Ухвала суду № 67273820, 21.06.2017, Якимівський районний суд Запорізької області

УХВАЛА

iменем України

Справа № 330/1011/17

1-кс/330/384/2017

"21" червня 2017 р. Якимівський районний суд Запорізької області у складі:

слідчого судді - Нестеренко Т.В.

при секретарі Корнієнко М..М.,

за участю прокурора - Якимнюка С.А., слідчого Сербо М.О.

підозрюваного ОСОБА_1, захисників підозрюваного адвокатів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши в судовому засіданні клопотання слідчого Кирилівського ВП Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області лейтенанта поліції ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1 за матеріалами досудового розслідування, внесеного до ЄРДР 04.06.2017 року за №12017081140000086 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України,

В С Т А Н О В И В :

В провадження Якимівського районного суду Запорізької області 20.06.2017 року о 16.46 години надійшло клопотання слідчого Кирилівського ВП Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області лейтенанта поліції ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1 за матеріалами досудового розслідування, внесеного до ЄРДР 04.06.2017 року за № 12017081140000086 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України.

Слідчий мотивував своє клопотання, погоджене з прокурором Якимівської місцевої прокуратури, молодшим радником юстиції ОСОБА_5 тим, що досудовим розслідуванням встановлено, що 04червня 2017, приблизно о 4 годині 10 хвилин, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуваючи біля бази відпочинку «Фрегат», яка розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, селище міського типу Кирилівка, вулиця Федотова Коса, будинок № 146, діючи умисно, на грунті раптово виниклих неприязних стосунків до ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, з метою його вбивства, з наявної у нього зброї невстановленого зразка, здійснив постріли у потерпілого, спричинивши йому проникаюче наскрізне вогнепальне поранення очного яблука з пошкодженням рогівки, випаданням оболонки, травматичну катаракту, гемофтальм правого ока, вогнепальне поранення обличчя, скроневої області з чужорідним тілом правої скроневої долі, після чого, з метою уникнення кримінальної відповідальності вчинений злочин зник з місця події, тим самим виконав усі дії, які вважав необхідними для вбивства ОСОБА_6, однак смерть потерпілого не настала з причин, які не залежали від його волі через те, що ОСОБА_6 Р.Ю. своєчасно була надана медична допомога. Таким чином ОСОБА_1 скоїв закінчений замах на умисне вбивство ОСОБА_6 16.06.2017 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, а саме у закінченому замаху на вбивство, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині. Підстави підозрювати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, який мас середню освіту, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимому, містяться у доказах, зібраних шляхом проведення наступних слідчих дій: - допиту свідка ОСОБА_7; - огляду місця події від 04.06.2017. Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років. Потреби досудового розслідування на даний час викликають необхідність застосування відносно підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганню спробам: - переховуватися від органу досудового розслідування та суду; - знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; - незаконно впливати на свідка у цьому кримінальному провадженні. Ризиком, який дає достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_1 може переховуватися від органу досудового розслідування та суду є суворість покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, яке може бути призначене у разі засудження особи за вчинення цього злочину. Ризиком, який дає достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_1 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, є те, що на даний час досудовим слідством не встановлено місцезнаходження вогнепальної зброї, яку під час вчинення закінченого замаху на вбивство ОСОБА_6 застосовував ОСОБА_1 і яку, відповідно до його пояснень, він приховав після вчинення злочину. Ризиком, який дає достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_1 може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, є те, що на даний час не встановлено місцезнаходження свідка ОСОБА_8 Ільхам-огли, який є очевидцем закінченого замаху на вбивство ОСОБА_6, і він не допитаний в якості свідка, проте підозрюваний ОСОБА_1 знайомий з цією особою. Окрім цього, зі свідком ОСОБА_7, який є очевидцем кримінального правопорушення, на даний час проведені не всі слідчі (розшукові) дії, спрямовані на встановлення істини у кримінальному провадженні та перевірку їх показань. На даний час очевидці злочину ОСОБА_9 і ОСОБА_10 відмовляються давати показання про обставини кримінального правопорушення і у досудового слідства є підстави вважати, що це пов'язано із можливим впливом на них з боку підозрюваного ОСОБА_1 Вважає, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, з наступних підстав: При обранні особистого зобов'язання та домашнього арешту підозрюваний зобов'язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, житла, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу слідчого. Враховуючи особливу тяжкість вчиненого злочину, інші наведені вище обставини, є ризик того, що ОСОБА_1 буде переховуватися від органів досудового розслідування, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Особи, які заслуговують на довіру та могли би поручитися за підозрюваного ОСОБА_1, відсутні, внаслідок чого, обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді особистої поруки згідно ст. 180 КПК України - неможливо. Вищевказане та наявність перелічених ризиків, свідчить про неможливість запобігання встановленим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, застосування до ОСОБА_1 більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, строком на два місяці, без визначення розміру застави у кримінальному провадженні.

У судовому засіданні слідчий та прокурор підтримали клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням в Державній установі «Запорізькій слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів, без визначення розміру застави у кримінальному провадженні. В задоволенні клопотання захисників про обрання у відношенні підозрюваного запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, відмовити.

У судовому засіданні захисники підозрюваного ОСОБА_1, адвокати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили відмовити в задоволенні клопотання слідчого - застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням в Державній установі «Запорізькій слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів, без визначення розміру застави у кримінальному провадженні, мотивуючи тим, що прокурором та слідчим не доведені ризики, передбачені ст. 177 КПК України та жодним чином не підтверджені належними доказами, також зазначили, що матеріали кримінального провадження №12017081140000086, внесеного до ЄРДР 04.06.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст. 115 КК України мають безліч недоліків. При цьому просили застосувати до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді особистої поруки. Свої доводи, захисники мотивують тим, що з даним клопотанням вони незгодні з наступних підстав: в своєму клопотанні слідчий посилається на ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: п.п. 1,5. Слідчий посилається на намір моєї підзахисної переховуватися від органів досудового розслідування та суду, намір незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, намір знищити та спотворити предмети, речі чи документи, які мають істотне значення для справи. З такою позицією слідчого неможливо погодитися, оскільки тяжкість злочину є недостатнім для обрання настільки суворо запобіжного заходу. У справі Мамедова проти Росії 7064/05 від 01 червня 2006 року щодо недостатності посилання на тяжкість злочину та ймовірність покарання Європейський Суд зазначив, що суди, перевіряючи законність та обґрунтованість запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, незмінно посилались на тяжкість злочину як головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини. Однак Суд неодноразово відзначав, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з виняткового абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Таким чином, твердження слідчого за погодження з процесуальним прокурором про намір мого підзахисного переховуватися від органів досудового розслідування є примарними, а відтак, на них неможливо обґрунтовувати обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. По-друге, що стосується недоведеність ризиків при обранні найсуворішого та виняткового запобіжного заходу у відношенні ОСОБА_1 У відповідності до ч. 2 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. В той же час в клопотанні про обрання запобіжного заходу вказані абстрактні припущення, котрі жодним чином не підтверджені належними доказами, що наявні декілька ризиків. Припущення, що мій Підзахисний буде переховуватися від органів досудового розслідування та не буде виконувати обовязки покладені на нього судом - також жодним чином не підтверджені та не можуть бути підтверджені, оскільки слідчий не надав жодних підтверджень посилань на ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Аналогічна правова позиція у Європейського суду з прав людини, котру Суд виклав у справі Бойченко проти Молдови від 11 липня 2006 року: ОСОБА_3 тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказання підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватися від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про тримання заявника під вартою. Аналогічна правова позиція у Європейського суду з прав людини, котру Суд виклав у справах: Ранінен проти Фінляндії від 16 грудня 1997 р. (...За словами омбудсмана, жодних причин побоюватися, що він спробує втекти не було, і ніхто його не запитував, перш ніж застосувати цей захід про те, чи він і далі наполягатиме на своїй відмові відбувати військову службу...Отже, наслідком цього, який не був оскаржений, є те, що арешт заявника і тримання його під вартою під час конвоювання війсковою поліцією суперечило нормам національного права. Отже, в тому, що стосується цих заходів, позбавленя його волі не було законим за змістом частини 1 статті 5 Конвенції, положення якої було, таким чином, у цій справі порушено); ОСОБА_11 проти Росії від 12 березня 2009 р. У своєму рішенні районний суд, посилаючись на інформацію, надану ФСБ, дійшов висновку, що заявник планує переховуватися від правосуддя, наполягаючи,щоб його родичі продали якесь майно та придбали валюту. Суд, проте не може не зауважити тієї обставини, що інформація надана ФСБ не підкріплювалася жодним доказом (копіями угод купівлі-продажу, державними актами, що свідчили про зміну права власності, банківськими виписками абощо. Суд погоджується з тим, що на самому початку продовження тримання заявника під вартою, можливо і було виправдане на якийсь короткий період, аби органи обвинувачення мали час перевірити інформацію, надану ФСБ та предоставити докази цього. Однак, з плином часу сама лише наявність інформації, без будь-яких доказів на підтримку її правдивості, неодмінно ставала дедалі менш важливою, крім того, заявник постійно заперечував його мету переховування. Суд встановив ,що нац. Органи застосували вибірковий і непослідовний підхід до оцінки наданих сторонами доводів щодо підстав тримання під вартою. Суд повторює, що саме по собі непостійне місце проживаня не створює небезпеки переховування,інших обставин, які б дозволяли припустити, що в разі звільнення заявник переховуватиметься, не вказано.). Окрім того ні слідчим ні прокурором не доведено чому саме строком на два місяці, суд повинен обрати найсуворіший запобіжний захід Жодного разу слідчий та прокурор не обґрунтовували свої клопотання в цій частині також. Свою позицію Європейський суд з прав людини виклав в справі Харченко проти України. З викладено видно, що застосування найсуворішого запобіжного заходу є необґрунтованим та таким, що ґрунтується на примарних припущеннях слідчого та не має жодного доказу. Суд повторює, що відсутність підстав в судових рішеннях щодо тримання під вартою протягом тривалого часу не відповідає принципу захисту від свавілля, закріпленому в пункті 1 статті 5 (див. рішення у справі "Соловей і Зозуля проти України" (Solovey and Zozulya v. Ukraine), NN 40774/02 і 4048/03, п. 76, від 27 листопада 2008 року). Беручи до уваги ці обставини, Суд вважає, що постанова Ватутінського суду від 15 жовтня 2001 року не надала заявникові адекватний захист від свавілля, який є невід'ємним елементом "законності" тримання під вартою у значенні пункту 1 статті 5 Конвенції ( 995_004 ), і тому тримання заявника під вартою після 15 жовтня 2001 року так само не відповідало пункту 1 статті 5 Конвенції. Уряд наполягав, що національні органи мали підстави для тримання заявника під вартою, оскільки він підозрювався у вчиненні тяжкого злочину, неодноразово не з'являвся на виклик слідчого і міг ухилятися від суду та перешкоджати слідству. Уряд вважав, що національні органи проводили розслідування з належною сумлінністю, враховуючи складність справи та кількість слідчих дій, які необхідно було провести. Уряд також вказував на те, що два місяці і десять днів заявник тримався під вартою, оскільки протягом цього періоду він ознайомлювався з матеріалами справи. Суд нагадує, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів, на які посилався заявнику своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV). Наведені вище міркування Суд вважає достатніми для висновку про те, що мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції ( 995_004 ). Свою позицію висловив Європейський суд з прав людини в рішенні Тимошенко проти України в якому сама ж Заявниця посилалась на рішення Європейського суду з прав людини в справі Харченко проти України. При оцінці законності будь-якого позбавлення свободи Суд не обмежується проголошеними видимими цілями взяття та тримання під вартою, про які йдеться, але також розглядає істинні наміри та цілі, що стоять за ними (див. рішення у справах «Боцано проти Франції» (Bozano v. France), від 18 грудня 1986 року, п. 60, Series А № 111, та «Ходорковський проти Росії» (Khodorkovskiy v. Russia), заява № 5829/04, п. 142, від 31 травня 2011 року). Суд у своїй практиці також вже констатував, що, коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливо, щоб було дотримано загального принципу юридичної визначеності. Отже, важливо, щоб умови, за яких відповідно до національного законодавства здійснюється позбавлення свободи, були чітко сформульовані, та щоб застосування цього законодавства було передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченомуКонвенцією- стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (див., серед інших джерел, рішення у справі «Медведєв та інші проти Франції» (Medvedyev and Others v. France) [ВП], заява № 3394/03, п. 80, ECHR 2010 року, з подальшими посиланнями).Крім того, для того, щоб позбавлення свободи вважалося несвавільним у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції, самого факту, що цей захід застосовується згідно з національним законодавством, що відповідає вищезазначеним стандартам, ще недостатньо - він також повинен бути необхідним за даних обставин (див. рішення у справах «Нештяк проти Словаччини» (<…>), заява № 65559/01, п. 74, від 27 лютого 2007 року, та«Хайредінов проти України»(Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, пп. 27-28, від 14 жовтня 2010 року). Насамкінець, Суд наголошує на тому, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи - незалежно від того, наскільки коротким він є - повинно бути переконливо доведено державними органами (див. рішення у справах «Белчев проти Болгарії» (Belchev v. Bulgaria), заява № 39270/98, п. 82, від 8 квітня 2004 року, та «Кастравет проти Молдови» (Castravet v. Moldova), заява № 23393/05, п. 33, від 13 березня 2007 року). Аналогічна позиція відображена в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Луценко проти України, в якому зазначено, що органи досудового розслідування повинні довести наявність ризиків на які вони посилаються в своїх клопотаннях, завчасно та належно повідомляти підозрюваного про необхідність проведення слідчих дій та їх необхідність в даному рішенні суд дійшов висновку, що затримання заявника було здійснене з іншою метою, ніж та, що передбачена пунктом 1 статті 5 Конвенції і, таким чином, було свавільним та таким, що суперечило цьому положенню. Отже, мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції щодо цього. На сам кінець ні слідчим ні прокурором не доведено, що мій підзахисний може вчинити новий злочин чи може впливати на свідків та потерпілих, тому такі твердження є примарними та ні чим не підтверджуються. Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України: Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обовязків, а також запобігання спробам. Окрім того, посилання слідчого на ризик переховування від органів досудового розслідування та суду спростовується наступним: Слідчим по даному провадженню було вручено повідомлення про підозру у вчинені злочину було вручено ОСОБА_1 16.06.2017 року о 00 годин 21 хвилина. Окрім того в цей же час слідчим було вручено повістки для виклику до слідчого 16.06.2017 року о 14 годині 00 хвилин. 16.06.2017 року ОСОБА_1 усвідомлюючи серйозність підозри, суворість можливого покарання зявився до слідчого 16.06.2017 року, що підтверджується відміткою на повістці, яка зроблена самим слідчим Сербо М.О., окрім того підтверджується протоколом допиту підозрюваного від 16.06.2017 року, в якому міститься підпис підозрюваного та підписи захисників. Окрім того підозрюваний зявився добровільно до слідчого 20.06.2017 року та отримав клопотання про застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, після чого ОСОБА_1 добровільно прийшов до суду з метою участі в розгляді даного клопотання. Також підозрюваний зявився до суду 21.06.2017 року після оголошеної перерви та знаходиться зараз у залі судового засідання. Таким чином сторона захисту та сам слідчий спростовує ризик на який він посилається, так 06.06.2017 року Слідчим суддею Нестеренко Т.В. розглядалося клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 та своєю ухвалою від 06.06.2017 року було відмовлено в задоволенні клопотання слідчого та обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 19години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин. Слідчий та прокурор не надали сьогодні у судовому засіданні жодного доказу порушення запобіжного заходу, який раніше було обрано підозрюваному. Ходів би звернути увагу суду, що повідомлення про підозру за ч. 4 ст. 296 КК України та повідомлення про підозру за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України є однією подією, яка відбулася 04.06.2017 року в смт. Кириллівка Запорізької області, а тому сторона захисту може стверджувати, що орган досудового розслідування переслідує інші наміри а ніж забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного. Окрім того слідчий посилається у своєму клопотанні, що підозрюваний може знищити або потворити речі або предмети, які можуть мати відношення до даного кримінального правопорушення. Сторона захисту наголошує, що підзахисний перебуває постійно с. Біленьке Запорізького району Запорізької області, речі та предмети слідчим були вилучені 04.06.2017 року та в супереч ухвал суду від 09.06.2017 року, слідчий Сербо М.О. не повертає тобто не виконує вимоги суду. Тому стороні захисту не зрозуміло про які саме предмети та речі веде мову слідчий. Окрім того слідчий посилається на ризик впливу на свідків. Хотів би звернути увагу суду, що від час розгляду клопотання слідчого 06.06.2017 року слідчий також посилався на такий ризик, який ні чим не підтверджувався. З моменту звільнення ОСОБА_1 минуло вже майже 2 тижні. Слідчий не надав доказів такого ризику, як на підставу свої тверджень. Положення ч. 1 ст. 184 КПК України містить вичерпний перелік звіту клопотання слідчого до слідчого судді про застосування запобіжного захисту. Окрім того, варто зауважити, що відповідно до ч. 5 ст. 9 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Також, при поданні клопотання про взяття під варту, а ні слідчим, а ні прокурором, в порушення п. 6 ч. 1 ст. 184 Кримінального процесуального кодексу України не було доведено обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів. Від так слідчий не виконуючи вимоги п. 5 ч. 1 ст. 184 КПК України, а саме: клопотання слідчого повинно містити виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини. Слідчий та прокурор у своєму клопотанні не довели наявності тих ризиків, на які вони посилаються, оскільки мій підзахисний має стійкі соціальні звязки, що підтверджується поданими клопотаннями про передачу на поруки від друзів. Таким чином просять відмовити в задоволені клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1.

У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_1 підтримав думку своїх захисників та просив не застосовувати у відношенні нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В судовому засіданні були оглянуті наступні матеріали: копія витягу ( а.п. 1); копія постанови про початок досудового розслідування ( а.п. 2); копія постанови про провадження досудового слідства у кримінальному провадженні декількома слідчими (а.п.3); копія протоколу огляду місця події ( а.п. 4-8); копія протоколу огляду місця події ( а.п.9-10); копія доручення оперативному підрозділу на проведення слідчих розшукових дій ( а.п. 11); копія письмових пояснень ОСОБА_1 ( а.п.12) від 04.06.2017 року в смт.Кирилівка об 11.20 години, відповідно до яких він сам надавав пояснення, що здійснював постріли з автомобіля «AUDI» з рушниці, яка йому не належала, але постріли він почав здійснювати у відповідь на інші постріли, в цілях самозахисту, потім рушницю викинув до лиману.

Також були оглянуті наступні матеріали: копія протоколу допиту свідка ОСОБА_12 ( а.п. 13); копія повідомлення про підозру ( а.п. 14-16), яка була вручена ОСОБА_1 16.06.2017 року в 00 годин 21 хвилину; копія памятки про процесуальні права та обовязки підозрюваного ( а.п. 17); копія протоколу допиту підозрюваного ( а.п. 18); копія довідки ( а.п. 19), відповідно до якої гр.ОСОБА_6 була проведена операція з діагнозом: сліпе вогнепальне поранення правої скроневої долі, а також клопотання захисника ОСОБА_3 про долучення до матеріалів кримінального провадження №12017081140000086 заяви від ОСОБА_6 про відсутність будь-яких претензій та відмову від проведення з його участю будь-яких слідчих дій. Зазначену копію клопотання отримано слідчим Сербо М.О. 16.06.2017 року, про що він засвідчив своїм підписом.

Також були оглянуті заява ОСОБА_13 про бажання взяти особу на поруки; заява ОСОБА_14 про бажання взяти особу на поруки; заява ОСОБА_15 про бажання взяти особу на поруки; заява ОСОБА_16 про бажання взяти особу на поруки; копія паспорту ОСОБА_17; копія паспорту ОСОБА_16; копія паспорту ОСОБА_15; копія паспорту ОСОБА_13.

Відповідно до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобовязаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, у вчиненні якого він обвинувачується.

Дослідивши вищевказані докази в судовому засіданні, заслухавши думку учасників процесу, суд дійшов до висновку про те, що слідчим та прокурором не доведено, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м»яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам. Так, враховуючи практику Європейського суду, у справі Мамедова проти Росії 7064/05 від 01 червня 2006 року щодо недостатності посилання на тяжкість злочину та ймовірність покарання, який зазначив, що суди, перевіряючи законність та обґрунтованість запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, незмінно посилались на тяжкість злочину як головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини. Однак Суд неодноразово відзначав, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з виняткового абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Таким чином, твердження слідчого за погодження з процесуальним прокурором про намір підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування є безпідставним, так як із пояснень самого слідчого, він кожного разу прибуває за викликом слідчого, прокурора, судді, а відтак, на них неможливо обґрунтовувати обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Також громадянами ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 не доведено, що вони є особами саме такими, що заслуговують на довіру слідчого судді, як особи, які зможуть поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обовязків відповідно до ст. 194 КПК України, так як всі надали пояснення, що різняться між собою щодо проживання підозрюваного, його роду зайняття у повсякденному житті, працевлаштування.

Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні злочину, а саме передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст. 115 КК України, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до пятнадцяти років.

При обранні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту судом враховано:

- вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення (за думкою суду, підозра є обєктивною); вік та стан здоровя підозрюваного (підозрюваний є повнолітнім, стан здоровя задовільний); міцність соціальних звязків підозрюваного (проживає житлі батьків, за адресою місця реєстрації разом із рідною сестрою та співмешканкою ); наявність у підозрюваного постійного місця роботи (навчання) не працює, не навчається; репутація підозрюваного (характеризуючий матеріал задовільний); майновий стан підозрюваного (не працює, доходів не має, власного житла не має) ; те, що підозрюваний раніше не судимий, наявність повідомлення особі про підозру (було оголошено 16.06.2017 року о 00.21 годині).

Дослідивши докази, слідчий суддя дійшов висновку щодо можливість застосування більш мяких запобіжних заходів, що надає суду право застосувати у відношенні підозрюваного ОСОБА_1 міри запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, на цих підставах, суд дійшов до висновку необхідності у відмові задоволення клопотання слідчого прокурора та захисників підозрюваного.

На підставі викладеного, керуючись ст. 176-178, 180, 181, 183, 193, 194 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання слідчого Кирилівського ВП Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1 за матеріалами досудового розслідування, внесеного до ЄРДР 04.06.2017 року за №12017081140000086 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України відмовити.

В задоволенні клопотання захисників підозрюваного ОСОБА_1, адвокатів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді особистої поруки відмовити.

Обрати відносно підозрюваного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту без застосування радіоелектронних контролюючих приладів, строком на два місяці, тобто до 06.08.2017 року. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим. Продовження цього строку можливе у порядку, передбаченому ст. 199 КПК України.

Покласти на підозрюваного ОСОБА_1 такі обов'язки:

- прибувати до слідчого СВ Кирилівського ВП ГУНП Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області, прокурора або суду за першою вимогою;

- не відлучатися із с. Біленьке Запорізького району Запорізької області без дозволу слідчого, прокурора та суду.

- не залишати місце постійного проживання - будинок № 34 Б, кв.13 по вул. Запорізька в с. Біленьке Запорізького району Запорізької області в нічний час з 19 годин до 07 години, без дозволу слідчого, прокурора, або суду.

Порушення умов домашнього арешту має наслідком можливість застосування більш суворої міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Вручити копію цієї ухвали підозрюваному негайно після її оголошення.

Контроль за виконанням ухвали покласти на Запорізький ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області.

Ухвала підлягає оскарженню в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області протягом пяти днів з дня її оголошення, для особи яка перебуває під вартою строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Слідчий суддя

Висловлені в цін ухвалі висновки про будь-які обставини щодо суті підозри обвинувачення не мають преюдиціального значення дня суду під час судового розгляду / слідчого / прокурора під час цього (іншого) кримінального провадження (ст. 198 КПК).

Будь-які твердження чи заяви підозрюваного / обвинуваченого, зроблені під час розгляду цього клопотання, не можуть бути використані на доведення його винуватості у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється / обвинувачується, або у будь-якому іншому правопорушенні (ст. 193 КПК).