Ухвала суду № 67277629, 20.06.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 338/203/17

Провадження № 22-ц/779/998/2017

Категорія 19

Головуючий у 1 інстанції Круль І.В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.,

секретар Возняк В.Д.,

з участю представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Богородчанського районного суду від 20 квітня 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

в лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 16.01.2017 уклав з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» договір фінансового лізингу, предметом якого є автомобіль «Renault Duster». Оскільки умови оспорюваного договору є несправедливими і недобросовісними, обмежують його права як споживача, просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 004960 від 16.01.2017, стягнути з відповідача сплачені кошти в розмірі 50 000 грн та судові витрати.

Рішенням Богородчанського районного суду від 20 квітня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 004960, укладений 16 січня 2017 року між ОСОБА_3 і ТОВ «Лізингова компанія «Еталон». Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_3 50 000 грн, а в дохід держави 640 грн судового збору.

В апеляційній скарзі директор лізингової компанії «Еталон» посилається на порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права. Суд не врахував факт добровільного укладення позивачем спірного договору у письмовій формі відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг". Позивач підписав заяву про умови договору, сплати комісії за організацію, тому його посилання, що відповідач своїми діями увів його як споживача в оману, не відповідає дійсності, оскільки він погодився з умовами договору, обрав на власний розсуд предмет лізингу та не довів сукупність усіх ознак для кваліфікації умов договору несправедливими. Висновок суду про позбавлення позивача можливості впливати на зміну вартості предмету лізингу суперечить умовам договору, які не свідчать про порушення вимог ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Крім того, спеціальні норми Закону України "Про фінансовий лізинг" мають пріоритет у застосуванні над нормами загальної дії. Договір лізингу і договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи є різними видами договору найму, а відносини, повязані з лізингом, врегульовано спеціальними нормами права. Укладений договір не міг бути нотаріально посвідченим, оскільки необхідний нотаріусу документ про реєстрацію транспортного засобу відсутній, а позивач відмовився від нотаріального посвідчення договору. Тому просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги заперечив. Представник ТОВ «ЛК «Еталон», належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, не зявився, що згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає її розглядові.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 16.01.2017 сторони уклали договір № 004960 фінансового лізингу, згідно з яким ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» зобов'язувалось придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування ОСОБА_3 предмет лізингу автомобіль «Renault Duster», а останній зобовязався прийняти його і сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами цього договору. На виконання умов договору фінансового лізингу позивач сплатив відповідачу 50 000 грн (квитанція від 16.01.2017). Вартість предмета лізингу становить 500 000 грн. Витрати, що підлягають сплаті позивачем за відвантаження предмета лізингу, комісією за передачу предмета лізингу в сумі 265 000 грн.Т

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що значна частина умов укладеного сторонами договору фінансового лізингу № 004960 від 16.01.2017 є несправедливою відносно споживача та суперечить вимогам ст. 808 ЦК України, а також положенням Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки всю відповідальність та ризики покладено на лізингоодержувача. Договором забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обовязками сторін. Тому суд визнав укладений договір недійсним та стягнув на користь позивача сплачені відповідачу на виконання вказаного договору грошові кошти в сумі 50 000 грн.

Зазначені висновки суду відповідають обставинам справи, які правильно встановлені, та узгоджуються з нормами матеріального права, що застосовані до цих правовідносин.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг".

З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень ст. 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобовязань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що вартість предмету лізингу автомобіля марки «Renault Duster» сторони не погодили. Замовлення предмета лізингу відбувається з моменту підписання лізингоодержувачем специфікації (додаток № 3 до договору) та сплати комісії за організацію і авансового платежу в повному обсязі (п. 1.3 договору). За умовами договору фінансового лізингу позивач сплатив відповідачу 50 000 грн, однак жодних дій на виконання договору після внесення цих коштів відповідач не вчинив.

В укладеному сторонами договорі обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, передбачені Законом України "Про фінансовий лізинг" та ЦК України, повністю виключена відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця. Такі положення договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків його сторін, порушують принцип добросовісності, а також завдають шкоди споживачеві, тому в силу вимог частин 1, 2, п. п. 2 - 4, 11-13 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" ці умови є несправедливими для позивача та відповідно до ч. 5 ст. 18 цього Закону підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) і договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір фінансового лізингу від 16.01.2017 № 004960, укладений між ОСОБА_3 і ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», нотаріально посвідчено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Наведене узгоджується з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15.

Згідно вимог ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України сплачені позивачем на виконання укладеного договору лізингу кошти підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

За таких обставин доводи апеляційної скарги на правильність висновку суду про задоволення позову не впливають та його не спростовують.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне й обгрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.

Рішення Богородчанського районного суду від 20 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Бойчук І.В.

ОСОБА_4