Ухвала суду № 67257091, 08.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.

суддів: Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Казанник М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23.02.2017 у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» про захист прав споживачів, -

В С Т А Н О В И Л А:

В липні 2016 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив суд визнати недійсним п.п.1.3.1.. 3.3.3., 3.5., 4.2.3., 4.2.6., 4.3.12., 4.3.16, 4.3.17, 5.1., 5.2., 6.3., 6.4. кредитного договору № 255/П/З5/2007-840 від 12.11.2007 укладеного між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23.02.2017 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» про захист прав споживачів - відмовлено.

Справа № 761/26301/16-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/5757/2017Головуючий у суді першої інстанції: Маліновська В.М.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В. Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність і необґрунтованість рішення суду, як такого, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує на те, що укладений між сторонами кредитний договір № 255/П/35/2007-840 від 22.11.2007 є договором споживчого кредиту, а тому при вирішенні спору суд мав керуватися положеннями Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, нормами ст. ст. 11,18,22 цього Закону, проте суд безпідставно вважав, що вказані норми Закону не підлягають застосуванню до оспорюваного кредитного договору, оскільки застосуванню в такому випадку підлягають норми спеціального законодавства в системі кредитування. Також зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням ст. 360-7 ЦПК України, оскільки взагалі не прийняв до уваги, та не надав оцінки обов'язковим для застосування правовим висновкам Верховного Суду України, однак застосував правові позиції, які не підлягали застосуванню. В зв'язку з викладеним, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_4 підтримав апеляційну скаргу, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України, вважає можливим розглядати справу відсутності відповідача.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, так як вони не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених як нормами ЦК України, так і Закону України «Про захист прав споживачів», а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно зі 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Останні встановлені ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У свою чергу, вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов'язків за угодою, є виконанням угоди.

Відповідно до ст. ст. 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судом встановлено, що 22.11.2007 між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 255/П/35/2007/-840, за умовами якого Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 181953,27 долара США у порядку і на умовах, визначених цим договором за програмою «Нове житло», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,29% на рік, строком до 19.11.2022, зі сплатою комісії за розрахунками за кредитним договором у розмірі 1,25% від суми виданих коштів зазначених в п. 1 за винятком суми виданої на оплату цієї комісії (а.с. 18-23).

Відповідно до п.1.2. кредитного договору цільове використання кредиту - придбання цінних паперів - облігацій у бездокументарній формі випуску у кількості 11828, емітованих ТОВ «Укргаз» номінальною вартістю кожної облігації 30,00 грн. з метою фінансування будівництва/реконструкції житлової нерухомості, згідно договору купівлі-продажу цінних паперів № Б-343/81-06-2/2007/001 від 21.11.2007, що укладений між позичальником та продавцем цінних паперів ТОВ «Укргаз» та договору про резервування/бронювання приміщення № 13/1/7/25/Ж від 12.11.2007, що укладений між Позичальником та ТОВ «Укргаз», на підставі якого за позичальником резервується/бронюється об'єкт нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1; - витрати позичальника пов'язані з оформленням кредиту; - оплата комісії за розрахунки за цим договором.

Відповідно до п.п. 1.3.1. кредитного договору відсотки за користування кредитом розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 12,29% відсотків на рік. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30- 31/360) на залишок заборгованості. При розрахунку відсотків враховується день надання та не враховується день погашення Кредиту.

Доводи апеляційної скарги відносно збільшення відсоткової ставки по кредиту, колегія суддів до уваги не приймає так як з інших умов договору вбачається погодження сторін щодо відсоткової ставки в розмірі 12, 49%, і саме на таких умовах проводилося виконання договору.

Так, згідно договору застави цінних паперів від 22.11.2007, укладеного між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1, останній передає в заставу, а Банк приймає в заставу предмет застави з мстою забезпечення виконання зобов'язання, що витікає з кредитного договору № 255/П/35/2007-840 від 22.11.2007, а саме: повернути до 19.11.2032 кредит у сумі 181953,27 доларів США, щомісячно сплачувати відсотки за користування кредитом із розрахунку 12,49% річних (із розрахунку фактичної кількості днів у періоді (28-29-30-31/360), інші платежі передбачені кредитним договором, сплатити пеню, штрафи в розмірі і у випадках передбачених кредитним договором, та відшкодувати збитки, достроково повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним у випадках, передбачених кредитним договором (а.с.56-58).

Аналогічні положення в частині визначення складу зобов'язань заставодавця за кредитним договором № 255/П/35/2007-840 від 22.11.2007 викладені в договорі застави майнових прав за договором купівлі-продажу цінних паперів № Б-343/81-06-2/2007/001 від 22.11.2007, укладеним між Банком та ОСОБА_1 (а.с.59-62).

Згідно листа ПАТ «КБ «Надра» вих. № 1-7-10850 від 02.11.2016 вбачається, що встановлена відсоткова ставка в кредитному договорі у розмірі 12,29% є технічної помилкою, яка була допущена при оформленні тексту кредитного договору. Банком було надано копію договору застави цінних паперів від 22.11.2007 та копію застави майнових прав за договором купівлі-продажу цінних паперів № Б343/81-06-2/2007/001 від 22.11.2007, де зазначена відсоткова ставка 12,49%. Тому всі нарахування та розрахунок щомісячного платежу було проведено з урахуванням відсоткової ставки 12,49% річних (а.с.54-55). Також позивач зазначав, що відсоткова ставка була в односторонньому порядку змінена відповідачем всупереч умовам кредитного договору без попереднього повідомлення позичальника та підписання додаткової угоди між сторонами. Разом з цим, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів па підтвердження того, що на момент укладення договору розрахунок суми щомісячного мінімальною платежу та інших нарахувань було здійснено саме виходячи з процентної ставки за користування кредитом в розмірі 12,29% річних, а не 12,49% річних, тому твердження позивача щодо односторонньої зміни відсоткової ставки з боку ПАТ «КБ «Надра» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не підтверджені відповідними доказами.

Щодо неправомірності нарахування процентів за кредитним договором за методом «факт/360», колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до п. 1.18 Глави 1 Розділу 111 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою правління Національного банку України від 18.06.2003 № 255 для обрахування процентних доходів і витрат застосовуються такі методи визначення кількості днів: метод «факт/факт» - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та році; метод «факт/360» - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів; метод «30/360» - передбачає, що для розрахунку використовується умовна кількість днів у році - 360, у місяці - 30. Метод нарахування процентів за кредитним договором «факт/360» не суперечить вимогам постанов Кабінету Міністрів України та Національного банку України, а тому нарахування Банком процентів у передбаченому кредитним договором порядку, який підписаний сторонами, не суперечить положенням чинного законодавства та не є підставою дня визнання відповідного пункту кредитного договору недійсним.

Пунктом 3.3.3. кредитного договору передбачено, що позичальник вносить мінімально необхідний платіж за кредитом, визначений п.п.3.3.1. цього договору щомісячно до 5 числа поточного місяця, а Банк здійснює списання з поточного рахунку на рахунок погашення заборгованості до 7 числа поточного місяця. У випадку, коли Позичальник до 5 числа поточного місяця не вніс (повністю або частково) суми мінімально необхідних платежів, внаслідок чого станом на 7 число поточного місяця не була погашена поточна заборгованість позичальника, Банк, починаючи з 8 числа поточного місяця, застосовує до позичальника штрафні санкції, передбачені цим договором. Якщо 5-е число є небанківським днем, то платіж необхідно внести в останній банківський день, який передує цій даті.

Відповідно до п.3.5. кредитного договору з метою виконання умови, передбаченої п.3.4. цього договору, якщо позичальник несвоєчасно та/чи не в повному об'ємі сплачує свої обов'язкові платежі, Банк самостійно розподіляє грошові кошти згідно черговості, передбаченої п.3.4. цього договору або іншої черговості, встановленої на розсуд Банку.

Пунктом 3.4. визначено, що якщо на протязі дії договору позичальник несвоєчасно та/чи неповністю вніс черговий мінімально необхідний платіж та/чи інші платежі, передбачені цим договором, то Банк приймає виконання позичальником своїх зобов'язань по цьому договору в наступному порядку: - прострочені відсотки за користування кредитом: - відсотки за користування кредитними коштами; - пені та штрафи; - прострочена сума кредиту; - сума кредиту.

Відповідно до п. 4.2.3. Банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язання щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків і можливих штрафних санкцій, якщо: - позичальник протягом 14 днів від дати отримання вимоги Банку про надання додаткових засобів забезпечення виконання зобов'язання, згідно з п.4.2.2. цього договору, не надасть таких засобів (шляхом укладення відповідного договору); або - запропоновані засоби не влаштують Банк; або - позичальник відмовиться (незалежно від причини такої відмови) від своєчасного укладення договорів, визначених у п.п.2.1.1., 2.1.2., 2.1.3. цього договору.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що згідно законодавства встановлено 30-денний строк протягом якого позичальник зобов'язаний достроково повернути кредит на вимогу банку, в той час як умовам п.п. 4.2.3. договору встановлено 14-денний строк дострокового виконання зобов'язання. Проте вказане не може вважатися порушенням норм законодавства, виходячи з принципу свободи договору.

Відповідно до п.4.2.2. кредитного договору Банк має право у разі суттєвого погіршення фінансового стану позичальника та/або припинення дії або визнання недійсним хоча б одного із договорів, визначених у п.п. 1.2., 2.1.2.. 2.1.3 цього договору, та/або зниження вартості засобів забезпечення виконання зобов'язань, визначених у п.п. 2.1.1. 2.1.2., 2.1.3. цього договору, вимагати надання позичальником додаткових засобів забезпечення виконання зобов'язань за цим договором.

Таким чином, п.п. 4.2.3. кредитного договору не встановлено 14-денний строк для дострокового виконання позичальником своїх зобов'язань, а визначено випадки коли Банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань по кредитному договору, зокрема в разі невиконання позичальником протягом 14 днів вимог Банку про надання додаткових засобів забезпечення, а також у інших випадках, визначених Кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги відносно односторонньої зміни відсоткової ставки колегія суддів до уваги не приймає, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4.2.6. кредитного договору Банк має право ініціювати зміну відсоткової ставки за користування кредитом/кредитною лінією, письмово попередивши позичальника за 14 робочих днів, в тому числі у випадку, якщо позичальник припиняє перерахування заробітної плати, або інших регулярних надходжень на рахунок, відкритий в Банку. При незгоді позичальника з новим розміром відсоткової ставки, про що свідчить факт не підписання позичальником протягом 14 робочих днів додаткової угоди до даного договору, Банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій.

Разом з тим. п.п.8.1. .8.2. Кредитного договору визначено, що розмір процентної ставки може переглядатися сторонами, про що складається відповідна додаткова угода між Банком та позичальником. У випадку, якщо на вимогу Банку Позичальник не з'являється для укладений чергової додаткової угоди щодо визначення розміру процентної ставки або сторони не можуть дійти згоди щодо розміру процентної ставки, позичальник зобов'язаний протягом 7 робочих днів достроково виконати зобов'язання щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій.

Так, п.п.4.2.6., 8.1. кредитного договору визначено погоджену сторонами процедуру зміни договору в частині зміни розміру відсоткової ставки шляхом здійснення Банком дій щодо завчасного попередження позичальника про зміну розміру відсоткової ставки за кредитним договором та подальшого прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору шляхом підписання між сторонами додаткової угоди до кредитного договору у відповідності до ст. ст. 641, 642 ЦК України

Відповідно до роз'яснень викладених у п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012№ 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», визначено, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК України у зв'язку з прийняттям Закону України від 12.12.2008 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10.01.2009.

Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10.01.2009 (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК України або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо і, якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Так, у кредитному договорі № 255/П/З5/2007-840 від 22.11,2007, укладеному, між відповідачем та позивачем чітко визначені кредитні умови, зокрема, право банку на ініціювання зміни відсоткової ставки за користування кредитом та внесення змін та доповнень до вказаного договору лише шляхом укладання додаткових угод за підписом обох сторін договору.

Відповідно до п. 4.3.12. кредитного договору позичальник зобов'язався повідомляти протягом двох робочих днів про зміну адреси, місця роботи, номерів телефонів, прізвища та імені, а також про факти розлучення, одруження, народження дітей та інші обставини, що можуть вилинути на виконання зобов'язань за цим договором, з наданням відповідних документів, що їх підтверджують.

Відповідно до п. 4.3.16. кредитного договору при здійсненні повного дострокового погашення кредиту, у зв'язку з рефінансуванням заборгованості позичальника іншим банком, та здійснення Банком дій направлених на виведення об'єкту іпотеки з Єдиного реєстру заборон відчуження та Державного реєстру іпотек, позичальник зобов'язаний сплатити банку комісію у розмірі 2% від початкової суми кредиту.

Посилання позивача на те, що зазначеним пунктом договору обмежується право позичальника на дострокове повернення кредиту, зокрема законодавством не передбачається можливість для Банку встановлювати комісію за дострокове повернення кредиту, а Банк повинен лише здійснити коригування кредитних зобов'язань у бік їх зменшення, а не збільшення, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Так, відповідно до п.п. 4.4.1. позичальник має право здійснювати дострокове погашення кредиту - повне або часткове, без сплати додаткової комісії, окрім випадку передбаченому п. 4.3.16. цього договору, попередивши письмово Банк про свої наміри не пізніше як за десять робочих днів до сплати погашення; - при частковому достроковому погашенні кредиту, перерахунок графіку погашення кредиту здійснюється тільки у випадку внесення позичальником в рахунок погашення суми, не меншій 5000 дол. США або еквіваленту в національній валюті.

Отже, кредитним договором визначено умови дострокового погашення кредиту частково чи в повному обсязі без необхідності сплати додаткової комісії, крім випадку рефінансування заборгованості позичальника в іншому банку, що не порушує право позичальника на дострокове виконання своїх зобов'язань за кредитним договором.

В день укладення договору іпотеки позичальник зобов'язаний застрахувати нерухоме майно, яке вказано в п.2.1. цього договору, на повну його вартість, згідно звіту про проведення експертної оцінки, зробленого суб'єктом оціночної діяльності, акредитованим Банком. В день укладення цього договору здійснювати страхування позичальника від нещасних випадків на суму не меншу розміру поточної заборгованості по зобов'язанням за цим договором. Страхування здійснюється шляхом укладення щорічно до 22 листопада (календарний день та місяць укладення цього договору) відповідних договорів страхування зі страховими компаніями, визначеними Банком. Предмет іпотеки та життя позичальника повинно бути застраховано протягом дії цього договору. Вигодонабувачем за вказаним договором страхування повинен бути ВАТ «КБ «Надра». Позичальник має надати в Банк копії договорів страхування (страхового полісу) та копії документів, що засвідчуватимуть оплату страхових внесків.

Відповідно до п. 5.1. кредитного договору, у разі порушення позичальником умов цільового використання кредиту, визначеного п.1.2. цього договору, позичальник зобов'язався сплатити Банку штраф у розмірі 10% від суми коштів, використаних не за цільовим призначеним. Разом з тим, згідно п.5.3. кредитного договору у разі порушення позичальником вимог п.4.3. (в т.ч. і п.п.4.3.7., яким передбачено обов'язок позичальника використовувати кредит лише на цілі, визначені п.1.2. цього договору) за виключенням п.п. 4.3.8., 4.3.9. цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 10% від суми кредиту, визначеної у п.1.1. цього договору, за кожен випадок. Водночас, у випадку прострочення виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у п.п.3.3.3 цього договору, позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення (п.5.2. кредитного договору).

За п.6.1. сторони звільняються від відповідальності за часткове, або повне невиконання своїх зобов'язань за цим договором у випадку настання та дії обставин, що знаходяться поза межами контролю Сторін, та які Сторони не могли передбачити, або запобігти. До таких обставин за цим договором належать: військові дії, не залежно від факту оголошення війни, повстання, стихійні лиха. У випадку настання обставин, визначених н.6.1. цього договору, строк виконання зобов'язань відсувається на строк дії таких обставин, але не більше як на один місяць (п.6.3.).. Якщо обставини, визначені п.6.1. цього договору будуть діяти протягом більше як одного місяця. позичальник зобов'язаний протягом п'яти робочих днів, від закінчення терміну визначеного п.6.3. цього договору погасити кредит та нараховані проценти (п.6.4.).

Позивач зазначає, що вказані пункти не відповідають нормам чинного законодавства, зокрема суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки є несправедливими та всупереч принципу добросовісності зумовлюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, а тому згідно ч. 1 с т. 203 ЦК України підлягають визнанню недійсними.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.

Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Однак, позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що окремі пункти кредитного договору, укладені між сторонами, є несправедливими, оскільки при підписанні даного договору ОСОБА_1 ознайомився та погодився з його умовами шляхом підписання договору без будь-яких застережень, а враховуючи положення законодавства та суть умов укладеного між сторонами договору, колегія суддів не знаходить дискримінаційними вказані його пункти та умови.

Крім того, оскаржуваний договір укладений в письмовій формі, він підписаний повноважними особами, містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами.

А тому заявляючи вимоги про визнання недійсними пунктів кредитного договору, позивачем не наведено жодну з підстав недійсності правочину, передбачену як нормами ЦПК України, так і Законом України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування судового рішення.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому підстав до його скасування з мотивів викладених у апеляційній скарзі не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23.02.2017 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: