.с. 71-72).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до наданих копій розрахунків заробітної плати з червня 2011 р. по березень 2012 р. позивачу нараховувалася заробітна плата згідно його тарифної ставки 10,68 грн. із розрахунку 8-ми годинного робочого дня (а.с.48-57).

У відповідності до положень ст. 106 КЗпП України, оплата роботи в надурочний час здійснюється в подвійному розмірі годинної ставки.

Частиною 1 ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, при звільненні позивача йому мала бути виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки.

Відповідно до п. 11.12 наказу № 40-Ц, на який посилається відповідач, «в період масових пасажирських перевезень (червень-вересень) може встановлюватися особливий режим роботи, при якому відпочинок працівникам поїзних бригад пасажирських поїздів за місцем постійної роботи, квитковим касирам окремих станцій залізниць надається у розмірі не менше 50 процентів часу відпочинку, належного за нормою.

Частиною 4 цього пункту визначено, що «невикористаний час відпочинку, належний за нормою, повинен бути компенсований шляхом надання відгулу по закінченню масових пасажирських перевезень, але не пізніше 1 травня наступного року або приєднаний до щорічної відпустки в ті ж строки з оплатою цього часу з розрахунку встановленого місячного окладу чи без оплати, якщо розрахунок провідникам пасажирських вагонів здійснюється по закінченим рейсам. Бійцям студентських загонів, що працюють провідниками, при заключенні трудового договору на визначений строк, а також постійним штатним працівникам не повністю використаний відпочинок при звільненні належить оплаті також з розрахунку встановленого місячного окладу.»

Суд не приймає заперечення відповідача проти позиву, засновані на тому, що розрахунок з позивачем проведено на підставі п.11.12 наказу № 40-Ц, оскільки цей пункт регулює встановлення режиму роботи в період масових пасажирських перевезень працівникам поїзних бригад пасажирських поїздів. Оскільки позивач працював слюсарем з ремонту рухомого складу 4 розряду дільниці по супроводженню транспортерів, а не пасажирського поїзду, цей пункт наказу до спірних відносин застосовуватися не може.

Відповідно до ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до витягів зі штатного розпису робітників вагонного депо Запоріжжя Ліве ДП «Придніпровська залізниця» з 01.02.2012 року тарифна ставка слюсаря з ремонту рухомого складу 4 розряду складала 10,68 грн. при цьому тарифний оклад – 1788,90 грн., з 01.11.2011 р. тарифна ставка становила 10,68 грн., тарифний оклад – 1792,10 грн. (а.с. 73, 85-86).

При цьому, відповідно до наданих копій розрахунків заробітної плати позивача (а.с.11,48-52) вбачається, що розрахунок заробітної плати позивачу за період з 01.11.2011 р. по квітень 2012 р. проводився виходячи з тарифного окладу 10,68 грн. та у відповідності до Наказу 40-Ц. Суд вважає заперечення відповідача, щодо визначення тарифної ставки позивача у розмірі 10,68 грн. обґрунтованими та приймає при визначенні розрахунків по справі.

Заперечення відповідача щодо не доведеності позову в частині роботи в надурочний час спростовується як поясненнями представників відповідача, так і наданими до матеріалів справи доказами. Відповідно до наказів № № 262 від 17.05.2011 р., 310 від 14.06.2011 р., 421 від 09.09.2011 р., позивач у складі бригади направлявся для роботи, яка має роз’їздний характер. Обов’язок ведення обліку робочого часу кожного працівника покладено на власника або уповноважений ним орган, тому посилання відповідача на знищення у 2016 році табелів обліку використання робочого часу за 2011-2012 р.р. не може слугувати підставою для неможливості встановлення факту перебування позивача у турі у 2011 р. - 2012 р. і звільнення відповідача від обов’язку по врахуванню відпрацьованого робочого часу з відповідними гарантіями по їх оплаті.

Відповідно до листа Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2012 рік» від 23.08.2011 р. № 8515/0/14-11

13, норма тривалості робочого часу при 40 годинному робочому тижні у 2012 р. становила 2001 годину. При цьому середньорічна норма робочого часу склала 166,8 годин (2001 година/12=166,8). Годинна тарифна ставка, відповідно до штатного розпису, складає 10,68.

Враховуючи, що позивач працював за 8-годинним графіком, йому має бути компенсовано 1672 години невикористаного відпочинку (209 діб х 8 годин).

Сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку обчислюється наступним чином. 1672 години помножуються на годинну тарифну ставку в сумі 10,68 грн. в подвійному розмірі, що разом становить 35713,92 грн.

Позивачу за 209 діб невикористаного відпочинку було виплачено 20256,28 грн. (а.с.11). Суд вирішив, що відповідач має виплатити позивачу недоплачену частину компенсацію в сумі 15457,64 грн. (35713,92 – 20256,28).

Посилання відповідача на те, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду і це є підставою для відмови в позові, не відповідає вимогам діючого законодавства.

Статтею 233 КЗпП України для працівників встановлено загальний тримісячний строк на звернення з заявою про вирішення трудового спору з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини другої зазначеної статті у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Виходячи з аналізу зазначеної норми матеріального права, з врахуванням положень Закону України «Про оплату праці», КЗпП України, право працівника на звернення до суду без обмеження будь-яким строком поширюється не лише на нараховану, але не виплачену заробітну плату, а й на фактично зароблену ним заробітну плату, виплату та нарахування якої роботодавцем чи уповноваженим ним органом не було проведено або проведено її нарахування з порушенням норм діючого законодавства в сфері оплати праці.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 р. № 8-рп/2013 яким визначено, що під заробітною платою, що належить працівникові необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до п.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору для юридичних осіб з 01.01.2017 р. становить: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює 1600 грн.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору у сумі 1600,00 гривень, так як позивач відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Позивач просив в судовому засіданні стягнути на свою користь витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги.

Статтею 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах », розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно розрахунку суми оплати за правову допомогу адвокатом ОСОБА_1 було витрачено всього 7 годин на підготовку позовної заяви для участі адвоката в судових засіданнях (а.с.88), вартість наданих послуг згідно домовленості позивача та адвоката становить 2000 гривень.

Сума не перевищує граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу, оплата правової допомоги підтверджується наданою квитанцією (а.с.87), а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 2000 грн..

Відповідно до роз’яснень Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що затрати на правову допомогу повинні буди документально підтверджені та доведені, а відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи з’ясовані у судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку, що уточнені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.43 Конституції України, ст.5 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.61,106,116,233 КЗпП України, ст.ст. 6,8,84,88,208,209,212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_4 (інд. НОМЕР_1, АДРЕСА_1) заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 15457,64 грн. без урахування податків і обов'язкових платежів, витрати на правову допомогу – у сумі 2000,00 грн., усього – 17457,64 грн..

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовій збір в сумі 1600,00 грн..

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя ОСОБА_5