Ухвала суду № 67307171, 20.06.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2017р. по справі № 816/1980/16

за позовом ОСОБА_1

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової ліквідації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової ліквідації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової ліквідації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової ліквідації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2017р. по справі № 816/1980/16 -закрито провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Роз'яснено позивачеві право на звернення до місцевого загального суду із відповідним позовом в порядку, встановленому цивільним судочинством.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач послалася на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.09.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1 укладено договір № 10006008733429 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий on-line" у гривнях (а.с. 49).

Також 30.09.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору № 10006008733429 від 30.09.2014 (а.с. 58).

Відповідно до постанови Правління НБУ від 02.10.2015 № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" (інформація розміщена на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб).

ОСОБА_1 звернулася до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявою про включення її до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно відповіді від 07.10.2016 № 34-036-40814/46 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначив, що договір банківського вкладу (депозиту) "Найкращий on-line" у гривнях № 10006008733429 від 30.09.2014 укладений між ОСОБА_1 та АТ "Дельта Банк" на індивідуальній основі.

Водночас відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не відшкодовує кошти за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку (а.с. 56).

Закриваючи провадження по зазначеній справі, суд першої інстанції виходив з того, що позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач у спірних правовідносинах, не є суб'єктом владних повноважень, який виконує владну управлінську функцію, а є законним представником неплатоспроможного банку, який виконує функції органів управління банку. Спір виник на стадії ліквідації (банкрутства) банку та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Також суд першої інстанції послався на постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15) та від 15.06.2016 року (у справі № 826/20410/14).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду, дійшла висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, стосовно того що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється, з огляду на наступне.

Нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

Тобто, нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному нормами ГПК України.

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Колегія суддів звертає увагу, що у даній справі розглядаються спірні правовідносини у рамках норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним, нормами якого регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.

Системний аналіз викладених норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» дає суду підстави вважати, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку, в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Зокрема, відповідно до статті 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині задоволення кредиторських вимог у рамках норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.

В даному випадку, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому, в даному випадку норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до спірних правовідносин не застосовуються.

Крім того, за змістом статей 17, 34, 36, 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється.

Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

З огляду на викладене, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд вважає, що спір щодо відшкодування вкладникам коштів за рахунок Фонду не є спором у процесі ліквідації банку, так як ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку.

Процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг відшкодування вкладникам. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду.

Статтею 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" законодавець чітко виокремив такі самостійні функції Фонду, як здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (пункт 4 частини другої статті 4); здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження всіх або частини активів і зобов'язань (пункт 8 частини другої статті 4 згаданого Закону).

Отже, аналізуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим спором, який не є спором у процесі ліквідації банку, а має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Аналогічна позиція викладена в рішенні Верховного Суду України від 19.04.2017 року по справі № 818/3932/15, в якому суд прийшов до висновку, що правовий висновок, згідно з постановою від 16 лютого 2016року № 21-4846а15, стосується спору між управлінням Пенсійного фонду України та банком, який не виконав свій обов'язок щодо перерахування бюджетних коштів за вимогою пенсійного органу. Тобто тлумачення норм права було здійснено щодо правовідносин, які не є подібними, і за інших обставин ніж у справі, рішення суду в якій оскаржується.

Таким чином, враховуючи зазначені норми чинного законодавства, а також з метою дотримання вимог статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вирішення даної справи підлягає саме у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до п. 4 ст. 204 КАС України, є підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Положеннями п.6 ч.1 ст.205 КАС України суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу в разі скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 199, ст.ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2017р. по справі № 816/1980/16 скасувати.

Справу направити до суду 1 інстанції для продовження розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена в силу ч. 2 ст. 211 КАС України, оскільки не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Повний текст ухвали виготовлений 21.06.2017 р.