Постанова № 67284362, 08.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2017 р. справа№ 911/4620/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Власова Ю.Л.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача -. не з'явились

відповідача - Шерстюк Ю.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінєст"

на рішення Господарського суду Київської області від 15.12.2015 р.

у справі № 911/4620/15 (суддя - Саванчук С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінєст"

про стягнення 24 741,66 грн

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінєст"

до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром"

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінєст" про стягнення з відповідача 17 314,24 грн основного боргу, 404,46 грн 3% річних та 7 022,96 грн інфляційних втрат.

В процесі розгляду справи місцевим судом від відповідача надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінєст" до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром" про зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.12.2015 р. у справі № 911/4620/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінєст" 17 314,24 грн - основного боргу, 7 021,24 грн - інфляційних втрат та 404,46 грн - 3% річних. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 р. у справі № 911/4620/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2016 р., рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні первісного і зустрічного позовів у повному обсязі.

Однак, постановою Верховного Суду України від 15.03.2017 р. постанову Вищого господарського суду України від 13.07.2016 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 р. у справі № 911/4620/15 скасовано, а справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінєст" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 15.12.2015 р. у справі № 911/4620/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким в частині задоволених первісних позовних вимог відмовити повністю та задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач за первісним позовом посилається на те, у нього відсутній обов'язок з оплати поставленого товару, оскільки умовами укладеного договору поставки визначено обов'язок покупця оплачувати виключно реалізований товар. Більше того, якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів, покупець має право повернути його постачальнику, а постачальник зобов'язаний забрати такий товар.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.05.2017 р.

У судовому засіданні 18.05.2017 р. сторони надали пояснення по суті спору, після чого колегією суддів було оголошено перерву до 08.06.2017 р.

В засідання суду, призначене на 08.06.2017 р., представник позивача не з'явився, однак надав пояснення у попередньому судовому засіданні.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.04.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Поліпром" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінєст" (далі - покупець) було укладено договір поставки № 101-150-ДА14 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити товар згідно із замовленнями покупця, а покупець прийняти його відповідно до накладних та Протоколу узгодження цін, що є невід'ємною частиною договору та оплатити товар у строки, зазначені в пункті 3.2 договору.

Згідно з п. 3.2 договору покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015 р. (п. 4.16 договору).

На виконання умов укладеного договору постачальником було поставлено, а покупцем прийнято товар, на загальну суму 178 181,52 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме:

№ 7010 від 13.05.2014 р. на суму 42 705,18 грн;

№ 8018 від 27.05.2014 р. на суму 44 680,08 грн;

№ 10061 від 18.06.2014 р. на суму 10 868,34 грн;

№ 11023 від 27.06.2014 р. на суму 3 862,02 грн;

№ 12271 від 11.07.2014 р. на суму 11 141,40 грн;

№ 15194 від 18.08.2014 р. на суму 11 681,10 грн;

№ 16628 від 07.10.2014 р. на суму 17 753,04 грн;

№ 17609 від 19.11.2014 р. на суму 3 870,00 грн;

№ 17610 від 19.11.2014 р. на суму 8 077,20 грн;

№ 18126 від 11.12.2014 р. на суму 5 460,00 грн;

№ 18127 від 11.12.2014 р. на суму 7 800,12 грн;

№ 72 від 15.01.2015 р. на суму 6 413,04 грн;

№ 73 від 15.01.2015 р. на суму 3 870,00 грн.

Вказані видаткові накладні були підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені відбитками їх печаток.

До видаткової накладної № 8018 від 27.05.2014 р. на суму 44 680,08 грн складено акт розбіжності, що підписаний уповноваженими представниками обох сторін та скріплений відбитками їх печаток, відповідно до якого сторонами погоджено, що за вказаною видатковою накладною фактично поставлено товару менше на 31,80 грн.

Крім того, покупцем частково було повернуто товар постачальнику, відповідно до умов укладеного договору, всього на суму 3 015,48 грн, що підтверджується накладними на повернення від 27.05.2014 р. № 11015 на суму 2 293,20 грн, від 27.05.2014 р. № 11016 на суму 542,28 грн та актом розбіжності, що підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені відбитками їх печаток.

Відповідач частково розрахувався за поставлений товар, всього на суму 161 015,48 грн, що підтверджується платіжними дорученнями.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, в порушення умов укладеного договору свої зобов'язання щодо вчасної оплати товару не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 17 314,24 грн.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Встановлено, що свої зобов'язання за укладеним договором позивач виконав належним чином, та поставив відповідачу товар у повному обсязі.

Однак, відповідач свої зобов'язання щодо повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар не виконав, у зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем складає 17 314,24 грн.

Враховуючи те, що позивачем зобов'язання за укладеним договором виконані належним чином, заборгованість підтверджується первинними документами, виконання цих зобов'язань прийнято покупцем належним чином, повністю товар не оплачено, строк виконання обов'язку покупця з повної оплати товару настав, відповідач не реалізував своє право на повернення товару в обумовлений договором строк, відтак судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 17 314,24 грн основної заборгованості за укладеним договором є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Такого ж висновку дійшов і Верховний Суд України, який викладений в постанові Верховного Суду України від 15.03.2017 р.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та прость суд стягнути з відповідача 404,46 грн 3% річних та 7 022,96 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.

Судова колегія погоджується з перерахунком інфляційних втрат, здійсненим місцевим судом, відповідно до якого задоволенню підлягають 7021,24 грн інфляційних втрат та 404,46 грн 3% річних, розрахунок яких здійснено арифметично правильно.

Крім того вбачається, що в процесі розгляду справи місцевим судом від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінєст" до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром" надійшла зустрічна позовна заява про зобов'язання вчинити дії, а саме: забрати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінєст" нереалізований товар.

Обґрунтовуючи свої зустрічні позовні вимоги ТОВ "Фінєст" посилається на те, що умовами укладеного договору визначено обов'язок покупця оплачувати виключно реалізований товар, більше того, якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів, покупець має право повернути його постачальнику, а постачальник зобов'язаний забрати такий товар.

Так, позивач за зустрічним позовом зазначає, що після порушення провадження у даній справі ним було надіслано Товариству з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром" лист-вимогу від 20.10.2015 р. № 161, відповідно до якого вимагав від постачальника з'явитись для оформлення видаткових накладних для повернення товару за договором та забрати цей товар. До вказаного листа-вимоги додано акт нереалізованого товару на суму 15 310,97 грн.

Відповідно до п. 2.13 договору, якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів, покупець має право повернути його постачальникові, попередньо повідомивши про це постачальника, повернення нереалізованого товару здійснюється в присутності відповідальних представників покупця та постачальника на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів з моменту виставлення вимоги в письмовій формі, коригуючі накладні постачальник зобов'язаний надати протягом 5 робочих днів.

Згідно з п. 3.2 договору покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар.

Спірний товар поставлено у період з травня 2014 року по січень 2015 року, відтак, 30 календарних днів строку, з якого виникає право покупця повернути товар, що нереалізований, настав до порушення провадження у даній справі щодо всього спірного товару.

Матеріали справи не містять доказів, що покупець звертався до постачальника, в строк передбачений п. 2.13 укладеного договору, про повернення нереалізованого товару.

Крім того, відповідно до акту звірки взаєморозрахунків за договором між сторонами, станом на 31.01.2015 р., що підписаний уповноваженими представниками обох сторін та скріплений відбитками їх печаток, покупець визначає вартість спірного товару як свою заборгованість перед постачальником.

Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події; якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У зв'язку з тим, що визначені укладеним договором строки реалізації права позивача за зустрічним позовом повернути спірний товар сплинули та враховуючи, що настали строки оплати товару, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що зустрічні позовні вимоги безпідставні, не відповідають умовам укладеного сторонами договору та вимогам чинного законодавства, відтак не підлягають задоволенню.

При цьому колегією суддів було враховано вказівки Верховного Суду України, викладені в постанові від 15.03.2017 р., під час нового розгляду справи та вирішено спір на підставі належних доказів.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 15.12.2015 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінєст" задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінєст" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 15.12.2015 р. у справі № 911/4620/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 911/4620/15 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

Ю.Л. Власов