Ухвала суду № 67306457, 20.06.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 695/471/17 Головуючий у 1-й інстанції: Смоляр О.А. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

20 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Золотоніського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 26 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Золотоніського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2В.) звернулася до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до Золотоніського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області (далі - Відповідач, Золотоніське ОУПФ) про:

- визнання протиправним рішення Відповідача щодо відмови Позивачу у призначенні та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 88% від розміру грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, відповідно до ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VІ;

- зобов'язання Золотоніського ОУПФ прийняти рішення про призначення щомісячного грошового утримання судді у відставці у розмірі 88% грошового утримання працюючого судді з часу звернення ОСОБА_2 із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а саме з 04.10.2016 року, нарахувати та виплатити різницю недоотриманих коштів, починаючи з 04.10.2016 року.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20.03.2017 року задоволено заяву Золотоніського ОУПФ про відвід головуючого судді та передано справу на розгляд Черкаському районному суду Черкаської області.

Постановою Черкаського районного суду Черкаської області від 26.04.2017 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з урахуванням вимог чинного законодавства загальний стаж роботи Позивача на посаді судді складає більше 24 років, останній має право на призначення щомісячного грошового утримання суддів у відставці у розмірі 88% від розміру грошового утримання працюючого судді.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому звертає увагу на порушення судом норм матеріального права, вказуючи на залишення поза увагою останнім неможливості врахування в силу вимог ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді навчання в юридичному інституті та роботи на посадах прокурора.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України від 31.07.2000 року №936/2000 ОСОБА_2 було призначено на посаду судді Золотоніського районного суду Черкаської області (а.с. 10-11).

Постановою Верховної Ради України від 15.12.2005 року №3218-IV ОСОБА_2 було обрано на посаду судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області безстроково (а.с. 12).

Згідно постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 року №1600-VIII Позивача було звільнено з посади судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с. 22).

Наказом в.о. голови Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23.09.2016 року №71 ОС припинено повноваження судді та відраховано зі штату суду ОСОБА_2 з 23.09.2016 року у зв'язку зі звільненням з посади судді та її заявою про відставку (а.с. 23).

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Золотоніського ОУПФ із заявою про призначення щомісячного грошового утримання судді у розмірі 88% суддівської винагороди працюючого судді у зв'язку з тим, що стаж роботи, який дає право судді на відставку, складає 24 роки 9 місяців 18 днів.

Листом від 07.02.2017 року №1031/04 Відповідач повідомив Позивача про відсутність підстав для прийняття поданого ОСОБА_2 розрахунку стажу судді, який дає право на відставку, оскільки приписи ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII не включають до такого стажу навчання та роботу у прокуратурі (а.с. 27-28).

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 19, 58, 126 Конституції України, а також Закону України, які регулювали статус суддів у період з 2000 року, та ряду рішень Конституційного Суд України, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість відмови Золотоніського ОУПФ у призначенні ОСОБА_2 довічного грошового утримання у розмірі 88% виходячи зі стажу роботи, що дає право судді та відставку.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.

На момент звернення ОСОБА_2 до Вищої ради юстиції із заявою про звільнення з посади судді у відставку у серпні 2016 року спірні правовідносини були врегульовані Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453-VI), який визначав організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Закону №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Згідно ч. 1 ст. 135 вказаного Закону до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Водночас, приписи п. 11 Перехідних положень Закону №2453-VI у редакції, чинній до 28.03.2015 року, визначали, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Як вірно підкреслив суд першої інстанції, до набрання чинності 30.07.2010 року Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року №2862-ХІІ (далі - Закон № 2862-ХІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону №2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків.

Згідно абз. 2 ч. 4 ст. 43 вказаного Закону до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Крім того, у п. 3.1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» було закріплено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням Черкаського районного суду Черкаської області про те, що до стажу судді, що дає право на відставку, необхідно включати періоди роботи та навчання, як це передбачено нормативно-правовими актами, що були чинні на кожному етапі виникнення спірних правовідносин.

Наведений висновок щодо застосування вказаних норм права відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 16.07.2016 року у справі №П/800/426/14.

Згідно положень ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відтак, посилання Апелянта на необхідність обчислення стажу роботи, який дає судді право на відставку, за правилами ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, який набрав чинності 30.09.2016 року, тобто після звільнення Позивача з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, є необґрунтованим.

Згідно п. 14 ч. 1 ст. 92 Основного Закону України статус суддів визначається виключно законами України. Крім того, щодо суддів у ч. 2 ст. 127 Конституції України окремо визначено вимоги щодо несумісності. Так, відповідно до положень цієї статті професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

За рахунок заборони займатися іншою оплачуваною роботою суддям установлюються належні умови матеріального та соціально-побутового забезпечення.

Конституційний статус судді передбачає, у тому числі, що надання судді в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості.

Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

У рішенні від 24.06.1999 року № 6-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, а важливим механізмом забезпечення цих гарантій є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Положеннями Європейської хартії від 10.07.1998 року про закон «Про статус суддів» визначено, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п. 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку з посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п. 6.4).

Також у Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що дуже важливо (особливо для новітніх демократій) передбачити конкретні нормативно-правові положення, які б гарантували захист від зменшення розміру суддівських виплат (п. 62).

Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17.11.2010 року №(2010)12, «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).

Крім того, у наведеному вище рішенні від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України також встановив, що аналіз норм Конституції України свідчить, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності.

З урахуванням наведеного судом першої інстанції було вірно встановлено, що до стажу роботи, який дає право ОСОБА_2 як судді на відставку, включаються:

- половина періоду навчання у Харківському юридичному інституті з 01.09.1982 року по 01.07.1986 року - 01 рік 11 місяців;

- періоди роботи на посаді помічника прокурора, старшого помічника прокурора та прокурора відділу Золотоніської міжрайонної прокуратури Черкаської області - 6 років 10 місяців 2 дні;

- період роботи на посаді судді Золотоніського районного суду Черкаської області - 3 роки 6 місяців 21 день;

- період роботи на посаді судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області - 12 років 6 місяців.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що стаж Позивача як судді, що дає право на відставку, складає 24 роки 8 місяців.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 Закону №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року №192-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Наведене, у свою чергу, свідчить про наявність у ОСОБА_2 права на призначення щомісячного грошового утримання у розмірі 88% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, у зв'язку з чим судова колегія приходить до висновку про безпідставність не невідповідність нормам чинного законодавства відмови Золотоніського ОУПФ у призначенні щомісячного грошового утримання Позивачу в указаному розмірі.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Золотоніського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області - залишити без задоволення, а постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 26 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Золотоніського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.