Постанова № 67281955, 20.06.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2017 рокуЛьвів№ 876/5101/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника позивача Яцкевич О.О.,

представника відповідача Болюба О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на постанову Галицького районного суду м. Львова від 05 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Львівський обласний військовий комісаріат про зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

05 вересня 2016 року ОСОБА_3 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії за вислугою років з 07 жовтня 2009 року в порядку, передбаченому статтями 35, 46, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з проведенням її індексації і здійсненням компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою незаконно не поновленої, і невиплаченої пенсії.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до пенсійного посвідчення №412627, виданого Львівським облвійськоматом, їй 24 вересня 1997 року була призначена пенсія за вислугу років. В 2000 році вона виїхала з України на постійне проживання до Ізраїлю та з моменту виїзду не отримує призначеної пенсії. 04 лютого 2016 року представник позивача звернувся до відповідача з нотаріально засвідченою заявою про поновлення пенсії ОСОБА_3 разом з усіма необхідними документами. Однак, 15 березня 2016 року отримав відповідь, згідно якої позивачу необхідно подати заяву про поновлення виплати пенсії, паспорт, рахунок в ВАТ «Ощадбанк». 29 березня 2016 року представник позивача подав до ГУПФ України у Львівській області необхідні документи, але відповіддю від 12 квітня 2016 року відповідач відмовив в поновленні пенсії позивачу. Вважає такі дії відповідача протиправними з огляду на положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 05 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_3 з 07 жовтня 2009 року в порядку, передбаченому статтями 35, 46, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з проведенням її індексації і здійсненням компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з несвоєчасною виплатою незаконно не поновленої і невиплаченої пенсії ОСОБА_3.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3, проживаючи в Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України, з проведенням її індексації і здійснення компенсації втрати частини доходу з моменту її припинення.

Не погодившись з прийнятою постановою, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що позивач пропустила строк для звернення до адміністративного суду, оскільки не зверталася з питанням поновлення пенсії, не вчиняла жодних дій на захист порушеного права протягом 7 років. Також, вказує, що пенсійна справа ОСОБА_3 відсутня в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області тому, що при передачі функцій з призначення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» Львівським обласним військовим комісаріатом передано лише діючі пенсійні справи. Зазначає, що Угода про соціальне забезпечення між Україною та Державою Ізраїль від 28 вересня 2012 року на сьогоднішній день не ратифікована Верховною Радою України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачу призначена пенсія за вислугу років з 25 вересня 1997 року відповідно до посвідчення НОМЕР_1, виданого Львівським облвійськоматом(а.с.25-26).

У 2000 році ОСОБА_3 виїхала з України на постійне проживання до Ізраїлю та перед від'їздом мешкала за адресою: АДРЕСА_1. Призначена пенсія виплачувалась позивачу до виїзду з України та з моменту виїзду виплата припинена.

04 лютого 2016 року представник позивача звернувся до відповідача з нотаріально засвідченою заявою про поновлення пенсії ОСОБА_3 разом з усіма необхідними документами(а.с.27).

Листом від 04 березня 2016 року відповідач повідомив позивача, що останньому необхідно подати заяву про поновлення виплати пенсії, паспорт, рахунок в ВАТ «Ощадбанк», відкритий за фактичним місцем проживання(а.с.32-33).

29 березня 2016 року представник позивача подав до ГУПФ України у Львівській області необхідні документи, а саме нотаріальну посвідчену копію паспорта ОСОБА_3 та заяву про зарахування коштів на рахунок у ВАТ «Ощадбанк» м.Львова, але відповіддю відповідача від 12 квітня 2016 року повідомлено, що відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено ст.17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними(а.с.34-35).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позову.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Такий правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, у постановах від 12, 19 травня та 6 жовтня 2015 року (справи №№ 21-180а15, 21-168а15, 21-2427а15, 21-2419а15).

Відповідно до ч.2 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Відповідач зазначив, що позивачка не знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, а тому безпідставно звернулась до нього із заявою про поновлення виплати пенсії, яка ним не призначалась та виплачувалась.

Проте, до виїзду на постійне місце проживання за кордон пенсія ОСОБА_3 виплачувалась Львівським обласним військовим комісаріатом.

У 2007 році функції з призначення та виплати пенсії були передані до територіальних управлінь Пенсійного фонду України. Оскільки до виїзду за кордон позивачка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та Львівським обласним військовим комісаріатом їй було призначено та виплачувалося пенсійне забезпечення, вона обґрунтовано звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Крім того, судова колегія вважає безпідставними посилання відповідача на ту обставину, що позивачка не подала особисто до відповідача заяву про поновлення їй пенсії, оскільки ні Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ні Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обов'язку виключно особисто подавати таку заяву.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у належний спосіб та у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме через представника В.Меламед відповідно до нотаріально посвідченої довіреності.

Поряд з тим, колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог ОСОБА_3 в частині компенсації за порушення строків виплати сум пенсії, які відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу на підставі рішення суду слід відмовити, оскільки Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація визначається на нараховані, але вчасно не виплачені суми. Однак в даному випадку, відповідач таких сум позивачу не нараховував, а поновлення виплати пенсії буде проведено на підставі рішення суду, а відтак відсутні правові підстави для здійснення зазначеної вище компенсації.

Крім того, відповідно до пп. 7 п. 4 "Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року № 28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 року за № 40/26485, Управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства.

Порядок здійснення усіх перерахунків та індексації пенсії відповідно до ст. 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" належить до компетенції органів Пенсійного фонду України.

З матеріалів справи слідує, що відмовляючи ОСОБА_3 у поновленні виплати пенсії, відповідач не зазначав про відсутність підстав для проведення індексації пенсії.

Зі змісту позовної заяви слідує, що, позивач фактично просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести індексацію його пенсії, виплату якої буде здійснено за результатами розгляду його позовної заяви про поновлення виплати пенсії.

Апеляційний суд зазначає, що предметом судового захисту можуть бути тільки порушені, невизнані чи оспорювані права, відтак визнання наявності чи відсутності будь-якого роду прав в майбутньому є неможливим.

Таким чином, у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії з проведенням її індексації слід відмовити у зв'язку з тим, що вона пред'явлена передчасно.

Водночас у постановах від 8 грудня 2015 року (справи №№ 21-5440а15, 21-5653а15) Верховний Суд України, переглядаючи рішення суду касаційної інстанції у справах зазначеної категорії за заявами, в яких, крім іншого, йшлося про усунення розбіжностей у застосуванні законодавства, що регламентує строки звернення до адміністративного суду, вказав на те, що ці спори мають вирішуватися з урахуванням вимог статей 99 та 100 КАС.

Відповідно до положень ч. ч. 1-3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 100 цього Кодексу адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки законами з питань пенсійного забезпечення не встановлено інших строків звернення до суду за захистом порушених прав, до спірних правовідносин слід застосувати положення ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено шестимісячний строк звернення до суду.

Отже, спори у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами, мають розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку.

При цьому, відповідно до змісту наведених норм визначальною умовою початку перебігу строку звернення до суду є момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи слідує, що виплату пенсії ОСОБА_3 припинено з 01.05.2002 року у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль.

В той же час, колегія суддів зазначає, що підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виникли, як зазначено вище, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, а саме з 07 жовтня 2009 року.

Отже, на думку колегії суддів, з цього часу позивач повинна була дізнатись про порушення відповідачем її прав, зокрема, про протиправне, на її думку, припинення виплати пенсії.

Твердження позивача про те, що відповідач жодним чином не повідомляв позивача про припинення виплати пенсії, на думку колегії суддів, не може бути підставою для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Враховуючи наведене вище та те, що ОСОБА_3 подала позовну заяву до суду 05.09.2016 року, колегія суддів дійшла висновку, що позовну заяву в частині позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити виплату пенсії позивачу за період з 07.10.2009 року до 04.03.2016 року слід залишити без розгляду.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду приходить погоджується з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити виплату пенсії в порядку, передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак вважає, що такі слід задовольнити в межах строку звернення до суду встановленого статтею 99 КАС України, а саме з 05.03.2015 року.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.160, ст. 195, ст. 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 206, ст. 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Галицького районного суду м. Львова від 05 грудня 2016 року у справі № 461/5776/16-а - скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в частині зобов'язання поновити виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_3 в порядку, передбаченому статтями 35, 46, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з проведенням її індексації і здійсненням компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з несвоєчасною виплатою незаконно не поновленої і невиплаченої пенсії за період з 07 жовтня 2009 року до 04 березня 2016 року залишити позовну без розгляду.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_3 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 05 березня 2016 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін