Постанова № 67283057, 10.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року Справа № 910/15540/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівПоляк О.І., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски", м. КиївдоТовариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит", м. Київпростягнення 1 657 752, 93 грн.

за участю представників

позивача: Гросман О.М.,

відповідача: Бєрова О.В.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" (далі за текстом - ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "ЦТС "Ліски") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог в частині заявленого до стягнення боргу) до товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит" (далі за текстом - ТОВ "Смачного Бон Апетит") про стягнення заборгованості у розмірі 1 341 042 грн. за Договором № 464-0 оренди майна від 16.08.2001 року, нарахованої на суму несвоєчасно сплаченої орендної плати пені у розмірі 256 727, 97 грн. та інфляційних втрат у розмірі 59 982, 96 грн., а також про розірвання Договору № 464-0 оренди майна від 16.08.2001 року та повернення орендодавцю об'єктів оренди - контейнерів у кількості 160 шт.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.11.2016 року провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання Договору № 464-0 оренди майна від 16.08.2001 року - припинено; решту позовних вимог задоволено частково: зобов'язано ТОВ "Смачного Бон Апетит" повернути ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "ЦТС "Ліски" об'єкти оренди за Договором № 464-0 оренди майна від 16.08.2001 року, передані по акту прийому-передачі виключених з інвентарного парку 20-ти тонних контейнерів від 16.08.2001 року; присуджено до стягнення з ТОВ "Смачного Бон Апетит" на користь ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "ЦТС "Ліски" ПАТ "Українська залізниця" основну заборгованість в сумі 1 341 042 грн., інфляційні втрати в сумі 59 982, 96 грн. та судовий збір; в іншій частині позову - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 року рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2016 року - скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "ЦТС "Ліски" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 року, а рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2016 року залишити без змін.

ТОВ "Смачного Бон Апетит" до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу та додаткові пояснення, в яких відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 року - скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2016 року залишити без змін, а представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти господарських судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.08.2001 року Українським державним центром транспортного сервісу "Ліски" (орендодавець) та ТОВ "Смачного Бон Апетит" (орендарем) укладено Договір № 464-0 оренди майна (далі за текстом - Договір), за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування окреме індивідуально визначене майно: виключені з інвентарного парку контейнери в кількості - 160 шт.

Відповідно до п. п. 2.3, 2.4 Договору орендар зобов'язується повернути орендодавцю майно, передане йому згідно з Договором у триденний строк з дати закінчення строку його дії, з дня припинення дії Договору за згодою сторін або розірвання на вимогу однієї із сторін на підставі діючого законодавства, за адресою: м. Київ, вул. Довбуша, 22. Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі.

Згідно з п. 3.1.2 Договору орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі вносити орендодавцеві орендну плату до моменту фактичної передачі орендодавцю майна по акту прийому-передачі згідно умов п. 2 цього Договору.

В п. 4.1 Договору, з урахуванням Додаткової угоди № 7 від 02.04.2012 року до Договору оренди, сторони погодили, що розмір орендної плати за орендоване майно встановлюється за згодою сторін на підставі протоколу узгодження орендної плати та становить за місяць 75 380 грн. з урахуванням ПДВ і є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору орендар перераховує орендодавцю орендну плату щомісячно, не пізніше 15 числа звітного місяця, згідно виставленого рахунку з урахуванням щомісячної індексації щодо орендної плати, визначеної на перший місяць оренди згідно п. 4.1 Договору.

В п. 5.2 Договору передбачено, що орендар несе відповідальність за несвоєчасне або не в повному обсязі перераховані платежі по Договору та зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати), але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Позивач, звернувшись до господарського суду з даним позовом, свої вимоги обґрунтував неналежним виконанням відповідачем як орендарем зобов'язань щодо своєчасної сплати орендних платежів, що призвело до виникнення заборгованості за Договором № 464-0 оренди майна від 16.08.2001 року у загальній сумі 1 341 042 грн., яку просив стягнути з урахуванням нарахованих на суму боргу пені у розмірі 256 727, 97 грн. та інфляційних втрат у розмірі 59 982, 96 грн. При цьому, несплата орендної плати, на думку позивача, є істотним порушенням зобов'язання та підставою для розірвання Договору № 464-0 оренди майна від 16.08.2001 року в судовому порядку та повернення об'єктів оренди, які були передані по акту прийому-передачі від 16.08.2001 року.

Місцевий господарський суд, розглядаючи вимогу про розірвання Договору № 464-0 оренди майна від 16.08.2001 року, встановив, що відповідно до укладеної сторонами Додаткової угоди № 11 від 15.08.2014 року Договір оренди діє з 16.08.2001 року до 16.08.2015 року.

Згідно з п. 6.6 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

На виконання умов п. 6.6 Договору позивачем направлено на адресу відповідача для підписання проект Додаткової угоди № 12 з пропозицією продовжити строк дії Договору. У відповідь відповідачем направлено свій варіант Додаткової угоди № 12 із пропозицією змінити, крім строку, розмір орендної плати. Отже, протягом строку, визначеного п. 6.6 Договору, відповідачем (однією із сторін Договору) направлено другій стороні заяву про зміну умов Договору, зокрема, істотної умови - ціни, яка залишена позивачем без реагування та відповіді, тобто, другою стороною Договору не здійснено акцепт пропозиції, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що у такому разі Договір не може бути автоматично пролонгований та є припиненим з 16.08.2015 року.

Встановивши обставини щодо припинення дії Договору № 464-0 оренди майна від 16.08.2001 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що провадження у справі в частині позовної вимоги про розірвання Договору підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, тобто з підстав відсутності предмету спору.

В іншій частині задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що неналежне виконання умов Договору № 464-0 оренди майна від 16.08.2001 року з оплати за користування орендованим майном - контейнерами, підтверджується актами виконаних робіт та виставленими рахунками, які не оплачено відповідачем, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу в сумі 1 341 042 грн. грн. Порушення грошового зобов'язання є підставою для нарахування на суму боргу інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, розрахунок яких позивачем здійснено вірно, у зв'язку з чим судом задоволено вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 59 982, 96 грн.; в частині стягнення пені у розмірі 256 727, 97 грн. місцевим господарським судом відмовлено, виходячи з того, що Договір № 464-0 оренди майна від 16.08.2001 року є припиненим з 16.08.2015 року, а нарахування позивачем штрафної санкції у вигляді пені здійснено за несвоєчасну оплату послуг з оренди, які надані відповідачу після припинення дії Договору, відтак, між сторонами спору відповідальність за порушення умов Договору в частині прострочення сплати грошових коштів за надані послуги у вигляді пені в письмовому вигляді, а саме, у Договорі передбачено не було.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що умови укладеного сторонами Договору № 464-0 оренди майна від 16.08.2001 року суперечать ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки в Договорі відсутні істотні умови щодо страхування орендарем взятого ним в оренду майна та щодо обов'язків сторін із забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Крім того, ПАТ "Українська залізниця" утворено відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на базі державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з Додатком 1.

Додатком 1 до вказаної Постанови є перелік підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється ПАТ "Українська залізниця", до якого увійшло державне підприємство "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски".

В силу приписів ст. 59 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України припинення суб'єкта господарювання здійснюється відповідно до закону. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття. Припинення вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ "Українська залізниця" зареєстроване 21.10.2015 року є правонаступником, зокрема, ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски", з дати реєстрації, запис про що не скасовано та не оскаржено.

В той же час, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" перебуває у стані припинення з 06.08.2014 року та на час виникнення даного спору остаточно не припинено відповідно до вимог ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України.

За таких обставин та враховуючи той факт, що ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "ЦТС "Ліски" не надано суду передавального акту з передачею прав і обов'язків до останнього саме за Договором № 464-0 оренди майна від 16.08.2001 року, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення яких саме його прав та законних інтересів відбулося, у зв'язку з чим відсутні правові підстав для задоволення позову через неналежність позивача.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, вважає, що такі висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними та зроблені без належного з'ясування всіх обставин у справі з огляду на наступне.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині судового рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Так, приймаючи рішення у справі суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки змісту ст. ст. 1, 2 Статуту ПАТ "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 735, та не звернули увагу на те, що за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які за змістом ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" презюмуються достовірними, ПАТ "Українська залізниця" визначено правонаступником у тому числі і державного підприємства "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски".

При цьому, ч. 6 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" має спеціальний (пріоритетний у застосуванні) характер по відношенню до загальних норм ст. ст. 104, 107 Цивільного кодексу України, що вбачається з п. 2 Перехідних та прикінцевих положень цього Закону. Зазначена норма не покладає факт правонаступництва створеного ПАТ "Українська залізниця" за правами і обов'язками визначених підприємств Укрзалізниці в залежність від обов'язкового попереднього припинення зазначених підприємств, в тому числі і державного підприємства "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски".

Водночас, системний аналіз ч. ч. 3, 9 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та послідовності дій зі створення ПАТ "Українська залізниця", визначеної Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200, дає підстави вважати, що злиття підприємств, на базі яких мало створюватися ПАТ "Українська залізниця" (у тому числі: складання відповідних передавальних актів та формування статутного фонду) мало хронологічно передувати державній реєстрації їх правонаступника (ПАТ "Українська залізниця"), тобто, моменту набуття ним статусу суб'єкта правовідносин у розумінні ст. ст. 91, 92 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, для правильного вирішення спору у даній справі судам необхідно з'ясувати, чи перейшли всі права та обов'язки державного підприємства "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" до його правонаступника - ПАТ "Українська залізниця", зокрема, з огляду на положення ч. 6 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", дії з реєстрації ПАТ "Українська залізниця" та зміст ст. ст. 1, 2 Статуту ПАТ "Українська залізниця", які визначають положення стосовно правонаступництва, у тому числі і щодо зобов'язань, які виникли з Договору № 464-0 оренди майна від 16.08.2001 року.

Отже, не з'ясувавши обставин щодо правонаступництва відповідача в спірних правовідносинах та не перевіривши їх належними і допустимими доказами, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування норм процесуального права щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та дійшли передчасних і суперечливих висновків у справі, зокрема, місцевий господарський суд - про часткове задоволення позову без дослідження обставин щодо правонаступництва, а апеляційний господарський суд - про відмову в позові у зв'язку з недоведеністю правонаступництва позивача у спірних правовідносинах.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що судами не надано належної правової оцінки обставинам справи щодо отримання зазначених контейнерів на підставі Договору лізингу № 40 від 15.08.1996 року, а, отже, судами не досліджено усі обставини справи, які входять до предмету доказування.

Таким чином, зазначені обставини не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки доказів та фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій.

Згідно з ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "ЦТС "Ліски" підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2016 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 року та рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2016 року у справі № 910/15540/16 - скасувати.

3. Справу № 910/15540/16 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіО.І. Поляк В.О. Швець