Постанова № 67307199, 19.06.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання - Ващук Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Апеляційного суду Харківської області, Державної судової адміністрації України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2017р. по справі № 820/1101/17

за позовом ОСОБА_1

до Апеляційного суду Харківської області, треті особи: Державна судова адміністрація України , Державна казначейська служба України

про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Апеляційного суду Харківської області, треті особи, Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, в якому просить суд:

- визнати відмову Апеляційного суду Харківської області у розрахунку та виплаті позивачу вихідної допомоги при виході у відставку неправомірною, а право позивача - порушеним;

- зобов'язати Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судці, а саме за 23 повних роки - 617530 (шістсот сімнадцять тисяч п'ятсот тридцять) гри. 68 коп.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Зобов'язано Апеляційний суд Харківської області (61001, м. Харків, м. Героїв Небесної Сотні, 36, ідентифікаційний код 02894131) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (61027, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року змінити та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів ч. 1 ст. 136 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VІ (в редакції Закону від 02.12.2010), Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-VІІ, ст.ст. 8, 22, 41, 92, 124, 126 129 Конституції України, що призвело до неправильного вирішення справи, з підстав та обставин викладених у апеляційній скарзі.

Відповідачем та третьою особою - Державною судовою адміністрацією України, також подано апеляційні скарги на постанову суду першої інстанції, в яких апелянти просять постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційних скарг апелянти посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме: ч. 1 ст. 109, ст. 136, ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст.ст. 19, 58, 130 Конституції України, що призвело до неправильного вирішення справи, з підстав та обставин викладених в апеляційних скаргах.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов'язковою, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а апеляційні скарги відповідача та третьої особи підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що позивач - ОСОБА_1, з 27.01. 1993 р. по 09.09.1996 р. працював у Генічеському районному суді Херсонської області на посаді судді. З 10.09.1996 р. по 16.09.2016 р. працював суддею у Апеляційному суді Харківської області.

У зв'язку з поданою позивачем заявою про звільнення його з посади судді апеляційного суду Харківської області у відставку Верховною радою України 08.09.2016 року прийнято постанову №1515-VIII "Про звільнення суддів", якого, відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку, позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Харківської області.

На підставі постанови Верховної Ради України № 1515-VIII від 08.09.2016 р., наказом голови Апеляційного суду Харківської області від 16.09.2016 р. позивача відраховано зі штату Апеляційного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку та звільненням з посади судді ( а.с.25).

У зв'язку з фактичною невиплатою йому передбаченої законом вихідної допомоги при виході у відставку, позивач звернувся до Апеляційного суду Харківської області з вимогою нарахування та виплати вихідної допомоги, відповідно до вимог ст. 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

На своє звернення отримав відповідь від 01.11.2016 року, якою позивачу відмовлено у проведенні виплати вихідної допомоги, мотивуючи тим, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є дата виходу у відставку. А стаття 136 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", яка діяла до 01.04.2014, була виключена Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання".

Дана відмова стала передумовою звернення позивача за захистом своїх порушених прав до Харківського окружного адміністративного суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з його відставкою, відповідно до ст. 136 Закону України №2453 від 07.07.2010 року, яка діяла на час набуття позивачем такого права на отримання вихідної допомоги, є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки положеннями статті 22 Конституції України чітко визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача є саме зобов'язання Апеляційного суду Харківської області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, та саме у цій частині позов підлягає задоволенню, а відтак, у задоволенні позовних вимог про визнання відмови неправомірною необхідно відмовити.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.9 ч.5 ст.126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Положеннями ч.ч.1, 3 та 4 ст.109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453- VI (в редакції, чинній на час прийняття постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 08.09.2016 року) визначено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відповідно до ч.ч.2 та 6 ст.111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній на час прийняття постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 08.09.2016 року) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

В ході розгляду справи встановлено, що на час звільнення позивача з посади судді та відрахування її зі штату Апеляційного суду Харківської області, набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 01.04.2014 року, в якому відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року виключено статтю 136, яка передбачає виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 із Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Конституційним Судом України не приймалося.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також колегія суддів звертає увагу, що відповідно до чинного на момент прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (08.09.2016 року) законодавства, підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні.

При цьому, згідно з ч.4 ст.120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Положеннями ст.24 даного Закону (в редакції, чинній на час прийняття постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 08.09.2016 року) голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ. Голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Дані положення прямо вказують на те, що судді, функціонуючи в державній системі влади, перебувають у певних трудових відносинах із судовою установою, де вони працюють, виконуючи свої посадові обов'язки.

Акт про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади є правовою підставою для виникнення або закінчення конкретних трудових відносин особи як судді з державою. У таких відносинах роботодавцем є держава, а на голову суду покладається обов'язок оформити ці відносини та встановити початковий або кінцевий момент їх виникнення з призначенням, пов'язаних з цим, відповідних виплат.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/201З висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально - побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки право на відставку позивачем реалізовано під час дії Закону № 2453-VI, в редакції станом на дату прийняття постанови Верховної Ради України, якою позивача звільнено у відставку (08.09.2016 р.), положеннями якого не передбачена виплата вихідної допомоги, то відсутні правові підстави для її виплати.

Посилання позивача на те, що право на відставку було набуте ним ще у січні 2013 року і з цього моменту він отримав право на виплату вихідної допомоги, яке було гарантоване ч. 1 ст. 136 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", яка діяла до 01.04.2014, відповідно, подальші зміни у законодавстві не можуть позбавляти набутого права, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що зазначеним законодавчим положенням було прямо визначено, що право на вихідну допомогу має суддя, який пішов у відставку, тобто реалізував власне право на відставку.

Оскільки позивач у 2013 році набув зазначене право, але його не реалізував, то підстави для застосування до спірних відносин ч. 1 ст. 136 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону від 02.12.2010 відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії слід відмовити.

У відповідності до ст. 159 КАС України, судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 2 ст. 205 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційні скарги Апеляційного суду Харківської області, Державної судової адміністрації України - задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2017р. по справі № 820/1101/17 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 22.06.2017 р.