Ухвала суду № 67264086, 20.06.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/10130/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В.Ф. Провадження № 22-ц/773/623/17 Категорія: 27 Доповідач: Грушицький А. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Грушицького А.І.,

суддів Осіпука В.В., Шевчук Л.Я.,

з участю секретаря Концевич Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2016 року позов задоволено.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) в користь ОСОБА_3 «Страхове товариство «Гарантія» (код ЄДРПОУ 14229456) 96933,04 грн. заборгованості за договором позики від 6 вересня 2009 року станом на 4 серпня 2016 року, з яких: 52500 грн. основний борг, 35877,70 грн. інфляційне збільшення суми боргу; 3305,34 грн. 3 % річних, 5250 грн. штраф за порушення строку повернення позики.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) в користь ОСОБА_3 «Страхове товариство «Гарантія» (код ЄДРПОУ 14229456) 1454 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду представник відповідача ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_2 подала до суду клопотання, в якому просила апеляційну скаргу задовольнити, розгляд справи провести за її відсутності.

Представник позивача ОСОБА_3 «Страхове товариство «Гарантія» подав до суду клопотання, в якому заперечив апеляційну скаргу, просив розгляд справи провести за його відсутності.

Перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав належним чином своїх зобовязань за договором безвідсоткової фінансової допомоги, в звязку з чим порушені права позивача підлягають поновленню шляхом стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 96933,04 грн.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим в судовому засіданні обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що 16 грудня 2009 року між ВАТ «Страхове товариство «Гарантія» (правонаступником якого є ОСОБА_3 «Страхове товариство «Гарантія») та ОСОБА_1 укладено договір безвідсоткової фінансової допомоги, відповідно до умов якого останній отримав позику в сумі 52500 грн. з кінцевим терміном повернення до 31 грудня 2011 року.

Відповідно до п. 3.2 договору строк повернення позики, вказаний у п. 3.1 цього договору, може бути продовжений за згодою сторін (а.с. 4).

31 грудня 2011 року між ОСОБА_3 «Страхове товариство «Гарантія» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору безвідсоткової фінансової допомоги від 16 грудня 2009 року, відповідно до умов якої змінено строк повернення позики до 30 червня 2013 року (а.с. 5), а 30 червня 2013 року між ОСОБА_3 «Страхове товариство «Гарантія» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до договору безвідсоткової фінансової допомоги від 16 грудня 2009 року, відповідно до умов якої змінено строк повернення позики до 30 червня 2014 року (а.с. 6).

У звязку з невиконанням позичальником ОСОБА_1 умов договору утворилась заборгованість, яка станом на 4 серпня 2016 року становила 96933,04 грн., з яких 52500 грн. основний борг, 35877,70 грн. інфляційні втрати за період з 1 липня 2014 року по 4 серпня 2016 року, 3305,34 грн. 3 % річних за період з 1 липня 2014 року по 4 серпня 2016 року, 5250 грн. штраф за порушення строку повернення позики.

Як встановлено ст. ст. 526, 530 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, у встановлений строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як передбачено ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлені судом обставини щодо невиконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобовязань по укладеному договору безвідсоткової фінансової допомоги підтверджуються наявними у справі доказами, а саме договором безвідсоткової фінансової допомоги від 16 грудня 2009 року, додатковою угодою № 1 від 31 грудня 2011 року, додатковою угодою № 2 від 30 червня 2013 року та розрахунком заборгованості.

Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 «Страхове товариство «Гарантія» основної суми боргу, інфляційних втрат, 3 % річних та штрафу.

Доводи представника відповідача ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що позивачем всупереч вимог ч. 2 ст. 1047 ЦК України не надано розписки на підтвердження передачі коштів до уваги не беруться, оскільки в матеріалах справи наявний договір безвідсоткової фінансової допомоги, який посвідчує передання ОСОБА_1 суми позики в розмірі 52500 грн.

В листах, адресованих генеральному директору ОСОБА_3 «Страхове товариство «Гарантія», ОСОБА_1 підтверджував факт отримання позики та просив відстрочити граничний термін повернення коштів (а.с. 43, 44).

Крім того, відповідач ОСОБА_1 двічі підписував додаткові угоди про продовження строку повернення коштів, що також підтверджує факт реального виконання договору позики.

Вказана позиція узгоджується з практикою Верховного Суду України. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України у справі № 6-50цс16 письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає нормам матеріального і процесуального права, є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну представника відповідача ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2016 року в даній цивільній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді