Постанова № 67284522, 19.06.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2017 р.Справа № 921/8/17-г/4

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Давид Л.Л.

суддівГриців В.М.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Оштук Н.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 соціальної політики Тернопільської міської ради, м. Тернопіль від 17.03.2017 за вих. № 1316/13/2 (вх. № апеляційного суду 01-05/1655/17 від 05.04.2017)

на рішення господарського суду Тернопільської області від 02.03.2017

у справі № 921/8/17-г/4 (суддя Бурда Н.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ в особі Тернопільської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Тернопіль

до відповідача ОСОБА_2 соціальної політики Тернопільської міської ради, м. Тернопіль

про cтягнення заборгованості на суму 82 560,29 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 1083 від 12.12.2016);

від відповідача: не зявився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського Тернопільської області від 02.03.2017 у справі № 921/8/17-г/4 (суддя Бурда Н.М.) позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 соціальної політики Тернопільської міської ради, (вул. Лисенка, 8, м. Тернопіль, ідент. код 03195636) на користь ПАТ "Укртелеком" в особі Тернопільської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (вул. Чорновола, 1, м. Тернопіль, ідент. код 01188052) 82 560 грн. 29 коп. заборгованості з компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам, 1378 грн. в повернення сплаченого судового збору.

Відповідач, не погодившись з винесеним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 02.03.2017 у справі № 921/8/17-г/4 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Скаржник в апеляційній скарзі, покликаючись на п. 26 розділу VІ «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012, зазначає про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було взято до уваги те, що Відповідач відшкодовує фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у звязку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у звязку з прийняттям на військову службу за контрактом у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообовязкового державного соціального страхування.

Також, Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не залучено до участі у справі в якості іншого Відповідача ОСОБА_4 соціальної політики України, участь якого могла б обєктивно дослідити всі обставини справи.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_2 соціальної політики Тернопільської міської ради, м. Тернопіль від 17.03.2017 за вих. № 1316/13/2 (вх. № апеляційного суду 01-05/1655/17 від 05.04.2017) на рішення господарського суду Тернопільської області від 02.03.2017 у справі № 921/8/17-г/4 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.04.2017.

У поданому суду відзиві на апеляційну скаргу від 12.04.2017 Позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, з підстав правомірності та обґрунтованості судового рішення.

Ухвалою суду від 19.04.2017 розгляд апеляційної скарги відкладено на 06.06.2017.

В доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу від 16.06.2017 Позивач зазначає про сплату Відповідачем на рахунок Позивача 82 560,29 грн. компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам, що підтверджується банківською випискою з рахунку Позивача від 19.05.2017.

Відповідач участі свого уповноваженого представника в судовому засіданні від 19.06.2017 не забезпечив, натомість подав суду клопотання від 14.04.2017 про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

У звязку з тим, що станом на 19.06.2017 суддя Плотніцький Б.Д. перебуває у відрядженні, розпорядженням керівника апарату Львівського апеляційного господарського суду № 264 від 19.06.2017 справу № 921/8/17-г/4 передано на проведення автоматизованої заміни судді члена колегії судді Плотніцького Б.Д.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.06.2017 у склад колегії суддів для розгляду справи № 921/8/17-г/4 замість судді Плотніцького Б.Д. введено суддю Гриців В.М.

Представник Позивача в судовому засіданні підтримав свої доводи та заперечення з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу та в доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу.

Згідно з ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 19.06.2017 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду керувалась наступним:

Як зазначено Позивачем у позовній заяві, за призовом під час мобілізації на особливий період призвано на військову службу 13 (тринадцять) працівників Тернопільської філії ПАТ "Укртелеком" (Позивач), які на час мобілізації звільнені від виконання службових обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, за липень - грудень 2014 року та липень грудень 2015 року Позивач виплатив мобілізованим працівникам (ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17Р.) 82 560,29 грн. (розрахунок заборгованості ОСОБА_2 праці та соціальної політики Тернопільської міської ради з компенсації середнього заробітку, виплаченого Тернопільською філією ПАТ "Укртелеком" за липень - грудень 2014 року та липень - грудень 2015 року) (а.с. 14).

Про здійснені витрати на виплату середнього заробітку Позивачем з липня 2014 року по грудень 2014 року та з липня 2015 року по грудень 2015 року було подано до ОСОБА_2 соціальної політики Тернопільської міської ради звіти про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у звязку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у звязку з прийняттям на військову службу за контрактом. Дані звіти підписано представниками Позивача та військовими комісарами відповідних військових комісаріатів, а також скріплено їх печатками (а.с. 15-33).

Як встановлено судом першої інстанції, 23.06.2016 Державною фінансовою інспекцією у Тернопільській області складено довідку № 04-22/133 зустрічної звірки документального підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювались між ОСОБА_2 соціальної політики Тернопільської міської ради та Тернопільською філією Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" за період з 01.01.2014 по 31.05.2016, якою встановлено, що станом на 01.01.2016 та 31.05.2016 заборгованість ОСОБА_2 перед Товариством становить 82 560,29 грн., в тому числі: за 2014 17 822,41 грн. та за 2015 64 737,88 грн. (а.с. 74-80).

Про здійснені витрати на виплату середнього заробітку Позивач повідомив Відповідача, надіславши на його адресу претензію за № 10-12/88 від 14.12.2016 з вимогою оплати 82 560 грн. 29 коп. заборгованості з компенсації середнього заробітку, виплаченого мобілізованим працівникам, у відповідь на яку ОСОБА_2 листом № 5640/13.3 від 26.12.2016 повідомило, що суми компенсації подані 15.12.2015 на суму 13 898,22 грн. відображено у фінансовій звітності установи, а суми компенсацій поданих на відшкодування у 2016 році в розмірі 68 662,07 грн. не відображені у звітності, оскільки бюджетом 2016 р. не передбачені видатки на відшкодування цих компенсацій та не визначено управління соцполітики розпорядником коштів на ці цілі (а.с. 34, 35).

У звязку з невиплатою Відповідачем компенсації середнього заробітку, виплаченого Позивачем мобілізованим працівникам протягом 2014-2015 років, Позивач звернувся до суду про стягнення з Відповідача коштів в розмірі 82 560,29 грн.

Працівникам, які залучаються до виконання обовязків, передбачених законами України Про військовий обовязок і військову службу і Про альтернативну (невійськову) службу, Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

У відповідності до ч. 2 ст. 39 Закону України Про військовий обовязок і військову службу, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною пятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною пятою статті 61 Закону України Про освіту.

Як передбачено нормами статті 119 Кодексу законів про працю України, в редакції від 14.05.2015, які почали діяти з 11.06.2015, за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Законом України від 24.12.2015 № 911-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені зміни до ст. 119 Кодексу законів про працю України, які почали діяти з 01.01.2016, у відповідності до яких виплата грошового забезпечення вищезазначеним працівникам здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників визначено Порядком виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у звязку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у звязку з прийняттям на військову службу за контрактом (в редакції чинній на момент звернення з позовом до суду) (далі по тексту - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 105.

Пунктом 1 Порядку визначено, що компенсація у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період здійснюється за рахунок коштів, передбачених у Державному бюдженті.

У відповідності до пункту 2 Порядку головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: ОСОБА_4 соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі структурні підрозділи соціального захисту населення); структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім мм. Києва та Севастополя) рад (далі органи соціального захисту населення) (п. 2 Порядку)

Бюджетні кошти спрямовуються підприємствам, установам, організаціям на компенсацію витрат на виплату середнього заробітку працівникам, які працювали на таких підприємствах, в установах, організаціях на час призову на військову службу (п. 3 Порядку).

Пункт 4 Порядку передбачає, що для отримання компенсації з бюджету середнього заробітку підприємства, установи та організації подають щомісяця до 15 числа органові соціального захисту населення звіти про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 1, погоджені районним (міським) військовим комісаріатом або військовою частиною, що здійснювали призов працівників на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа структурному підрозділу соціального захисту населення копій зазначених звітів, а також зведеного звіту про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 2.

Структурні підрозділи соціального захисту населення щомісяця до 23 числа подають відомості про загальний обсяг фактичних витрат на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам згідно з додатком 3 Мінсоцполітики для спрямування їм бюджетних коштів, що спрямовуються органам соціального захисту населення для перерахування підприємствам, установам, організаціям.

Частиною 2 статті 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії встановлено, що державні соціальні гарантії є обовязковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 № 911 були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 105 та встановлено, що дія цієї постанови поширюється на громадян України, які починаючи з:

18 березня 2014 р. були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період;

8 лютого 2015 р. були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану;

11 червня 2015 р. були призвані на строкову військову службу, а також призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено ч. 1 та ч. 3 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобовязання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі ОСОБА_3 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України).

Згідно зі ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обовязків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобовязання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Натомість, доказів наявності обставин, передбачених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобовязання Відповідачем суду не подано.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

У відповідності до ч. 1 ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобовязання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобовязаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобовязання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

З врахуванням наведеного, посилання Апелянта на те, що він не володіє коштами для виконання своїх зобовязань не є тією обставиною (подією), яка звільняє його від передбаченої законом відповідальності за неналежне виконання зобовязання.

З огляду на обставини справи, вищенаведені висновки суду та враховуючи норми ст.ст. 11, 509, 526 ЦК України та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 105, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності та обґрунтованості позову про стягнення з Відповідача 82 560 грн. 29 коп. компенсації середнього заробітку, виплаченого працівникам, які були мобілізовані в періоди з липня по грудень 2014 року та з липня по грудень 2015 року.

Щодо доводів Апелянта на положення Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік» судова колегія зазначає, що предметом даного спору є стягнення грошової компенсації понесених Позивачем витрат на виплату середнього заробітку працівникам, які були мобілізовані у 2015 році.

Стосовно доводів Апелянта про те, що господарським судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання Відповідача про залучення до участі у справі в якості іншого Відповідача ОСОБА_4 соціальної політики України, яке є головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми, судова колегія погоджується з мотивами суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні такого клопотання та зазначає, що розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: ОСОБА_4 соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій; структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м.м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім мм. Києва та Севастополя) рад, яким в даному випадку є Відповідач, якому в свою чергу і подавались Позивачем звіти про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

А відтак, Відповідачем не доведено належними і допустимими доказами необхідність залучення до участі у справі саме ОСОБА_4 соціальної політики України, оскільки Відповідач у справі - ОСОБА_2 соціальної політики у Тернопільській області є юридичною особою та розпорядником бюджетних коштів згідно Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 105.

У відповідності до вимог ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, обставини, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, в порядку статтей 33, 34 ГПК України, Апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого господарського суду не вбачає.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відносяться на Скаржника.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 соціальної політики Тернопільської міської ради, м. Тернопіль від 17.03.2017 за вих. № 1316/13/2 (вх. № апеляційного суду 01-05/1655/17 від 05.04.2017) залишити без задоволення, а рішення господарського суду Тернопільської області від 02.03.2017 у справі № 921/8/17-г/4 - без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 21.06.2017.

Головуючий суддяЛ.Л. Давид

СуддяВ.М.Гриців

СуддяІ.Б.Малех