Ухвала суду № 67282539, 13.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2017 року м. Київ К/800/28155/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Заїки М.М., Мойсюка М.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року

у справі № 807/1480/15

за позовом ОСОБА_1

до Баранинської сільської ради Ужгородського району, Головного управління державної міграційної служби України в Закарпатській області в особі Ужгородського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області

третя особа: ОСОБА_2

про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Баранинської сільської ради Ужгородського району, ГУДМС України в Закарпатській області в особі Ужгородського РВ ГУДМС України в Закарпатській області, третя особа: ОСОБА_2, в якому просив зобов'язати Баранинську сільську раду Ужгородського району Закарпатської області скасувати записи щодо реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 фізичних осіб ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11 квітня 1996 року мати позивача ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, готовністю 61 %, та земельної ділянки площею 0,11 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботя А.Й, зареєстрований у реєстрі за № 868. Згідно свідоцтва про смерть від 18 травня 2009 року, мати позивача ОСОБА_4 померла 16 травня 2009 року, однак за час життя остання не оформила право власності на домоволодіння.

На час відкриття спадщини позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з третьою особою ОСОБА_1, шлюб між якими було розірвано заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14 березня 2013 року, яке набрало законної сили 10 вересня 2013 року та проживали разом у зазначеному будинку, разом із дочкою ОСОБА_2, як члени сім'ї власника.

Також, судами досліджено, що з 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2, а ОСОБА_2 проживає за цією адресою і на сьогоднішній день.

Згідно рішення апеляційного суду Закарпатської області від 13 квітня 2016 року ОСОБА_2 була зареєстрована в будинку з 2007 року та проживала в ньому як член сім"ї позивача, та перебувала з ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбу до 2013 року, а тому припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє її права на користування займаним приміщенням. При цьому, суд визнав такою, що втратила право на користування цим житлом ОСОБА_7, з підстав визначених ч.2 статті 405 ЦК України, як таку, не проживає в будинку понад один рік. Цим же рішенням суд встановив, що відсутні правові підстави для зняття ОСОБА_2, ОСОБА_8 з реєстраційного обліку, оскільки зняття з реєстраційного обліку залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Разом з тим, позивач у будинку №16 по вул. Садовій у с. Баранинці не зареєстрований, право власності на нерухоме майно - житловий будинок за спірною адресою не зареєстрований. Так, 11.03.2016 року за позивачем зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 2124880301:03:002:0024, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) пл.1,1097 га, яке виникло на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.07.2014 року, після внесення відповідних даних державним реєстратором до державного реєстру 10.03.2015 року.

У постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року (справа №657цс11) міститься такий висновок щодо застосування статті 7 Закону № 1382-IV у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі ЦК) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до статті 7 Закону № 1382-IV зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1)позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4)оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон № 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову виходячи з того, що позивач у будинку №16 по вул. Садовій у с. Баранинці не зареєстрований, право власності на нерухоме майно житловий будинок за спірною адресою не набув.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України справа № 21-1438а15.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді М.М. Заїка

М.І. Мойсюк