Ухвала суду № 67281348, 21.06.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Пляшкова К. О.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2017 року справа №812/659/17

84301, Донецька область, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Геращенка І.В., суддів Арабей Т.Г., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі № 812/659/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області, Брянківської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області про стягнення заборгованості із виплати грошового забезпечення, середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, невиплаченої компенсації за невикористану відпустку, невиплаченої допомоги при звільненні, моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

04 травня 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач, апелянт) звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (далі - відповідач 1, Управління), Брянківської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (далі - відповідач 2, виправна колонія) про стягнення заборгованості із виплати грошового забезпечення, середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, невиплаченої компенсації за невикористану відпустку, невиплаченої допомоги при звільненні, моральної шкоди (а.с.1-4).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року адміністративний позов задоволений частково, стягнуто з Брянківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області на користь ОСОБА_2 заборгованість по виплаті: грошового забезпечення за період з жовтня по грудень 2014 року у загальному розмірі 6575,09 грн., у тому числі: за жовтень 2014 року у розмірі 3227,09 грн., за листопад 2014 року у розмірі 3289,21 грн., за грудень 2014 року у розмірі 58,79 грн.; компенсації за дні невикористаної відпустки у розмірі 2653,92 грн.; грошової допомоги при звільненні у розмірі 19423,69 грн., всього 28652,70 грн., з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.40-43).

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою на прийняте рішення та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі були з'ясовані обставини, що мають значення для вирішення справи. Посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність вини Управління в несвоєчасній сплаті заробітної плати та зазначає, що несвоєчасна виплата заробітної плати відбулась саме з вини Управління, а тому позовні вимоги повинні бути задоволені у повному обсязі (а.с.56-57).

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, з клопотанням про розгляд справи за їх присутності не звертались.

За нормами статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено й не оспорюється сторонами наступне.

Позивач, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, перебуває на обліку внутрішньої переміщеної особи та фактично мешкає за адресою: індекс АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою від 23 грудня 2014 року № 924003752 (а.с.5-6).

Відповідач 1, Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області, є суб'єктом владних повноважень, який діє на підставі Положення про Державну пенітенціарну службу України та у спірних правовідносинах реалізує повноваження, надані йому Конституцією України та іншими Законами України.

Відповідач 2, Брянківська виправна колонія Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області, є суб'єктом владних повноважень, який діє на підставі Положення про виправну колонію та у спірних правовідносинах реалізує повноваження, надані йому Конституцією України та іншими Законами України.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що позивач у період з 06 березня 1997 року по 02 грудня 2014 року проходила безперервну службу в органах Міністерства внутрішніх справ України та Державної пенітенціарної служби України, що підтверджено відповідним записом у трудовій книжці позивача (а.с.6).

Наказом Брянківської виправної колонії від 02 грудня 2014 року № 83 о/с позивача звільнено зі служби, що також підтверджено відповідним записом у трудовій книжці позивача (а.с.6).

За даними довідки виправної колонії від 02 грудня 2014 року № 24/4758 прапорщику внутрішньої служби відділу нагляду і безпеки ОСОБА_2 нараховане грошове забезпечення: за жовтень 2014 року у розмірі 3227,09 грн.; за листопад 2014 року - 3289,21 грн.; за грудень 2014 року - 58,79 грн. Грошова допомога при звільненні складає 19423,69 грн., компенсація за дні не використаної відпустки - 2653,92 грн. Грошове забезпечення на дату складання довідки не виплачено. Загальна сума заборгованості складає 28652,70 грн. (а.с.10).

Позивач звернулася до Управління із заявою про виплату заборгованості по заробітній платі та вихідної допомоги при звільненні, за результатами розгляду якої листом від 10 вересня 2015 року за № 6/75-15/Б-74 позивачу відмовлено у здійсненні таких виплат, з посиланням на те, що заробітна плата, а також допомога може бути виплачена після того, як територія, на якій дислокується Брянківська виправна колонія, буде повернута під контроль органів державної влади, або установа буде переміщена у населений пункт на контрольовану територію, у повному обсязі за рахунок кошторису Брянківської виправної колонії, яка відповідно до пункту 15 Положення про Брянківську виправну колонію управління ДПтС України в Луганській області, затвердженого наказом ДПтС України від 27 квітня 2012 року № 267 «Про затвердження Положень про установи виконання покарань та слідчі ізолятори управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області», є окремою юридичною особою та виконує повноваження розпорядника бюджетних коштів 3 рівня (а.с.8-9).

Листом Державної пенітенціарної служби України від 11 серпня 2016 року за № 4/3-6/09-16/Б-4360 позивачу також відмовлено у виплаті заборгованості по грошовому забезпеченню, компенсації за дні невикористаної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні з Брянківської виправної колонії, з посиланням на те, що витрати державного бюджету у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що розташовані на території проведення антитерористичної операції, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, здійснюється після повернення територій під контроль державної влади, а також на відсутність підтверджуючих документів щодо нарахування та виплати позивачу зазначених виплат та не можливості перевірити наявність існування заборгованості із цих виплат (а.с.9).

Суть спірних правовідносин у правомірності невиплати заборгованості по грошовому забезпеченню, компенсації за дні невикористаної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні, виплати середньої заробітного заробітку за час затримки розрахунку при звільнені,відшкодування моральної шкоди, що регулюється нормами Конституції України, Кодексом Законів про працю України, Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294), Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07 жовтня 2009 року № 222 (далі - Інструкція № 222) та іншими нормативними документами, що регулюють спірні правовідносини.

Статтею 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За приписами статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 115 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За вимогами частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Пунктом 1 Постанови № 1294 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 2 Постанови № 1294 передбачено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.

Підпунктом 1.6 Інструкції № 222 визначено, що ця Інструкція застосовується при виплаті грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади рядового і начальницького складу в Державному департаменті України з питань виконання покарань (далі - Департамент), його територіальних органах управління, кримінально-виконавчих інспекціях, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах, закладах охорони здоров'я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - органи й установи).

Відповідно до підпункту 1.14 Інструкції № 222 грошове забезпечення, що належить особі рядового чи начальницького складу і своєчасно не виплачене їй або виплачене в меншому ніж належало розмірі не з її вини, виплачується за весь період, протягом якого ця особа мала право на нього.

Згідно з підпунктом 17.1 Інструкції № 222 у разі звільнення зі служби грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу - до дня отримання (включно) органом або установою наказу про звільнення зі служби, але не більше ніж за п'ять діб з дня отримання наказу про звільнення (з урахуванням пунктів 17.2-17.4 цієї Інструкції)

Підпунктом 17.5 Інструкції № 222 передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби, за невикористані ними дні щорічної відпустки за всі попередні роки та невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація виходячи з грошового забезпечення (окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру (надбавок, доплат) та премій (обчислених як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців), крім одноразових додаткових видів грошового забезпечення), яке зазначені особи отримували на день звільнення.

За приписами підпункту 18.1 Інструкції № 222 особам рядового і начальницького складу, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» при звільненні зі служби за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків, а при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, позивач у день звільнення мала отримати грошове забезпечення, компенсацію за дні невикористаної відпустки та грошову допомогу при звільненні.

Проте, позивачем такі виплати при звільненні не отримано, що підтверджено довідкою Брянківської виправної колонії від 02 грудня 2014 року № 24/4758, за даними якої позивачу при звільненні не виплачені: грошове забезпечення за жовтень-грудень 2014 року у розмірі 6575,09 грн., компенсація за дні невикористаної відпустки - 2653,92 грн., грошова допомога при звільненні - 19423,69 грн. (а.с.10).

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Стосовно посилань апелянта на те, що відповідальною особою за невиплату заборгованості є Управління, з якого мають бути стягнуті вищевказані суми, колегія суддів зазначає наступне.

Наявними матеріалами справи підтверджено, що позивач перебувала у трудових відносинах саме з Брянківською виправною колонією, у зв'язку з чим всі функції по виплаті працівнику заробітної плати та належних при звільненні сум покладено на Брянківську виправну колонію як роботодавця.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Брянківська виправна колонія зареєстрована як юридична особа, відомості про перебування юридичної особи у процесі припинення відсутні, що підтверджується Витягом, наявним у матеріалах справи (а.с.21-23).

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що Управління не має будь-яких зобов'язань перед позивачем та відповідно не може нести відповідальність за їх невиконання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що заборгованість із виплати грошового забезпечення у розмірі 6575,09 грн., компенсація за дні невикористаної відпустки у розмірі 2653,92 грн., а також грошова допомога при звільненні у розмірі 19423,69 грн. правомірно стягнуті з Брянківської виправної колонії.

Стосовно вимог позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по заробітній платі, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу Законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу Законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та вина власника (уповноваженого органу).

Проте, внаслідок терористичних дій бандитських формувань, зокрема по захопленню Брянківської виправної колонії та припинення фінансування відповідача, його казначейське обслуговування, що є загальновідомими обставинами та не потребують доказування за приписами частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність вини Брянківської виправної колонії у невиплаті належних позивачу сум при її звільненні та відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стосовно вимог позивача про стягнення на користь позивача моральної шкоди, колегія суддів зазначає.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини; шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом; шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

За приписами частини першої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Враховуючи відсутність вини Брянківської виправної колонії у невиплаті належних позивачу сум при її звільненні, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 5000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав лише для часткового задоволення позовних вимог.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення без змін постанови суду першої інстанції і відмови в задоволенні апеляційної скарги позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7-15, 17-24, 69-72, 86, 94, 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі № 812/659/17 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі № 812/659/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області, Брянківської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області про стягнення заборгованості із виплати грошового забезпечення, середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, невиплаченої компенсації за невикористану відпустку, невиплаченої допомоги при звільненні, моральної шкоди - залишити без змін.

Ухвала прийнята за наслідками розгляду в письмовому проваджені набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий: І.В. Геращенко

Судді: Т.Г. Арабей

Г.М. Міронова