Рішення № 67284012, 19.06.2017, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 червня 2017 р. Справа № 918/280/17

Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Концерн Хлібпром"

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Наваро"

про стягнення заборгованості в сумі 47 099 грн. 66 коп.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2;

Від відповідача: ОСОБА_3 (директор)

Від відповідача: ОСОБА_4 (довіреність № б/н від 02.01.2017р.).

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Концерн Хлібпром" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 підприємства "Наваро" про стягнення заборгованості в сумі 47 099 грн. 66 коп.

24.04.2017р. ухвалою суду порушено провадження по справі розгляд якої призначено на 04.05.2017р.

03.05.2017р. відповідачем подано заяву, в якій останній просить суд застосувати строки позовної давності, крім того подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує і в задоволенні позову просить суд відмовити.

Вищезазначена заява про застосування строків позовної давності прийнята судом до розгляду.

04.05.2017р. ухвалою суду розгляд справи відкладено на 23.05.2017р.

22.05.2017р. позивачем подано заперечення на відзив на позовну заяву, в яких останній вказує на безпідставність тверджень відповідача, просить суд позов задоволити в повному обсязі.

23.05.2017р. ухвалою суду продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 06.06.2017р.

06.06.2017р. ухвалою суду розгляд справи відкладено на 19.06.2017р.

19.06.2017р. у судовому засіданні позивач підтримав позов в повному обсязі, наполягав на його задоволенні, в свою чергу відповідач проти позову заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

01.11.2011р. між ПАТ «Концерн Хлібпром» (сторона 1) та ПП «Наваро» (сторона 2) було укладено договір №лДГ-023422 про відшкодування платежів за оренду земельної ділянки за адресою: м.Рівне, вул. Коперніка, 6 (надалі - договір, а.с. 6).

Згідно п. 1.1 договору сторона 1 зобов'язується сплачувати до місцевого бюджету м.Рівне орендну плату за земельну ділянку в м.Рівне, по вул. Коперніка, 6, а сторона 2 зобов'язується відшкодувати вартість проведених орендних платежів за земельну ділянку згідно виставлених рахунків.

За пунктом 1.3 договору відшкодування орендних платежів за земельну ділянку сторонами проводиться до моменту прийняття Рівненською міською радою рішення про розірвання договору оренди зі стороною 1 та надання земельної ділянки в оренду стороні 2.

Відповідно до п. 3.1.1. Приватне підприємство «Наваро» зобов'язалось повністю відшкодувати Публічному акціонерному товариству «Концерн Хлібпром» до 25 числа місяця наступного за звітним, понесені ним витрати по оплаті орендних платежів за вищевказану земельну ділянку.

Вищезазначений договір був підписаний уповноваженими представниками сторін, та скріплений відтисками печаток позивача та відповідача.

Статтею 204 ЦК України презумується правомірність правочину.

На час розгляду справи доказів недійсності чи розірвання договору №лДГ-023422, зокрема відповідних судових рішень з цього приводу, господарському суду не надано.

З зазначеного вище договору суд вбачає, що відповідач зобов'язався відшкодовувати сплачені позивачем орендні платежі.

Як свідчать матеріали справи ПАТ «Концерн Хлібпром» сплатило орендних платежів за земельну ділянку (за яку зобов'язався відповідач відшкодовувати орендні платежі) у 2011 році в розмірі 7033,86 грн., за 2012 рік в розмірі 7033,86 грн., за 2013 рік в розмірі 7033,86 грн., за 2014 рік в розмірі 8121,72 грн., за 2015 рік в розмірі 10143,99 грн., за 2016 рік в розмірі 14536,34 грн.

Даний факт, зокрема підтверджується листом Державної податкової інспекції у м. Рівному №2234/17-16-12- 03-20 від 06.03.2017р. (а.с. 7).

Отже, суд вбачає, що ПАТ «Концерн Хлібпром» сплатило орендних платежів за вищевказану земельну ділянку за період з 01.11.2011 по 31.12.2016 р. в розмірі 48 042,09 грн. (без ПДВ).

Враховуючи положення зазначеного вище договору Приватне підприємство «Наваро» зобов'язане було здійснити відшкодування для ПАТ «Концерн Хлібпром» орендних платежів за період з 01.11.2011 по 31.12.2016 рр. за земельну ділянку у розмірі 57 650,51 грн з ПДВ (48 042,09 грн. без ПДВ * 20%)

Однак, Приватне підприємство «Наваро» здійснило відшкодування орендних платежів для ПАТ «Концерн Хлібпром» лише у розмірі 10 550,85 грн.

Отже, з зазначеного вбачається, що Приватне підприємство «Наваро» не виконало належним чином покладені на нього зобов'язання згідно договору №лДГ-023422 та не відшкодувало для ПАТ «Концерн Хлібпром» орендні платежі в повному обсязі за період 01.11.2011р. - 31.12.2016р. і в результаті таких дій за відповідачем рахується заборгованість в сумі 47 099,66 грн. з ПДВ (57 650,51 грн. з ПДВ - 10 550,85 грн. з ПДВ).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи на викладене та те, що відповідач не надав доказів оплати суми боргу, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ «Концерн Хлібпром» до ОСОБА_1 підприємства «Наваро» є правомірними.

Водночас, як зазначалося вище по тексту, відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності щодо вимог позивача.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою N 14902/04 у справі "Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами NN 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за період з 01.11.2011р. по 31.12.2016р.

Водночас останній платіж був здійснений відповідачем в квітні 2013р. за березень 2013р. (а.с. 19).

Враховуючи те, що загальний строк позовної давності становить 3р. та враховуючи положення пункту 3.1.1 договору, який зазначався вище (оплата до 25 числа наступного місяця), позивачем було пропущено строк позовної давності щодо відшкодування за період з квітня 2013р. по лютий 2014 року.

Водночас, позивач просив суд поновити строк позовної давності та визнати причини пропуску позовної давності поважними.

Так, суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Як на поважність пропуску позовної давності, позивач вказує про те, що для директора ПАТ "Концерн Хлібпром" про наявність заборгованості відповідача стало відомо 08.02.2017р. з довідки-реєстру (а.с. 78).

Суд зазначає, що зазначена вище причина не є поважною, оскільки позивач мав і мусив дізнатися про заборгованість відповідача починаючи з 26 числа місяця наступного за місяцем який мав бути оплачений, тобто коли обов'язок оплати для відповідача перед позивачем настав.

При цьому, не важливо змінювався директор чи ні і коли для останнього стало відомо про таку заборгованість.

Враховуючи усе зазначене вище, суд констатує, що ПАТ "Концерн Хлібпром" пропустило строк позовної давності за період відшкодування з квітня 2013р. по лютий 2014р. на загальну суму 9 361,54 грн. з ПДВ.

Тому, суд в позові в частині стягнення 9 361,54 грн. з ПДВ відмовляє, у зв'язку з пропуском позовної давності.

Також, щодо стягнення суми боргу з урахуванням ПДВ, суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище, 01.11.2011 р. між ПАТ «Концерн Хлібпром» та ПП «Наваро», укладено договір №лДГ-023422 про відшкодування платежів за оренду земельної ділянки за адресою: м.Рівне, вул. Коперніка, 6.

Земельний податок - обовязковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Відтак, земельний податок та орендна плата за земельну ділянку є різними правовими поняттями. Орендну плату за земельні ділянки зобовязані сплачувати орендарі, а земельний податок - власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та постійні землекористувачі.

Водночас у Листі Державної фіскальної служби України від 04.05.2016 р. № 10019/6/99-95-42-01-15 зазнається про не оподаткування податком на додану вартість компенсації понесених витрат зі сплати земельного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Тобто положення даного листа жодним чином не торкаються компенсації платежів за оренду земельної ділянки.

Отже, положення Листа Державної фіскальної служби України від 04.05.2016 р. № 10019/6/99-95-42- 01-15 не поширюються та не можуть застосовуватись у даній справі, а тому суд вважає, що стягнення суми боргу з урахуванням ПДВ є правомірним таким яке відповідає вимогам чинного законодавства України.

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене в сукупності вбачається, що задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 підприємства "Наваро" на користь ПАТ "Концерн Хлібпром" заборгованості згідно договору №лДГ-023422 про відшкодування платежів за оренду земельної ділянки в сумі 37 738,12 грн. з ПДВ, які є підтвердженими матеріалами справи, є законними та обґрунтованими. У решті позовних вимог необхідно відмовити, а саме в стягненні 9 361,54 грн. з ПДВ, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Згідно ст.49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст.49 ГПК України оплата судових витрат покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 1 281,98 коп.

Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Наваро" (35009, Рівненська обл., Костопільський р-н., с. Мала Любаша, вул.Колгоспна, буд. 38, код ЄДРПОУ 37302229) на користь Публічного акціонерного товариства "Концерн Хлібпром" (79035, м. Львів, вул. Хлібна, буд. 2, код ЄДРПОУ 05511001) 37 738 (тридцять сім тисяч сімсот тридцять вісім) грн. 12 коп. основної суми боргу та 1 281 (одна тисяча двісті вісімдесят одна) грн. 98 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 9 361,54 грн. основної суми боргу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено "21" червня 2017 року

Суддя Войтюк В.Р.