Ухвала суду № 67306175, 20.06.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

20 червня 2017 рокусправа № 804/2216/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Чабаненко С.В. Прокопчук Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року у справі № 804/2216/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 31 березня 2017 року звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фону гарантування вкладів фізичних осіб Волкова О.Ю. щодо не включення його до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та зобов'язати Уповноважену особу Фону гарантування вкладів фізичних осіб Волкова О.Ю. включити позивача із сумою 47500грн. до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача для внесення даних до Загального реєстру вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року відмовлено у відкритті адміністративного провадження. Роз'яснено позивачу, що даний спір повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржену ухвалу, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд дійшов помилкового висновку про те, що вимоги за його позовом не поширюються на юрисдикцію адміністративних судів та повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства. Вказує на те, що оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а Уповноважена особа виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд справи здійснений в порядку письмового провадження на підставі частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли з цивільних відносин, а саме з цивільно-правової угоди, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Вирішуючи дане питання, суд першої інстанції посилався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 09 листопада 2016 року (справа №6-2309цс16).

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі №6-2309цс16, на думку колегії суддів, вона не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосується обставин щодо відшкодування коштів за вкладом, а саме їх стягнення, однак, у межах даної справи позивач просить зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійович включити позивача до Переліку вкладників та надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а саме внести до нього додаткові відомості стосовно нього, як вкладника та зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити дані позивача до Загального реєстру вкладників.

Таким чином, суть спірних правовідносин полягає в тому, що під час дії тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» Уповноваженою особою Фонду не було включено позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду у зв'язку з нікчемністю, на думку уповноваженої особи, договору банківського вкладу укладеного між позивачем та банком.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справт упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до визначення пункту 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують владні управлінські функції.

За визначенням статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Частина 1 статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, зокрема здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що Фонд та уповноважена особа Фонду виконують управлінські владні функції, визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у тому числі по виконанню дій із забезпечення виведення банку з ринку.

Зазначена позиція також викладена в пункту 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», а саме: «відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права».

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку про порушення норм процесуального права судом першої інстанції, що призвело до неправильного вирішення питання, що є відповідно до пункту 4 частини 1 статті 204 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195-196, 199, 204, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року у справі № 804/2216/17 - скасувати.

Справу № 804/2216/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - направити для продовження розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвала суду набирає законної через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і не підлягає оскарженню у касаційному порядку, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: Т.С. Прокопчук