Рішення № 67302483, 19.06.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №469/1304/16-ц 19.06.2017 19.06.2017 19.06.2017

Справа №469/1304/16-ц Головуючий першої інстанції Тавлуй В.В.

Провадження №22-ц/784/1057/17 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 5

Рішення

Іменем України

19 червня 2017 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Шагаєм О.А.,

за участі прокурора - Цвікілевич Н.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Миколаївської області рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 06 березня 2017 року, ухваленого у цивільній справі за позовом першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство», про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсним і скасування державного акту на право власності та витребування земельної ділянки,

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року перший заступник прокурора Миколаївської області пред'явив зазначений позов в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (далі - Коблівська сільська рада), ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» (далі - ДП «Очаківське ЛМГ»).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 14 грудня 2012 року Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області прийнято рішення №9 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства», яким затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства із земель не наданих у власність та користування та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2.0 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства в селі Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Наступним рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за №11 від 26 грудня 2012 року «Про затвердження проектів із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у власності громадян», затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на комерційне призначення для будівництва об'єктів інфраструктури та закладів громадського харчування.

На підставі цього рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2.

В подальшому, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір дарування №425 від 25 травня 2015 року, відповідно до якого останній набув у власність вказану земельну ділянку.

В той час, зазначена земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду, оскільки була віднесена до земель лісового фонду урочища «Коблеве» Березанського лісництва квартал 34 виділ 2,3 та перебувала у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ».

Розпорядження цією земельною ділянкою мало здійснюватися державою в особі Березанської районної державної адміністрації, яка попередньо рішень про її вилучення з користування ДП «Очаківське ЛМГ» не приймала.

Саме ДП «Очаківське ЛМГ» та Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління ЛМГ), якому воно підпорядковане, погоджень на зміну цільового призначення чи вилучення цієї земельної ділянки не давали.

Крім того, в порушення вимог ч.8 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення затверджений без погодження з Управлінням ЛМГ.

Також, відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області від 02 червня 2016 року, приблизна відстань від урізу Чорного моря меж спірної земельної ділянки до південної межі складає 1 095 - 1 105 м., до північної межі відповідно 1 282 - 1 292 м.

Отже, спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, а відтак її передача у власність суперечить вимогам ст.ст.59,83-84 ЗК України та ст.85 ВК України.

Крім того, затвердження проекту землеустрою та передача землі у власність для ведення особистого селянського господарства чи будівництва об'єкта інфраструктури та закладів громадського харчування суперечать вимогам ст.17 Закону України «Про основи містобудування», оскільки Проектом планування та забудови Березанського району встановлена заборона на розміщення в прибережній трьохкілометровій зоні будь-яких об'єктів, крім баз відпочинку, пансіонатів, будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів праці та відпочинку, пляжів, пам'яток археології, заказників пам'яток культури.

Посилаючись на те, що передача земельної ділянки відбулася з грубим порушенням водного та земельного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах нормативно визначеної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, та передача (відчуження) такої земельної ділянки у приватну власність законодавчо заборонена, тому усі угоди щодо відчуження такої землі є недійсними, перший заступник прокурора Миколаївської області просив:

визнати незаконними та скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №9 від 14 грудня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства» в частині затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства із земель не наданих у власність та користування в селі Коблеве в межах Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2.0 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства, із земель не наданих у власність та користування в селі Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

визнати незаконним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №11 від 26 грудня 2012 року «Про затвердження проектів із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у власності громадян», в частині затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, з ведення особистого селянського господарства на комерційне призначення для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування;

визнати недійсним та скасувати державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, виданий на ім'я ОСОБА_2 відділом Держкомзему у Березанському районі Миколаївської області 29 грудня 2012 року;

витребувати від ОСОБА_3 на користь держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області земельну ділянку площею 2.0 га з кадастровим номером НОМЕР_2;

стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4, проти задоволення позову заперечував. Просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 06 березня 2017 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі перший заступник прокурора Миколаївської області посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог. Зокрема, перший заступник прокурора Миколаївської області посилався на невідповідність висновків суду щодо початку перебігу позовної давності дійсним обставинам справи.

Дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішенні, районний суд прийшов до висновку про те, що рішення ХХ11 сесії 6 скликання Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №9 від 14 грудня 2012 року є незаконним, оскільки земля, що була надана у власність ОСОБА_2 є лісовим фондом, знаходилась в постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ». Березанською райдержадміністрацією розпорядження про вилучення зазначеної земельної ділянки із постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» не приймалось. Проект землеустрою про відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 2.00 га, розміщеної в урочище «Коблеве» для надання у власність ОСОБА_2 до Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства не надходив на розгляд і відповідно з ним не погоджувався та спірна земля розташована в межах прибережної захисної смуги, чим були порушені вимоги ЗК України, ЛК України та ВК України. У зв'язку з наведеним є недійсним і державний акт на право власності на земельну ділянку, а земельна ділянка підлягає витребуванню у добросовісного набувача.

Отже, відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим, проте прокурором пропущена позовна давність для звернення з вимогою до суду, оскільки здійснюючи нагляд за додержанням та застосуванням законів, прокуратура мала об'єктивну можливість довідатися про порушення законодавства, допущені при прийнятті оскаржуваних рішень сільською радою не пізніше серпня 2013 року, але прокурор звернуся до суду лише у жовтні 2016 року.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо пропуску позовної давності, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Рішення районного суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Висновки районного суду в мотивувальній частині судового рішення щодо незаконності рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №9 від 14 грудня 2012 року, рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №11 від 26 грудня 2012 року, недійсності державного акту серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку та витребування зазначеної землі, сторонами не оскаржуються.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

В силу ст.ст.13-14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону і гарантується державою.

Відповідно до ст.ст.78-83,116,118,125,126 ЗК України (в редакції, що діяли на час передачі земельної ділянки), право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Земельна ділянка як об'єкт права власності являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує права інших осіб.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Громадяни є суб'єктами права власності на землі приватної власності.

Територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності. Це право вони реалізують безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин 1,3 ст.60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Аналогічні положення передбачені ч.ч.1,5-9 ст.88 ВК України, в якій зазначено, що з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Прибережні захисні смуги уздовж морів є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній або комунальній власності і можуть надаватись у передбаченому законом порядку лише у користування фізичних та юридичних осіб та лише для цілей, визначених земельним та водним законодавством (статті 59, 84 ЗК України, статті 85, 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги (з установленою в них пляжною зоною) встановлюються за окремими проектами землеустрою, які є документами, що містять графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (п.п.1,2) за №9 від 14 грудня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства» затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства із земель не наданих у власність та користування і надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2.0 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства в селі Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (а.с.14).

Наступним рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (п.1) за №11 від 26 грудня 2012 року «Про затвердження проектів із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у власності громадян» затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту села Коблеве, Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області площею 2.0 га (забудовані землі) на комерційне призначення для будівництва об'єктів інфраструктури та закладів громадського харчування (а.с.15).

На підставі цього рішення ОСОБА_2 29 грудня 2012 року відділом Держкомзему у Березанському районі Миколаївської області видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 (а.с.39).

На час прийняття вказаних рішень спірна земельна ділянка частково входила в межі державного лісового фонду, перебувала у державній власності та у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ» квартал 34 виділ 2,3 Березанського лісництва (а.с.24).

Згода на вилучення вказаної земельної ділянки з постійного користування чи відмова від постійного користування земельною ділянкою ДП «Очаківське ЛМГ» не надавались, інформація про наявність погоджень на зміну цільового призначення, вилучення, відмову від користування спірною земельною ділянкою Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства відсутня (а.с.25,26,27).

За повідомленням Відділу Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області, спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі Чорного моря на приблизній відстані 1 095 -1 105 м. (південна межа) та 1 282 - 1 292 м. (північна межа) від урізу води Чорного моря (а.с.28 зв.).

В подальшому, 29 травня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, зареєстрований в реєстрі за №425, відповідно до якого останній придбав у власність вказану земельну ділянку (а.с.38,39).

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (ч.5 ст.116 ЗК України, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень ст.ст.141,149 чинного ЗК України земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача.

Відповідно до частин 1,2 ст.20 ЗК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності проводиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу.

Так, положеннями ст.122 ЗК України (в редакції, який діяв на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в ч.2 ст.3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Повноваження державної адміністрації з питань земельних та лісних відносин визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації» земельним та лісовим законодавством.

Відповідно до ст.21 Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 09 квітня 2004 року, п.4 ч.1 ст.31 ЛК України (у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень державної адміністрації у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі, передачу у власність, в постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст.21 ЗК України).

Наведене свідчить про відсутність у Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області повноважень щодо передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2, оскільки її власником згідно ст.122 ЗК України та ст.31 ЛК України є держава в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області.

Окрім цього, за положеннями ч.1 ст.3 ВК України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст.58 ЗК України та ст.4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

За положеннями ст.60 ЗК України та ст.88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою (уздовж морів - не менше двох кілометрів від урізу води, пляжна зона - не менше 100 метрів від урізу води).

Водночас за змістом п.2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2004 року за №1470/10069 (далі - Порядок) у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст.88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами, іншими водними об'єктами і землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

За пунктом «г» частини 2 ст.61, ст.62 ЗК України у межах прибережних захисних смуг та пляжної зони прибережних захисних смуг уздовж морів забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних.

Крім того, відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісогосподарського призначення.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» від 10 квітня 2008 року №610-р (яке діяло на час виникнення спірних правовідносин), Міністерству екології та природних ресурсів, Міністерству аграрної політики та продовольства, Міністерству оборони, Державному агентству лісових ресурсів та Державному агентству земельних ресурсів зобов'язано зупинити прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення, крім випадків, коли за умови обґрунтування неможливості реалізації альтернативних варіантів вирішення питання ділянки вилучаються і передаються у постійне користування та/або в оренду.

Отже, із системно-логічного аналізу вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про доведеність факту незаконного отримання відповідачем ОСОБА_2 у власність земельної ділянки без згоди щодо її вилучення у попереднього користувача ДП «Очаківське ЛМГ» та з порушенням порядку, встановленого для вилучення земель лісового фонду і зміни їх цільового призначення. Відсутність узгодження проекту такого відводу з уповноваженим органом лісового господарства, та висновку державної експертизи землевпорядної документації, призвело до того, що рішення сільської ради щодо відводу та надання у власність земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги уздовж моря, за рахунок земель ДП «Очаківське ЛМГ» були прийнятті поза межами його повноважень з вирішення земельних питань.

Таким чином, висновки районного суду про порушення діючого законодавства при прийнятті оспорюваних рішень Коблівською сільською радою стосовно надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої в межах прибережної захисної смуги уздовж моря, для ведення особистого селянського господарства, при відсутності узгодженого проекту відведення спірної земельної ділянки з органом лісового господарства, відсутність висновку державної експертизи землевпорядної документації - є правильними.

Згідно зі ст.ст.16,21 ЦК України та ст.152 ЗК України одним із способів захисту права є визнання незаконними рішень органів державної влади.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на це, вищевказані обставини є підставою для визнання незаконними та скасування зазначених рішень Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області в частині затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства та щодо зміни цільового призначення цієї земельної ділянки.

Також згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

У ч.1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до підпункту «б» ст.21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Згідно положеннями ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскільки підставою для видачі ОСОБА_2 Державного акту на право власності на земельну ділянку було зазначене рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, яке прийнято нею з порушенням вимог земельного, лісового та водного законодавства, а також з перевищенням повноважень, то є підстави, передбачені ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України для визнання цього акту недійсним.

Відповідно до ч.3 ст.388 ЦК України якщо майно набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно ч.2 ст.117 ЗК України спірна земельна ділянка є державною власністю, розпорядником якої, відповідно до повноважень визначених ст.ст.122,149 ЗК України, є Березанська районна державна адміністрація Миколаївської області, і за таких обставин, оскільки ОСОБА_2 отримала у власність спірну земельну ділянку з порушенням норм земельного, лісового і водного законодавства та відчужила її ОСОБА_3 у зв'язку з чим це майно вибуло із володіння Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області поза її волею, то порушене право державної власності на підставі ст.203, ч.215, ч.3 ст.388 ЦК України підлягає захисту шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність держави в особі Березанської районної адміністрації Миколаївської області.

Проте, встановивши вищевказані обставини справи, районний суд помилково відмовив у задоволені позовних вимог, пославшись на пропуск позивачем позовної давності.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущену позовну давність, виходячи з такого.

Так, представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 заявив про застосування позовної давності в суді першої інстанції (а.с.78-80).

Обґрунтовуючи дотримання позовної давності при зверненні до суду у жовтні 2016 року, прокурор посилався на те, що про факт порушення права державної власності розпоряднику цієї власності - Березанській районній державній адміністрації Миколаївської області стало відомо лише у липні 2016 року після повідомлення прокуратурою про виявлені порушення земельного законодавства при прийнятті спірних рішень.

Відповідно до ст.ст.256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому, норма частини першої ст.261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (постанова Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року №6-152/цс14).

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Так, в судовому засіданні апеляційної інстанції, прокурор стверджував, що про порушення прав на спірну земельну ділянку Березанська районна державна адміністрація Миколаївської області дізналася тільки після отримання повідомлення прокуратури про виявленні порушення за результатами опрацювання публічної кадастрової карти України, у зв'язку з чим саме з цього часу стало зрозумілим протиправність дій посадових осіб при прийнятті рішень та з'явилася об'єктивна можливість знати про обставини порушення прав Березанської райдержадміністрації, як розпорядника спірної земельної ділянки.

Крім того, на думку колегії суддів, сам по собі факт погодження виділу землі не вказує на незаконність подальших дій органу, який прийняв остаточне рішення, яке саме і мало юридичні наслідки, така незаконність, як зазначено вище, встановлена лише прокурорською перевіркою.

Також, із компетенції прокуратури вилучені повноваження щодо загального нагляду за дотриманням вимог закону суб'єктами цивільних відносин, а тому в межах наданих повноважень прокурор здійснює перевірку лише за наявності приводу, тобто лише у разі звернення суб'єкта правовідносин. А за таких обставин, лише з часу виявлення прокурором порушень закону при перевірці починається перебіг строку позовної давності.

Такий висновок колегії суддів не суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-2469 цс-16.

Оскільки суд першої інстанції був іншої думки щодо застосування позовної давності то його рішення, в силу приписів ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Поряд цим, ухвалюючи таке рішення колегія судів враховує також і вимоги ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо недопустимості позбавлення власності не інакше, як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В постанові від 18 вересня 2013 року у справі №6-92ц13 Верховний Суд України зазначив, що основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1.

Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

У даному випадку звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання.

Адже передача земельної ділянки державної власності у власність ОСОБА_2 відбулася незаконно.

При цьому колегія вважає, що рішення колегії суддів направлене на збереження справедливого балансу між інтересами суспільства і інтересами окремої людини.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що звернення прокурора з позовом за захистом порушених прав держави, про що відповідний орган державної влади (Березанська районна державна адміністрація Миколаївської області) раніше не знав, здійснено в межах строків позовної давності, передбачених ст.256 ЦК України.

За таких обставин, апеляційна скарга в межах її доводів, на підставі ст.308 ЦПК України, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області в рівних частках підлягають стягненню судові витрати, понесені в обох судових інстанціях в розмірі 274 499 грн. 60 коп., тобто з кожного по 91 499 грн. 86 коп.

Керуючись ст.ст.303,309,316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області - задовольнити частково.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 06 березня 2017 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

Позовні вимоги першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство», про визнання незаконним та скасування рішень сільської ради, визнання недійсним і скасування державного акта на право власності та витребування земельної ділянки - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №9 від 14 грудня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства» в частині затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці України ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства із земель не наданих у власність та користування в селі Коблеве в межах Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та надання у власність громадянки України ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2.0 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства, із земель не наданих у власність та користування в селі Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Визнати незаконним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №11 від 26 грудня 2012 року «Про затвердження проектів із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у власності громадян», в частині затвердження проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності громадянки України ОСОБА_2 для особистого селянського господарства в межах населеного пункту села Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області площею 2.0 га (забудовані землі) на комерційне призначення для будівництва об'єктів інфраструктури та закладів громадського харчування.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 з кадастровим номером НОМЕР_2, виданий 29 грудня 2012 року відділом Держкомзему у Березанському районі Миколаївської області на ім'я ОСОБА_2.

Витребувати від ОСОБА_3 і повернути у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області земельну ділянку площею 2.0 га, з кадастровим номером НОМЕР_2, розташовану в селі Коблеве в межах Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

В задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство», про скасування державного акту - відмовити.

Стягнути в рівних частках з Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь прокуратури Миколаївської області по 91 499 (дев'яносто одна тисяча чотириста дев'яносто дев'ять) грн. 86 коп. з кожного судового збору, сплаченого в обох судових інстанціях.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина