Ухвала суду № 67282552, 15.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2017 року м. Київ К/800/31770/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківське кар'єроуправління» до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 1 липня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Харківське кар'єроуправління» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, Державна податкова інспекція) від 19.05.2016 року № 0000301400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) на суму 600 600,00 грн., у тому числі 400 400,00 грн. - основний платіж та 200 200,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 1 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2016 року, позов задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення скасовано.

Судові рішення обґрунтовані тим, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна виїзна позапланова перевірка Товариства з питань своєчасності та достовірності нарахування ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «ТВК ІНТЕКС» за серпень 2015 року, за результатами якої складено акт від 28.04.2016 №593/20-23-22-01-06/1267751 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 186.3 ст. 186, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано ПДВ у сумі 400 400,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції між Товариством та його контрагентами ТОВ «ТВК ІНТЕКС» не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки позивачем не надано підтверджуючих документів щодо транспортування та зберігання придбаних у вказаного контрагента товарно - матеріальних цінностей (датчики тиску п'єзоелектричні), подальше використання придбаного товару у власній господарській діяльності, сертифікатів якості чи інших документів, що посвідчують якість товару. Також, контролюючий орган зазначив, що ТОВ «Горсан» (контрагент ТОВ «ТВК ІНТЕКС», 2-га ланка) не зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідно до яких ТОВ «ТВК ІНТЕКС» придбало у нього датчики тиску, крім того контрагент позивача ТОВ «ТВК ІНТЕКС» не знаходиться за юридичною адресою, не має необхідних матеріальних та трудових ресурсів для проведення господарської діяльності. Таким чином, вищезазначене свідчить, що господарські операції позивача з вказаним контрагентом направлені лише на формування «штучного» податкового кредиту з метою мінімізації сплати зобов'язань до бюджету та фактично не спричинили реального настання правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту з ПДВ.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Так, за змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та контрагентом ТОВ «ТВК ІНТЕКС» укладено договір купівлі - продажу від 21.08.2015 року №2108/2015-1КП.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне придбання товару у контрагента (датчики тиску п'єзоелектричні), подальше використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності (реалізація іншому господарюючому суб'єкту за договором комісії), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів (договір купівлі - продажу, специфікація, податкова та видаткова накладні, банківська виписка, оборотно - сальдова відомість по рахунку 631, договір комісії, акт - прийому передачі).

Також судами враховано і правосуб'єктність сторін на час укладення правочину та проведення господарських операцій, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договору та оформлення первинних документів був належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та був платником ПДВ.

Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

Безпідставними є посилання контролюючого органу на ненадання позивачем підтверджуючих документів щодо транспортування придбаних у контрагента товарно - матеріальних цінностей, оскільки як встановлено судами попередніх інстанцій придбані датчики тиску є малогабаритним товаром та не потребує використання спеціального автотранспортного перевезення, а переміщення даного товару було здійснено за рахунок контрагента - постачальника. Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що наявність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача товарно-транспортних накладних чи інших транспортних документів, не може бути доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентом, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується належно оформленою видатковою накладною, яка наявна в матеріалах справи.

Необхідно також зазначити, що на підтвердження якості та технічних даних придбаного товару позивачем до матеріалів справи надано сертифікат відповідності та копію технічного паспорту товару, що спростовує твердження контролюючого органу про їх відсутність.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги посилання контролюючого органу на відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, як не може свідчити про вказане і відсутність достатніх (на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання договорів з метою виконання своїх зобов'язань перед позивачем.

Також, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказане цілком узгоджується з правовою позицією висловленій у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, а саме, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Також неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

З урахуванням вищезазначеного, а також з урахуванням наявних у платника податків первинних документів, що підтверджують фактичний рух активів в межах господарської діяльності платника податків, суд касаційної інстанції приходить до висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за господарськими операціями з контрагентом ТОВ «ТВК ІНТЕКС».

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами попередніх інстанцій з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи контролюючого органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 1 липня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2016 року у справі № 820/3086/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає та може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна