Рішення № 67311068, 11.05.2017, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/847/17

Провадження № 2/314/588/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2017 року м. Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді - Галянчук Н.М.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

секретар судового засідання Рясна А.В.,

розглянувши у дистанційному судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що з 01 серпня 1970 року до 01 серпня 1990 року він проходив військову службу у Збройних Силах. Під час проходження військової служби у нього розвинулись захворювання: «Фурункульоз. Цукровий діабет І типу, субкомпенсація. Інсулінові ліподістрофії», що встановлено свідоцтвом про хворобу № 474/т. Як наслідок, йому була встановлена І група інвалідності. Від отриманих під час проходження служби численних захворювань погіршився стан його здоровя, у звязку з чим він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, порушений його нормальний життєвий стан, він постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, вимушений витрачати значні кошти на лікування. Вважає, що у звязку з отриманням інвалідності внаслідок захворювання, яке повязане з проходженням військової служби, йому завдана моральна шкода, яку він оцінює у розмірі 100000,00 грн.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили задовольнити позов на тих підставах, що в ньому зазначені.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння або бездіяльності, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням або бездіяльністю та вини особи, що вчинила протиправну дію чи бездіяльність, в її заподіянні. Необхідно зясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Разом з тим, позивачем не доведений факт дії або бездіяльності Міністерства оборони України щодо спричинення моральної шкоди. В матеріалах справи відсутні докази вчинення Міністерством оборони України винних дій щодо позивача та наявність причинного звязку між такими діями та моральною шкодою, як і відсутні докази завдання позивачеві моральної шкоди. Крім того, позивачем не надано довідки військово-лікарської комісії, якою встановлений факт отримання захворювань саме під час проходження військової служби.

Також представник відповідача зазначив, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено соціальне забезпечення військовослужбовців у разі встановлення інвалідності, повязаної з проходженням військової служби, шляхом виплати грошової допомоги, за отриманням якої позивач не звертався. Спеціального закону з визначення порядку та умов відшкодування завданої моральної шкоди законодавцем не прийнято.

Заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах СРСР у період з 01 серпня 1970 року до 01 серпня 1990 року та був звільнений в запас за станом здоровя наказом ГКСВ № 0476 від 08 червня 1990 року (а.с. 8-9).

Під час проходження військової служби у позивача розвинулись захворювання: «Цукровий діабет І типу, субкомпенсація. Інсулінові ліподістрофії», що встановлено свідоцтвом про хворобу № 474/т від 13 лютого 1990 року (а.с. 11).

Як наслідок, 14 листопада 2011 року йому була встановлена І група інвалідності у звязку з хворобою, отриманою в період проходження військової служби, про що свідчить довідка до акта огляду МСЕК серії АД № 162831 (а.с. 10).

Відповідно до виписки з медичної карти, ОСОБА_1 має ряд захворювань, отриманих під час проходження військової служби (а.с. 12).

Позивач посилається на ті обставини, що від отриманих під час проходження служби численних захворювань погіршився стан його здоровя, у звязку з чим він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, порушений його нормальний життєвий стан, він постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, вимушений витрачати значні кошти на лікування, завдані йому моральні страждання надають йому право на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з розясненнями, що містяться в п. 3, п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам розяснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен зясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обовязку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши субєкта такої відповідальності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 3 статті 10, статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Разом з тим, у порушення вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, позивачем не надано належних та допустимих доказів факту протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, наявності причинного звязку між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди та вини відповідача в її завданні.

Так, у судовому засіданні на підтвердження наявності протиправного діяння відповідача у вигляді бездіяльності позивач та його представник посилались на свідоцтво про хворобу № 474/т від 13 лютого 1990 року, згідно з яким хворобливий стан позивача, що перешкоджав проходженню ним у подальшому військової служби, вперше був діагностований у березні 1988 року, однак військово-лікарською комісією ОСОБА_1 був визнаний придатним до служби, у звязку з чим позивач продовжував службу до серпня 1990 року, при цьому служби ОСОБА_1 проходив на Далекому Сході, на Чукотці, і в цей період хвороби, що розвинулись у позивача, лише загострювались, стан його здоровя погіршувався.

На думку позивача та його представника, саме бездіяльність командування Збройних Сил, у тому числі військово-лікарської комісії, яка полягала у зволіканні з переведенням його у регіон з більш сприятливим кліматом, а також у зволіканні з вирішенням питання про звільнення його з лав Збройних Сил за станом здоровя, перебуває у прямому причинному звязку з настанням шкоди, яка виразилась у захворюваннях, отриманих під час проходження військової служби, які у подальшому призвели до встановлення йому І групи інвалідності.

Суд не погоджується з такими доводами позивача та його представника, оскільки факт протиправної бездіяльності, на який вони посилаються, жодним доказом не підтверджений. Так, сам позивач у судовому засіданні на запитання представника відповідача пояснював, що бездіяльність командування Збройних Сил щодо зволікання з переведенням його у інший регіон він не оскаржував, так само не звертався зі скаргами або заявами з приводу його звільнення за станом здоровя.

Свідоцтво про хворобу № 474/т від 13 лютого 1990 року, на яке посилаються позивач та його представник, саме по собі також не свідчить про факти вищевказаної протиправної бездіяльності, а також наявності причинного звязку між протиправною бездіяльністю та завданою шкодою. Навпаки, з п. 10 вказаного свідоцтва вбачається, що позивач у лютому 1990 року був госпіталізований до 301 військового госпіталю, однак від лікування та подальшого обстеження у відділенні ОСОБА_1 категорично відмовився, що в свою чергу могло вплинути на перебіг захворювання та, відповідно, його наслідки.

За таких обставин, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем вчинення Міністерством оборони України винних дій або бездіяльності щодо позивача та наявність причинного звязку між такими діями або бездіяльністю та моральною шкодою, отже, про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-60 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.М. Галянчук

11.05.2017

11.05.2017