Ухвала суду № 67307365, 21.06.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 673/259/17

Головуючий у 1-й інстанції: Ягодіна Т.В.

Суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.

21 червня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Загороднюка А.Г.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,

позивача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Деражнянського районного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Деражнянської міської ради Хмельницької області про визнання незаконним та дискримінаційним рішення, зобов'язання до вчинення дій та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

постановою Деражнянської міської ради Хмельницької області від 19 квітня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.

Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до частини 4 статті 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи, 21 вересня 2016 року позивач звернувся до центру надання адміністративних послуг Деражнянської райдержадміністрації та Деражнянської міської ради з заявами про реєстрацію його місця перебування за адресою в АДРЕСА_1.

Листами виконавчого комітету Деражнянської міської ради від 21 вересня 2016 року № 564 та від 22 вересня 2016 року № 565 позивачу відмовлено у задоволенні вищевказаних заяв у зв'язку з ненаданням ним документів, необхідних для такої реєстрації.

Не погоджуючись з вказаними відмовами, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що підстави для реєстрації місця перебування позивача на території м. Деражня та відшкодування, заявленої останнім, моральної шкоди в розмірі 2500 грн. відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено можливість реєстрації як місця проживання так і місця перебування осіб. Вказані процедури відрізняються між собою підставами проведення реєстраційних дій, переліком необхідних документів та правовим регулюванням.

Як встановлено судом, позивач виявив бажання зареєструвати своє місце перебування.

Згідно з статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце перебування це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Документами, до яких вносяться відомості про місце перебування, є довідка про звернення за захистом в Україні, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце перебування особи, із зазначенням місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Реєстр територіальної громади - база даних, призначена для зберігання, обробки, використання визначеної цим Законом інформації, що створюється, ведеться та адмініструється органом реєстрації для обліку осіб, які проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Пунктами 4, 8, 9, 25 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 (в редакції чинній станом на 21 та 22.09.2016 року) встановлено, що реєстрація місця перебування особи здійснюється в день подання особою або її представником документів.

Документи для здійснення реєстрації місця перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративні послуги".

Відомості про реєстрацію місця перебування вносяться до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця перебування особи за формою згідно з додатком 1.

Реєстрація місця перебування осіб, що звернулися за захистом в Україні із заявою за формою згідно з додатком 8, здійснюється на визначений законом строк на підставі документів, визначених пунктом 18 цих Правил (крім квитанції про сплату адміністративного збору). Відомості про реєстрацію місця перебування вносяться до довідки про звернення за захистом в Україні, зразок якої затверджується наказом МВС.

Так, відповідно до пункту 18 Правил для реєстрації місця проживання особа подає:

1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;

2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання;

3) квитанцію про сплату адміністративного збору;

4) документи, що підтверджують: право на проживання в житлі; право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи; проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації;

5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);

6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).

Згідно з пунктами 19, 23 Правил працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце перебування, особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця перебування (у разі потреби надає допомогу особі в заповненні бланка заяви) та наявність документів, необхідних для реєстрації місця перебування, про що ним вчиняється відповідний запис у цій заяві та в день звернення особи або її представника чи в день отримання документів приймає рішення про реєстрацію або про відмову у реєстрації місця проживання особи.

Відповідно до статті 9-1 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" підставами для відмови в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання є: неподання особою передбачених цим Законом документів або інформації; зазначення у поданих особою документах недостовірних відомостей або подання документів, які є недійсними; звернення для реєстрації або зняття з реєстрації особи, яка не досягла 14-річного віку. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Колегією суддів встановлено, що 21 вересня 2016 року позивач звернувся з заявою до міського голови Деражнянської міської ради ОСОБА_3 про реєстрацію місця його перебування за адресою АДРЕСА_2, яка належить йому на праві приватної власності, оскільки понад шість місяців він проживає у вказаній квартирі. Вказана заява була зареєстрована відповідачем того ж дня за вхідним №911.

До вказаної заяви позивач надав заяву за формою згідно з додатком 8 Правил реєстрації місця проживання, витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно якого він являється власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1, як документ до якого вносяться відомості про реєстрацію місця перебування особи.

Аналогічного змісту заяву 21 вересня 2016 року позивач подав до центру надання адміністративних послуг Деражнянської райдержадміністрації, яка була переадресована для розгляду Деражнянській міській раді та зареєстрована того ж дня за вхідним №914.

21 вересня 2016 року та 22 вересня 2016 року на адресу позивача за підписом міського голови ОСОБА_3 направлено письмові відповіді про відмову в реєстрації місця перебування ОСОБА_2 у зв'язку з ненаданням останнім документу до якого вносяться відомості про місце перебування, зокрема, в даному випадку, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, із роз'ясненням останньому порядку та механізму здійснення реєстрації місця перебування осіб в Україні.

При цьому, відповідачем роз'яснено положення абзацу 10 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" щодо документів, до яких вносяться відомості про місце перебування, а також положення статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" щодо визначення поняття внутрішньо переміщеної особи.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми чинного законодавства України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2, оскільки відповідач при прийнятті рішення про відмову в здійсненні реєстрації діяв правомірно та в межах закону.

Посилання апелянта на те, що немає можливості реалізувати свої права, як власника квартири (укласти угоди з постачальником комунальних послуг тощо) без реєстрації місця перебування, суд відхиляє, оскільки відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Стосовно доводів апелянта про те, що рішення Деражнянської міської ради підписані неуповноваженою на це особою колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що органом реєстрації є виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Судом з'ясовано, що у Деражнянській міській раді виконавчий комітет утворено.

Пунктом 3 частини 4 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" підписання рішень ради та її виконавчого комітету належить до повноважень міського голови.

Таким чином, рішення Деражнянської міської ради від 21 та 22 вересня 2016 року про відмову в реєстрації місця перебування позивача з підстав ненадання особою повного переліку документів є правомірними, прийняті в межах Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що законодавством передбачено обов'язок повідомляти про своє перебування лише у випадку коли особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування (частина 17 статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні").

Щодо позивної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 2500 грн. суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 1 статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" обов'язковому з'ясуванню при вирішення справ про відшкодування моральної шкоди піддягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 травня 2001 року № 5 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" вказує на те, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Пленум (пункт 9 постанови) також рекомендував судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

Проаналізувавши обставини справи колегія суддів вважає, що позивачем не представлено доказів, які вказують на наявність причинного зв'язку між заподіяною йому моральною шкодою і неправомірними діями відповідача, зазначених доказів також, не здобуто судом під час судового розгляду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак постанову Деражнянського районного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Деражнянського районного суду Хмельницької області від 19 квітня 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 22 червня 2017 року.

Головуючий Загороднюк А.Г. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.