Ухвала суду № 67282507, 13.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" червня 2017 р. м. Київ К/800/27846/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Заїки М.М., Головчук С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року

у справі № 569/4217/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області

про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до УПФУ в м. Рівне (правонаступником якого є Рівненське ОУПФУ Рівненської області), в якому просив:

- визнати протиправними дії УПФ в м. Рівне, які полягають у відмові здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно із Законом України «Про прокуратуру» починаючи із 01.01.2016 виходячи із 90% від заробітної плати у сумі 16511,75 грн., що значиться в довідці Рівненської обласної прокуратури від 22.03.2016 року № 18-234 без обмеження граничного розміру такої пенсії;

- зобов'язати Рівненське ОУПФУ Рівненської області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно із Законом України «Про прокуратуру» починаючи із 01.01.2016 року, виходячи із 90% від заробітної плати у сумі 16511,75 грн., що значиться в довідці Рівненської обласної прокуратури від 22.03.2016 року № 18-234 без обмеження граничного розміру такої пенсії.

Постановою Рівненського міського суду від 01 червня 2016 року позов задоволено повністю.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та постановлено нове рішення яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом прокурора Рівненської області № 485 від 26.09.2001 року ОСОБА_1 звільнений з органів прокуратури за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років з 05.10.2001 року.

Позивач перебуває на обліку в УПФУ в м. Рівне Рівненської області, і йому відповідно до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 10.10.2001 року призначено пенсію за вислугу років, виходячи з розрахунку 90 відсотків розміру середньомісячної заробітної плати.

24 березня 2016 року, у зв'язку із підвищенням заробітної плати відповідним категоріям прокурорсько-слідчих працівників на підставі постанови КМУ від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно правових актів», позивач звернувся до УПФУ в м. Рівне Рівненської області із заявою про проведення перерахунку пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції станом на час призначення пенсії), виходячи з розрахунку 90 % від середньої заробітної плати, без обмеження максимального розміру, відповідно до Постанови КМ України № 1013 від 09.12.2015, та долучив довідку прокуратури Рівненської області № 18-234 (вих. 16) від 22.03.2016 року.

Листом від 25.03.2016 року № 183/10 УПФУ в м. Рівне Рівненської області відмовило у здійсненні перерахунку пенсії у зв'язку з втратою чинності Закону України «Про прокуратуру» та у відповідності до розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213.

Відповідно до частини першої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивачу) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права, а саме: прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Таким чином, з 1 жовтня 2011 року положення частини першої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» щодо призначення прокурорам і слідчим пенсії за вислугу років у розмірі не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Разом з тим, підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам регулюють частини тринадцята, вісімнадцята статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», положення яких щодо перерахунку пенсії у зв'язку із прийняттям Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» змін не зазнали.

Так, відповідно до частини тринадцятої статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Згідно з частиною вісімнадцятою статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» зміни до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними правана пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.

Крім того, вирішуючи питання про застосування цього Закону в часі, колегія суддів виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства,тому задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем порушено права та охоронювані законом інтереси позивача.

Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-348а13, від 17 грудня 2013 року у справі №21-445а13, від 06 жовтня 2015 року у справі №21-2432а15.

Враховуючи приписи статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції рахує за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року скасувати, а постанову Рівненського міського суду від 01 червня 2016 року залишити в силі.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф.Загородній

Судді М.М. Заїка

С.В. Головчук