Рішення № 67300354, 13.06.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 642/2834/16-ц Головуючий суддя І інстанції Грінчук О. П.

Провадження № 22-ц/790/1544/17 Суддя доповідач Піддубний Р.М.

Категорія: відшкодування шкоди

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: судді Піддубного Р.М.,

суддів: Пилипчук Н.П., Швецової Л.А.,

за участю секретаря: Доля О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 15 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, -

встановила:

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 29 вересня 1997 року на станції «Харків-пасажирський» його було травмовано тепловозом, внаслідок чого йому заподіяно тяжкі тілесні ушкодження та встановлено 70% втрати загальної працездатності безстроково. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 17 червня 2008 року з Державного підприємства «Південна залізниця» на його користь було стягнуто компенсацію втраченого заробітку у розмірі 1215 грн. 68 коп. щомісячно. Протягом даного періоду часу відбулося підвищення вартості життя, а тому відповідно до ч. 1 ст. 1208 ЦК України визначена судовим рішенням компенсація за період з січня 2014 року по квітень 2016 року підлягає індексації, у зв'язку з чим має бути стягнуто з відповідача 52 282 грн. 75 коп. Крім того, ОСОБА_2 посилався на те, що на час отримання травми йому було 17 років та він продовжував навчання. Судово-медичним обстеженням встановлено, що його загальна працездатність втрачена на 70 %. У період з червня 2014 року по лютий 2015 року він працював юрисконсультом на підприємстві та звільнився за станом здоров'я. Оскільки розмір його середньої заробітної плати складав 4261 грн. 23 коп., позивач просив стягнути на підставі ст. 462 ЦК України в редакції 1963 року (що діяв на час отримання травми) щомісячне відшкодування втраченого середнього заробітку в сумі 2 982 грн. 86 коп. ( 4261,23х70:100). Також позивач зазначив, що у зв'язку з каліцтвом він продовжує відчувати моральні страждання, позбавлений можливості працевлаштуватись, часто хворіє, перебуває в депресії та просив стягнути на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 15 грудня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «Південна залізниця» індексовану заробітну плату у зв'язку зі збільшенням вартості життя за період з серпня 2014 року по квітень 2016 року у розмірі 52 282 грн. 75 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням цього ж суду від 08 лютого 2017 року вирішено питання про судові витрати.

Представник ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просив рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм права процесуального, неповне з'ясування фактичних обставин справи. Зазначив, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин ч. 4 ст. 462 ЦК УРСР 1963 року, що підлягала застосуванню, не надав нормативного обґрунтування відмові у стягненні з відповідача моральної шкоди та не стягнув з відповідача документально підтверджені витрати на правову допомогу.

В апеляційній скарзі представник ПАТ «Українська залізниця» просив рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема вважав, що сама вимога про індексацію є безпідставною, оскільки не передбачена ЦК УРСР, яким регулюються спірні правовідносини, та акцентує увагу на тому, що задовольняючи позовні вимоги суд помилково стягнув не розмір індексації заробітної плати, а вже проіндексовану заробітну плату.

Апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судовим розглядом встановлено, що 29 вересня 1997 року на станції «Харків-пасажирський» при переході залізничних шляхів позивача було травмовано тепловозом, внаслідок чого він отримав тяжкі тілесні пошкодження - відкритий перелом обох кісток лівої голені в нижній третині, травматичну ампутацію нігтьової фаланги одного пальця правої стопи.

Згідно висновку МСЕК і висновком судово-медичної експертизи №411-Д від 4 жовтня 2001 року у зв'язку з травмою загальна втрата працездатності позивача становить 70% безстроково.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 17 червня 2008 року на користь немашкалова М.Ю. стягнуто з відповідача в якості компенсації втраченого заробітку по 1215 грн. 68 коп. щомісячно, яку він отримує до цього часу.

Визначаючи суму компенсації втраченого заробітку щомісячно, суд виходив з доходів, фактично отриманих позивачем, середня заробітна плата якого складала 1736 грн. 69 коп. та визначив суму компенсації у розмірі 1215 грн. 68 коп., що становить 70% від середньої заробітної плати позивача, виходячи з 70% втрати працездатності.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення індексації, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.1 ст.1208 ЦК України, а відтак є правові підстави для стягнення індексації у зв'язку зі збільшенням вартості життя за період з серпня 2014 року по квітень 2016 року. При визначенні розміру індексації суд взяв за основу розрахунок позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1208 ЦК за заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду.

Судова колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції в тій частині, що внаслідок підвищення вартості життя, є правові підстави для проведення індексації розміру стягнутого на користь позивача відшкодування за спірний період часу, і відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що до спірних правовідносин не може застосовуватись ст. 1208 ЦК України, як помилкові.

Разом з тим, судова колегія вважає, що суд помилково стягнув на користь ОСОБА_2 52282 грн. 75 коп., тобто суму яка за розрахунками позивача складається з проіндексованої заробітної плати. Розмір же індексації за спірний період становить 26753 грн. 47 коп., і саме ця сума підлягає стягненню на користь позивача. Доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині слід визнати обґрунтованими.

Погоджується судова колегія і з висновком суду в частині відсутності правових підстав для відшкодування позивачу втраченого заробітку в розмірі 2982 грн. 86 коп. щомісячно, при цьому виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Частиною 4 ст. 462 ЦК УРСР, на яку посилається позивач, передбачено право потерпілого після початку трудової діяльності відповідно до одержаної ним кваліфікації вимагати збільшення відшкодування за шкоду, пов'язану зі зменшенням його працездатності внаслідок ушкодження здоров'я, виходячи з розміру винагороди працівника його кваліфікації.

Проте, сам по собі той факт, що позивач у період з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2015 року працював юрисконсультом у ПП «Земля та люди» і розмір його середньої заробітної плати складав 4261 грн. 23 коп., не дає підстав для зміни розміру відшкодування за шкоду, пов'язану зі зменшенням працездатності внаслідок ушкодження здоров'я, визначеного рішенням Апеляційного суду Харківської області від 17 червня 2008 року.

Оскільки рішенням суду позивачу визначено розмір відшкодування шкоди не у відповідності до мінімальної заробітної плати, відсутні підстави для збільшення відшкодування шкоди відповідно до вимог ч. 2 ст. 1208 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги позивача стосовно безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди судова колегія визнає обґрунтованими.

Так, відмовляючи у задоволенні цієї вимоги суд послався на недоведеність розміру шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданою позивачу шкодою.

Такий висновок не можна визнати законним та обґрунтованим.

За приписами ст.1167 ЦК України, моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, крім випадків, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За загальними правилом ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Положеннями п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

На обґрунтування своїх вимог про стягнення 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, позивач посилався на те, що у зв'язку з каліцтвом він продовжує зазнавати моральних страждань - позбавлений можливості працевлаштування на постійну роботу, часто хворіє, перебуває у депресійному стані, що беззаперечно впливає на відносини з близькими людьми.

Доводи ОСОБА_2 жодним чином не спростовані відповідачем, а тому у суду немає підстав ставити під сумнів твердження позивача.

Разом з тим апеляційний суд вважає, що при визначенні суми компенсації відшкодування моральної шкоди при даних правовідносинах і встановлених обставинах слід керуватися принципами розумності і справедливості.

Враховуючи конкретні обставини справи, ступінь порушень життєвих стосунків позивача у зв'язку з каліцтвом, а також характер додаткових зусиль для організації життя, колегія вважає, що з відповідача підлягає стягненню сума моральної шкоди в розмірі 3000 грн.

Обґрунтованими слід визнати і доводи апеляційної скарги стосовно незаконної відмови у стягненні витрат на правову допомогу.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (далі - Закон).

Згідно зі ст.1 Закону розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У п. 47 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Матеріали справи свідчать, що під час розгляду справи судом першої інстанції стороною позивача були надані письмові докази на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу в розмірі 1575 грн., з розрахунком цієї суми відповідно до закону (а.с.27-31; 66-69), а тому такі витрати підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

За таких обставин рішення суду першої інстанції необхідно змінити - стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у зв'язку з підвищення вартості життя 26 753 грн. 47 коп. замість 52 282 грн. 75 коп., на відшкодування моральної шкоди стягнути 3 000 грн., а також відшкодувати витрати, пов'язані з наданням правової допомоги у сумі 1 575 грн.

На підставі викладеного, керуючись: ст.ст. 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, та публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 15 грудня 2016 року змінити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, у зв'язку з підвищення вартості життя 26 753 грн. 47 коп., на відшкодування моральної шкоди 3000 грн., а також витрати, пов'язані з наданням правової допомоги, у сумі 1 575 грн.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір к розмірі 551 грн. 20 коп.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді