Рішення № 67283733, 20.06.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2017 р. Справа № 911/1642/17

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК-Центр», м. Київдо Товариства з обмеженою відповідальністю «Інструментальний завод», Київська обл., м. Біла Церква про стягнення 9296,46 грн.за участю представників:

позивача:ОСОБА_1 дов. від 01.06.2016 № 3відповідача:не зявились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чиномсуть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК-Центр» (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інструментальний завод» (далі відповідач) про стягнення 9296,46 грн., з яких 7272 грн. попередня оплата, 926,70 грн. інфляційні втрати, 155 грн. 3% річних та 942,76 грн. неустойка.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за договором підряду від 21.07.2016 № 21/07 щодо виконання оплачених позивачем робіт по виготовленню продукції у строк визначений договором.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не зявився, відзиву на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір підряду від 21.07.2016 № 21/07 (далі договір) відповідно до умов якого позивач замовник доручає, а відповідач підрядник зобовязався на власний ризик виконати у відповідності до умов даного договору, а замовник зобовязався прийняти роботу та оплатити її (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору замовник оплачує роботи за даним договором у два етапи: предоплата в розмірі 50% від загальної вартості продукції (п. 5.1.1); остаточний розрахунок за продукцію, 50% від її загальної вартості, замовник сплачує на протязі 2-х банківських днів після підписання акту прийму-продукції.

Згідно п. 6.1 договору підрядник зобовязався розпочати виконання робіт з моменту передплати грошових коштів згідно п. 5.1.1 даного договору, термін виконання 30 днів.

Даний договір діє з моменту підписання та до повного виконання умов договору (п. 12.1 договору).

На виконання умов договору позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 7272 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 28.07.2016 № 2157 на суму 7272 грн. та банківською випискою по особовому рахунку позивача за 28.07.2016. Оригінал платіжного доручення та завірена копія банківської виписки залучені до матеріалів справи.

Проте, відповідач свої договірні зобовязання щодо виконання робіт у строки визначені договором не виконав, у звязку з чим, позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 20.04.2017 вих. № 20/04, в якій вимагав повернути позивачу сплачені кошти в сумі 7272 грн., яку відповідач отримав 21.04.2017, про що свідчить підпис уповноваженої особи останнього на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення № 0303805144630. Завірені копії перелічених документів залучені до матеріалів справи.

Разом з тим, відповідач вказану претензію залишив без відповіді та без задоволення, своїх договірних зобовязань щодо виконання робіт не здійснив, суму грошових коштів в розмірі 7272 грн. не повернув, у звязку з чим позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача 7272 грн., які були сплачені ним в якості попередньої оплати згідно умов договору за роботи, які відповідач не виконав у строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідач всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, своїх зобовязань щодо виконання робіт у строк визначений договором не виконав, кошти (попередню оплату) перераховані позивачем за виконання цих робіт не повернув. Доказів протилежного відповідач суду не надав.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 7272 грн. попередньої оплати є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

Позивач посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача нараховані на прострочену суму попередньої оплати інфляційні втрати за період прострочення з 01.09.2016 по 18.05.2017, розмір яких складає 926,70 грн. та 3% річних за період прострочення з 01.09.2016 по 18.05.2017, що складає 155 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, грошовим, за змістом статей, зокрема, статті 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Отже, в силу закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних є можливим лише внаслідок несвоєчасного виконання грошового зобов'язання.

Разом з тим, порушення відповідачем договірних зобовязань щодо виконання робіт в строк не є порушенням грошового зобовязання, оскільки дії зобов'язаної сторони не пов'язуються зі сплатою грошових коштів.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошові зобов'язання в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже, застосування до спірних правовідносин приписів ст. 625 ЦК України є безпідставним оскільки вимоги позивача не є грошовими в розумінні вказаної статті.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі № 3-30гс13, від 16.09.2014 у справі № 3-90-гс14 та постановах Вищого господарського суду України від 19.02.2014 у справі № 910/10416/13, від 19.03.2014 у справі № 911/3120/13, від 16.02.2016 у справі № 908/1629/15-г.

Враховуючи вищезазначене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 926,70 грн. та 3 % річних в розмірі 155 грн., які він нарахував на суму попередньої оплати, з огляду на їх безпідставність.

Також позивач на підставі п. 8.2 договору просить суд стягнути з відповідача за порушення строків виконання робіт, неустойку в розмірі 0,05 % від вартості невиконаних робіт за кожен день прострочення, яка за розрахунком позивача за період прострочення з 01.09.2016 по 18.05.2017 складає 942,76 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Згідно з правильним арифметичним розрахунком, який зроблений судом з врахуванням періоду нарахування неустойки заявленого позивачем, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка за період 01.09.2016 по 28.02.2017 в сумі 658,12 грн.

вартість невиконаних робіт (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір неустойки за кожний день простроченняСума неустойки за період прострочення727201.09.2016 - 28.02.2017 181 0.05 % 658.12 В решті вимог щодо заявленої до стягнення суми неустойки за період з 01.03.2017 по 18.05.2017 в розмірі 284,64 грн. суд відмовляє, з огляду на їх безпідставність, позаяк здійснений позивачем розрахунок неустойки за вказаний період знаходиться поза межами шестимісячного періоду, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи зазначене та беручи до уваги те, що на час розгляду справи відповідач свої зобовязання щодо виконання робіт не виконав, доказів протилежного відповідач суду не надав, грошові кошти сплачені позивачем в якості попередньої оплати в розмірі 7272 грн. не повернув, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 7272 грн. попередньої оплати та 658,12 грн. неустойки є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В решті вимог суд відмовляє з огляду на їх безпідставність.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 1291 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інструментальний завод» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, бульвар 1-го Травня, 13, ідентифікаційний код 32394011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК-Центр» (03038, м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 4, ідентифікаційний код 24731636) 7272 (сім тисяч двісті сімдесят дві) грн. попередньої оплати, 658 (шістсот пятдесят вісім) грн. 12 коп. неустойки, 1364 (одну тисячу триста шістдесят чотири) грн. 84 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Ю.В. Подоляк

Дата підписання рішення 21.06.2017.