Рішення № 67310040, 20.06.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.06.2017 Справа № 904/6150/17

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг", м. Київ

про зняття арешту та визнання права власності

Суддя Петренко Н.Е.

Секретар судового засідання Бойчук Ю.С.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Ігнатенко І.Д., представник за довіреністю б/н від 28.11.2016

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (далі - відповідач) про зняття арешту та визнання права власності позивача на автомобіль SSANG YONG KYRON, 2013 року випуску, номер шасі - НОМЕР_1, VIN: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_3, номер свідоцтва про державну реєстрацію: НОМЕР_4.

В обґрунтування позовних вимог посилається на повне виконання ним своїх зобов'язань за генеральним договором фінансового лізингу № 138 від 26.09.2013 та договором фінансового лізингу № ФЛ-138-1 від 26.09.2013, незняття відповідачем з реєстрації предмету лізингу, позбавлення позивача можливості здійснити реєстрацію (перереєстрацію) транспортного засобу та розпоряджатися ним на власний розсуд.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2017 порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, призначено судове засідання на 20.06.2017.

01.06.2017 та 13.06.2017 до суду від відповідача надійшла заява про визнання позову та доповнення до заяви про визнання позову відповідно.

16.06.2017 до суду від позивача надійшло клопотання про надання додаткових доказів.

20.06.2017 повноважний представник позивача у судове засідання не з'явився, однак 16.06.2017 до суду від позивача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити участь представника у призначеному судовому засіданні.

В свою чергу, повноважний представник відповідача у судовому засіданні підтвердив обставини, викладені у позовній заяві, та визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Дослідивши клопотання позивача про перенесення розгляду справи та заслухавши пояснення повноважного представника відповідача, господарський суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні поданого клопотання про перенесення розгляду справи та розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника позивача за наявними в ній матеріалами справи, оскільки:

По-перше, позивач не обмежений у виборі осіб, які здійснюватимуть його представництво в господарському суді.

По-друге, позивач до свого клопотання про перенесення розгляду справи не додав жодних доказів в обґрунтування неможливості забезпечення своєї явки та явки свого повноважного представника у судове засідання.

По-третє, перенесення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивач неналежним чином користується своїми процесуальними правами, не виявляє взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони та не вживає заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У судовому засіданні 20.06.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

26.09.2013 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі - первісний лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (далі - відповідач, лізингодавець) укладено Генеральний договір фінансового лізингу № 138 (далі - Генеральний договір фінансового лізингу), відповідно до п. 1.1 якого лізингодавець зобов'язується у відповідності до заявки лізингоодержувача придбати у постачальника у власність предмет лізингу та надати його за плату лізингоодержувачу в тимчасове володіння та користування в якості предмету лізингу на строк та на умовах, визначених цим Генеральним договором та відповідним Договором лізингу.

Відповідно до п. 2.1 Генерального договору фінансового лізингу, лізингоодержувач за надане йому право володіння та користування предметом лізингу зобов'язується сплачувати лізингодавцю лізингові платежі.

Згідно з п. 2.4 Генерального договору фінансового лізингу, загальна сума лізингових платежів зазначається в Договорі лізингу. Загальна сума (ціна) Договору лізингу складається з загальної суми лізингових платежів, що сплачуються лізингоодержувачем по Договору лізингу.

Пунктом 5.1 Генерального договору фінансового лізингу передбачено, що право власності (розпорядження) на предмет лізингу протягом всього строку дії Договору лізингу належить лізингодавцю.

За умовами п. 5.6 Генерального договору фінансового лізингу, за письмовою вимогою лізингоодержувача після закінчення строку лізингу та у разі належного, повного та безумовного виконання лізингоодержувачем всіх умов Договору лізингу, відсутності заборгованості зі сплати лізингових та інших платежів, що виникають з Договору лізингу, в тому числі неустойки (штрафу, пені), предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувача.

Фактичний перехід права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача оформляється підписанням між лізингодавцем та лізингоодержувачем акту про повне виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором лізингу. Такий акт оформлюється за формою Додатку № 5 до форми Договору лізингу.

З дати підписання сторонами Акту про повне виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором фінансового лізингу, відповідний Договір лізингу вважається припиненим.

Відповідно до п. 5.5 Генерального договору фінансового лізингу, лізингодавець має право передавати в заставу предмет лізингу та майнові права на отримання лізингових платежів.

26.09.2013 первісний лізингоодержувач та лізингодавець, керуючись Генеральним договором фінансового лізингу № 138 від 26.09.2013, на підставі Заявки від 26.09.2013, уклали Договір фінансового лізингу № ФЛ-138-1 (далі - Договір фінансового лізингу), пунктом 1 якого визначено предмет Договору лізингу: лізингодавець набуває у власність предмет лізингу та передає його лізингоодержувачу за плату у тимчасове володіння та користування на умовах цього Договору лізингу та Генерального договору фінансового лізингу № 138 від 26 вересня 2013 року. Найменування предмету лізингу, його детальний опис та вартість вказані в Специфікації до цього договору.

Відповідно до Специфікації до Договору фінансового лізингу лізингодавцем було передано первісному лізингоодержувачу автомобіль KYRON NEW G2,3 BASE 5MT з ГБО пропан.

За приписами п. 6 Договору фінансового лізингу, загальна вартість договору лізингу (лізингових платежів) складає 313 453,26 грн.

Факт передачі вищезазначеного транспортного засобу, документів та приналежностей до предмету лізингу підтверджується Актом приймання-передачі від 14.09.2013 (Додаток №3 до Договору фінансового лізингу № ФЛ-138-1 від 26.09.2013) та Актом приймання-передачі документів від 14.10.2013 (Додаток № 4 до Договору фінансового лізингу № ФЛ-138-1 від 26.09.2013).

27.02.2015 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач, новий лізингоодержувач), фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі - первісний лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (далі - відповідач, лізингодавець) укладено договір про заміну сторони № ГД-138 (далі - Договір про заміну сторони).

За умовами п. 1.1 Договору про заміну сторони, первісний лізингоодержувач передає, а новий лізингоодержувач бере на себе права та обов'язки, що випливають із Генерального договору фінансового лізингу від 26 вересня 2013 року № 138, Договору фінансового лізингу від 26 вересня 2013 року № ФЛ-138-1, який укладений між лізингодавцем та первісним лізингоодержувачем.

Відповідно до п. 1.3 Договору про заміну сторони, остаточні платежі за графіками лізингових платежів (Додаток № 2/ФЛ-138-1 від 26 вересня 2013 року) переходять до нового лізингоодержувача без змін.

Згідно з п. 2.1 Договору про заміну сторони, первісний лізингоодержувач зобов'язується протягом п'яти робочих днів від дня укладення цього договору передати новому лізингоодержувачу майно, що визначено в Договорі лізингу, який є невід'ємною частиною Генерального договору, як предмет лізингу, а також передати всі документи/документацію та приналежності на таке майно (предмет лізингу). Передача оформлюється актом приймання-передачі, який підписується первісним лізингоодержувачем, новим лізингоодержувачем та лізингодавцем в трьох екземплярах.

Після виконання новим лізингоодержувачем зобов'язань за цим договором до нього переходять всі права лізингодавця за Генеральним договором, тобто виникає право регресу (п. 2.3 Договору про заміну сторони).

Факт передачі предмету лізингу від первісного лізингоодержувача новому лізингоодержувачеві підтверджується Актом приймання-передачі від 27.02.2015 до Договору про заміну сторони від 27.02.2015 № ГД-138.

Позивач (новий лізингоодержувач) повністю виконав свої обов'язки за Генеральним договором фінансового лізингу, Договором фінансового лізингу та Договором про заміну сторони, про що свідчить Акт про повне виконання сторонами своїх зобов'язань від 21.10.2016.

Як стверджує позивач, під час звернення до реєстратора Територіального сервісного центру 1241 УДАІ у Дніпропетровській області позивачу стало відомо про факт накладення арешту та заборони на відчуження на все майно лізингодавця. Згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 50923843 від 02.12.2016 на все рухоме майно відповідача накладено арешт відповідно до:

- постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за виконавчим провадженням № 51190233 від 02.11.2016 (обтяжувач - Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві);

- постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за виконавчим провадженням № 49146265 від 28.10.2015 (обтяжувач - Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві).

Позивач, посилаючись на умови Генерального договору фінансового лізингу, просить зняти арешт та визнати право власності позивача на автомобіль SSANG YONG KYRON 2013 року випуску, номер шасі - НОМЕР_1, VIN: НОМЕР_2, реєстраційний запис: НОМЕР_3, номер свідоцтва про державну реєстрацію: НОМЕР_4.

Відповідач заявлені позовні вимоги визнав та не заперечував проти задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Відповідачем підтверджено факт укладення між ним та ФОП ОСОБА_3 Генерального договору фінансового лізингу та Договору фінансового лізингу, заміну сторони лізингоодержувача на ФОП ОСОБА_1, повної оплати останнім лізингових платежів та підписання Акту про повне виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором фінансового лізингу.

Як зазначає відповідач, у 2016 році відносно нього підрозділами Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження, в межах якого накладено арешт на все майно, здійснюється примусове стягнення. На цій підставі органами Міністерства внутрішніх справ України відмовлено у знятті транспортного засобу з реєстрації, чим позбавлено відповідача можливості добросовісно виконати свій обов'язок, а позивача - переоформити належний йому автомобіль.

За твердженням відповідача, позивач фактично набув право власності з огляду на повне виконання ним умов Договору фінансового лізингу, у зв'язку з чим відповідач визнає позов.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 (далі - Порядок), власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

За приписами п. 27 Порядку транспортні засоби, що придбаваються юридичною особою - лізингодавцем з метою подальшої передачі їх лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу, реєструються за лізингодавцем. Після виконання договору фінансового лізингу транспортні засоби знімаються з обліку відповідно до вимог пункту 42 цього Порядку і реєструються за лізингоодержувачем на підставі зазначеного договору та акта приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 2.

Згідно з абзацом 3 п. 15 Порядку у разі наявності відомостей про арешт або розшук транспортного засобу його реєстрація не проводиться. Реєстрація транспортного засобу, щодо якого в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна є відомості про обмеження відчуження, проводиться за наявності письмової згоди обтяжувача (заставодержателя), крім випадків переходу права власності на транспортний засіб у порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки в спільному майні.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 і 376 Цивільного кодексу України. У решті випадків право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із право чинів (ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.

Лізингоодержувач (сублізингоодержувач) має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Оскільки відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 391 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з таких підстав:

- Позивач посилається на ст. 391 Цивільного кодексу України як на підставу звернення до суду з позовом до відповідача, однак до суду не надано доказів створення відповідачем перешкод у здійсненні позивачем користування або розпорядження спірним транспортним засобом.

Відповідно, за відсутності доказів оспорювання чи невизнання відповідачем права власності на спірне майно відсутні й підстави для визнання права власності на це майно згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України.

- Вказуючи на порушення законного права щодо володіння, користування та розпорядження спірним майном у зв'язку з накладенням арешту під час здійснення виконавчого провадження та неможливість здійснити державну реєстрацію права власності, позивач звертається до суду на підставі ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" з позовом до відповідача - ТОВ "Український лізинг", право власності якого на спірне майно припинилось.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не довів порушення відповідачем права ФОП ОСОБА_1 щодо набуття права власності на спірне майно, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Вищезазначений висновок суду кореспондується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові від 17.11.2015 у справі № 910/9162/15.

Крім того, позивач не надав до суду належних та допустимих доказів в підтвердження набуття ним права власності на спірний транспортний засіб. Акт про повне виконання сторонами своїх зобов'язань від 21.10.2016 підтверджує лише право на набуття права власності, а не саме право власності на спірне рухоме майно.

Також суд звертає увагу на те, що посилання позивача на наявність арешту на майно, яке є предметом лізингу, як на доказ оспорювання права власності, є необґрунтованим, оскільки до суду не надано доказів звернення позивача до державної виконавчої служби з вимогою щодо зняття арешту зі спірного транспортного засобу та отримання відмови.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по справі покладаються на позивача.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 11, 328, 391 Цивільного кодексу України, ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 4, 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову - відмовити.

Судові витрати по справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 22.06.2017

Суддя Н.Е. Петренко