Ухвала суду № 67282465, 14.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2017 року м. Київ К/800/29888/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року

у справі №805/1076/16-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішпромресурси"

до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зовнішпромресурси» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області (далі - Інспекція) про скасування податкового повідомлення - рішення від 23 жовтня 2015 року №0000072202.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року адміністративний позов Товариства задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2015 року №0000072202.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року апеляційну скаргу Інспекції задоволено частково: постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року скасовано, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов Товариства задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2015 року №0000072202 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 45 246,25 грн., з яких 36 197 грн. - сума основного платежу, 9 049,25 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій; в решті податкове повідомлення - рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції та вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем за результатами перевірки Товариства складено акт від 2 жовтня 2015 року № 744/22-02/31045999, згідно з яким позивачем порушено зокрема вимоги пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтується на тому, що підприємством безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами операцій з ТОВ «СК «Вардат Сервіс», оскільки такі операції , на думку Інспекції, не були реальними. Крім того, відповідач зазначав, що здійснення господарської операції по використанню товарно-матеріальних цінностей (паливно-мастильних матеріалів) у власній господарській діяльності не підтверджується, а відтак позивач не має права формувати податковий кредит за такими операціями.

На підставі акта відповідачем прийнято, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2015 року №0000072202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 55 740,00 грн., з яких 44 592,00 грн. - сума основного платежу, 11 148, 00 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції не погодився із висновками відповідача, оскільки реальність операцій позивача та ТОВ «СК «Вардат Сервіс», а також операцій з використання паливно-мастильних матеріалів підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Суд апеляційної інстанції, роблячи висновок про часткову обґрунтованість позовних вимог, виходив із того, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено фактичне використання для господарської діяльності, придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей. Водночас, суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції про реальність господарських операцій із ТОВ «СК «Вардат Сервіс», а відтак задовольнив позовні вимоги лише частково.

Як свідчать матеріали справи, в частині відмовлених позовних вимог рішення суду апеляційної інстанції сторонами не оскаржується, правильність висновків в цій частині не ставиться під сумнів. Таким чином, враховуючи положення частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд переглядає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в межах касаційної скарги.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та повинні бути пов'язаними з господарською діяльністю платника податків.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Зовнішпромресурси» у період, що перевірявся, отримувало від ТОВ «Виробничо-торгівельна фірма «Авіас», ТОВ «Параллель М ЛТД» бензин, дизельне пальне та газ.

Придбання вказаних паливно-мастильних матеріалів здійснював у зв'язку із орендою транспортних засобів, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно з наказами Товариства, витрати, пов'язані з утриманням, експлуатацією, придбанням паливно-мастильних матеріалів та забезпеченням діяльності легкового автомобілю, вирішено відносити до адміністративних затрат, направлених на обслуговування та управління підприємством та вважати пов'язаними з веденням господарської діяльності підприємства.

Відповідно до актів списання товарів та подорожних листів службового легкового автомобілю за період жовтень 2012 року - грудень 2014 року, підприємством здійснено списання бензину на забезпечення діяльності легкових автомобілів позивача.

Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, придбані у контрагентів паливно-мастильні матеріали використані позивачем у господарській діяльності, адже вони використовувались для перевезень автомобілями, що орендував позивач.

В обґрунтування невикористання придбаних матеріалів у господарській діяльності відповідач в касаційній скарзі фактично посилається на те, що подорожні листи не містили деяких реквізитів, зокрема, номер посвідчення і табельний номер водія, адресу замовника, час прибуття та вибуття, марка пального та ін. Тобто, за твердженням відповідача, недотримання положень чинного законодавства щодо правильного оформлення подорожніх листів вказує на те, що паливно-мастильні матеріали не використовувались позивачем в межах господарської діяльності.

Разом з тим, в умовах дії принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх дійсної сутності, а не лише виходячи з правильності їх юридичного оформлення та документування, у податковому обліку господарські операції мають відображатися відповідно до їх реального економічного змісту. Документальне оформлення є лише формою представлення інформації про юридичний факт, тоді як саме з юридичним фактом податкове законодавство пов'язує зміни у податковому обліку платника.

Власне незаповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням використання придбаних товарів поза межею господарської діяльності.

А відтак, відповідач безпідставно посилається на дефекти заповнення подорожніх листів, адже недолік первинного документу не є свідченням того, що придбані паливно-мастильні цінності не використовувались у власній господарській діяльності.

За недоведеності відповідачем на підставі належних та допустимих доказів обставин використання придбаних платником податків товарів (робіт, послуг) у діяльності, що не спрямована на отримання прибутку, та з урахуванням принципу добросовісності дій платника податків, слід вважати що останній дотримався положень чинного законодавства та цілком обґрунтовано включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про документальне підтвердження використання придбаних позивачем товарів у власній господарській діяльності, а відтак на підставі положень частини 2 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України скасував податкове повідомлення-рішення від 23 жовтня 2015 року №0000072202.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько