Рішення № 67284832, 15.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження №22-ц/796/6784/2017 Головуючий у 1-й інстанції: Малинников О.Ф.

справа №761/32652/15-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Болотова Є.В.

за участю секретаря Горбачової І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 08 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей Київського районного управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини,-

УСТАНОВИЛА:

В жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визначити місце проживання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою місця проживання батька, а саме: АДРЕСА_1.

Вимоги обґрунтовує тим, що з вересня 2006 року перебував у шлюбі з ОСОБА_1, який розірвано рішенням суду від 04 вересня 2015 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_5.

Зазначає, що його дружина уродженка м.Феодосія АР Крим. Після окупації півострова у 2014 році, у сім»ї виникли сварки на суспільно-політичному підґрунті та в червні 2014 року дружина разом із сином повернулася до батьків у м.Феодосія та прийняла російське громадянство.

ОСОБА_3 вказує, що його син є громадянином України, має всі належні умови для проживання із батьком, в нього є власна кімната, йому забезпечене належне утримання та виховання, робочий графік ОСОБА_3 дозволяє приділяти багато вільного часу сину. В свою чергу, за місцем проживання матері, сину не гарантовано таких умов.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 08 серпня 2016 року позовні вимоги задоволено, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з його батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі посилається на неправдивість тверджень позивача про причини переїзду ОСОБА_1 до м.Феодосія. Дійсними причинами вказує аморальну поведінку ОСОБА_3 та його зневажливе ставлення до дружини та дитини. Висновки про зміну громадянства є припущеннями, а відтак, як наслідок, застосування судом норм права, що регулюють розгляд справ за участю іноземного елемента - помилкові.

Вказує на невідповідність обставини, що викладена у Висновку Служби у справах дітей Київського районного управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, щодо виїзду разом із дитиною без згоди батька до АР Крим, зазначаючи, що ОСОБА_3 добровільно надавав письмові згоди.

Посилається на те, що під час розгляду справи судом не установлено обставин прихильності дитини до кожного із батьків, не враховано принцип Декларації прав дитини щодо недопущення необґрунтованих випадків розлучення дитини із матір»ю.

Посилається на неналежне повідомлення про час і місце розгляду справи, чим не забезпечено гарантії реалізації процесуальних прав.

В судовому засіданні 08 червня 2017 року позивач та його представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги, в подальшому в судове засідання не з»явились.

Представник відповідача подав заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності відповідача, апеляційну скаргу просить задовольнити.

Представник третьої особи в судове засідання не з»явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.

У відповідності до ст.305 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явились в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції установлено, що з вересня 2006 року сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням суду від 04 вересня 2015 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до даних Акту обстеження умов проживання, складеного комісією Служби у справах дітей Київського району управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради 22 лютого 2016 року, проведено обстеження квартири АДРЕСА_2, та встановлено, що квартира відповідає умовам для проживання, дитина має окрему кімнату, обладнану місцями для відпочинку та навчання.

Відповідно до даних Висновку щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4, складеного Службою у справах дітей Київського району управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради №172 від 22 березня 2016 року, розглянуто питання визначення місця проживання дитини та встановлено, що ОСОБА_1 виїхала до АР Крим разом із дитиною, не надала необхідний пакет документів для вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини разом з нею. Висновком визнано за можливе визначення місця проживання дитини разом із батьком.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що малолітній ОСОБА_4 є громадянином України, за місцем проживання батька йому у повній мірі створені умови для проживання, виховання та розвитку, батько має можливість приділяти цьому достатньо часу.

Проте повністю з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч.1 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

За приписами ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров»я, в якому вона проживає.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року №44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов»язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов»язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Закон України «Про охорону дитинства» є основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров»я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Відповідно до ст.11 цього Закону сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Отже, будь-які правові питання повинні враховувати пріоритет надання якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Окрім того, у принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір»ю.

Вирішуючи спір, судом першої інстанції не установлено виняткових обставин у розумінні статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір»ю, та помилково визнано наявними підстави для розлучення дитини з матір»ю.

Колегія визнає факти в тих обсягах, в яких вони доведені належними та допустимими доказами. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, що ОСОБА_1 припинила громадянство України, натомість в матеріалах справи наявна ксерокопія паспорта громадянина України ОСОБА_1 Відтак, не підлягають застосуванню положення законодавства, що регулюють розгляд справ за участю іноземного елемента, а посилання суду першої інстанції на Закон України «Про міжнародне приватне право» та ст.414 ЦПК України є помилковим.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції уважав установленим факт того, що дитина проживає з батьком, проте матеріали справи таких доказів не містять та в суді апеляційної інстанції позивачем таких доказів не надано.

Натомість, з матеріалів справи убачається, що позивачем надавались дозволи на тимчасовий виїзд дитини у супроводі матері ОСОБА_1 до АР Крим у період з 29 грудня 2014 року по 29 грудня 2015 року; з 30 грудня 2015 року по 31 грудня 2016 року, що спростовує твердження позивача про вивезення дитини без згоди батька, а також відомості, викладені у Висновку, складеного Службою у справах дітей Київського району управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради №172 від 22 березня 2016 року.

Надаючи оцінку Висновку щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4, складеного Службою у справах дітей Київського району управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради №172 від 22 березня 2016 року, колегія суддів зауважує на те, що цим висновком не установлено виняткових обставин для розлучення дитини з матір»ю, а створення батьком належних умов для проживання дитини само по собі такими обставинами не являється.

Поряд з цим колегія суддів зазначає, що статтею 161 СК України визначено механізм вирішення спору між батьками щодо того, з ким із батьків проживатиме дитина, проте визначення конкретного помешкання не є предметом розгляду спорів даного характеру, відтак вимога в частині визначення місця проживання дитини за конкретною адресою є безпідставною.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 08 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей Київського районного управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий-суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В. Болотов