Ухвала суду № 67282656, 07.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 року м. Київ К/800/40797/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.

за участю: секретаря Шевчук П.О.

представника відповідача Олексюка Р.З.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.06.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2014 у справі № 2а-1970/1321/11 (9104/80252/11) за позовом Приватного підприємства «Інтекс» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А :

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 23.06.2011, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2014, позов приватного підприємства «Інтекс» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнив. Податкове повідомлення-рішення від 31.12.2010 № 0000902309/0, яким визначено зобов'язання по податку на додану вартість в загальній сумі 1973577,00грн, з них 1315718,00грн за основним платежем та 657859,00грн штрафні (фінансові) санкції та податкове повідомлення-рішення від 31.12.2010 № 0000892309/0, яким визначено зобов'язання по податку на прибуток в загальній сумі 2877469,30грн, з них 1644651,00грн., за основним платежем та 1232818.30 грн. штрафні (фінансові) санкції визнав нечинними та скасував.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Тернопільська об'єднана державної податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Тернопільській області звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 28.07.2014 прийняв її до свого провадження.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судових справ суддею-доповідачем у даному касаційному провадженні визначено суддю Шипуліну Т.М.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України Шипуліної Т.М. від 18.10.2016 касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області прийнято до свого провадження.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.06.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2014 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, пункту 1.32 статті 1, пункту 3.1 статті 3, пункті 4.1 статті 4, пунктів 5.1, 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 1, частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 1.2 пункту 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, пункту 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084, статей 203, 208, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка Приватного підприємства «Інтекс» м.Тернопіль з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2010, результати якої оформлені актом від 20.12.2010 №12953/7/23-09/31830773.

За висновками акта перевірки операції позивача по взаємовідносинах з приватним підприємством «МС-КС», приватним підприємством «МС-Лайф», товариством з обмеженою відповідальністю «Іннова-Лаб» не мали реального товарного характеру, оскільки товар не перевозився, договори відповідно до статей 215, 203 та 216 Цивільного кодексу України є нікчемними і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, в результаті чого, в порушення вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищено валові витрати на суму 6578608,00грн, внаслідок чого, позивачем занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті на 1644651,00грн, та відповідно, в порушення підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем завищено суму податкового кредиту на 1315721,00грн, внаслідок чого, занижено суму зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті на 1315721,00грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення від 31.12.2010 № 0000902309/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1973577,00грн, з них 1315718,00грн. за основним платежем та 657859,00грн. штрафні (фінансові) санкції, та податкове повідомлення рішення від 31.12.2010 №0000892309/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 2877469,30грн, з них 1644651,00грн., за основним платежем та 1232818,30грн. штрафні (фінансові) санкції.

Фактичною підставою для прийняття спірних рішень став висновок податкового органу про безпідставне формування позивачем валових витрат у 1 кварталі 2009 року в сумі 82980грн, 3 кварталі 2009 року в сумі 7044грн, 4 кварталі 2009 року в сумі 10784грн, 1 кварталі 2010 року в сумі 358021грн та 2 кварталі 2010 року в сумі 1185822грн та завищення податкового кредиту за січень 2009 року на 25686грн, за березень 2009 року - 40698грн, за вересень 2009 року - 5635грн, за грудень 2009 року - 8627грн, за січень 2010 року - 6275грн, за лютий 2010 року - 150056грн, за березень 2010 року - 130086грн, за квітень 2010 року - 226204грн, за травень 2010 року - 335317грн, за червень 2010 року - 387137грн з огляду на те, що до перевірки позивачем не надано документів, що свідчать про транспортування товарно-матеріальних цінностей (товарно-транспортні накладні) від контрагентів.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на валові витрати та на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування валових витрат та податкового кредиту.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність спірних господарських операцій позивача з ПП «МС-КС» за договором від 01.04.2010, за договором з ПП «МС-Лайф» від 01.12.2009 № 38/08, за договором з ТОВ «Іннова-Лаб» від 30.12.2009 №888045 з придбання стартових пакетів, скреч карток на поповнення рахунків мобільного зв'язку та електронних ваучерів підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, наданими позивачем договорами, видатковими накладними на отриману продукцію, податковими накладними, книгою виданих доручень на отримання продукції. При співставленні видаткових накладних та виданих позивачем доручень судами встановлено, що видані доручення на отримання продукції і продукція вказана в видаткових накладних співпадають по даті отримання товару, його кількості, назві товару і назві продавця.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що контрагенти позивача ПП «МС-КС», ПП «МС-Лайф», ТОВ «Іннова-Лаб» зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в державних податкових органах, проводять господарську діяльність, здають податкову звітність і платять податки в дохід держави, що підтверджено відповідними листами даних підприємств, а також актом виїзної документальної перевірки ТОВ «Іннова-Лаб» м. Київ. Отримана ПП «Інтекс» продукція була реалізована покупцям, з отриманої виручки були повністю сплачені податкові зобов'язання в дохід держави.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Судами попередніх інстанцій були досліджені в процесі розгляду справи первинні документи, які розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з ПП «МС-КС», ПП «МС-Лайф», ТОВ «Іннова-Лаб».

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Колегія суддів також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості посилань податкового органу як на підставу неправомірності формування валових витрат та податкового кредиту на відсутність документів, які б свідчили про транспортування продукції, оскільки такі документи, зокрема, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.06.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2014 у справі № 2а-1970/1321/11 (9104/80252/11) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І.Бившева

___ І.Я.Олендер