Ухвала суду № 67274898, 15.06.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/18414/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Провадження № 22-ц/789/461/17 Доповідач - Костів О.З.Категорія - 48

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,

при секретарі - Танцюра О.В.

з участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ПАНДЯКА ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 березня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ПАНДЯКА ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И Л А:

В листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулась до Тернопільського міськрайонного суду із позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що з 02 лютого 2013 року вона із відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі, від якого 14 липня 2013 року народилася одна дитина - син ОСОБА_5. Сімейне життя із відповідачем не склалося. Між ними часто виникають сварки та непорозуміння, що негативно впливає на психологічний стан дитини. Подружні відносини між ними припинилися та з квітня 2015 року вони проживають окремо. Коштів на утримання дитини відповідач не надає. Просила розірвати шлюб та стягнути із відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи із 01 грудня 2015 року та до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 березня 2016 року позов задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_3 до ОСОБА_4, зареєстрований 02 лютого 2013 року, про що зроблено актовий запис №36 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції.

Стягнуто із ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, працює на посаді прокурора військової прокуратури Львівського гарнізону Західного регіону України) в користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_5, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_6) аліменти на дитину ОСОБА_6»яна Максимовича, ІНФОРМАЦІЯ_7, в розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи із 01 грудня 2015 року та до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 аліментів на малолітнього сина в межах суми платежу за 1 місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 487.20 грн. сплаченого судового збору, а також стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави 551.20 грн. судового збору.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 березня 2017 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31 березня 2016 року залишено без задоволення.

ОСОБА_4 подав на вказане рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31 березня 2016 року апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірні оцінку доказам. Зазначає, що судом не вживалися заходи для примирення подружжя, не досліджувалося матеріальне становище платника аліментів, наявність інших утриманців, не повідомлялося належним чином про день і час слухання справи, неправомірно використано дані його декларації.

Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання апелянт повторно не зявився, хоча належним чином повідомлявся про день і час слухання справи як за місцем реєстрації, так і за місцем фактичного проживання.

Представник позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_1 Проти апеляційної скарги заперечила.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та межах позовних вимог, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сім'я фактично розпалася і шлюб носить формальний характер. Крім того, ОСОБА_4 не спілкується та не відвідує сина, не приймає участі у його вихованні та не надає коштів на його утримання.

З таким висновком колегія суддів погоджується.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено наступні обставини.

Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 02 лютого 2013 року, про що зроблено актовий запис №36 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції.

Від даного шлюбу 14 липня 2013 року народилася одна дитина - син ОСОБА_5, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції зроблено актовий запис про народження №1593.

Судом першої інстанції на підставі наданих позивачкою доказів встановлено, що сімейне життя сторін не склалося, між ними часто виникають сварки та непорозуміння, що негативно впливає на психологічний стан дитини. Подружні відносини між сторонами припинилися та з квітня 2015 року вони проживають окремо.

Спільна дитина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7, який проживає разом з позивачкою в орендованій нею квартирі АДРЕСА_1, повністю перебуває на її утриманні. Вказане підтверджується договором найму (оренди) житлового приміщення від 07 жовтня 2015 року, укладеним між ОСОБА_7 та ОСОБА_3.

Як вбачається із довідки №3692, виданої 29 грудня 2015 року Управлінням соціальної політики Тернопільської міської ради ОСОБА_3 не зареєстрована як одержувач допомог.

Відповідач ОСОБА_4 не спілкується та не відвідує сина, не приймає участі у його вихованні та не надає коштів на його утримання.

Згідно копії декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру ОСОБА_4 за 2014 рік вбачається, що відповідач ОСОБА_4 працює на посаді прокурора військової прокуратури Львівського гарнізону Західного регіону України, його сукупний дохід за 2014 рік становив 79897 грн.

Згідно частини 1 статті 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ст. 112 Сімейною кодексу України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

На цьому ж наголошує Верховний Суд України в п.10 Постанови Пленуму за №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» - проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що в звязку із різністю характерів та поглядів на сімейне життя, відсутністю взаєморозуміння, кохання, спільне життя сторін не склалося, сторони стосунків не підтримують, спільного господарства не ведуть, не проживають разом тривалий час, сімя розпалася остаточно, її збереження не можливо, шлюб існує лише формально.

У позивача відсутня вільна згода на підтримання шлюбних відносин з відповідачем.

Своїми діями та доводами у позовній заяві, позивачка ОСОБА_3 демонструє своє остаточне рішення щодо розірвання шлюбних відносин із відповідачем ОСОБА_4

В силу вимог ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом ст.141 СК України батьки мають рівні права та обовязки щодо дитини, в тому числі і щодо її утримання.

Відповідно до ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

При визначенні розміру аліментів відповідно до положень ст.182 СК України суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч.2 статті 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, що ОСОБА_4 за своїм станом здоров'я чи матеріальним становищем не може виконувати своїх обов'язків по утриманню малолітнього сина ОСОБА_5

Ураховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної ОСОБА_8 Української РСР від 27 лютого 1991 року №789-XII, частин 7, 8 ст.7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Відповідно до ч.1 ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що судом не вживалися заходи для примирення подружжя, оскільки справа перебувала в провадженні суду першої інстанції з 01 грудня 2015 року (подання позову) до 31 березня 2016 року (ухвалення рішення). При розгляді справи судом першої інстанції протягом вказаного періоду позивачка категорично заперечувала проти примирення, мотивуючи своє рішення тим, що подальше спільне життя та збереження сім'ї є неможливим та суперечить її інтересам та інтересам малолітньої дитини.

Також апелянт, який працює в органах прокуратури України, вказує про незаконне використання даних його декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру.

З даного приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вказав Конституційний Суд України в п.3.3. рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 у справі № 1-9/2012 за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, повязану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сімї, Конституційний Суд України виходить з такого, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, повязаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих

органів субєктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.

Парламентська ОСОБА_8 Європи у своїй Резолюції

від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) (далі Резолюція № 1165) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6). Згідно із законодавством України не належать до інформації з обмеженим доступом, зокрема: декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади або обіймають посаду державного службовця, службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії (частина шоста статті 6 Закону № 2939); персональні дані фізичної особи, яка претендує зайняти чи займає виборну посаду (у представницьких органах) або посаду державного службовця першої категорії, за винятком інформації, яка відповідно до закону визначена такою, що належить до інформації з обмеженим доступом (частина четверта статті5 Закону № 2297); відомості про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб (пункт 5 частини четвертої статті 21 Закону № 2657).

Системний аналіз положень частин першої, другої статті 24, частини першої статті 32 Конституції України дає підстави Конституційному Суду України вважати, що реалізація права на недоторканність особистого і сімейного життя гарантується кожній особі незалежно від статі, політичних, майнових, соціальних, мовних чи інших ознак, а також статусу публічної особи, зокрема державного службовця, державного чи громадського діяча, який відіграє певну роль у політичній, економічній, соціальній, культурній або іншій сфері державного та суспільного життя.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що хоча, за законом, інформація про майно і кошти особи є конфіденційною особи, але державних службовців ця норма не стосується, тому що їхні статки є важливою для суспільства інформацією. Така публічність чиновників є певним «додатковим правовим обтяженням», до якого слід бути готовим, йдучи на державну службу. Доступ обмежено лише до конфіденційної інформації дати народження, податкового номеру та місця реєстрації декларанта та членів сімї.

З приводу невиконання судом першої інстанції вимог ч.3 ст.122 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ч.3 ст.122 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення у пресі.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява поступила до суду 01 грудня 2015 року. Згідно ухвали від 02 грудня 2015 року позов було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. 29 грудня 2015 року позивачкою недоліки позовної заяви усунуто, в звязку із чим 04 січня 2016 року відкрито провадження в справі та призначено судове засідання на 01 лютого 2016 року. В подальшому судові засідання відкладалися на 18 лютого 2016 року та 31 березня 2016 року. Копії ухвали про відкриття провадження, позовної заяви із додатками та судові повістки надсилалися відповідачу за адресою, яка була вказана в позовній заяві: м.Львів, вул.Липинського, 3/48. Однак, вказані поштові відправлення вручені відповідачу не були та поверталися до суду із відмітками За закінченням терміну зберігання.

Як зазначає апелянт, за вказаною адресою на час розгляду справи він не проживав та зареєстрований не був, в звязку із чим був позбавлений можливості отримати судові повістки.

З матеріалів справи вбачається, що перед відкриттям провадження в справі суд першої інстанції в порядку, визначеному ч.3 ст.122 ЦПК України, не звертався до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання відповідача щодо надання інформації про зареєстроване його місце проживання (перебування).

Такий запит надісланий судом лише 10 березня 2016 року, однак відповідь на нього в матеріалах справи відсутня.

Таким чином, судом першої інстанції при розгляді справи допущено порушення норм процесуального права, а саме ч.3 ст.122 ЦПК України.

Однак, у відповідності до ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що вказане порушення не призвело до неправильного вирішення справи, в звязку із чим не може бути підставою для скасування рішення суду.

Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ст.ст.57, 58 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування,

Задовольняючи позов, судом першої інстанції надано вірну оцінку обставинам справи. Натомість відповідачем будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень по суті заявленого позову, які б могли вплинути на правильність встановлення фактичних обставин, суду не представлено.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ПАНДЯКА ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_9