Ухвала суду № 67268052, 01.06.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 373/2332/16-ц Головуючий у І інстанції Залеська А. О.Провадження № 22-ц/780/2639/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 58 01.06.2017

УХВАЛА

Іменем України

01 червня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Коцюрби О.П.,

Суддів - Мережко М.В., Сержанюка А.С.,

При секретарі Топольському В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» про визнання незаконним та скасування наказу про зміну істотних умов праці, стягнення моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, пояснення сторін, вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області з вказаним позовом в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» від 25 листопада 2016 року № 262-ОД «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_2В.», стягнути на його користь з відповідача заподіяну моральну шкоду в розмірі 5000 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він працює в Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав» (далі НІЕЗ «Переяслав») на посаді заступника генерального директора з наукової роботи. Наказом генерального директора НІЕЗ «Переяслав» від 25 листопада 2016 року йому змінено істотні умови праці, а саме: з 01 лютого 2017 року скасовано раніше встановлену доплату за вчене звання старшого наукового співробітника у розмірі 25 відсотків посадового окладу, яку він отримував з 2010 року.

Вважає спірний наказ незаконним, посилаючись на те, що відповідач не отримав попередньої згоди виборного профспілкового органу щодо зміни йому істотних умов праці, та в односторонньому порядку прийняв рішення, що погіршує його становище, яке не ґрунтується на нормах законодавства та суперечить умовам колективного договору.

Оскаржуваний наказ, позивач вважає також психологічним тиском на нього, спонуканням до звільнення, що спричинило йому душевних переживань та моральних страждань.

Під час розгляду справи, ОСОБА_2 зменшив свої вимоги та просив суд визнати незаконним наказ Генерального директора Національного історико- етнографічного заповідника «Переяслав» від 25 листопада 2016 року № 262-ОД «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_2В.», стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 5000 грн., судові витрати у виді судового збору та витрат на правову допомогу в сумі 7840 грн.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Національний історико-етнографічного заповідник «Переяслав» оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просив, скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2017 року, ухвалити у справі нове рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що судом першої інстанції при розгляді справи не повністю зясовані обставини справи, що мають істотне значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено та не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2017 року в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01 липня 2002 року ОСОБА_2 прийнято на посаду наукового працівника Переяслав-Хмельницького історико-культурного заповідника.

01 березня 2007 року його переведено на посаду старшого наукового співробітника, а з 01 грудня 2012 року на посаду провідного наукового співробітника,

З 01 червня 2014 року позивача переведено на посаду Заступника генерального директора з наукової роботи.

Вказані обставини визнаються сторонами та підтверджуються записами в трудовій книжці ОСОБА_2, Наказом від 08 травня 2014 року № 44-ОС.

Рішенням спеціалізованої вченої ради Київського національного університету імені ОСОБА_3, ОСОБА_2 присуджено науковий ступінь кандидата історичних наук та рішенням Вищої атестаційної комісії України від 19 січня 2006 року позивачу надано диплом Кандидата наук, серія ДК № 032585.

Рішенням Вищої атестаційної комісії України від 14 жовтня 2009 року на підставі рішення Вченої ради Інституту історії України Національної академії наук України, ОСОБА_2 присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника та видано відповідний Атестат серії АС №007071.

Відповідно до наказу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» від 06 листопада 2010 року № 247-ОС, ОСОБА_2 встановлено доплату за наукове звання «старший науковий співробітник» у розмірі 25% посадового окладу.

Зі змісту посадової інструкції Заступника генерального директора з наукової роботи від 29 грудня 2012 року вбачається, що позивач за посадою займається науковою роботою, кваліфікаційними вимогами на посаду є: науковий ступінь доктора або кандидата наук, вчене звання старшого наукового співробітника, доцента, професора.

28 березня 2016 року керівник Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» звернувся до Міністерства культури України за розясненнями щодо порядку виплати доплат та надбавок працівникам державних і комунальних музеїв, на що отримав відповідь від 29 квітня 2016 року за вих. № 1418/15/13-16 в якій містиця розяснення щодо порядку виплати доплати за вислугу років та надбавки за стаж наукової роботи, що не стосується позивача. Стосовно доплати за вчене звання старшого наукового співробітника чітких розяснень Міністерством культури України не надано у звязку з неузгодженістю нормативної бази з цього питання.

30 березня 2016 року В.о. генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» ОСОБА_4 письмово повідомив ОСОБА_2 про можливу зміну істотних умов праці, а саме: зменшення розміру або скасування доплати за вчене звання старшого наукового співробітника з 01 червня 2016 року.

28 жовтня 2016 року Генеральний директор Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» ОСОБА_5 звернувся до профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Націоналного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» з поданням про зміну істотних умов праці, а саме: скасування доплати за вчене звання старшого наукового співробітника члену профспілкового комітету, Заступнику генерального директора з наукової роботи ОСОБА_2

Первинна профспілкова організація Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» відхилила подання про зміну істотних умов праці Заступнику генерального директора з наукової роботи ОСОБА_2, про що надала мотивовану відмову за № 136 від 10 листопада2016 року.

25 листопада 2016 року Генеральний директор Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» видав Наказ за № 262-ОД, яким - Заступнику генерального директора з наукової роботи ОСОБА_2 з

01 лютого 2017 року змінено істотні умови праці, а саме: скасовано раніше за встановлену доплату за вчене звання старшого наукового співробітника у розмірі 25 відсотків посадового окладу. Підставою такого Наказу зазначено лист-відповідь Міністерства культури України від 29 квітня 2016 року за вих. № 1418/15/13-16, оцінка якому надана вище.

28 листопада 2016 року ОСОБА_2 був попереджений про істотну зміну умов праці розміру оплати праці (скасування доплати за вчене звання старшого наукового співробітника) з 01 лютого 2017 року.

22 грудня 2016 року позивач звернувся до Генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» з службовою запискою про зупинення/відміну вищевказаного наказу про зміну істотних умов праці, як такого, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

У відповіді від 27 грудня 2016 року Генеральний директор ОСОБА_5 повідомив позивача, що Наказ «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_2В.» є правомірним та законним, а тому скасуванню не підлягає.

06 січня 2017 року, в той час коли справа перебувала в суді, Генеральний директор Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» ОСОБА_5 наказом за № 3-ОД скасував наказ від 25 листопада 2016 року № 262-ОД «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_2В.», посилаючись на відмову Первинної профспілкової організації від 10 листопада 2016 року в задоволенні його подання про зміну істотних умов праці позивача.

За таких обставин, Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області прийшов до правильного висновку про те, що між сторонами існує спір щодо законності наказу керівника Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» по скасуванню доплати позивачу за вчене звання старшого наукового співробітника, як такої, що не передбачена законодавством та тягне за собою істотну зміну умов праці .

Частиною 3 ст. 32 КЗпПУ встановлено, що у звязку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до ч. 4 ст. 97 КЗпПУ форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

В ч. 4 ст. 97 КЗпПУ зазначено, що власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Слід зазначити, що в п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 грудня 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" вказано: якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у звязку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.

Судом встановлено, що фактичної зміни в організації виробництва та праці в Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав» не відбулося, оскільки оспорюваний наказ має індивідуальний характер та скасований відповідачем до визначеної в ньому даті.

Чинним законодавством України, яким регулюються трудові правовідносини, визначено, що видача та скасування наказів відноситься виключно до компетенції власника або уповноваженого ним органу, а до повноважень суду належить перевірка законності наказу.

Згідно розділу 3 п.3.2. Колективного договору між керівником і первинною профспілковою організацією працівників Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» від 08 лютого 2013 року оплата праці працівників установи здійснюється відповідно до КЗпПУ, Законів України «Про оплату праці», Про музеї та музейну справу», Наказу Міністерства культури і туризму України «Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки « № 745 від 18 жовтня 2005 року, постанови Кабінету Міністрів України № 82 від 22 січня 2005 року та інших нормативних актів України у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Пунктами 1.3, 1.4 Положення про оплату праці від 03 січня 2013 року за № 15 затверджених Генеральним директором Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» 03 січня 2013 року передбачено, що оплата праці працівників Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, Генеральної, галузевої угоди, Колективного договору, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів. Джерелом коштів на оплату праці є кошти Державного бюджету (загального і спеціальних фондів) в межах заробітної плати, затвердженого в кошторисах.

В пункті 3.2.1 Положення про оплату праці, передбачено надбавки та доплати до тарифних ставок (окладів, посадових окладів), перелік яких не є вичерпним.

Згідно п.1.1 Статуту Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», затвердженого Наказом Міністерства культури України від 06 липня 2012 року за № 723, Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» є культурно-освітнім та науково-дослідним закладом, створеним постановою Центрального Комітету Комуністичної партії України і Ради Міністрів Української РСР від 13 березня 1979 № 123 «Про оголошення комплексу памяток історії та культури м. Переяслав-Хмельницького Київської області державним історико-культурним заповідником» на базі комплексу памяток історії та культури м. Переяслав-Хмельницького Київської області. Статус національного надано заповіднику Указом Президента України від 01 червня 1999 року № 598 «Про надання Переяслав-Хмельницькому державному історико-етнографічному заповіднику статусу національного».

Відповідно до п.2.2 вищевказаного Статуту, заповідник створено з метою забезпечся охорони, збереження та популяризації памяток культурної спадщини розташованих на його території; проведення науково-дослідної, науково-методичної, музейної, виставково-екскурсійної та культурно-освітньої роботи.

У ст. 1 Закону України «Про музеї та музейну справу» під терміном «музей» визначено науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження, використання та популяризації музейних предметів та музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини.

Згідно ст. 4 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» субєктами наукової і науково-технічної діяльності є наукові працівники, науково-педагогічні працівники, аспіранти, адюнкти і докторанти, інші вчені, наукові установи, університети, академії, інститути, музеї, інші юридичні особи незалежно від форми власності, що мають відповідні наукові підрозділи, та громадські наукові організації.

В ст. 5 цього Закону вказано, що вчений є основним субєктом наукової і науково-технічної діяльності.

За правилами ст. 28 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» вчені мають право на здобуття наукового ступеня доктора філософії і доктора наук та присвоєння вчених звань старшого дослідника, доцента і професора. Присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань є державним визнанням рівня кваліфікації вченого.

Статтею 31 вказаного Закону сформульовано перелік посад наукових працівників. Так, основними посадами наукових працівників наукових установ, наукових підрозділів юридичних осіб державної та іншої форм власності є: заступник керівника (перший віце-президент, віце-президент, заступники генерального директора, генерального конструктора, директора, начальника) з наукової роботи.

Згідно ст. 36 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» заробітна плата наукових працівників складається з посадових окладів (ставок), премій, доплат за наукові ступені, вчені звання, надбавки за стаж наукової, науково-педагогічної роботи та інших надбавок, доплат та винагород, передбачених законодавством у сфері наукової і науково-технічної діяльності.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників. Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з вимог ч.ч.1-2 ст. 29 Закону України «Про культуру» оплата праці у сфері культури має забезпечувати створення належних матеріальних умов для ефективної самостійної творчої діяльності працівника, підвищення престижності професії, сприяти підвищенню його кваліфікації, стимулювати залучення талановитої молоді до діяльності у сфері культури. Заробітна плата працівника у сфері культури, педагогічного працівника закладу освіти сфери культури складається з посадового окладу (тарифної ставки), надбавки за почесне звання, доплат за науковий ступінь, вислугу років залежно від стажу роботи в державних і комунальних закладах культури, закладах освіти сфери культури, інших надбавок та доплат, премій, винагород за творчу діяльність, передбачених законодавством. Умови оплати праці працівників у сфері культури державних і комунальних закладів культури, закладів освіти сфери культури визначаються Кабінетом Міністрів України.

В пункті 5 Постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій галузей бюджетної сфери» від 30 серпня 2001 року за № 1298 вказано, що умови оплати праці, посадові оклади (ставки заробітної плати) та ставки погодинної оплати праці, визначені цією постановою, поширюються на відповідні категорії працівників (невійськовослужбовців і тих, що не мають звань рядового і начальницького складу) всіх бюджетних установ, закладів та організацій незалежно від відомчого підпорядкування.

В абзаці в), підпункту 3), пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 1298 установлено доплати працівникам, зокрема за вчене звання доцента, старшого наукового співробітника - у граничному розмірі 25 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати).

За таких обставин, Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області з врахуванням вищевикладеного, дійшов до правильного висновку про те, що Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» є культурно-освітнім та науково-дослідним державним закладом (музеєм), одним з основних видів діяльності якого є науково-дослідна робота. Позивач ОСОБА_2, займаючи у цьому закладі посаду заступника генерального директора з наукової роботи, є науковим працівником, який має вчене звання старшого наукового співробітника, до заробітної плати якого серед іншого законодавством передбачено доплату за вчене звання.

Таким чином суд, встановив що наказ Генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» № 262-ОД від 25 листопада 2016 року «Про істотну зміну умов праці ОСОБА_2В.» видано без дотримання вимог трудового законодавства та законодавства про оплату праці, у зв'язку із чим позовні вимоги в частині визнання цього наказу незаконним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також є правильним висновок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області щодо відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення на його користь моральної шкоди, так як згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Приписами ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 вказаної постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Під час розгляду справи позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, тому, Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області на законних підставах відмовив йому в задоволенні цих позовних вимог.

Так як Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустив, тому, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» необхідно відхилити, а рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2017 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» відхилити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: